12 травня 2022 року Справа № 160/3382/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколайчук С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,-
14 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, які полягають у відмові в призначенні пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» ч.1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ), що викладені в листі головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 11.01.2022 року за № 1006-38718/М-01/8-0400/22 та скасувати рішення № 0406027306 від 08.10.2021 року про відмову в призначенні пенсії;
- зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію за вислугу років на підставі пункту «а» ч.1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) з 29.09.2020 року виходячи з вислуги років - 25 років 01 місяць 25 днів.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що останній проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України на різних посадах та був звільнений з неї.
Південно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань міністерства юстиції 29.09.2021 року направлено до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпроптеровській області подання щодо призначення пенсії позивачу.
Згідно з протоколом за пенсійною справою № 0406027306 від 15.11.2021 року позивачу призначена пенсія за вислугу років з 01.11.2021 року, проте, 08.12.2021 року головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області пенсія позивачу скасована.
13.12.2021 року позивач звернувся до відповідача з заявою про надання відповіді, на яких підставах скасована пенсія.
Листом від 11.01.2022 року № 1006-38718/М-01/8-0400/22 та рішенням від 08.10.2021 року № 0406027306 головне управління Пенсійного фонду України в Дніпроптеровській області відмовило у призначені пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю права на призначення пенсії за вислугу років, яке обґрунтовано тим, що для призначення пенсії за вислугу років особам звільненим зі служби у період з 01.10.2018 року по 30.09.2019 року і на день звільнення зі служби необхідно мати вислугу років 24 календарних роки і більше. Призначення та виплата пенсії у листопаді відбулась через технічний збій в програмному забезпеченні.
Суд зазначає, що в матеріалах справи міститься як послужний список москаленко ОСОБА_2 (№А-087742), якими визначено трудовий шлях останнього.
Відповідно до наказу Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№89)» від 20.11.2018 року. № 280/ОС-18, вислуга років на день звільнення ОСОБА_1 в календарному обчислені встановить 21 рік 09 місяців 14 днів, у пільговому - 25 років, 01 місяць, 25 днів.
Не погоджуючись з наведеними висновками відповідача, викладеними у листі від 11.01.2022 року № 1006-38718/М-01/8-0400/22 та рішенні від 08.10.2021 року № 0406027306, та вважаючи відмову у призначені пенсії протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ст. 1 Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Пунктом «б» ч. 1 ст. 1-2 Закону № 2262 передбачено, що право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог ч. 5 ст. 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби), особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.
Положеннями ч. ч. 1, 3, 4 ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" регламентовано, що держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.
Відповідно до ст. 2 Закону № 2262 військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Згідно з ст. 10 Закону № 2262 призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у ст. 1-2 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1 (далі - Порядок № 3-1).
Пунктом 1 Порядку № 3-1 передбачено, що заяви про призначення пенсії за вислугу років та по інвалідності особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно із Законом № 2262, та особам, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, подаються цими особами до головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - органи, що призначають пенсії) через уповноважені структурні підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства інфраструктури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної прикордонної служби України, Державної податкової служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державної інспекції техногенної безпеки України (далі - міністерства та інші органи).
Відповідно до п. 14 Порядку № 3-1 орган, що призначає пенсії, розглядає питання про призначення пенсії або про відновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
Згідно з п. 17 Порядку № 3-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви з необхідними для призначення, переведення з одного виду пенсії на інший та відновлення раніше призначеної пенсії документами орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, переведення з одного виду пенсії на інший та відновлення раніше призначеної пенсії або про відмову в призначенні, переведенні з одного виду пенсії на інший та відновленні раніше призначеної пенсії.
Аналіз викладених положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що отримавши від відповідного органу заяву про призначення пенсії за вислугу років разом з пакетом документів, що підтверджує відомості про особу та її стаж, орган, що призначає пенсію, зобов'язаний перевірити правильність оформлення та наявність усіх обов'язкових документів, необхідних для призначення пенсії.
Встановивши, що заявником подані усі необхідні документи, що оформлені відповідно до вимог Порядку № 3-1, орган, який призначає пенсію, зобов'язаний розглянути їх по суті та не пізніше десяти днів з дня їх надходження прийняти рішення щодо призначення пенсії за вислугу років або відмову у призначення пенсії.
Судом встановлено, що Південно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції 29.09.2021 року було направлено до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подання № 9680 та матеріали для вирішення питання щодо призначення пенсії ОСОБА_1 на підставі п.«а» ч. 1 ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
08.10.2021 року № 0406027306 відповідачем прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за відсутності вислуги років 24 календарні роки і більше.
Надаючи правову оцінку твердженням відповідача про відсутність у позивача вислуги років, що дає право на призначення пенсії відповідно до п. «а» ст. 12 Закону № 2262, суд зазначає наступне.
Пунктом «а» ч. 1 ст. 12 Закону № 2262 передбачено, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» ст. 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у ч. 3 ст. 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 01.10.2016 по 30.09.2017 і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше.
Відповідно до ст. 17-1 Закону № 2262 порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 затверджений Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей (далі - Порядок № 393), пп. «г» п. 3 якого передбачено, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абз. 1 п. 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за сорок днів - особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та кримінально-виконавчої системи, які проходять службу у виправно-трудових установах, слідчих ізоляторах, лікувально-трудових профілакторіях, ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках-розподільниках для осіб, затриманих за бродяжництво, спеціальних приймальниках для осіб, підданих адміністративному арешту, підрозділах конвойної служби міліції, та військовослужбовцям постійного складу, які проходять службу у дисциплінарних частинах, за переліками посад і на умовах, затверджуваних відповідно Міністерством внутрішніх справ, Міністерством юстиції, Центральним управлінням Служби безпеки, Міністерством оборони.
Отже, особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи, які проходили службу в установах, перелік яких наведено у пп. «г» п. 3 Порядку № 393, вислуга років для цілей призначення пенсії відповідно до ст. 12 Закону № 2262 визначається на пільгових умовах - один місяць служби за сорок днів.
Таким чином, посилання відповідача на необхідність врахування виключно календарної вислуги років не ґрунтується на вимогах закону.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 27.06.2018 у справі № 750/9775/16-а.
Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що аналіз норм Закону № 2262 у взаємозв'язку з нормами Порядку № 393 дає підстави для висновку, що визначальною підставою у питанні можливості пільгового обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, є наявність законодавчого регулювання, яке передбачає включення зазначеного періоду (строку) до стажу роботи працівників певної категорії для реалізації цими особами права на призначення різних видів пенсій, чи інших соціальних виплат. Основним актом, на підставі якого здійснюється таке регулювання є, зокрема, Закон № 2262.
Можливість пільгового обчислення періоду проходження військової служби є похідною від визначальної підстави і має пов'язуватися не з категорією працівників, що реалізують право на пенсію за вислугу років, а зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті проходження військової служби в певний, визначений у законодавчому порядку період часу. Така можливість передбачена постановою № 393.
З урахуванням викладеного Верховний Суд у вказаному рішенні зазначив, що до актів правового регулювання умов і порядку призначення пенсій за вислугу років належать і ті правові акти, які передбачають пільгове (кратне) обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, що дає право на призначення й отримання різних видів пенсій та соціального забезпечення.
Суд також звертає увагу, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення № 5-рп/2002).
Отже, пільгова вислуга має враховуватися при призначенні пенсій згідно з пунктом «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб».
Як вбачається з наказу Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№89)» від 20.11.2018 року. № 280/ОС-18, вислуга років на день звільнення ОСОБА_1 у календарному обчисленні складає - 21 рік 09 місяців 14 днів, у пільговому - 25 років, 01 місяць, 25 днів.
Відповідно до ст. ст. 6, 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, а також кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477 - IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України" (заява №10441/06) "оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами".
Крім того, у тексті наведеного вище рішення, Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, є цілком неприйнятним, оскільки користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь - якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до п.22 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) поняття "власності", яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення.
Відповідно до п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
При цьому, у відповідності до п.26 наведеного вище рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Оцінивши надані сторонами у справі докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, відповідно до ст.86 КАС України, та надавши відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника в світлі висновку, викладеного в пункті 25 Рішення Європейського Суду з прав людини "Проніна проти України" (заява №63566/00, Страсбург 18 липня 2006 року), суд приходить до висновку про можливість винесення законного і об'єктивного рішення у справі з урахуванням всіх обставин, наведених вище.
При цьому, суд зауважує, що п.1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Здійснивши системний аналіз наведених вище норм чинного законодавства України та надаючи оцінку доводам сторін, як викладених в заявленій позовній заяві та відзиві на неї, суд зазначає наступне.
Право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, гарантоване ст. 46 Конституції України, є непорушним.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом відповідності до наведеної вище норми Основного закону.
Будь - які обмеження громадян у зазначеному праві забороняються, як забороняється і будь - яка дискримінація внутрішньо переміщених осіб, які користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони обрали місцем свого проживання іншу країну.
Рішеннями Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00); "Пічкур проти України" (заява №10441/06), які суди застосовують при розгляді справ як джерело права у відповідності до ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477 - IV прямо встановлено, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання будь - де; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами та встановлено заборону для органів державної влади свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, а також визначено заборону для органів державної влади щодо посилання на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що визначальною підставою у питанні можливості пільгового обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, є наявність законодавчого регулювання, яке передбачає включення зазначеного періоду (строку) до стажу роботи працівників певної категорії для реалізації цими особами права на призначення різних видів пенсій, чи інших соціальних виплат. Основним актом, на підставі якого здійснюється таке регулювання є, зокрема, Закон № 2262-ХІІ. Можливість пільгового обчислення періоду проходження військової служби є похідною від визначальної підстави і має пов'язуватися не з категорією працівників, що реалізують право на пенсію за вислугу років, а зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті проходження військової служби в певний, визначений у законодавчому порядку період часу. Така можливість передбачена постановою № 393.
З урахуванням вище наведеного, суд вважає, що до актів правового регулювання умов і порядку призначення пенсій за вислугу років належать і ті правові акти, які передбачають пільгове (кратне) обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, що дає право на призначення й отримання різних видів пенсій та соціального забезпечення.
Таким чином, посилання відповідача в рішенні від 08.10.2021 року № 0406027306, що на день звільнення ОСОБА_1 з Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України його календарна вислуга років складає 21 рік 09 місяців 14 днів, тоді як призначення пенсії за вислугу років відповідно до вищезазначеного Закону календарна вислуга років має складати не менше ніж 24 календарні роки, є безпідставними і не можуть розцінюватися як законні підстави для не призначення пенсії.
На підставі вищезазначеного, та з метою належного захисту прав позивача, суд зробив висновок про визнання протиправними дії головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, які полягають у відмові в призначенні пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» ч.1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ), що викладені в листі головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 11.01.2022 року за № 1006-38718/М-01/8-0400/22 та скасувати рішення № 0406027306 від 08.10.2021 року про відмову в призначенні пенсії, і, як наслідок, зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію за вислугу років на підставі пункту «а» ч.1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) з 29.09.2020 року виходячи з вислуги років - 25 років 01 місяць 25 днів.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
На підставі ч. 1ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем сплачено суду судового збору у розмірі 992,40 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.2471774732.1 від 23.02.2022 року.
Отже, оскільки задоволено основну позовну вимогу, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 992,40 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
У зв'язку з введенням воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» та внесенням змін до Указу Президента від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, розгляд справи здійснено 12.05.2022 року.
Керуючись ст. ст. 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задоволити.
Визнати протиправними дії головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, які полягають у відмові в призначенні пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» ч.1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ), що викладені в листі головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 11.01.2022 року за № 1006-38718/М-01/8-0400/22
Визнати протиправним та скасувати рішення № 0406027306 від 08.10.2021 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію за вислугу років на підставі пункту «а» ч.1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) з 29.09.2020 року виходячи з вислуги років - 25 років 01 місяць 25 днів.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49123, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) сплачений позивачем судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук