Номер провадження: 22-ц/813/2637/22
Справа № 513/101/20
Головуючий у першій інстанції Бучацька А. І.
Доповідач Цюра Т. В.
12.05.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого - Цюри Т.В.
суддів - Гірняк Л.А., Таварткіладзе О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Саратського районного суду Одеської області від 01 березня 2021 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У лютому 2020 року Акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до відповідача, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № б/н від 22 червня 2009 року у загальній сумі 25093 гривні 18 копійок, яка складається з наступного: 16184 гривні 66 копійок - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 гривень - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 - заборгованість за простроченими відсотками; 2796 гривень 63 копійки - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, 4440 гривень 79 копійок - нарахована пеня, 0,00 гривень - нараховано комісії, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 гривень- штраф фіксована частина, 1171,10 гривень - штраф (процентова складова).
Позовні вимоги обґрунтував тим, що 22 червня 2009 року відповідачка звернулася до ПАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк" з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву № б/н від 22.06.2009 року, в якій підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та Правилами надання банківських послуг", "Тарифами", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. Відповідачка не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за договором, тобто порушує зобов'язання за даним договором, що і стало підставою для звернення з даним позовом.
Рішенням Саратського районного суду Одеської області від 01 березня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" заборгованість станом на 12 грудня 2019 року за кредитним договором № б/н від 22 червня 2009 року в розмірі 22296 (двадцять дві тисячі двісті дев'яносто шість) гривень 55 копійок, яка складається з наступного: заборгованість за тілом кредиту в сумі 16184 (шістнадцять тисяч сто вісімдесят чотири) гривні 66 копійок, пеня - 4440 (чотири тисячі чотириста сорок) гривень 79 копійок, штрафи: фіксована частина - 500 (п'ятсот) гривень, процентова складова - 1171 гривня (одна тисяча сто сімдесят одна ) гривня 10 копійок; а також судовий збір у сумі 2102 (дві тисячі сто дві) гривні, а разом 24398 (двадцять чотири тисячі триста дев'яносто вісім) гривень 55 (п'ятдесят п'ять) копійка.
В задоволенні решти позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати рішення Саратського районного суду Одеської області від 01 березня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким в позові Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити повністю.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв'язку з її незначною складністю (ч. 1 ст. 368, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274, ч.ч. 4, 6 ст. 19 ЦПК України).
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне.
Так, судом першої інстанції встановлено, що 22 червня 2009 року ОСОБА_3 звернулась до АТ "КБ "Приват Банк" з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала анкету-заяву б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
Згідно вказаної заяви ОСОБА_2 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в сумі 250 гривень на картковий рахунок та отримала кредитну картку "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", номер картки НОМЕР_1 . В анкеті - заяві зазначено, що базова процентна ставка по кредиту складає 2,5 % на місяць (а.с. 18, 18 об.).
22 червня 2009 року відповідачкою також була підписана Довідка про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду". У довідці сторони узгодили наступні умови: пільговий період (нарахування процентів здійснюється за ставкою 0,01% річних) - до 55 днів (пільгова ставка діє за умови погашення заборгованості до 25 числа місяца, що слідує за датою виникнення заборгованості); базова процентна ставка в місяць (нараховується на залишок заборгованості, виходячи з розрахунку 360 днів на рік) складає 2,5 %; розмір щомісячних платежів (включаючи плату за використання кредитних коштів у звітний період) становить 7% від заборгованості, але не менше 50 грн. та не більше залишку заборгованості; строк внесення щомісячних платежів - до 25 числа місяця, що слідує за звітним; за несвоєчасне погашення заборгованості базова процентна ставка пені становить 30 % та нараховується за кожен день прострочення кредиту; пеня у розмірі 1% від заборгованості, але не менше 30 гривень в місяць нараховується 1 раз на місяць, при наявності прострочення по кредиту чи відсоткам 5 та більше днів при виникнення прострочення більше 50 гривень; штраф при порушенні строків платежів по кожному грошовому зобов'язанню, передбаченому договором більш ніж на 30 днів, складає 500 гривень+ 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту, зврахуванням нарахованих і прострочених процентів та комісій (а.с.19).
Копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 підтверджує, що 17 жовтня 2017 року ОСОБА_3 зареєструвала шлюб та після державної реєстрації шлюбу змінила прізвише на " ОСОБА_4 " (а.с.124).
Виписка по рахунку ОСОБА_2 за договором № б/н станом на 26.01.2020 року підтверджує рух коштів по рахунку відповідачки (а.с.177-182).
Згідно довідки "ПриватБанку" ОСОБА_2 за договором № б/н отримала наступні кредитні картки:
19.05.2009 року за № НОМЕР_1 з терміном дії до травня 2013 року;
01.07.2011 року за № НОМЕР_3 з терміном дії до лютого 2015 року;
01.08.2012 року за № НОМЕР_4 з терміном дії до березня 2016 року;
31.07.2014 року та 18.05.2015 року за № НОМЕР_5 з терміном дії до липня 2018 року;
17.12.2015 року та 13.05.2016 року за № НОМЕР_6 з терміном дії до грудня 2019 року;
05.05.2017 року та 11.07.2017 року за № 5168755101087605 з терміном дії до травня 2021 року (а.с.92).
З довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 вбачається, що кредитний ліміт картки № НОМЕР_1 неодноразово змінювався (а.с.183).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача про сплату заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України за несвоєчасне погашення кредиту на вимогах Закону не ґрунтуються, а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає, інші вимоги Банку є обгрунтованими та підтверджують факт укладення між сторонами у належній формі кредитного договору, а відтак доведеними є обставини і щодо існування заборгованості та обґрунтованості її розміру.
Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З огляду на викладене позивач зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема щодо виникнення кредитних договірних правовідносин між сторонами на підставі кредитного договору та невиконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов'язань, розмір заборгованості, подавши до суду належні та допустимі докази.
Доказуванню підлягають обставини, що мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов'язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі.
Виходячи із вимог цивільного процесуального законодавства, позивач повинен надати суду належні та допустимі докази на обґрунтування тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановить наявність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Звертаючись до суду з даним позовом, АТ КБ «Приватбанк» посилалося на те, що згідно умов кредитного договору №б/н від 22.06.2009 р. ОСОБА_2 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в сумі 250 гривень на картковий рахунок та отримала кредитну картку "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", номер картки НОМЕР_1 . В анкеті - заяві зазначено, що базова процентна ставка по кредиту складає 2,5 % на місяць.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а саме процентів за користування кредитними коштами.
На підтвердження умов договору, Банк надав суду для дослідження довідку про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", яка підписана особисто відповідачем у справі. В довідці зазначено, що відповідач отримує кредитну карту з базовою процентною ставкою по кредитному ліміту на момент підписання договору 2,5% в місяць з розрахунку 360 днів у році. Розмір щомісячного платежу -7% від заборгованості, але не менше 50 грн. і не більше залишку заборгованості. Строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним. Пеня за несвоєчасне погашення заборгованості (1)=базова процентна ставка по договору)/30-нараховується за кожен день прострочення кредиту; пеня (2)=1% від заборгованості, але не менше 30 грн. в місяць нараховується один раз в місяць, при наявності прострочки по кредиту або процентам 5 і більше днів при виникненні прострочки на суму від 50 грн. і більше, штраф при порушенні строків платежів по кожному грошовому зобов'язанню, передбаченому договором більш ніж на 30 днів, складає 500 гривень+ 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту, з врахуванням нарахованих і прострочених процентів та комісій.
Довідка є бланком з серійним номером та містить підпис ОСОБА_2 про те, що вона ознайомлена з фінансовими умовами надання платіжної карти Кредитка «Універсальна 55 пільгового періоду», що спростовує доводи апелянта про те, що жодних довідок та інших документів в паперовій формі нею не було підписано.
Анкетою-заявою № б/н від 22.06.2009 р. підтверджується, що ОСОБА_2 було надано кредитну картку № НОМЕР_1 з терміном дії до травня 2013 року та зазначено, що строк дії кредитного ліміту співпадає зі строком дії платіжної карти.
В анкеті - заяві № б/н від 22.06.2009 р. та в довідці про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" було зазначено базову процентну ставку 2,5 % в місяць з розрахунку 360 днів в році.
В поданій апеляційній скарзі апелянт посилається на ст. 257 ЦК України, відповідно до якої загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки та зазначає, що ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 250 грн. у вигляді кредитного ліміту на картковий рахунок шляхом підписання заяви 22.06.2009 року, тому строк позовної давності на думку апелянта пропущений. Апелянт також посилається в апеляційній скарзі на позовну давність в один рік, яка за застосовується зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
На вказані посилання апелянта, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 жодних клопотань про застосування до даних правовідносин строку позовної давності до суду першої інстанції не подавала.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цc18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 80), від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18, пункт 61), № 522/2201/15-ц (провадження № 14-179цс18, пункт 62) та № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18, пункт 61), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (провадження № 14-194цс19, пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-27-цс19, пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс-19, пункт 51), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц (провадження № 14-448цс19, пункт 28).
Так, в анкеті-заяві № б/н від 22.06.2009 р. зазначено, що строк дії кредитного ліміту співпадає зі строком дії платіжної карти, тобто кінцевий термін повернення заборгованості відповідає строку дії картки. Згідно довідки " ОСОБА_5 за договором № б/н отримала наступні кредитні картки:
19.05.2009 року за № НОМЕР_1 з терміном дії до травня 2013 року;
01.07.2011 року за № НОМЕР_3 з терміном дії до лютого 2015 року;
01.08.2012 року за № НОМЕР_4 з терміном дії до березня 2016 року;
31.07.2014 року та 18.05.2015 року за № НОМЕР_5 з терміном дії до липня 2018 року;
17.12.2015 року та 13.05.2016 року за № НОМЕР_6 з терміном дії до грудня 2019 року;
05.05.2017 року та 11.07.2017 року за № НОМЕР_7 з терміном дії до травня 2021 року (а.с.92).
Тобто з вказаного вбачається, що остання картка має строк дії до травня 21. Під перевипуском картки розуміється випуск та приєднання картки з новим строком дії до раніше відкритого клієнту карткового рахунку, з огляду на що, вся сума заборгованості за кредитним лімітом відображається та враховується в тому числі й на перевипущеній картці. Про факт отримання вказаних платіжних карток свідчить надана Банком виписка по рахунку клієнта, з якої вбачається, що ОСОБА_2 користувалася вказаними картками, зокрема, знімала кошти у банкоматі, користувався терміналом, здійснювала покупки за допомогою картки.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду, які аналогічні правовим висновкам Верховного Суду України, перебіг позовної давності (ст.257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст.261 ЦК України).
Строк дії виданої ОСОБА_2 платіжної картки № НОМЕР_1 , з урахуванням її перевипуску, свідчить про те, що строк дії останньої картки, яка була видана відповідачу до травня 2021 року, з позовом до суду АТ КБ «ПриватБанк» звернувся у лютому 2020 року, тобто в межах строку загальної позовної давності тривалістю у три роки.
Жодних порушень позовної давності строком в один рік зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) з боку позивача, апеляційний суд також не вбачає.
Крім того надана банком детальна виписка про рух коштів по картковому рахунку за договором № б/н станом на 26.01.2020 року підтверджує рух коштів по рахунку відповідачки (а.с.177-182), а таким чином ОСОБА_2 була ознайомлена з кредитним лімітом на картці, який відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 неодноразово змінювався, жодних доказів щодо непогодження з встановленим кредитним лімітом на картці від відповідачки матеріали справи не містять.
Вказані обставини свідчать про те, що відповідачка отримувала від банку кредитні кошти та користувалася ними, розрахунок заборгованості та виписки про рух коштів по карткам відповідачки підтверджують факт несвоєчасного повернення нею коштів банку.
Крім того, розрахунок заборгованості, який наданий відповідачем у справі та наявний в матеріалах справи не може бути взятий судом апеляційної інстанції за основу , оскільки він розрахований без урахування пені, процентної складової, які сторони у справі узгодили, підписавши довідку про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" від 22.06.2009 року.
Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком районного суду, що позивачем у даній справі доведений факт наявності у відповідача заборгованості за кредитним договором № б/н від 22 червня 2009 року у загальній сумі 24398, 55 грн.
За викладених обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень норм матеріального та процесуального права не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи нічим не обґрунтовані, висновків суду не спростовують, в зв'язку з чим рішення суду у відповідності до ст.375 ЦПК України підлягає залишенню без змін.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Саратського районного суду Одеської області від 01 березня 2021 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 12.05.2022 року.
Головуючий Т.В. Цюра
Судді: Л.А. Гірняк
О.М. Таварткіладзе