Номер провадження: 11-кп/813/1329/22
Справа № 522/3250/17
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
10.05.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому виділені матеріали справи за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_6 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 15.04.2022 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в об'єднаному кримінальному провадженні №12016160490003647 від 06.06.2016 року, №12016160470001262 від 28.03.2016 року, №12016160240002088 від 23.07.2016 року, щодо:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилась в м. Октємберян Вірменія, громадянки України, офіційно не працевлаштованої, маючої середню освіту, не одруженої, зареєстрованої та фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст.89 КК України вважається особою, що не має судимості,
обвинуваченої у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.15 п.п.1,6,12,13 ч.2 ст.115, п.п.6,12,13 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.2 ст.187, ч.2 ст.185, ч.3 ст.146 КК України,
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Рені Одеської області, громадянина України, офіційно не працевлаштованого, з середньою освітою, одруженого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , в силу ст.89 КК України вважається особою, що не має судимості,
обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.15 п.п.1,6,12 ч.2 ст.115, п.п.6,12 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.3 ст.146 КК України,
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженки с. Бородіно Тарутинського району Одеської області, громадянки України, офіційно не працевлаштованої, не заміжньої, з неповною середньою освітою, проживаючої за адресою: АДРЕСА_3 , в силу ст.89 КК України вважається особою, що не має судимості,
обвинуваченої у вчиненні злочинів, передбачених п.п.6,12 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.2 ст.185 КК України,
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженки м. Пенджикент Ленінобадської області Таджикістану, громадянки України, з середньою освітою, офіційно не працевлаштованої, незаміжньої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_4 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_5 , раніше не судимої,
обвинуваченої у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.15 п.п.1,6,12 ч.2 ст.115, п.п.6,12 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.2 ст.187 КК України, -
встановив:
З представлених апеляційному суду матеріалів убачається, що в Київському районному суді м. Одеси перебуває на розгляді об'єднане кримінальне провадження №12016160490003647 від 06.06.2016 року, №12016160470001262 від 28.03.2016 року, №12016160240002088 від 23.07.2016 року за обвинуваченням: ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 п. п. 1, 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115, п. п. 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст.187, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 146 КК України, ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 п. п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 146 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 185 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 п. п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст.187, ч. 4 ст. 187 КК України.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 15.04.2022 року. в порядку ст.331 КПК України продовжено строки дії запобіжних заходів у виді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_6 , та ОСОБА_8 .
Сторона захисту просила змінити запобіжні заходи на більш м'які не пов'язані із триманням під вартою, посилаючись на не доведення прокурором продовження існування ризиків та наявність в обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_8 міцних соціальних зв'язків.
Мотивуючи прийняте рішення, районний суд послався на доведення прокурором існування ризиків, які передбачені ст.177 КПК України, а саме: обвинувачені можуть здійснювати спроби переховування від суду; вчинити інші кримінальні правопорушення; іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню.
Судом першої інстанції також враховано, що обвинувачені ОСОБА_10 та ОСОБА_8 не мають офіційного джерела прибутків, міцних соціальних зв'язків, обвинувачуються у скоєнні ряду злочинів, в тому числі особливо тяжких, санкції яких передбачають покарання у виді довічного позбавлення волі, а судовий розгляд кримінального провадження ще не завершений.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою відмовити у продовженні строку тримання під вартою його підзахисної. Захисник вказує про незаконність та необґрунтованість ухвали, стверджує, що продовження існування ризиків прокурором не доведено, оскільки вони цілком втратили актуальність. Захисник посилається на те, що його підзахисна має постійне місце проживання та родину в м. Одесі та не має наміру переховуватись від суду. Захисник стверджує, що докази у кримінальному провадженні вилучені, необхідні судові експертизи проведені, свідки допитані, що виключає можливість перешкоджання обвинуваченої кримінальному провадженню.
В апеляційній скарзі захисник просив провести апеляційний розгляд без його присутності та присутності обвинуваченої.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України (далі - КПК) розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Апеляційний розгляд проведено без участі обвинуваченої ОСОБА_6 та її захисника, оскільки вони не зверталась до апеляційного суду з клопотанням про здійснення розгляду за їх участю, а також без участі прокурора.
Крім того, в умовах воєнного стану, колегія суддів вважає, що відсутня нагальна потреба очікувати на волевиявлення учасників судового розгляду бажання на прибуття до суду, оскільки це становить загрозу для вказаних осіб.
Оскільки апеляційні скарги відносно обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до апеляційного суду не надходили, ухвала суду першої інстанції перевіряється в межах поданої апеляційної скарги.
За наведених обставин, враховуючи положення ч.4 ст.422-1, ч.4 ст.107 та ч1 ст.406 КПК, апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників провадження та без технічної фіксації судового процесу.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст. 404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення має право своєю ухвалою обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює або обирає запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, з огляду на таке.
Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 п. п. 1, 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115, п. п. 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 187, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 146 КК України, що відповідно до ст.12 КПК відносяться до особливо тяжких, тяжких та нетяжких злочинів.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строків тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_6 суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу.
Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_6 у разі визнання її винуватою, а також наявністю ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачена, перебуваючи на свободі, можуть здійснити спроби переховування від суду; іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню та вчинити інші кримінальні правопорушення. Крім того, суд при прийнятті рішення врахував, що обвинувачена офіційного джерела прибутку та міцних соціальних зв'язків не має.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду щодо не визначення обвинуваченій у відповідності до ч.4 ст.183 КПК України альтернативного запобіжного заходу у виді застави.
Апеляційний суд вважає, що тяжкість пред'явленого обвинувачення ОСОБА_6 , а також існування ризиків переховування обвинуваченої від суду, вчинення інших кримінальних правопорушень чи іншим чином перешкоджання кримінальному провадженню, виправдовуютьпродовження застосування найсуворішого запобіжного заходу відносно ОСОБА_6 та дають апеляційному суду можливість прийти до висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинуваченої ОСОБА_6 більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, з огляду на те, що раніше існуючі та доведені ризики не знизились і не відпали, оскільки обвинувачена не може не розуміти тяжкість інкримінованих їй злочинів, та можливого суворого покарання у виді довічного позбавлення волі, у разі доведеності вини за результатами розгляду кримінального провадження.
Наведені обставини, на думку апеляційного суду, в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченої ОСОБА_6 від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
З огляду на вищевикладене, враховуючи практику ЄСПЛ, норми КПК та існуючи ризики, доводи захисників, що тяжкість інкримінованих обвинуваченим злочинів не може слугувати підставою продовження строку застосування запобіжного у виді тримання під вартою, є неспроможними.
Обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особи обвинуваченої, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_6 може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності, тим паче в умовах воєнного стану.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
Враховуючи обставини інкримінованих обвинуваченій ОСОБА_6 злочинів, дані про особу обвинуваченої, апеляційний суд також вважає, що існує ризик того, що обвинувачена може продовжити вчинення протиправних незаконних дій, зокрема вчинити інші кримінальні правопорушення, про що вірно зазначено в оскарженій ухвалі.
За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що в даному кримінальному провадженні існує реальний ризик, передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК.
Доводи сторони захисту про відсутність підтвердження існування ризиків апеляційний суд визнає безпідставними, оскільки ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_6 , виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованих останній злочинів, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченій на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризикам можливого скоєння ними інших кримінальних правопорушень та переховування обвинувачених від суду, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як районним судом, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченої під вартою. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування обвинувачених під вартою.
Апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинувачених під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання обвинувачених під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинувачених, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника та скасування або зміни ухвали суду першої інстанції.
Одночасно, апеляційний суд враховує те, що те, що обвинувачена ОСОБА_6 тривалий час перебуває під вартою, а судовий розгляд кримінального провадження ще не завершений, а тому вважає за необхідне звернути особливу увагу суду першої інстанції на положення ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
Аналіз наданих апеляційному суду копій матеріалів кримінального провадження за обвинуваченням зокрема ОСОБА_6 свідчить про те, що кримінальне провадження, навіть враховуючи його складність, перебуває на розгляді суду першої інстанції протягом тривалого часу. Протягом цього часу обвинувачена утримується під вартою та судом неодноразово продовжувався строк дії запобіжного заходу, але судовий розгляд ще не звершений.
Апеляційний суд вважає таку тривалість розгляду даного кримінального провадження неприпустимою, що з огляду на положення ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 15.04.2022 року, якою ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в об'єднаному кримінальному провадженні №12016160490003647 від 06.06.2016 року, №12016160470001262 від 28.03.2016 року, №12016160240002088 від 23.07.2016 року - залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання вимог ст. 28 КПК України щодо дотримання розумного строку розгляду кримінального провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4