Номер провадження: 22-ц/813/5914/22
Справа № 523/19904/20
Головуючий у першій інстанції Кремер І. О.
Доповідач Комлева О. С.
12.05.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Гірняк Л.А., Цюри Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2021 року, постановленого під головуванням судді Кремер І.О., повний текст рішення складений 13 грудня 2021 року, у цивільній справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У грудні 2020 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 49306,04 грн. та судовий збір в розмірі 2102 грн.
В обґрунтування вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 30.11.2011 року, згідно якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» складає між ним і Банком Договір, про що свідчить підпис Відповідача у заяві. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, Позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно Умов. Однак, ОСОБА_1 взятого на себе зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим станом на 11.10.2020 року має заборгованість в розмірі 49306,04 грн., яка складається з наступного: 32787,71 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі: 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту, 32787,71 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 4734,21 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, 11784,12 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими за прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, 0,00 грн. - нарахована пеня, 0,00 грн. - нарахована комісія.
Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2021 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволений частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 13584грн. 12 коп., з яких:1800 грн. - фактично отримана суми кредитних коштів в межах заявленої позивачем суми заборгованості за тілом кредитом;11784 грн. 12 коп. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись з заочним рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк», звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду в частині відмови у стягненні частини заборгованості за тілом кредиту, відсотками скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, в інший частині рішення залишити без змін, посилаючись на неповне, всебічне, об'єктивне дослідження всіх обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
В інший частині рішення суду не оскаржується, у зв'язку з чим апеляційним судом не переглядається.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги, АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що згідно виписки по рахунку відповідач до певного часу належним чином виконував свої зобов'язання за кредитом, що свідчить про те, що відповідач знав про умови кредитування та знав свої зобов'язання за договором та суд безпідставно зменшив суму фактично отриманих відповідачем кредитних коштів до суми встановленого кредитного ліміту, а також безпідставно звільнив відповідача від обов'язку повернути отримані кредитні кошти в повному обсязі.
Відзиву до суду надано не було.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 30.11.2011 року, згідно якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
З довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 , вбачається, що кредитний ліміт на картці згідно умов договору б/н від 30.11.2011 року змінювався, максимальний ліміт якого було встановлено у розмірі 1800,00 грн.
Згідно з наданим банком розрахунком заборгованості вбачається, що ОСОБА_1 взятого на себе зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим станом на 11.10.2020 року має заборгованість в розмірі 49306,04 грн., яка складається з наступного: 32787,71 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі: 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту, 32787,71 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 4734,21 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, 11784,12 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими за прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, 0,00 грн. - нарахована пеня, 0,00 грн. - нарахована комісія.
Задовольняючи частково позов АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з наступних обставин.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку ОСОБА_2 від 30 листопада 2011 року процентна ставка не зазначена.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості за кредитом, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченими відсотками.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 30 листопада 2011 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256 як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь - яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, розміру неустойки (пені), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані ОСОБА_1 . Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь - яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана ОСОБА_1 і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Таким чином суд визнав, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису ОСОБА_1 , тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 30 листопада 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Також судом встановлено, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 30.11.2011 року у вигляді заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
З огляду на викладене, суд дійшов обґрунтованого висновку, що вимога позивача про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 в частині складових його повної вартості, зокрема за простроченими відсотками не підлягає задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 32787,71 грн. судом зазначено наступне.
Судом встановлено, що на виконання договору №б/н від 30.11.2011 року ОСОБА_1 було видано кредиту картку із встановленим кредитним лімітом.
З наявної в матеріалах справи довідки, виданої АТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що на виконання умов договору б/н ОСОБА_1 було видано кредитні картки, останню кредитну картку за № НОМЕР_1 було видано 05.04.2018 року терміном до 10/21.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час вирішення справи) виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.
Таким чином, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, якій суд повинен надати належну оцінку.
З наявної довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої ОСОБА_1 вбачається, що кредитний ліміт на картці згідно умов договору б/н від 30.11.2011 року змінювався та максимальний ліміт було встановлено у розмірі1800,00 грн.
Звертаючись до суду з позовом, позивач до позовної заяви надав виписку за договором б/н станом на 15.10.2020 року, з якої вбачається факт користування ОСОБА_1 грошовими коштами в розмірі кредитного ліміту, а саме відповідач здійснював зняття готівки в банкоматі, поповнював готівкою свою картку, здійснював переказ коштів між рахункам, оплату послуг через Приват24, оплату за продукти та інші розрахунки.
Суд дійшов вірного висновку про те, що із доданої виписки по договору б/н вбачається, що позивачем здійснювалося списання коштів за використання кредитного ліміту.
Згідно приписів ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі викладених обставин, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в межах кредитного ліміту (1800,00 грн.) в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь - який час, що свідчить про порушення його прав, суд дійшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», стягнувши з ОСОБА_1 фактично отриманої суми кредитних коштів в межах заявленої позивачем суми заборгованості за тілом кредитом в розмірі 1800,00 грн., а також заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в розмірі 11784,12 грн., оскільки позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та доведеними, а тому є правові підстави для їх стягнення.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що суд першої інстанції безпідставно зменшив суму фактично отриманих відповідачем кредитних коштів до суми встановленого кредитного ліміту, а також безпідставно звільнив відповідача від обов'язку повернути отримані кредитні кошти в повному обсязі є безпідставними, оскільки доказів на підтвердження доводів позовних вимог до суду надано не було, також не надано доказів і на підтвердження доводів апеляційної скарги, щодо стягнутих з відповідача відсотків.
Також колегія суддів звертає увагу, що згідно умов договору кредитний ліміт на картці ОСОБА_1 змінювався та максимальний ліміт було встановлено у розмірі 1800 грн., при цьому позивачем не були надані докази щодо нарахованих відсотків, так як доказів того, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами матеріали справи не містять.
Колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення.
Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2021 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 12 травня 2022 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Л.А. Гірняк
______________________________________ Т.В. Цюра