Справа № 537/798/22
2/545/802/22
"11" травня 2022 р. суддя Полтавського районного суду Полтавської області Путря О.Г., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Крюківського районного суду м. Кременчука в особі судді Мурашової Наталії Валентинівни про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди, -
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди.
В обґрунтування позову зазначив, що в провадженні судді Крюківського районного суду м. Кременчука Мурашової Н.В. перебуває кримінальне провадження відносно нього за ч. 3 ст. 286 КК України, під час розгляду якого він не згодний з процесуальними діями головуючого судді та вони завдали йому моральних страждань.
З вказаної позовної заяви вбачається, що позивач оскаржує процесуальні дії судді Крюківського районного суду м. Кременчука Мурашової Н.В., пов'язані із розглядом справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України - юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.
Таким чином, суддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, а не як приватна особа, до якої можна звернутися з позовом.
Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.
Питання притягнення судді до відповідальності врегульовано законами України «Про судоустрій і статус суддів» та « Про Вищу раду правосуддя ».
Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя й посяганням на процесуальну незалежність (статті 126 і 129 Конституції України).
У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 «Про незалежність судової влади» роз'яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Аналогічної позиції дотримується і Консультативна рада європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Крім того, у відповідності до вимог статей 6,41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року - Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві. Чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення. Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.
Практика Європейського суду з прав людини, зокрема викладена у тексті п.36 рішення у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (заява №20347/03), свідчить про те, що «позов заявників було залишено без розгляду по суті, оскільки відповідачем не міг бути суд, захищений імунітетом від такого позову. Суд нагадує, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї із справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що, з огляду на обставини тієї справи, таке обмеження було пропорційним».
Схожий висновок висловлено Верховним Судом України, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16, в якій зазначено, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.
Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Закони України не передбачають розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов'язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов'язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.
Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов'язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.
Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
У зв'язку із викладеним розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій (бездіяльності) судді (суду), пов'язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено.
Даний позов до судді не носить цивільно-правового характеру, що виключає можливість вирішення його у порядку ЦПК України, оскільки суддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, тобто не є приватною особою, до якої можна звернутися з позовом, а відтак у відкритті провадження у такій справі слід відмовити на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
Аналогічна позиція викладена Верховним судом 24.11.2021 року у справі № 686/31901/19.
На підставі викладеного, керуючись п. 1 ч. 1 ст.186 ЦПК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 № 8 «Про незалежність судової влади», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів», суддя, -
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Крюківського районного суду м. Кременчука в особі судді Мурашової Наталії Валентинівни про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди .
Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду на протязі п'ятнадцяти днів з моменту проголошення, а сторонами, що не були присутні в судовому засіданні у той же строк з моменту отримання копії.
Суддя: О. Г. Путря