пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
10 травня 2022 року справа № 903/172/22
Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича,
за присутності в судовому засіданні:
від ДКП "Луцьктепло": Кирись З.Л. - представник, адвокат (договір про надання юридичних послуг №09/22 від 10.01.2022р., Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВЛ №812 від 31.07.2015р.)
від ПП "Богор-Плюс": не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Державного комунального підприємства "Луцьктепло", м. Луцьк
до відповідача: Приватного підприємства "Богор-Плюс", м. Луцьк
про стягнення 84 431,64 грн.
встановив: 06 грудня 22 лютого 2022 року на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява ДКП "Луцьктепло" від 21.02.2022р. про стягнення на його користь з ПП "Богор-Плюс" 111 203,35 грн., в тому числі 84 431,64 грн. заборгованості по оплаті послуг з постачання теплової енергії та гарячої води на об'єкт опалення - нежитлове приміщення площею 791,7 кв.м., розташоване у м. Луцьку, Київський майдан, 9, 19 165,92 грн. суми інфляційних нарахувань та 7 605,79 грн. трьох відсотків річних.
Ухвалою від 25.02.2022р., поруч з іншим, відповідну позовну заяву було прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження із відкриттям провадження у справі, призначенням розгляду справи в підготовчому судовому засіданні на 28.03.2022р., а також із здійсненою судом в адресу сторін пропозицією вчинити ряд додаткових дій та надати суду відповідні матеріали.
Ухвалою від 28.03.2022р., постановленою за результатами проведеного за участю представника позивача підготовчого судового засідання (відображена в протоколі судового засідання), судом було:
- задоволено клопотання ДКП "Луцьктепло" про зміну предмету позову та, приймаючи зменшення позивачем відповідно до заяви від 22.03.2022р. пред'явлених до відповідача позовних вимог, задоволення відповідної заяви судом, постановлено здійснювати подальший судовий розгляд справи виходячи із нових ціни та предмету позову: стягнення 84 431,64 грн. заборгованості по оплаті послуг з постачання теплової енергії та гарячої води на об'єкт опалення - нежитлове приміщення площею 791,7 кв.м., розташоване у м. Луцьку, Київський майдан, 7;
- задоволено клопотання ДКП "Луцьктепло" про долучення до матеріалів справи додаткових доказів: рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 24.09.2020р. та від 01.02.2021р. "Про встановлення тарифів на теплову енергію та послуги, що надаються ДКП "Луцьктепло";
- з огляду на відсутність доказів належного повідомлення відповідача про день та час розгляду справи судом за його участю, повернення до суду без вручення адресату направленої відповідачу рекомендованої кореспонденції, надання можливості стороні відповідача реалізувати своє право на судовий захист, з метою дотримання принципів змагальності судового процесу, рівності сторін перед законом та судом, відкладено розгляд справи в підготовчому судовому засіданні на 21.04.2022р.
Про відповідну вчинену судом процесуальну дію відповідача було повідомлено шляхом направлення на його адресу ухвали-повідомлення від 28.03.2022р.
Ухвалою, постановленою за результатами проведеного 21.04.2022р. у справі за участю представника позивача підготовчого судового засідання (відображена в протоколі засідання суду) підготовче провадження у справі було закрито із призначенням останньої до судового розгляду по суті на 10.05.2022р., продовженням відповідачу строку (до дати проведення судового засідання по розгляду справи по суті) для реалізації процесуальних прав щодо підготовки та надання відзиву на позовну заяву з документами в його обґрунтування, із одночасним визнанням явки представників сторін в судове засідання на їх розсуд та із одночасною пропозицією відповідачу висловити письмово свою позицію стосовно можливості проведення судового засідання у справі за відсутності його представника, скористатись визначеним положеннями ст. 197 ГПК України правом на участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Про відповідну вчинену судом процесуальну дію відповідача було повідомлено судом шляхом направлення на його адресу ухвали-повідомлення від 21.04.2022р.
У визначений судом день та час в судове засідання з'явилась представник ДКП "Луцьктепло".
Відповідач своїм правом на участь в судовому засіданні, подання на адресу письмових пояснень, заперечень стосовно позову, визначених положеннями ГПК України заяв та клопотань процесуального характеру не скористався, хоча судом для цього було створено стороні усі належні умови та надано відповідний час.
У визначеному аспекті судом засвідчується, що ухвали суду від 25.02.2022р., від 28.03.2022р. та від 21.04.2022р. направлялись відповідачу за юридичною адресою Приватного підприємства "Богор-Плюс": м. Луцьк, Київський майдан, 7, рекомендованою кореспонденцією та були повернуті до суду без вручення адресату з підстав: "адресат відсутній за вказаною адресою".
Судом встановлено, що станом на день подання позову до суду, дати відкриття провадження у справі та на час проведення судового засідання 10.05.2022р. відповідно до відомостей з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 05.01.2022р. №243255119, безкоштовного запиту з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Приватне підприємство "Богор-Плюс" з кодом ЄДРПОУ 41957835, зареєстроване в якості юридичної особи за адресою: м. Луцьк, Київський майдан, 7, в стані припинення юридичної особи чи у процесі провадження у справі про банкрутство не перебуває.
Відтак, при цьому засвідчується, що судом вжито всіх необхідних заходів щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи за його участі в якості відповідача, зокрема, суд відкладав розгляд справи з огляду на неявку представника, надавав можливість відповідачу реалізувати своє право на судовий захист, з метою дотримання принципу змагальності судового процесу, рівності сторін перед законом та судом.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання кореспонденції суду (ухвал суду від 25.02.2022р., від 28.03.2022р. та від 21.04.2022р.) відповідачем та повернення їх до суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою" є наслідками діяння (бездіяльності) відповідача щодо її належного отримання, тобто його власною волею. Відтак, відповідач вважається повідомленим про відкриття провадження у справі належним чином, оскільки судом було виконано всі покладені на нього обов'язки, а відповідач, натомість, проявив протиправну процесуальну бездіяльність.
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. За таких обставин відповідач вважається належним чином повідомленим про час та місце судових засідань.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Судом враховано, що ухвалами суду від 25.02.2022р., від 28.03.2022р. та від 21.04.2022р. явка в судове засідання представників сторін обов'язковою не визнавалась.
Згідно з приписами ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Суд зауважує, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянуті впродовж розумного строку.
В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його правта обов'язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.
Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст.3 ГПК України.
Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997р., дана Конвенція та Протоколи до неї №№ 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.
Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.
Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003р. №01-8/1427. У цьому листі, зокрема, зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".
Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" №23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).
Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумності строку розгляду справи можна застосовувати, коли стороною у спорі є орган державної влади.
Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За таких обставин, беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду спору впродовж розумного строку та норми ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що відповідач, відповідно до законодавства, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, а явка представників сторін обов'язковою судом не визнавалась, учасники справи, зокрема, відповідач, мали достатньо часу для реалізації своїх процесуальних прав, зокрема, і на подання будь-яких пояснень чи інших заяв по суті справи, а у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, суд вважає, що спір належить вирішити по суті у відсутності представника відповідача за матеріалами справи, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права, а також з огляду на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи.
Присутня в засіданні суду представник позивача з посиланнями на обставини, викладені у позовній заяві, з огляду на докази, долучені до матеріалів справи, пред'явлені позовні вимоги підтримала, просила суд задовольнити позов на суму 84 431,64 грн. із одночасним покладенням на боржника обов'язку відшкодування ДКП "Луцьктепло" понесених при зверненні до суду витрат - сплата судового збору 2 481 грн., щодо розгляду справи за відсутності представника сторони не заперечила, зауваживши на вчиненні судом усіх можливих дій стосовно повідомлення ПП "Богор-Плюс" про розгляд справи за участю підприємства в якості відповідача.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про підставність пред'явлених позовних вимог.
При цьому, оцінюючи позицію сторони, викладену у позовній заяві та підтриману в судовому засіданні представником шляхом надання усних пояснень, досліджуючи матеріали справи, надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи суд засвідчує наступне:
В силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).
Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.
За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.
Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Судом засвідчується що, ДКП "Луцьктепло" (з врахуванням задоволених судом в підготовчому судовому засіданні клопотання про зміну предмету позову та заяви від 22.03.2022р. про зменшення пред'явлених до відповідача позовних вимог) звернулось до суду з позовом про стягнення на його користь з ПП "Богор-Плюс" 84 431,64 грн. заборгованості по оплаті послуг з постачання теплової енергії та гарячої води. Згідно поданої заяви про зміну предмета позову від 22.03.2022р. та висловлених усних пояснень представника сторони в судовому засіданні, постачання теплової енергії та надання інших суміжних з постачанням послуг (постачання хімочищеної води, водопостачання ХВ для ГВ, з врахуванням умовно-змінних частин та втрат теплової енергії) ДКП "Луцьктепло" надавало ПП "Богор-Плюс" на бездоговірній основі у період лютого-травня, жовтня-грудня місяців 2020 року та січня-червня місяців 2021 року.
Приватне підприємство "Богор-Плюс", як це вбачається із наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зареєстроване в якості юридичної особи з кодом ЄДРПОУ 41957835 та адресою місцезнаходження: Майдан Київський, будинок 7, м. Луцьк.
Визначені послуги надавались ДКП "Луцьктепло" відповідачу на об'єкт опалення - нежитлове приміщення площею 791,7 кв.м., яке розташоване на першому поверсі багатоквартирного будинку у м. Луцьку, Київський майдан, 7, та, як це вбачається із долученої до матеріалів справи інформаційної довідки №243255119 Департаменту "Центр надання адміністративних послуг у місті Луцьку" Луцької міської ради, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, на праві власності з 31.05.2018р. належить Приватному підприємству "Богор-Плюс" (підстава для державної реєстрації: акт приймання-передачі від 29.05.2018р., підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №41422659 від 04.06.2018р. Петрочук Олена Джанівна, виконавчий комітет Луцької міської ради).
Відповідно до долучених до матеріалів справи, сформованих ДКП "Луцьктепло" помісячних рахунків за теплову енергію, у засвідчені вище періоди позивачем було надано відповідачу визначених послуг на загальну суму 85 593,51 грн., в тому числі, в лютому 2020 року на суму 25 366,20 грн. (рахунок №1101 від 26.02.2020р.), в березні 2020 року на суму 2 284,61 грн. (рахунок №1130 від 25.03.2020р.), в квітні 2020 року на суму 52,01 грн. з врахуванням коригування (зменшення) на суму 595,84 грн. (рахунок №461 від 15.04.2020р.), в жовтні 2020 року на суму 4 766,14 грн. (рахунок №2318/10/01 від 14.11.2020р.), в листопаді 2020 року на суму 7 265,39 грн. (рахунок №2318/11/1 від 05.12.2020р.), в грудні 2020 року та січні місяці 2021 року на суми по 6 531,77 грн. (рахунки №№2318/12/1, 2318/1/1 від 13.01.2021р. та від 09.02.2021р.), в лютому та березні місяцях 2021 року відповідно на суми по 7 807,22 грн. (рахунки №№2318/2/1, 2318/3/1 від 09.03.2021р. та від 07.04.2021р.), в квітні 2021 року на суму 6 418,69 грн. (рахунок №2318/4/1 від 28.04.2021р.), в травні та червні місяцях 2021 року на суми по 5 493,02 грн. (рахунки №2318/5/1 від 04.06.2021р. та №2318/6/1 від 01.07.2021р.)
При цьому відповідно до рахунку №437 від 19.05.2020р. вартість послуг попереднього періоду для відповідача була відкоригована (зменшена) позивачем на суму 223,55 грн.
Судом встановлено, що помісячні розрахунки оплати послуг з постачання теплової енергії та гарячої води, надання інших послуг на об'єкт опалення здійснено позивачем на підставі показників загально-будинкового вузла комерційного обліку (теплового лічильника), виходячи з вартості 1 Гкал, пропорційно опалювальній площі приміщення з врахуванням тарифів, затверджених виконавчим комітетом Луцької міської ради у ті чи інші періоди. Опалювальне, належне на праві власності відповідачу приміщення індивідуальним засобом розподільного обліку теплової енергії (тепловим лічильником) не облаштоване.
В підтвердження встановлення відповідних тарифів у опалювальні періоди 2020-2021 років позивачем до матеріалів справи долучено рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 24.09.2020р. №517-1 "Про встановлення тарифів на теплову енергію та послуги, що надаються ДКП "Луцьктепло", а також рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 01.02.2021р. №52-1 "Про встановлення скоригованих тарифів на теплову енергію та послуги, що надаються ДКП "Луцьктепло".
Відтак, судом засвідчується, що нарахування вартості послуг з централізованого опалення приміщення та надання суміжних послуг проведено позивачем на підставі п. 12 чинних на момент виникнення між сторонами спірних правовідносин Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 "Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення" за показниками загально-будинкового теплового лічильника, встановленого в житловому будинку, в опалювальний період, виходячи з вартості 1 Гкал, пропорційно опалювальній площі приміщення відповідача 791,7 кв.м.
Відповідач зобов'язання з оплати послуг належним чином не виконав, заборгувавши станом на день звернення позивача до суду з відповідним позовом та на час розгляду справи судом визначену суму 84 431,64 грн.
Відтак, предметом позову виступає стягнення з відповідача, як власника нежитлового приміщення, заборгованості по оплаті наданих житлово-комунальних послуг.
Правовідносини позивача, як суб'єкта господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавцем) та відповідачем, як особою (споживачем), яка отримує послуги з централізованого теплопостачання, урегульовано Законом України "Про захист прав споживачів", Законом України "Про житлово-комунальні послуги", Законом України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", Законом України "Про теплопостачання".
При цьому, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (ст. 1, ч. 2 ст. 3, ст. 19 Закону).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні, зокрема, опалення. Власник приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку. Внутрішньобудинкові системи - мережі, арматура на них, прилади та обладнання, засоби обліку та регулювання споживання житлово-комунальних послуг, які знаходяться в межах будинку, споруди. Споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Згідно із ч. 1 ст. 13 Закону, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Статтею 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено права та обов'язки споживача. Так, згідно з частиною 1 зазначеної статті, споживач має право, зокрема одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг; згідно з частиною 3 зазначеної статті споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, хоч у ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 цього Закону, споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами Закону, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Згідно із п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону, індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (частина перша статті 9 Закону).
Згідно із ст.10 Закону, ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
При цьому статтею 19 Закону України "Про теплопостачання" також передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Законом України "Про житлово-комунальні послуги" визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Аналіз вищенаведених положень свідчить про те, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
До укладення договорів про надання комунальних послуг за обраною рішенням співвласників багатоквартирного будинку моделлю, як це визначено статтями 6,14 Закону в редакції від 09.11.2017р. №2189-VІІІ, пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, порядок обліку та оплати послуг з централізованого опалення визначається Законом України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005р. №630 (далі - Правила №630). Судом засвідчується, що положення засвідчених Правил на момент виникнення та на час існування між сторонами спірних правовідносин (лютий 2020 року - червень 2021 року) були чинними (Правила втратили чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №85 від 02.02.2022р.)
Відповідно до ст. 32 Закону України "Про теплопостачання", плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", рахунки на оплату наданої комунальної послуги формуються виконавцем або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, на основі показань вузла комерційного обліку відповідної комунальної послуги згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону. Розподіл між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг здійснюється відповідно до методики, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
За Методикою розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення, затвердженою наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31 жовтня 2006 року №359, та Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018р. №315, яка набрала чинності 25.01.2019р., визначальним при розрахунках є наявність чи відсутність вузлів розподільного обліку в будинках та окремих приміщеннях.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", оснащення окремих приміщень у будівлях вузлами розподільного обліку/приладами - розподілювачами теплової енергії та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку здійснюється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
За відсутності квартирного засобу обліку теплової енергії, нарахування комунальних послуг здійснюються на підставі п. 12 Правил №630 за показниками теплового лічильника, встановленого в житловому будинку, виходячи із затверджених органом місцевого самоврядування вартості 1 Гкал, пропорційно опалювальній площі квартири.
Таким чином, суд вважає, що позивач правомірно нарахував відповідачу плату за опалення (інші послуги) за показниками загально-будинкового лічильника пропорційно площі належного споживачу на праві власності нерухомого майна.
На підтвердження (як помісячного, так і загального) розміру заборгованості позивач надав суду рахунки на оплату наданих послуг у спірні періоди, у яких відображені вид тих чи інших послуг, встановлені органом місцевого самоврядування тарифи, періоди нарахування, суми нарахувань, перерахунків. Дані рахунки, на переконання суду, в аспекті викладених вище положень чинного законодавства, є належними доказами виникнення у ПП "Богор-Плюс" та існування у останнього перед ДКП "Луцьктепло" заборгованості в розмірі 84 431,64 грн.
При цьому судом засвідчується, що відповідно до ст.ст. 174, 181 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
З положень ст. 509 ЦК України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.)
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58) відповідно до котрої згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Суд також приймає до уваги положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
За вищевикладених підстав суд дійшов висновку, що позивачем в повній мірі підтверджено обставини позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве та вирішальне значення для правильного вирішення спору.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В даному випадку, враховуючи висновок суду про підставність позовних вимог, доведення даного спору до суду з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов'язані з розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до ст. 129 ГПК України за рахунок Приватного підприємства "Богор-Плюс" в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Приватного підприємства "Богор-Плюс" (м. Луцьк, Київський майдан, 7, код ЄДРПОУ 41957835) на користь Державного комунального підприємства "Луцьктепло" (м. Луцьк, вул. Гулака-Артемовського, 20, код ЄДРПОУ 30391925) 84 431,64 грн. заборгованості та 2 481 грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
3. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення
складено 11.05.2022р.
Суддя В. А. Войціховський