Провадження № 22-ц/803/1701/22 Справа № 188/1141/20 Головуючий у першій інстанції: Ніколаєва І. К. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.
11 травня 2022 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Красвітної Т.П.,
суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2021 року по справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У серпні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з даним позовом, посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору №б/н від 14.06.2007 року ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, про що свідчить підпис у заяві. Однак, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами належним чином не виконує, що призвело до утворення заборгованості, розмір якої станом на 30.06.2020 року складає 31234,04 грн., а саме 1999,91 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 28144,06 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 1016,08 грн. - пеня, 73,99 грн. - комісія. Тому позивач просив стягнути на свою користь з відповідача вказану заборгованість в загальному розмірі 31234,04 грн.
Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення норм процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги ціну позову в розмірі 31234,04 грн., розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.
Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що на підтвердження позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» надано копію заяви позичальника ОСОБА_1 від 16.04.2007 року, за змістом якої відповідач просить надати їй кредит в сумі 250,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну карту з базовою процентною ставкою 1,9% в місяць з розрахунку 360 днів у році (а.с. 26).
У вказаній вище заяві позичальника також погоджено, що строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії платіжної картки, який встановлено по червень 2011 року.
Згідно письмової розписки відповідачки, банківську платіжну картку і пін-конверт ОСОБА_1 отримала 14.06.2007 року; цього ж дня було відкрито рахунок позичальнику (а.с. 26 зворот).
Долучені до позовної заяви витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, якими передбачено, зокрема, права та обов'язки сторін договору, відповідальність сторін, зокрема штраф за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких, зокрема, визначено дію договору 12 місяців з моменту підписання (п. 9.12) та інші умови, - відповідачем не підписані (а.с. 27-32).
Заява позичальника містить текст про погодження споживача з Умовами та Правилами надання банківських послуг, але не конкретизовано яка саме редакція Умов та Правил надання банківських послуг погоджена споживачем.
На підтвердження свого позову банком представлено розрахунок заборгованості за кредитним договором №б/н від 14.06.2007 року, згідно якого, станом на 30.06.2020 року банком нарахована заборгованість у розмірі 31234,04 грн., а саме 1999,91 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 28144,06 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 1016,08 грн. - пеня, 73,99 грн. - комісія (а.с. 7-18).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, зокрема, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).
За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до ч. 1 статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приват-Банк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника ОСОБА_1 від 16.04.2007 року погоджена процентна ставка в розмірі 1,9% на місяць (22,8% річних).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, пеню і комісію.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 14.06.2007 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід'ємну частину кредитного договору.
Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку,що наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, в тому числі: права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, порядок нарахування і оплати процентів, зокрема, проценти за підвищеною процентною ставкою у випадку несвоєчасного виконання боргових зобов'язань (п.п. 5.5.1 Правил), та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву позичальника про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (16.04.2007 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (02.07.2013 року), тобто кредитор мав можливість додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату підвищених (зміну банком в односторонньому порядку процентної ставки) процентів за користування кредитними коштами, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
При цьому згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Відповідна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору непідписані Умови та Правила викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15).
Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться у матеріалах справи, не визнаються відповідачкою, що також підтверджується її письмовим відзивом на позовну заяву (111-113) та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 16.04.2007 року шляхом підписання заяви позичальника.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату комісії, а також неустойку у вигляді пені.
Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення з відповідачки на користь АТ КБ «ПриватБанк» пені у розмірі 1016,08 грн. та комісії в сумі 73,99 грн.
Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Разом з тим, згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №444/9519/12 (провадження №14-10 цс 18) від 28 березня 2018 року.
Згідно умов договору, строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії платіжної картки, який встановлено по червень 2011 року.
Приймаючи до уваги безпідставне нарахування АТ КБ «ПриватБанк» відсотків за користування кредитом поза межами строку кредитування з 01.07.2011 року, колегія дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості по процентам в сумі 27078,08 грн., що сформувалась за період з 01.07.2011 року по 30.06.2020 року, відповідно до змісту позовних вимог.
Разом з тим, згідно виписки з особового рахунку, що надана позивачем, встановлено сплату відповідачкою грошових коштів в період з 01.07.2011 року з метою погашення кредиту на загальну суму 4200,56 грн. (а.с. 19-23).
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності; встановивши обґрунтований розмір заборгованості за кредитним договором від 14.06.2007 року в загальному розмірі 3065,89 грн., а саме: тіло кредиту в сумі 1999,91 грн. та проценти за користування кредитом в сумі 1065,98 грн.; встановивши внесення відповідачкою в період з 01.07.2011 року коштів на погашення кредиту на загальну суму 4200,56 грн., - колегія дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення на користь АТ КБ «ПриватБанк» вказаної заборгованості, у зв'язку з фактичним її погашенням ОСОБА_1 .
На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини справи не встановив, тому рішення місцевого суду підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення місцевого суду підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову; в іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 7, 367, 369, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.
Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2021 року - змінити в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову.
В іншій частині рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складений 11 травня 2022 року.
Головуючий Т.П. Красвітна
Судді І.А. Єлізаренко
О.В. Свистунова