Провадження № 22-ц/803/2361/22 Справа № 202/3485/17 Головуючий у першій інстанції: Зосименко С. Г. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.
11 травня 2022 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Красвітної Т.П.,
суддів: Городничої В.С., Свистунової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2017 року по справі за позовом Комунального підприємства «Коменергосервіс» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-
У травні 2017 року КП «Коменергосервіс» Дніпровської міської ради звернулось до суду з даним позовом, посилаючись на те, що відповідачі, мешкаючи у квартирі АДРЕСА_1 , з листопада 2009 року по лютий 2017 року оплату за користування тепловою енергією не здійснювали, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 18593,13 грн. Тому, позивач просив стягнути на свою користь солідарно з відповідачів суму заборгованості у розмірі 18593,13 грн., 3% річних розмірі 236,53 грн., інфляційні втрати у розмірі 1182,49 грн. та судові витрати.
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2017 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь КП «Коменергосервіс» Дніпровської міської ради суму заборгованості у розмірі 18593,13 грн., 3% річних у розмірі 236,54 грн., інфляційні витрати у розмірі 1182,49 грн., всього 20012,15 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі по 800,00 грн., з кожного.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги ціну позову в розмірі 20012,15 грн., розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що відповідачі зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Індустріального району Управління житлового господарства Дніпровської міської ради від 01.03.2017 року №1366 (а.с. 6).
Позивач є постачальником послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води в будинку АДРЕСА_2 (а.с. 7-12).
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачами умов договору, станом на 31.03.2017 року, за адресою по АДРЕСА_3 (особовий рахунок НОМЕР_1 ) утворилась заборгованість з плати за користування послугами з централізованого опалення і постачання гарячої води за період з листопада 2009 року по лютий 2017 року в загальному розмірі 17174,11 грн. (а.с. 13-14).
Згідно зі статтями 319, 321 ЦК України власність зобов'язує. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статей 64, 67, 68 ЖК Української РСР наймачі повинні своєчасно та в повному обсязі вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право, зокрема одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов'язаний, підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Враховуючи наведене обов'язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.
Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
У частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.
У даному випадку між позивачем та відповідачами склалися фактичні договірні відносини, за якими у житло, в якому зареєстровані ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , надавалися житлово-комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, нарахування плати за які здійснювалися КП «Коменергосервіс» Дніпровської міської ради відповідно до тарифів, встановлених та затверджених рішеннями Дніпровської міської ради і постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.
Крім того, відповідно до частини першої статті 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
Згідно ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Згідно положень ст. 541 ЦК України, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Частиною 1 ст. 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
З наведеного вбачається наявність встановленого законом обов'язку ОСОБА_1 і ОСОБА_2 сплачувати за одержані комунальні послуги, оскільки вказані особи зареєстровані у житловому приміщенні за вказаною вище адресою, де позивачем надаються послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води. Вказаний обов'язок поширюється на всіх осіб, що зареєстровані чи проживають за адресою надання послуг, є солідарним і його виконання може бути заявлене до будь-кого з солідарних боржників окремо чи до усіх разом.
Аналогічний правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2019 року у справі №756/10344/14 (провадження №61-33329св18).
Враховуючи викладене, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, колегія дійшла висновку про доведеність факту неналежного виконання відповідачами умов договору та наявність підстав для стягнення солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь позивача заборгованості за надані послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води в сумі 17174,11 грн. за період з листопада 2009 року по лютий 2017 року включно.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Також з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню солідарно за період з 15.03.2014 року по 20.03.2017 року 3% річних в розмірі 236,53 грн. та втрати, у зв'язку з інфляцією, у розмірі 1182,49 грн.
Розмір наведеної вище заборгованості, що підлягає стягненню з відповідачів, підтверджується представленими банком відповідними розрахунками, які є арифметично правильними та не спростовані відповідачами (а.с. 13-14, 15-16).
Підстави для стягнення на користь позивача заборгованості за надані послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води понад 17174,11 грн., тобто додатково 1419,02 грн. - відсутні, адже згідно складеного позивачем розрахунку заборгованості сума боргу становить саме 17174,11 грн. (а.с. 13-14).
Щодо поданої відповідачами заяви про застосування строків позовної давності, то суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.
Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, спеціальна позовна давність в один рік встановлено п.1 ч.2 ст.258 ЦК України відносно неустойки.
Згідно із ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, кредитор протягом усього часу вправі заявити в суді вимоги про повернення тієї частини боргу, що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.
Відтак, оскільки у даних правовідносинах встановлено обов'язок відповідачів сплачувати вартість наданих житлово-комунальних послугщомісячно на підставі показників лічильника (індивідуального чи загальнобудинкового) на кінець розрахункового періоду, тобто зі спливом кожного календарного місяця, початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення.
Подібний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Між тим, частиною 2 ст. 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності до нового строку не зараховується (ч. 3 ст. 264 ЦК України).
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Встановлено, що даний позов пред'явлений до суду 24 травня 2017 року, що стверджується відбитком штампу вхідної кореспонденції місцевого суду на першому аркуші позовної заяви (а.с. 2).
З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що відповідачі здійснювали платежі на погашення заборгованості, зокрема, 08.09.2016 року на суму 200,00 грн., 16.12.2015 року на суму 600,00 грн., 12.11.2015 року на суму 500,00 грн., 13.10.2015 року на суму 300,00 грн., 20.10.2014 року на суму 500,00 грн., 19.06.2014 року на суму 200,00 грн., 17.12.2012 року на суму 500,00 грн., 19.10.2012 року на суму 300,00 грн., 07.07.2011 року на суму 200,00 грн., 25.05.2011 року на суму 150,00 грн. (а.с. 13-14).
Зазначені вище платежі перевищували нараховану позивачем заборгованість за наслідками користування послугами у відповідному місяці, що свідчить про визнання відповідачами боргу за попередній період і, відповідно, переривання трирічного строку позовної давності за щомісячними платежами за період з листопада 2009 року по лютий 2017 року.
Відповідачами не надано належних та допустимих доказів їх непроживання у квартирі по АДРЕСА_3 в період з листопада 2009 року по лютий 2017 року, а також того, що вказану квартиру було передано у приватну власність; клопотань про витребування відповідних доказів судом - не заявлено, що підтверджується письмовими матеріалами справи.
Колегія приймає доводи апеляційної скарги про те, що скаржника не було належним чином повідомлено про розгляд справи судом першої інстанції. Матеріалами справи не містять доказів на спростування таких доводів апелянта.
У матеріалах справи містяться поштові конверти щодо направлення судових повісток відповідачам, проте дані про їх вручення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в матеріалах справи відсутні (а.с. 62-63, 65-66). Відмітка на конвертах про причини повернення за закінченням встановленого строку зберігання не є фактом належного сповіщення відповідачів про розгляд місцевим судом справи 22.11.2017 року, у відповідності до вимог ст. 74-76 ЦПК України, в редакції, що діяла по 14.12.2017 року.
Згідно пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Отже, рішенням місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
За змістом ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч. 10 ст. ст. 141 ЦПК України).
Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, на відповідачів покладаються судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору (1600,00 грн.) пропорційно задоволеним позовним вимогам (92,91%) в сумі 1489,56 грн. (а.с. 17-18).
На позивача покладаються судові витрати у вигляді сплаченого відповідачами судового збору при поданні апеляційної скарги (2400,00 грн.) пропорційно залишеним без задоволення вимогам (7,09%) в сумі 170,16 грн. (а.с. 162).
Таким чином, колегія дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (сторона, на яку покладено більшу суму судових витрат) різницю сум на користь КП «Коменергосервіс» Дніпровської міської ради у розмірі по 658,20 грн., з кожного ((1486,56 грн. - 170,16 грн.) / 2).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 7, 367, 369, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2017 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги Комунального підприємства «Коменергосервіс» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (РНОКПП - невідомий, ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Комунального підприємства «Коменергосервіс» Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 36639101) заборгованість за надані послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води в сумі 17174,11 грн., 3% річних в розмірі 236,53 грн., втрати, у зв'язку з інфляцією у розмірі 1182,49 грн., а всього 18593 (вісімнадцять тисяч п'ятсот дев'яносто три) грн. 13 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Комунального підприємства «Коменергосервіс» Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 36639101) судові витрати в розмірі по 658 (шістсот п'ятдесят вісім) грн. 20 коп., з кожного.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складений 11 травня 2022 року.
Головуючий Т.П. Красвітна
Судді В.С. Городнича
О.В. Свистунова