ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"10" травня 2022 р. справа № 300/5993/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Боршовського Т.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач 1), в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову у призначенні позивачу пенсії згідно поданої нею заяви про призначення пенсії від 21.04.2021; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” з 21.04.2021 - з дня звернення за призначенням пенсії, з урахуванням до страхового стажу періоду роботи з 11.06.2002 по 31.12.2003 та періоду з 17.11.1998 по 28.02.1999 - до стажу роботи за Списком № 2.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 21.04.2021 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. Однак Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області прийняло рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу, оскільки відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія за віком на пільгових умовах призначається після досягнення 55 років. Позивачу не зараховано до страхового стажу періоду роботи з 11.06.2002 по 31.12.2003 та періоду з 17.11.1998 по 28.02.1999 - до стажу роботи за Списком № 2. Представник позивача вважає зазначену відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах протиправною, оскільки позивачем подано пенсійному органу разом зі заявою документи, які підтверджують стаж роботи, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Представник позивача зазначила, що ОСОБА_1 , після досягнення 50 річного віку, отримала право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 згідно з пунктом “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, оскільки рішенням Конституційного Суду від 23.01.2020 № 1-р/2020 визначено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону України „Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах. За наявності загального страхового стажу 32 років 1 місяць 20 днів, з яких стаж на пільгових умовах 10 років 8 місяців 29 днів, позивач має право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2. Щодо періодів роботи ОСОБА_1 з 11.06.2002 по 31.12.2003 та періоду з 17.11.1998 по 28.02.1999, які не зараховані позивачу до загального стажу та стажу роботи за Списком № 2 відповідно, то рішення про відмову в призначенні пенсії не містить жодних обґрунтувань незарахування таких періодів роботи. Так, представник позивача зазначила, що трудова книжка ОСОБА_1 містить всі необхідні записи про такі періоди роботи, лист АТ «Оріана» від 17.06.2021 № 676 підтверджує, що в період з 17.11.1998 по 28.02.1999 докорінних змін умов праці і характеру робіт не було, а в період роботи ОСОБА_1 у ТОВ «Вінісін» з 11.06.2002 по 31.12.2003 сплачено страхові внески, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу форми ОК-5. Представник позивача просить суд призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” з 21.04.2021 - з дня звернення за призначенням пенсії, з урахуванням до страхового стажу періоду роботи з 11.06.2002 по 31.12.2003 та періоду з 17.11.1998 по 28.02.1999 - до стажу роботи за Списком № 2.
Ухвалою від 18.10.2021 суд відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
03.11.2021 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 28.10.2021 № 0900-0803-8/40203 на позовну заяву. У відзиві відповідач 1 заперечив проти задоволення позову. Представник відповідача 1 вказав, що відповідно до статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” право на пільгових умовах мають працівники, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці - за Списком № 2 і за результатами атестації робочих місць, зокрема, жінки після досягнення віку 55 років і при стажі роботи в період звернення з 01.04.2021 по 31.03.2022 - не менше 23 років 6 місяців, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 оскільки ОСОБА_1 не досягла 55-річного віку. Так, з 11.10.2017 порядок призначення пенсії за віком, зокрема й на пільгових умовах, регулюється Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Окрім цього, відповідач 1 вказав на те, що в рішенні про відмову в призначенні пенсії відсутні відомості про неврахування до страхового стажу періоду роботи з 11.06.2002 по 31.12.2003 та періоду з 17.11.1998 по 28.02.1999 - до стажу роботи за Списком № 2, що свідчить про відсутність спору щодо врахування вказаного періоду та передчасність позову в цій частині вимог. Таким чином, на думку представника відповідача, позивачу правомірно відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Також представник відповідача 1 вказав на завищення та неспіврозмірність орієнтовної суми витрат на правову допомогу 7000,00 грн. із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, а також на те, що адвокат Шевченко Н.П. подавала аналогічні позови до відповідача в інтересах інших клієнтів.
03.11.2021 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшло клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 28.10.2021 № 0900-0803-8/40235 про залучення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до участі у справі як співвідповідача. Вказане клопотання мотивовано тим, що заяву ОСОБА_1 від 21.04.2021 про призначення пенсії разом з долученими документами направлено для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області. З огляду на те, що рішення про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, а тому Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області вважає за необхідне залучити Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області як співвідповідача у цій справі.
Ухвалою від 05.11.2021 повернуто без розгляду Головному управлінню Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області клопотання від 28.10.2021 за № 0900-0803-8/40235 про залучення співвідповідача.
Ухвалою від 05.11.2021 суд зупинив провадження у справі № 300/5993/21 до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 360/3611/20.
10.11.2021 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшла заява Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 05.11.2021 № 0900-0803-7/41426 про долучення до адміністративної справи № 300/5993/21 матеріалів справи за зверненням ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Ухвалою від 05.04.2022 поновлено провадження у справі № 300/5993/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання до вчинення дій.
Ухвалою від 06.04.2022 залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області як другого відповідача в справі № 300/5993/21.
21.04.2022 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач 2) від 21.04.2022 № 1500-0903-7/38649 на позовну заяву. У відзиві відповідач 2 заперечив проти задоволення позову. Представник відповідача 2 вказав, що відповідно до статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” право на пільгових умовах мають працівники, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці - за Списком № 2 і за результатами атестації робочих місць, зокрема, жінки після досягнення віку 55 років і при стажі роботи в період звернення з 01.04.2021 по 31.03.2022 - не менше 23 років 6 місяців, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Так, страховий стаж позивача становить 30 років 6 місяців, пільговий - 10 років 5 місяців. До страхового стажу не зараховано період роботи з 30.03.1992 по 05.07.1994, з 05.05.1995 по 21.02.1998, з 27.03.1998 по 16.02.2000, оскільки відсутнє свідоцтво про народження дітей. Право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку ОСОБА_1 набуде у 55 років. За вказаних обставин рішення відповідача 2 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах є правомірним та відповідає вимогам чинного законодавства. Відповідач 2 просив суд відмовити в задоволенні позову.
Обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 21.04.2021 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. До заяви долучено копії: паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 29.01.1998; довідки про присвоєння ідентифікаційного номера; диплому серії НОМЕР_2 ; свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 14.03.1970; витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища за № 00019564934 від 13.02.2018; трудової книжки НОМЕР_4 ; довідки ВАТ «Оріана» № 188 від 19.07.2017 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній; довідки АТ «Оріана» № 336 від 25.03.2017 про перейменування; листа ВАТ «Оріана» № 704 від 19.07.2017 про видачу висновків державної експертизи умов праці за результатами атестації робочого місця; довідки ВАТ «Оріана» № 705 від 19.07.2017 про періоди відпустки без збереження заробітної плати; наказу Заводу побутової хімії і товарів народного вжитку № 259 від 17.11.1993 про затвердження переліку робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад працівників, яким підтверджене право на пільгове пенсійне забезпечення; наказу ВАТ «Оріана» від 01.03.1999 № 55 про затвердження переліку професій працівників, яким підтверджено право на пільгове забезпечення.
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Рішення відповідача 2 про відмову в призначенні пенсії мотивоване тим, що пенсійний вік визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 55 років, тоді як вік заявниці 51 рік. Необхідний пільговий стаж на роботах з шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 визначений 10 років, пільговий стаж ОСОБА_1 становить 10 років 5 місяців 5 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: період з 30.03.1992 по 05.07.1994, оскільки відсутнє свідоцтво про народження дітей; період з 05.05.1995 по 21.02.1998 та період з 27.03.1998 по 16.02.2000, оскільки відсутнє свідоцтво про народження дітей.
Листом № 0900-0210-8/16887 від 14.05.2021 Головне управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області повідомило позивача, що за результатом розгляду її заяви від 21.04.2021 прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, жінки, після досягнення віку 55 років і при стажі роботи в період звернення з 01.04.2021 по 31.03.2022 - не менше 23 років 6 місяців, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівники, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку жінкам на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Так, загальний страховий стаж позивача становить 30 років 6 місяців 26 днів, пільговий стаж - 10 років 5 місяців. Право на пенсію із зниженням пенсійного віку позивач набуде у 55 років. За наданими документами до страхового стажу не зараховано періоди з 30.03.1992 по 05.07.1994, з 05.05.1995 по 21.02.1998 та з 27.03.1998 по 16.02.2000, оскільки відсутні свідоцтва про народження дітей (а.с. 34).
Вважаючи протиправним рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії згідно поданої нею заяви про призначення пенсії від 21.04.2021, представник позивача звернулася з цим позовом до суду, в якому просить таке рішення скасувати та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” з 21.04.2021 - з дня звернення за призначенням пенсії, з зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 11.06.2002 по 31.12.2003 та періоду з 17.11.1998 по 28.02.1999 - до стажу роботи за Списком № 2.
При прийнятті рішення суд керується такими мотивами та нормами права:
Частиною п'ятою статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Ухвалою від 16.12.2020 Верховний Суд відкрив провадження у зразковій адміністративній справі № 360/3611/20 та визначив такі ознаки типових справ:
- позивачі є особами, які після ухвалення 23.01.2020 Конституційним Судом України рішення № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15) звернулись за призначенням пенсії згідно зі статтею 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 № 213-VІІІ, оскільки вказані норми із зазначеними змінами визнані неконституційними;
- відповідачами є один і той самий суб'єкт владних повноважень - територіальні органи Пенсійного фонду України, уповноважені на вирішення питання про призначення пенсії;
- спірні відносини стосуються набуття права на призначення пенсії на пільгових умовах позивачами, що досягли пенсійного віку, визначеного статтею 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення”, у редакції чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення”, після набрання чинності Законом України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій”;
- позивачами у цих справах заявлено аналогічні позовні вимоги (визнати протиправними дії (бездіяльність) відповідача щодо призначення пенсії статтею 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення”, в редакції чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення”.
Справа № 300/5993/21 відповідає ознакам типової справи, які визначені в ухвалі Верховного Суду від 16.12.2020. Як наслідок, суд вважає за необхідне врахувати висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021, що ухвалені в зразковій справі № 360/3611/20.
З огляду на вказане, суд застосував такі норми права до спірних правовідносин, виходячи з висновків Верховного Суду, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021, що ухвалені в зразковій справі № 360/3611/20.
Так, Велика Палата Верховного Суду у справі № 360/3611/20 вказала:
“ 3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах .
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом б статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом б статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 Конституційний суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України ).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV”.
Судом встановлено, що 21.04.2021 позивач надала відповідачу всі необхідні документи для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. Відмова відповідача 2 обгрунтована виключно тим, що позивач не досягла необхідного пенсійного віку для призначення пенсії згідно Закону № 1058-IV (55 років). В спірному рішенні про відмову в призначенні пенсії, відповідач 2 не оспорив наявність в ОСОБА_1 відповідного страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Таким чином, беручи до уваги вказану правову позицію Великої палати Верховного Суду у зразковій справі № 360/3611/20, з огляду на встановлені судом обставини (на час звернення із заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 досягла 50 річного віку, страховий стаж роботи не менше 23 років 6 місяців, з них не менше 10 років на зазначених роботах), відмова відповідача 2 в призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням на недосягнення нею 55-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.
З огляду на викладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії є протиправним. Наслідком протиправності такого рішення відповідача 2 є його скасування.
Що стосується періоду роботи позивача з 17.11.1998 по 28.02.1999, то згідно наявного в матеріалах справи розрахунку стажу ОСОБА_1 , такий період зарахований відповідачем 2 до загального стажу, однак не зарахований до стажу роботи за Списком № 2. Будь-яких обґрунтування незарахування періоду роботи позивача з 17.11.1998 по 28.02.1999 до стажу роботи за Списком № 2 ні рішення про відмову в призначенні пенсії, ні лист № 0900-0210-8/16887 від 14.05.2021, ні відзиви на позовну заяву, не містять.
Суд звертає увагу на те, що згідно з статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637. Згідно пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно відомостей трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_4 , позивач з 10.09.1991 зарахована в цех по виробництву поліхлорвінілового пластикату № 2 заводу побутової хімії і товарів народного вжитку заводу «Технопласт» та з 07.06.2002 звільнена з роботи за угодою сторін (а.с. 18-19).
Питання призначення пенсій на пільгових умовах згідно зі Списками № 1 та № 2 деталізоване у Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (надалі - Порядок № 383).
Пунктом 3 Порядку № 383 встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Постановою Кабінету Міністрів від 11.03.1994 № 162 "Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах" затверджено Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, в якому у розділі Х “Хімічне виробництво”, код 2110А010, передбачено посаду ґрунтувальника в цеху по виробництву поліхлорвінілового пластикату № 2.
Пунктом 10 Порядку № 383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (надалі - Порядок № 637).
В свою чергу, пунктом 1 Порядку № 637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
ОСОБА_1 разом із заявою від 21.04.2021 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 надала довідку ВАТ «Оріана» № 188 від 19.07.2017 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, згідно якої позивач з 10.09.1991 по 16.11.1998 та з 01.03.1999 по 07.06.2002 працювала повний робочий день та виконувала роботи в цеху по виробництву поліхлорвінілового пластикату № 2 на посаді ґрунтувальника.
Щодо періоду ОСОБА_1 на вказаній посаді з 17.11.1998 по 28.02.1999, то листом № 676 від 17.06.2021 АТ «Оріана» повідомило позивача, що такий період не рахується як пільговий, оскільки не підтверджений атестацією робочих місць. Так, атестація по цеху з виробництва поліхлорвінілового пластикату № 2 вперше проведена і затверджена наказом № 259 від 17.11.1993, діяла впродовж 5 років до 16.11.1998, а наступна атестація проведена і затверджена наказом № 55 від 01.03.1999. При цьому, за період з 17.11.1998 по 28.02.1999 докорінних змін умов праці і характеру робіт не було (а.с. 27).
Отже, оцінивши обставини в сукупності, суд дійшов висновку про те, що незарахування органом пенсійного фонду періоду роботи позивача з 17.11.1998 по 28.02.1999 до пільгового - за списком № 2, викликано тим, що не встановлено факту атестації робочого місця позивача за посадою «ґрунтувальника» (по виробництву поліхлорвінілового пластикату).
Щодо факту невчасно проведеної атестації робочих місць, зайнятість на яких дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, як підстави для неврахування вищевказаних періодів роботи позивача до пільгового стажу за Списком № 2, то суд вказує на таке.
Відповідно до пунктів 4.2, 4.3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
У разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.1997 (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць, до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
За приписами пункту 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року №442, та розробленими на виконання цієї постанови Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 1 вересня 1992 року №41.
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій для проведення атестації робочих місць за умовами праці періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці та Методичних рекомендацій для проведення атестації робочих місць передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
Відповідно до положень Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці відомості про результати атестації робочих місць заносяться до картки умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 в справі № 520/15025/16-вказала на таке:
“...Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
49. При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць…
54. Сукупність правових норм, про які йшлося у параграфах 32, 34, 36, 37, 45, 50, 51, 52 цієї постанови дозволяє дійти висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту “б” статті 13 Закону № 1788-XII - “за результатами атестації робочих місць” як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).
55. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.
56. Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України” зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу “якості закону”, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
57. Проте Верховний Суд України при ухваленні постанов від 10 вересня 2013 року у справі № 21-183а13, від 25 листопада 2014 року у справі № 21-519а14, від 10 і 17 березня 2015 року у справах № 21-51а15, та № 21-585а14, від 14 квітня 2015 року у справі № 21-383а14, від 02 грудня 2015 року у справі № 21-1329а15, від 10 лютого 2016 року у справі № 21-5432а15 та від 12 квітня 2016 у справі № 21-6501а15 віддав перевагу найменш сприятливому для позивачів тлумаченню законодавства України.
58. Отже, можна зробити висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту “б” статті 13 Закону № 1788-XII.
Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1.
59. При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
60. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник…”
В спірному випадку позивач надала Головному управлінню Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області разом із заявою від 21.04.2021 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, а також суду копії таких документів, що підтверджують проведення атестації робочих місць, які займала ОСОБА_1 : лист ВАТ «Оріана» № 704 від 19.07.2017 про видачу висновків державної експертизи умов праці за результатами атестації робочого місця; довідки ВАТ «Оріана» № 705 від 19.07.2017 про періоди відпустки без збереження заробітної плати; наказ Заводу побутової хімії і товарів народного вжитку № 259 від 17.11.1993 про затвердження переліку робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад працівників, яким підтверджене право на пільгове пенсійне забезпечення; наказ ВАТ «Оріана» від 01.03.1999 № 55 про затвердження переліку професій працівників, яким підтверджено право на пільгове забезпечення.
На підставі наведених документів судом встановлено, що відповідно до пунктів 4.4, 4.5 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, на Заводі побутової хімії і товарів народного вжитку та ВАТ «Оріана» проведені атестації робочих місць, а робоче місце “грунтувальник” за кодом № 2110А010 вважається шкідливим та важким, що надає право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 2.
Судом встановлено, що атестація вперше проведена і затверджена наказом № 259 від 17.11.1993. Чергова атестація мала бути проведена та затверджена не пізніше 17.11.1998, а натомість затверджена лише наказом № 55 від 01.03.1999.
Також судом враховано, що згідно листа АТ «Оріана» № 676 від 17.06.2021 за період з 17.11.1998 по 28.02.1999 не відбулося докорінних змін умов праці і характеру робіт за посадою “грунтувальник”.
Верховний Суд України в постанові від 16.09.2014 у справі № 21-307а14 вказав на таке:
“Атестація має проводитися у передбачені пунктом 4 Порядку проведення атестації строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації.
Якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.”
Отже, з огляду на вказані вище Верховного Суду у справах № 520/15025/16 та № 21-307а14, несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Тому вказаний вище спірний період роботи з 17.11.1998 по 28.02.1999, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, повинен бути зарахований позивачу до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.
Що стосується періоду роботи позивача з 11.06.2002 по 31.12.2003, то згідно наявного в матеріалах справи розрахунку стажу ОСОБА_1 , такий період не зарахований позивачу до її загального страхового стажу. При цьому, будь-яких обґрунтування незарахування вказаного періоду роботи позивача до страхового стажу роботи ні рішення про відмову в призначенні пенсії, ні лист № 0900-0210-8/16887 від 14.05.2021, ні відзиви на позовну заяву, не містять.
Суд звертає увагу на те, що згідно відомостей трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_4 , позивач з 11.06.2002 зарахована на роботу прибиральником службових приміщень в Спільне Українсько-Німецьке підприємство ТОВ «Вінісін», яке на підставі розпорядження Калуського міського голови № 249-рп від 28.10.2003 перереєстровано у ТОВ «Вінісін». З 02.01.2008 позивач переведена на посаду контролера деревообробного виробництва фризи п'ятого розряду (а.с. 20).
Вищевказані записи в трудовій книжці НОМЕР_4 про період роботи позивача з 11.06.2002 по 31.12.2003 в Спільному Українсько-Німецькому підприємстві ТОВ «Вінісін» та в ТОВ «Вінісін» виконані без перекреслень чи виправлень, у чіткій послідовності із зазначенням дати, номеру запису з посиланням на відповідний наказ, засвідчені підписом уповноваженої особи та печаткою роботодавця, що виключає виникнення будь-яких сумнівів в достовірності таких записів в трудовій книжці ОСОБА_1 .
Абзацом 1 статті 1 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону № 1058, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Приписами пункту 1 абзацу 2 статті 14 Закону № 1058 передбачено, що страхувальниками відповідно до цього Закону є роботодавці, зокрема: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону; філії, представництва, інші відокремлені підрозділи підприємств та організацій (у тому числі міжнародних), створених відповідно до законодавства України, які мають окремий баланс і самостійно здійснюють розрахунки із застрахованими особами, - для осіб, зазначених у пункті 4 статті 11 цього Закону.
Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 24 Закону № 1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту “а” абзацу першого статті 3 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788), право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Частиною першою статті 56 Закону № 1788-XII встановлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Положеннями пункту “а” частини 3 цієї ж статті Закону № 1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів за умови сплати страхових внесків.
Статтею 66 Закону № 1788 передбачено, що до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).
Відповідно до статті 1 Закону № 1058 страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 року № 2464-IV (далі - Закон № 2464) встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з статтею 26 Закону № 2464 посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску.
Таким чином, обов'язок щодо сплати єдиного внеску покладено саме на підприємство, як роботодавця, який здійснив нарахування внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
При цьому, невиконання підприємством обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України не може позбавити позивача соціальної захищеності та страхового стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина (страхувальником), сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків.
Натомість за даними персоніфікованого обліку позивача, які містяться в матеріалах справи, суд встановив, що з червня 2002 року по грудень 2003 року ТОВ «Вінісін» щомісяця сплачувало за ОСОБА_1 страхові внески (а.с. 30).
Вказані обставини свідчать про наявність необхідної умови для зарахування позивачу до страхового стажу періоду її роботи з 11.06.2002 по 31.12.2003.
З огляду на встановлені пунктом "б" частини першої статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” обов'язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах, суд дійшов висновку про наявність таких умов щодо позивача, а саме: ОСОБА_1 досягла 50 років; має стаж роботи не менше 23 років 6 місяців, з яких пільговий стаж не менше 10 років.
Таким чином, щодо ОСОБА_1 є всі встановлені законом умови для призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Згідно з частиною першою статті 45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.
В спірному випадку із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 21.04.2021 із необхідними документами, при наявності всіх встановлених пунктом "б" частини першої статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” умов для призначення ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах, суд дійшов висновку про те, що позивач не може бути позбавлений гарантованого Державою пенсійного забезпечення. На переконання суду, за наявності формальної підстави для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2, за встановлених судом вище обставин, буде непропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу першого Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
При цьому суд звертає увагу на те, що з врахуванням приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, процесуальні засоби відновлення порушеного права мають бути гнучкими та ефективними, забезпечувати поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, метою судового захисту порушеного права є вирішення між сторонами правового конфлікту, припинення публічно-правового спору та використання дієвого способу захисту (відновлення) порушеного права.
Надаючи об'єктивну оцінку факту порушеного права ОСОБА_1 на пенсійне забезпечення, з метою ефективного захисту такого права та забезпечення реальної гарантії щодо дії верховенства права в спірних правовідносинах, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову в призначенні пенсії позивачу та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 з 21.04.2021 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту “б” статі 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, з зарахуванням до пільгового стажу періоду роботи з 17.11.1998 по 28.02.1999, та з зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 11.06.2002 по 31.12.2003.
Щодо розподілу судових витрат у справі:
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
В підтвердження судових витрат у справі позивачем подано квитанцію № 0.0.2281510711.1 від 27.09.2021 про сплату судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 908,00 грн.
З огляду на задоволення позову, та враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій обох відповідачів, позивачу належить присудити за рахунок бюджетних асигнувань кожного з відповідачів судові витрати по сплаті судового збору по 454,00 грн.
Також позивач просить стягнути з відповідача 7000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Суд, розглянувши таке клопотання представника позивача, дійшов такого висновку.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Представник позивача на підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу надала суду такі документи: ордер про надання правничої (правової) допомоги серії ІФ № 004522 від 11.10.2021 (а.с. 37); копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 001736 від 07.08.2020 (а.с. 38); договір про надання правової допомоги від 14.06.2021 (а.с. 35); акт прийому-передачі послуг від 11.10.2021.
Відповідно до договору надання правової допомоги, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Шевченко Н.П., адвокат зобов'язувався надати позивачу правову допомогу щодо захисту прав та інтересів у справі з приводу оскарження відмови Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 (пункт 1.1). Згідно з пунктом 3.1 договору надання правової допомоги, сторони погодились, що вартість послуг правової допомоги в суді першої інстанції, яким виступає Івано-Франківський окружний адміністративний суд, становить 7000,00 грн. Клієнт зобов'язаний сплати адвокату гонорар протягом трьох місяців після набрання рішенням суду по суті спору законної сили (пункт 3.2).
Відповідно до акту прийому-передачі послуг до договору про надання правової допомоги, адвокат Шевченко Н.П. надала такі послуги правової допомоги: зустріч, консультація клієнта, узгодження правової позиції; вивчення та правовий аналіз доказів по справі; вивчення та правовий аналіз судової практики в подібних спорах; підготовка адміністративного позову та додатків до нього, згідно із вимогами ст.ст. 94, 160 КАС України.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини 1 статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 вищевказаного закону).
Відповідно до статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі “Схід-Захід Альянс Лімітед” проти України” (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
Щодо відсутності доказів оплати послуг з надання правової допомоги, то Верховний Суд неодноразово викладав позицію про те, що можуть бути відшкодовані судові витрати на професійну правову допомогу після розгляду справи судом та подання відповідних доказів у строки, встановлені процесуальним законодавством.
Так, у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 813/481/18 зроблено такий висновок: "Зважаючи на положення частини сьомої статті 139 КАС України, суд касаційної інстанції констатує помилковість посилання суду апеляційної інстанції у якості аргументу для відмови в задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення на відсутність документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, адже у пункті 2 вищенаведеного додатку від 11 лютого 2019 року до договору про надання правової допомоги від 11 лютого 2019 року № 01/2019-02 сторони узгодили, що клієнт (позивач) зобов'язаний сплатити гонорар протягом шести місяців після ухвалення судом апеляційної інстанції рішення по суті."
Також Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 за результатом розгляду справи № 280/2635/20 зазначив: “КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено”.
Так, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, потребують дослідження на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорію складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
У відзиві на позовну заяву відповідачем 1 заперечено проти розміру судових витрат на професійну правничу допомогу. Представник відповідача 1 зазначив, що розмір витрат є неспівмірним зі складністю справи, оскільки предмет спору містить лише один епізод спірних відносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних та є нескладним процес підготовки позовної заяви.
Суд констатує про те, що з встановлених судом обставин, позивачка за фахом та трудовим стажем не є юристом і не виконувала роботу в сфері права. Суд вважає, що сам факт прийняття відповідачем 2 рішення про відмову в призначенні пенсії потребував сторонньої професійної правничої допомоги для захисту порушеного вказаним рішенням права пані ОСОБА_1 на пенсійне забезпечення. Необхідність судового захисту порушеного права позивачки у спосіб оскарження вказаного рішення підтверджується й самими відповідачами, які у відзивах на позовну заяву позов заперечили з мотивів законності такого рішення. Зрештою протиправність рішення відповідача 2 встановлено судом за наслідками розгляду цієї адміністративної справи.
Натомість суд частково погоджується з доводами відповідача про те, що витрати на правничу допомогу в розмірі 7000 грн. є неспівмірними з обсягом наданих послуг через її незначну складність.
Суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу в сумі 7000 грн. є завищеним, внаслідок чого розмір витрат є неспівмірним складності справи. Такий висновок суд зробив з огляду на зміст та незначну кількість та складність в опрацюванні документів, долучених до позовної заяви. Судом враховано, що характер та зміст публічно-правового спору потребував обгрунтування адвокатом лише двох спірної обставини: досягнення віку, який дає право на пільгову пенсію, та не зарахування відповідних періодів до страхового та пільгового стажу. Тому, з огляду на висновок Верховного суду в зразковій справі № 360/3611/20, об'єм обставин, які потрібно було встановити та описати в позовній заяві, що не мало завдати клопотів для адвоката Шевченко Н.П., яка має значний професійний досвід в цій категорії спорів, - суд вважає справедливим відшкодування позивачу судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4500 грн., що буде співмірним зі складністю цієї справи, обсягом наданих адвокатом послуг, а також відповідатиме критерію реальності та розумності їх розміру.
З огляду на задоволення позову, позивачу належить присудити за рахунок бюджетних асигнувань кожного з відповідачів судові витрати на професійну правничу допомогу по 2500 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код 20551088, вулиця Січових Стрільців, 15, місто Івано-Франківськ, 76018) призначити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) з 21.04.2021 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” з зарахуванням до пільгового стажу періоду роботи з 17.11.1998 по 28.02.1999, та з зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 11.06.2002 по 31.12.2003.
Cтягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код - 20551088, вулиця Січових Стрільців, 15, місто Івано-Франківськ, 76018) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) гривні та 2250 (дві двісті п'ятдесят) гривень судових витрат на професійну правничу допомогу.
Cтягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (ідентифікаційний код 20987385, вулиця Канатна, 83, місто Одеса, Приморський район, Одеська область, 65107) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) гривні та 2250 (дві двісті п'ятдесят) гривень судових витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Боршовський Т.І.