10 травня 2022 року Справа № 280/12908/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Конишевої О.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ ВП 44118663)
про визнання протиправною та скасування вимоги,
23.12.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд: визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-57328-50 У від 12 листопада 2020 року Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) на суму 35 588,74 грн.
Ухвалою суду від 28.12.2021 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).
В обґрунтування позову посилався на те, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці; фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту). Стверджував, що він не є підприємцем та не забезпечує себе роботою самостійно, а тому не є платником єдиного внеску.
Відповідач подав відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що відповідно до наявної інформації, позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 01.10.2001 по 08.12.2021 та перебував в контролюючому органі на загальній системі оподаткування. На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, у зв'язку з невиконанням зобов'язання щодо сплати єдиного соціального внеску за 2017-2020 роки відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки). Вважає позовні вимоги безпідставними та просить у задоволенні позову відмовити.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Враховуючи викладене, суд вважає за можливе розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) субєкта підприємницької діяльності -фізичної особи позивач з 02.10.2001 зареєстрований як фізична особа-підприємець, про що зроблено запис 01.10.2001 у журналі обліку реєстраційних справ.
12.11.2020 Головним управління ДПС у Запорізькій області була прийнята вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-57328-50У з якої вбачається, що станом на 16.02.2021 у позивача наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 35588,74 грн.
Позивач не погодившись з зазначеною вимогою про сплату боргу (недоїмки), звернувся до суду з позовом про її скасування.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464- VI).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; а недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно статті 2 Закону №2464-VI, дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали загальну систему оподаткування.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з частини дванадцятої статті 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Приписами пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (у редакції, що діяла до 01.01.2017) було визначено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, зазначені положення у редакції, яка діяла до 01.01.2017 передбачали саме право, а не обов'язок платника на визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання платником доходу у звітному періоді.
Надалі ж, Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону №2464-VI, що діють з 01.01.2017, зокрема, щодо обов'язковості визначення бази нарахування ЄВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Фізичні особи - підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Згідно пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
В частині сьомій статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи (абзаци третій, п'ятий частини 8 статті 9 №2464-VI).
Так, у відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що згідно даних інформаційної системи «Податковий блок» ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) зареєстрована як фізична особа підприємець з 01.10.2001 року та 08.12.2021 припинила підприємницьку діяльність. У зазначений період ОСОБА_1 здійснювала діяльність та загальній системі за КВЕД: 47.89 - «Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами», з 15.10.2001 року Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами зареєстрована як платник ЄСВ (реєстраційний №08/11-5689). З 08.12.2021 року ФОП ОСОБА_1 знаходиться у стані 11 - «ПРИПИНЕНО. АЛЕ НЕ ЗНЯТО З ОБЛІКУ (КОР НЕ ПУСТІ)». З 01.01.2017 року по теперішній час встановлено наступні щомісячні суми сплати єдиного соціального внеску в залежності від розміру мінімальної суми заробітної плати: у 2017 році - 704,00 грн. (3200,00 грн. х 22%), у 2018 році - 819,06 грн. (3723,00 грн. х 22%), у 2019 році - 918,06 грн. (4173,00 грн. х 22%), у період з 01.01.2020 року по 31.08.2020 року - 1039,06 грн. (4723,00 грн. х 22%, у період з 01.09.2020 року по 31.12.2020 року - 1100,00 грн. (5000,00 грн. х 22%).
Враховуючи вищевикладене, у інтегрованій картці платника інформаційної системи «Податковий блок» ФОП ОСОБА_1 як фізичній особі-підприємцю станом на 12.11.2020 року нараховано до сплати єдиного соціального внеску у сумі 35 588,74 грн.
Однак, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) не містить жодного розрахунку боргу, ані періодів, ані сум нарахування, не зазначено про наявність нарахованих штрафних санкцій.
Суд зазначає, що соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.
Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
Відповідно до відомостей з Трудової книжки позивача НОМЕР_2 , позивач з 08.07.2007 по теперішній час працює на ПрАТ «Запоріжтрансформатор». Це також підтверджується довідкою ПрАТ «Запоріжтрансформатор» №5 від 19.11.2021.
Отже, позивач є найманим працівником та роботодавець сплачує за працівника ЄСВ, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України форми ОК-5.
Однак, відповідач наполягає на необхідності сплати єдиного внеску позивачем ще й як фізичною особою - підприємцем. Свою позицію фіскальний орган мотивує посиланням на те, що позивач у спірний період був зареєстрований фізичною особою - підприємцем, а отримання доходу від підприємницької діяльності не є визначальною ознакою для сплати єдиного внеску, оскільки Закон №2464-VI зобов'язує таку особу сплатити єдиний внесок і у разі відсутності доходу від ведення підприємницької діяльності.
Оцінюючи наведені доводи контролюючого органу, суд виходить з такого.
Дохід - це загальна кількість матеріальних цінностей, одержаних особою за певний проміжок часу.
Підприємницька діяльність за певних обставин може бути і збитковою, що виключає отримання особою доходу (прибутку).
Разом з цим, як дохід, так і збитки є результатом ведення такою особою підприємницької діяльності.
Відповідачем підтверджено, що за період з 2017 по 2018 роки звіти позивачем до контролюючого органу не подавались.
Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Таким чином, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19 (№ в ЄДРСР 86203700).
Суд зазначає, що факт державної реєстрації фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності не зобов'язує таку особу до активного її ведення.
Зважаючи на те, що основоположним принципом збору єдиного внеску є обов'язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов'язку з його сплати.
Крім того, щодо тверджень відповідача про те, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець 01.10.2001 суд зазначає, що до 01.07.2004 (дата набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», який після низки змін отримав назву Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань») порядок державної реєстрації та перереєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, у тому числі фізичних осіб, за винятком окремих видів суб'єктів підприємницької діяльності, для яких законами України встановлено спеціальні правила державної реєстрації, визначався Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740.
За змістом пунктів 9-12 вказаного Положення було визначено, що за результатом державної реєстрації фізичної особи, яка має намір провадити підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, суб'єктом підприємницької діяльності, видається оригінал свідоцтва про державну реєстрацію.
Крім того, з аналізу пункту 13 Положення вбачається, що у п'ятиденний термін з дня державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності орган державної реєстрації мав обов'язок подати відповідні відомості до органу державної податкової служби.
Відповідно до пункту 14 Положення підставою для взяття суб'єкта підприємницької діяльності на облік у органах державної податкової служби є копія реєстраційної картки, свідоцтво про державну реєстрацію та копія установчих документів (для юридичної особи). Термін взяття на облік суб'єкта підприємницької діяльності органами державної податкової служби, за наявності цих документів, не повинен перевищувати двох днів.
З урахуванням зазначеного, можна дійти висновку, що до набуття чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» статус фізичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності підтверджувався свідоцтвом про державну реєстрацію, яке, крім іншого, було підставою для постановки такої особи на облік до податкового органу.
Пізніше був прийнятий Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання» №2390-VI від 01.07.2010 (далі за текстом Закон №2390-VI). Відповідно до п.2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Згідно з п.п.3-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Відповідно до п.п.7, 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців.
Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Суд зазначає, що позивач, як підприємець був зареєстрований до 01.10.2001, та в установлений зако ном строк не подавав державному реєстратору реєстраційну картку для включення відо мостей про нього до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтва про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка, а отже позивач не був вклю чений до відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців, виписка з Єдиного державного реєстру позивачу не надавалася.
Таким чином, свідоцтво позивача про державну реєстрацію підприємця оформлене з використанням бланків старого зразка, так як видане до 01.07.2004 вважається недійсними, та позивач не мав статусу фізичної особи-підприємця в період нарахування відповідачем сум єдиного внеску.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскаржувана вимога є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Відповідно до положень статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з такого.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ ВП 44118663)- задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2020 за №Ф-42661-127328-50У.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд.166, код ЄДРПОУ ВП: 44118663).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення виготовлено в повному обсязі 10.05.2022.
Суддя О.В. Конишева