м. Вінниця
06 травня 2022 р. Справа № 120/230/22-а
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Жмеринської районної державної адміністрації про визнання наказу протиправними та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Жмеринської районної державної адміністрації про визнання наказу протиправними та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю прийнятого наказу від 13.12.2021 року "Про відсторонення ОСОБА_1 " на час відсутності щеплення проти COVID-19, без збереження заробітної плати.
Відповідно до ухвали про відкриття провадження від 03.02.2022 року розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою відповідачу встановлено строк для надання відзиву.
Представником відповідача надано відзив на адміністративний позов у якому відповідач заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема, вказав, що згідно статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" в Україні обов'язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору. При цьому передбачається, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється Міністерством охорони здоров'я України.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням" № 2153 від 04.10.2021 року визначено, що обов'язковій вакцинації проти COVІD-19 підлягають державні службовці. Тобто позивач відноситься до переліку працівників, які підлягають обов'язковому щепленню.
Позивачем надано відповідь на відзив, зі змісту якої слідує, що він не погоджується з доводами викладеними у відзиві на адміністративний позов та зазначає, що фактично обов'язковість профілактичних щеплень проти гострої распіраторної хвороби COVID-19, передбачена наказом МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153 для певних професій, виробництв та організацій є не визначена, а визначено лише "перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням".
Тому, з прийняттям даного наказу правове регулювання та визначення профілактичних щеплень, які є обов'язковими не змінилось. Що свідчить про те, що пред'явлення доказів щеплення проти гострої распіраторної хвороби COVID-19 є незаконним.
Враховуючи вищевикладене, просить у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що ОСОБА_1 працює в Жмеринській районній державній адміністрації на посаді головного спеціаліста відділу цифровізації, комунікації з громадскістю та загальних питань апарату районної державної адміністрації.
На виконання вимог наказу МОЗ від 04.10.2021 року № 2153 "Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням", інформаційним листом Жмеринська районна державна адміністрація Вінницької області довела до відома працівників управління, зокрема, ОСОБА_1 , що з 08.11.2021 року на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення проти COVІD-19 є обов'язковим для працівників органів державної влади.
Також надано альтернативний варіант та зазначено, що наявна можливість надати довідку про абсолютні протипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затверджених наказом МОЗ від 16.09.2011 року № 595.
В подальшому з підстав не надання довідки про абсолютні протипоказання та не надання позивачем документа, що підтверджує вакцинацію, наказом від 13.12.2021 року за № 203-НК Жмеринської районної державної адміністрації відсторонено ОСОБА_1 від роботи з 13.12.2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19, без збереження заробітної плати.
Не погоджуючись із цим рішенням, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку обставинам у цій справі суд зазначає наступне.
Згідно ч.ч. 1, 2 статті 30 Закону України "Основи законодавства про охорону здоров'я" від 19.11.1992 року №2801-ХІІ (далі - Закон №2801-ХІІ) Держава забезпечує планомірне науково обґрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань.
Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, усуваються від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, і підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з виплатою в разі потреби допомоги по соціальному страхуванню. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов'язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.
Абзацом другим статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 06 квітня 2000 року №1645-ІІІ (далі - Закон №1645-ІІІ) визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до: зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб (інших порівняно з такими хворобами як дифтерія, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, обов'язковість щеплень проти яких визначена абзацом 1 цієї статті). У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Положеннями статті 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 року №4004-ХІІ (далі - Закон № 4004-ХІІ) визначено, що обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.
Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов'язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Відповідно до статті 10 Закону №2801-ХІІ, статті 12 Закону №1645-ІІІ, пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, Міністерством охорони здоров'я України видано наказ "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням" № 2153 від 04 жовтня 2021 року (далі - Перелік №2153).
Згідно цього Переліку, обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, зокрема, центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.
Статтею 29 Закону №1645-ІІІ делеговано Кабінету Міністрів України встановлювати та відміняти карантин.
Частина 2 цієї статті визначає, що питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" № 1236 від 09.12.2020 року, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19.12.2020 року до 31.05.2022 року на території України встановлено карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України №1096 від 20.10.2021 року доповнено Постанову КМУ №1236 від 09.12.2020 року, зокрема, пунктом 416.
Суд звертає увагу, що Постанова КМУ від 09 грудня 2020 року №1236, зі змінами внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 не визнана у встановленому законодавством порядку протиправною та є чинною, відтак підлягає обов'язковому виконанню відповідно до статті 117 Конституції України, а тому доводи позивача щодо протиправності даної Постанови є безпідставними.
Пунктом 416 Постанови КМУ №1096 від 20.10.2021 року зобов'язано керівників державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” та частини третьої статті 5 Закону України “Про державну службу”, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я;
3) взяття до відома, що:
- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України “Про державну службу”;
- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Суд зауважує, що принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях регулюється Законом України "Про державну службу".
Статтею 72 Закону України "Про державну службу" визначено, що державний службовець може бути відсторонений від виконання посадових обов'язків у разі виявлення порушень, встановлених пунктами 1, 7-10 та 14 частини другої статті 65 цього Закону, за які до нього може бути застосовано дисциплінарне стягнення.
Рішення про відсторонення державного службовця від виконання посадових обов'язків приймається відповідно керівником державної служби або суб'єктом призначення одночасно з прийняттям рішення про порушення дисциплінарного провадження або під час його здійснення у разі:
- наявності обставин, що дають підстави вважати, що такий державний службовець може знищити чи підробити речі і документи, які мають суттєве значення для дисциплінарного провадження;
- впливу на працівників державного органу та інших осіб, зокрема, здійснення протиправного тиску на підлеглих, погрози звільненням з роботи;
- перешкоджання в інший спосіб об'єктивному вивченню обставин вчинення дисциплінарного проступку.
Отже, положеннями Закону України "Про державну службу" не регламентовано питання відсторонення працівників від роботи у зв'язку з відмовою або ухилення від профілактичних щеплень.
Натомість, частина третя статті 5 Закону України "Про державну службу" визначає, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Тобто, за вказаних обставин до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 46 КЗпП України, якою визначено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння,
- відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
В свою чергу, до інших передбачених законодавством випадків, належить виконання положень нормативно-правових актів прийнятих законодавцем, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов'язковим.
Разом з тим, як вже зазначено судом вище, обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, зокрема, місцевих державних адміністрацій та їхніх структурних підрозділів.
Таким чином, оскільки позивач є працівником місцевої державної адміністрації та не надав документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19, суд приходить до висновку про правомірність прийнятого наказу та відсторонення ОСОБА_1 від роботи.
Поряд з цим, суд враховує, що тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов'язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.
Суд зауважує, що позивач мав можливість на протязі часу розгляду даної адміністративної справи пройти медичне обстеження та, у разі наявності протипоказання до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 чи здійснення щеплень проти COVID-19, надати такі докази суду і стверджувати про недостатність часу наданого відповідачем для медичного огляду перед щепленням. В іншому разі, такі доводи є безпідставними.
При цьому, суд враховує, що надання інформації щодо проведених щеплень не є порушенням права на таємницю про стан здоров'я в розумінні статті 39-1 Основ законодавства про охорону здоров'я, оскільки така інформація не стосується діагнозу, стану здоров'я, конкретних відомостей, одержаних при медичному обстеженні, методів лікування.
Що стосується відсутності щеплення від COVID-19 у переліку обов'язкових щеплень і не включення його до календаря щеплень, то суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту "б" статті 10 Закон №2801-ХІІ, громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Згідно статті 5 Закону № 4004-ХІІ на громадян покладаються обов'язки брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів та робити щеплення у передбачених законодавством випадках.
За змістом пункту 1, 2 Календаря профілактичних щеплень в Україні, затвердженого Наказом Міністерством охорони здоров'я від 16.09.2011 № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України 11.08.2014 № 551), Календар профілактичних щеплень в Україні (далі - Календар) - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, яким встановлюються перелік обов'язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення.
Цей Календар включає обов'язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз.
Інші обов'язкові щеплення встановлюються відповідно до цього Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров'я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями.
Обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.
Проаналізувавши положення статті 12 Закону №1645-ІІІ та Перелік № 2153, суд вважає, що одним із таких обов'язкових профілактичних щеплень окремих категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, є щеплення від COVID-19, що виключає необхідність його включення у календар обов'язкових щеплень.
Разом з тим, Наказом МОЗ України від 25.02.2020 № 521 "Про внесення зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб" внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 липня 1995 року № 133, доповнивши розділ "Особливо небезпечні інфекційні хвороби" пунктом 39 такого змісту: "39. COVID-19".
Окремо слід наголосити, що відповідно до пункту 41-б Постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09 грудня 2020 року №1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", визначено порядок для відсторонення від роботи особи, яка не надала довідки про повний курс вакцинації від COVID-19.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 квітня 2021 року у справі "Вавржичка та інші проти Чеської Республіки" (Vavricka and Others v. the Czech Republic [GC], заява № 47621/13, і 5 інших) ЄСПЛ вкотре зазначив, що обов'язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції. Разом із цим, щоб визначити, чи призвело таке втручання до порушення статті 8 Конвенції, суд повинен обґрунтувати доцільність і виправданість таких дій відповідно до абзацу другого цієї статті, тобто встановити:
1) чи є втручання виправданим "відповідно до закону";
2) чи має воно на меті законні цілі;
3) чи були вони "виправданими в демократичному суспільстві".
Як вже зазначено судом вище, обов'язковість проведення щеплення проти COVID-19 для державних службовців, до яких належить і позивач, передбачена наказом МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням" та ч.2 ст. 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб.
Відсторонення від роботи осіб, які відмовляються від обов'язкового щеплення, передбачена ч.2 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та ст. 46 КЗпП України, яка субсидіарно підлягає застосуванню до державних службовців відповідно до частини 3 статті 5 Закону України Про державну службу.
За вказаних обставин обов'язкове щеплення та відсторонення від роботи передбачено чинним законодавством України, а тому втручання відбулося відповідно до закону.
Що стосується мети втручання то суд зауважує, що пандемія це саме той випадок, коли відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, які відмовляються або ухиляються від проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 допомагає стримувати поширення вірусу.
Вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних заходів у сфері охорони здоров'я, мета якої є захист здоров'я окремої особи та суспільства в цілому від інфекційного захворювання.
Європейський суд з прав людини зазначив, що якщо в тому чи іншому суспільстві кожна людина користується правами людини, які держава зобов'язана поважати, то люди не живуть ізольовано один від одного. Силою речей вони належать розглянутому суспільству. Життя в суспільстві ("спільне життя") вимагає від кожного члена суспільства дотримання певних мінімальних вимог (S. A. S. V. France [GC], no. 43835/11, § 121, ЄСПЛ 2014 (витяги)).
Вимога про вакцинацію є одним із засобів, за допомогою яких влада вважає за краще виконувати свої позитивні зобов'язання щодо захисту права на здоров'я. Хоча право на здоров'я як таке не захищене Конвенцією, це, тим не менш, є одним з основних прав.
Що стосується виправданості вручання у право на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції, суд зазначає наступне.
У пункті 300 рішення Європейського суду з прав людини від 28 квітня 2021 року (CASE OF VAVШIИKA AND OTHERS v. THE CZECH REPUBLIC» вказано, що «стосовно ефективності вакцинації Суд ще раз посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров'я людини та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві…».
Тобто Європейський суд з прав людини підкреслив, що на загальну думку, вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних з точки зору витрат заходів у сфері охорони здоров'я і що кожна держава має намагатися досягати максимально можливого рівня вакцинації серед свого населення. Конвенція та інші міжнародні документи покладають позитивне зобов'язання на Договірні Держави зі вжиття належних заходів із захисту життя і здоров'я осіб, які перебувають під їхньою юрисдикцією.
Держава наділена широким полем розсуду в питаннях вакцинації як способу запобігання поширенню небезпечних захворювань.
Коли політики добровільної вакцинації недостатньо для досягнення та підтримання колективного імунітету, або колективний імунітет не допомагає через природу захворювання, національні органи влади можуть обґрунтовано запровадити політику обов'язкової вакцинації з метою досягнення належного рівня захисту від серйозних захворювань.
У демократичному суспільстві може стати необхідністю встановлення обмежень на індивідуальну свободу, щоб задовольнити інтереси різних людей та груп та щоб забезпечити повагу до прав кожного. Ці обмеження встановлюються не задля обмежень, а задля поваги до прав кожного.
Обмеження у формі обов'язку вакцинуватися може бути встановлене на право заявника щодо фізичної недоторканності, щоб захистити здоров'я усіх членів суспільства, особливо тих, хто є особливо вразливий до певних хвороб. Крім фундаментальних прав, є ще фундаментальні обов'язки та відповідальність.
Мова йде не про обмеження, що накладаються заради насолоди річчю, а про повагу прав кожного. Це рішення узгоджується з цією позицією : щодо права заявників на фізичну недоторканність може бути введено обмеження у вигляді зобов'язання щодо вакцинації з метою "захисту здоров'я всіх членів суспільства, особливо осіб, які особливо вразливі перед певними захворюваннями "
За вказаних обставин, відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, які відмовляються або ухиляються від проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 вчинено з легітимною метою та відповідає ч.2 ст.8 Конвенції.
У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об'єктивні підстави, тобто є виправданим.
Щодо оплати праці працівників на період відсторонення від роботи, суд зазначає наступне.
Згідно статті 1 Закону України "Про оплату праці" №108/95-ВР від 24.03.1995 року, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов'язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.
Чинним законодавством не передбачено обов'язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв'язку з відмовою або ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Суд вважає за необхідне зазначити, що пунктом 1 Наказу МОЗ України "Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153" від 25.02.2022 року №380, зупинено дію наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за N 1306/36928, до завершення воєнного стану в Україні.
Тобто, під час постановлення рішення суду, дію Наказу №2153 від 04.10.2021 року, що став підставою відсторонення позивача від роботи, зупинено з 25.02.2022 року до завершення воєнного стану в України.
Згідно з ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Враховуючи зазначене, суд вважає, що зупинення дії Наказу не впливає на правомірність наказу про відсторонення позивача від роботи, оскільки Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням на час видання наказу був чинним та підлягав обов'язковому виконанню відповідно до статті 117 Конституції України.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Враховуючи відсутність судових витрат зі сплати судового збору, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Жмеринської районної державної адміністрації про визнання наказу протиправними та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович