10 травня 2022 р. Справа № 120/876/22-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в місті Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Липовецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Грабика В.В., подана від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 до Липовецької міської ради про:
- визнання протиправним та скасування рішення 18 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 449 від 06.08.2021 "Про відмову у наданні дозволу та затвердженні документації із землеустрою" в частині відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Війтівці Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області;
- зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 09.07.2021 та прийняти рішення про надання дозволу позивачу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Війтівці Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 09.07.2021 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Війтівці Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області. До клопотання позивач додав ряд необхідних документів.
Рішенням 18 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 449 від 06.08.2021 "Про відмову у наданні дозволу та затвердженні документації із землеустрою" відповідач відмовив позивачу у наданні вказаного дозволу у зв'язку з тим, що на земельній ділянці створено об'єкт природно-заповідного фонду місцевого значення - орнітологічного заказника "Війтовецький".
Позивач з таким рішенням відповідача не погоджується, вважає його протиправним, а тому звертається до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 26.01.2022 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Крім того, вказаною ухвалою вирішено витребувати у відповідача належним чином засвідчені копії клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою, доданих до нього документів, а також усіх інших документів, на підставі яких було прийнято оскаржуване рішення, у тому числі протокол постійної комісії, висновки та рекомендації постійної комісії, протокол сесії ради за 06.08.2021, докази перебування бажаної для позивача земельної ділянки у власності орнітологічного заказника "Війтовецький".
16.02.2022 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволення.
Відповідач зазначає, що на бажаній для позивача земельній ділянці створено об'єкт природно-заповідного фонду місцевого значення - орнітологічного заказника "Війтовецький", що підтверджується розпорядженням Вінницької обласної державної адміністрації від 04.02.2019 № 92 "Про погодження та створення об'єкта природно-заповідного фонду місцевого значення - орнітологічного заказника "Війтовецький"".
Крім того, відповідач вказує на те, що Департаментом агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької обласної державної адміністрації оформлене Охоронне зобов'язання від 16.06.2020 № 116/20, відповідно до якого Війтовецькій сільській раді передається під охорону та дотримання режиму території орнітологічний заказник місцевого значення "Війтовецький", площею 23 га, розташований на території Війтовецької сільської ради Липовецького району Вінницької області.
Відповідач зауважує, що земельні ділянки орнітологічного заказника "Війтовецький" є землями природно-заповідного фонду, а згідно з положеннями статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. На землях територій та об'єктів природно-заповідного фонду, які створюються в зоні відчуження та зоні безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, забороняється будь-яка діяльність, що не забезпечує режим радіаційної безпеки.
Відтак, на думку відповідача, позивачу правомірно та з дотриманням вимог ч. 7 ст. 118 ЗК України відмовлено у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою.
На виконання вимог ухвали суду від 26.01.2022 про витребування додаткових доказів, разом з відзивом на позов відповідач надав такі документи (у вигляді засвідчених копій): клопотання позивача з доданими до нього документами; розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації від 04.02.2019 № 925 "Про погодження та створення об'єкта природно-заповідного фонду місцевого значення - орнітологічного заказника "Війтовецький""; Охоронне зобов'язання Департаменту агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької обласної державної адміністрації від 16.06.2020 № 116/20; витяг з протоколу засідання постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам'яток, історичного середовища та благоустрою Липовецької міської ради від 05.08.2021; висновок постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам'яток, історичного середовища та благоустрою Липовецької міської ради № 15 від 05.08.2021 "Про відмову у наданні дозволу та затвердженні документації із землеустрою"; витяг з протоколу № 18 від 06.08.2021 пленарного засідання позачергової 18-й сесії Липовецької міської ради 8 скликання; результати відкритого поіменного голосування з 21 питання "Про відмову у наданні дозволу та затвердженні документації із землеустрою" в цілому на пленарному засіданні позачергової 18-й сесії Липовецької міської ради 8 скликання 06.08.2021; витяг з рішення 18 сесії 8 скликання Липовецької міської ради від 06.08.2021 № 449 "Про відмову у наданні дозволу та затвердженні документації із землеустрою.
18.02.2022 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача заперечує доводи та аргументи відповідача, викладені у відзиві, та просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Представник позивача наголошує, що бажана для позивача земельна ділянка не знаходиться в межах орнітологічного заказника, що підтверджується листом Управління розвитку територій та інфраструктури Вінницької обласної державної адміністрації від 11.01.2022 за № 01-15-01/110.
Також позивач зазначає, що з розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації від 04.02.2019 № 92 та Охоронного зобов'язання Департаменту агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької обласної державної адміністрації від 16.06.2020 № 116/20 неможливо встановити, де саме на території Війтовецької сільської ради Липовецького району Вінницької області створено орнітологічний заказник.
Крім того, представник позивача надає докази на підтвердження витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн, а саме Договір про надання правничої допомоги № б/н від 01.12.2021, детальний опис робіт № ГВ-000023 від 17.02.2022 та фіскальний чек.
Інших заяв по суті до суду не надходило.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до ст. 12 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Частинами першою, другою статті 26 цього Закону визначено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
Водночас законних підстав для зупинення провадження у цій справі не встановлено.
З огляду на викладене суд доходить висновку про відсутність правових перешкод для ухвалення рішення по суті справи.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи на підтримку своїх вимог та заперечень, суд встановив таке.
09.07.2021 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Війтівці Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.
До клопотання позивач додав копії свого паспорта громадянина України та РНОКПП, а також графічні матеріали із зазначенням місця розташування бажаної земельної ділянки.
Пунктом 59 рішення 18 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 449 від 06.08.2021 "Про відмову у наданні дозволу та затвердженні документації із землеустрою" відповідач відмовив позивачу у наданні вказаного дозволу.
Підставою для прийняття такого рішення зазначено те, що на земельній ділянці створено об'єкт природно-заповідного фонду місцевого значення - орнітологічного заказника "Війтовецький".
Листом від 06.08.2021 № 963 Липовецька міська рада повідомила позивача про результати розгляду його клопотання від 09.07.2021.
31.12.2021 представник позивача, адвоката Грабик В.В., звернувся до Управління розвитку територій та інфраструктури Вінницької обласної державної адміністрації з адвокатським запитом за № 48, в якому просив повідомити, чи створено на земельній ділянці, зазначеній у клопотанні ОСОБА_1 (земельна ділянка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0522281000:04:000:0149) об'єкт природно-заповідного фонду місцевого значення - орнітологічний заказник "Війтовецький".
Листом від 11.01.2022 за № 01-15-01/110 Управління розвитку територій та інфраструктури Вінницької обласної державної адміністрації повідомило, що відповідно до наданих картографічних матеріалів на території земельної ділянки, яка відводяться громадянину ОСОБА_1 , об'єкт природно-заповідного фонду, а саме орнітологічний заказник місцевого значення "Війтовецький", відсутній, але неподалік від запроектованої земельної ділянки знаходиться водний об'єкт.
Крім того, судом встановлено, що розпорядженням Вінницької обласної державної адміністрації від 04.02.2019 № 92 "Про погодження та створення об'єкта природно-заповідного фонду місцевого значення - орнітологічного заказника "Війтовецький"" погоджено створення на території Війтовецької сільської ради Липовецького району об'єкта природно-заповідного фонду місцевого значення - орнітологічного заказника "Війтовецький", орієнтовною площею 23,5 га, без вилучення із користування. Департаменту агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів облдержадміністрації наказано вжити заходи щодо створення в установленому законодавством порядку об'єкта природно-заповідного фонду.
На виконання вказаного розпорядження, 16.06.2020 Департамент агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів облдержадміністрації розробив Охоронне зобов'язання від 16.06.2020 № 116/20, відповідно до якого Війтовецькій сільській раді передається під охорону та дотримання режиму території орнітологічний заказник місцевого значення "Війтовецький", площею 23 га, розташований на території Війтовецької сільської ради Липовецького району Вінницької області.
Вважаючи протиправним рішення відповідача про відмову у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вдаючись до оцінки спірних правовідносин між сторонами та встановлених під час розгляду справи обставин, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За змістом статті 18 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких належать, зокрема, землі сільськогосподарського призначення.
Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
В силу вимог п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.
Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.
Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Судом встановлено, що 09.07.2021 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання йому дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Війтівці Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.
До клопотання позивач додав ряд необхідних документів та при цьому конкретизував місце розташування бажаної для нього земельної ділянки.
Пунктом 59 оспорюваного рішення від 06.08.2021 № 449 у наданні вказаного дозволу відмовлено у зв'язку з тим, що на земельній ділянці створено об'єкт природно-заповідного фонду місцевого значення - орнітологічного заказника "Війтовецький".
Оцінюючи наведені підстави для відмови позивачу у наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою, суд враховує, що у дозволі на виготовлення проєкту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись).
Відповідно до ч. 1 ста. 50 Закону України від 22.05.2003 № 858-ІV "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом. Проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки також можуть передбачати поділ, об'єднання земельних ділянок, які перебувають у власності однієї особи.
Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок може передбачати формування та/або зміну цільового призначення декількох земельних ділянок, за умови що розпорядником земельних ділянок буде один орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, або власником земельної ділянки приватної власності є одна особа.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає: а) пояснювальну записку; б) матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); в) розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); г) розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); ґ) перелік обмежень у використанні земельної ділянки; д) кадастровий план земельної ділянки.
У разі формування земельної ділянки чи зміни цільового призначення земельної ділянки для потреб, пов'язаних із забудовою, до проекту додається витяг із відповідної містобудівної документації із зазначенням функціональної зони території, в межах якої розташована земельна ділянка, та обмежень у використанні території для містобудівних потреб. Ці вимоги не поширюються на випадки, якщо відповідно до закону передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб може здійснюватися за відсутності зазначеної містобудівної документації.
З аналізу наведених норм вбачається, що земельна ділянка конкретизується у проєкті землеустрою. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), прибережних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проєкту землеустрою тощо.
Подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц.
Отже, дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет власності. Цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати у власність в майбутньому.
У постанові від 17.10.2018 у справі № 380/624/196-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.
Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Крім того, в силу приписів ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
З метою надання правової оцінки оскаржуваному рішенню, з Липовецької міської ради судом витребувано належним чином засвідчені копії усіх документів, що стали підставою для його прийняття, у тому числі докази перебування бажаної для позивача земельної ділянки у власності орнітологічного заказника "Війтовецький".
Однак відповідних доказів суду не надано, тоді як інші надані суду документи не дають змогу зробити висновок про перебування спірної земельної ділянки у власності або користуванні орнітологічного заказника "Війтовецький".
Оцінюючи посилання відповідача на розпорядження Вінницької районної державної адміністрації від 04.02.2019 № 92 "Про погодження та створення об'єкта природно-заповідного фонду місцевого значення - орнітологічного заказника "Війтовецький"" та Охоронне зобов'язання від 16.06.2020 № 116/20, оформлене Департаментом агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької обласної державної адміністрації, як на підставу для прийняття оскаржуваного рішення, суд зауважує, що зі змісту таких документів неможливо встановити, яку конкретно земельну ділянку було передано орнітологічному заказнику "Війтовецький" та розташована на такій землі бажана для позивача земельна ділянка.
Натомість, як зазначено у листі Управління розвитку територій та інфраструктури Вінницької обласної державної адміністрації від 11.01.2022 за № 01-15-01/110, відповідно до картографічних матеріалів на території земельних ділянок, які відводяться громадянину ОСОБА_1 (земельна ділянка межує з ділянкою за кадастровим номером 0522281000:04:000:0149), об'єкт природно-заповідного фонду, а саме орнітологічний заказник місцевого значення "Війтовецький" відсутній, але неподалік від запроектованих земельних ділянок знаходиться водний об'єкт.
Таким чином, Управління розвитку територій та інфраструктури Вінницької обласної державної адміністрації підтвердує, що на бажаній для позивача земельній ділянці відсутній орнітологічний заказник "Війтовецький".
Вказаним листом Управління лише попередило заявників про необхідність відображення на картографічних матеріалах проєкту землеустрою гідрологічної ситуації, водних об'єктах та прибережної захисної смуги з урахуванням крутизни схилу, а також щодо заборони будівництва будь-яких споруд.
Відтак суд доходить висновку, що відповідач не довів тієї обставини, що на час прийняття оспорюваного рішення на земельній ділянці, щодо якої позивачем було подано клопотання, створено об'єкт природно-заповідного фонду місцевого значення - орнітологічного заказника "Війтовецький" і що позивач бажає отримати земельну ділянку в межах такого заказника.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що пункт 59 рішення 18 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 449 від 06.08.2021 "Про відмову у наданні дозволу та затвердженні документації із землеустрою" є необґрунтованим, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправним і скасування цього пункту рішення підлягають задоволенню.
Позивач просить захистити його порушені права та інтереси шляхом зобов'язання відповідача надати йому дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Війтівці Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.
Оцінюючи позовні вимоги в цій частині, суд зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
За наслідками аналізу вказаних положень суд зазначає, що дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Натомість у спірних правовідносинах повноваження відповідача не можуть вважатися дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву громадянина про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви можуть бути лише визначені законом обставини. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.07.2020 у справі № 825/2228/18 та від 31.07.2020 у справі № 810/2474/18.
Тобто в кожній конкретній справі, що стосується відмови у наданні громадянину дозволу на розроблення проєкту землеустрою з метою відведення земельної ділянки у власність, суд, констатуючи незаконність наданої відмови, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для надання такому громадянину відповідного дозволу.
Наведене також підтверджується положеннями ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Судом встановлено, що при розгляді клопотання позивача від 09.07.2021 відповідач не надав належної його оцінки на предмет відповідності вимогам статті 118 ЗК України, оскільки оскаржувана відмова ґрунтувалася на обставинах, які не були пов'язані з відповідною нормою. Тому вказане клопотання позивача підлягає розгляду повноважним органом на відповідність вимогам закону, а суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення в умовах не перевірки, не надання оцінки та не встановлення певних обставин суб'єктом владних повноважень з цього питання. Адже прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача видати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням.
Таким чином, оскільки з матеріалів справи вбачається існування обставин, що безпосередньо впливають на вирішення питання про можливість надання позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою з метою подальшої передачі у приватну власність спірної земельної ділянки, суд приходить до переконання, що у даному випадку належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути його клопотання про надання дозволу з урахуванням оцінки, наданої судом в цьому рішенні.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Перевіривши основні доводи позивача, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню, а саме шляхом визнання протиправним та скасування пункту 59 рішення 18 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 449 від 06.08.2021 "Про відмову у наданні дозволу та затвердженні документації із землеустрою" та зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 09.07.2021 про надання йому дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Війтівці Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області, з урахуванням висновків суду за наслідками розгляду цієї справи. У задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).
Таким чином, у зв'язку з частковим задоволенням позову і зважаючи на те, що позовні вимоги мають немайновий характер, що унеможливлює визначення конкретної частки задоволених позовних вимог, суд вважає, що на користь позивача необхідно стягнути половину понесених ним витрат зі сплати судового збору, тобто 496,20 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн, то суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI).
Так, відповідно до ст. 1 цього Закону:
договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);
інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);
представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).
Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов'язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги.
Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 (далі - Замовник) та адвокатом Грабиком В.В. (далі - Виконавець) укладено Договір № б/н від 01.12.2021 про надання правничої допомоги.
Згідно з пунктом 1 цього Договору Виконавець приймає на себе зобов'язання щодо надання наступної правової допомоги Змовнику - захисту прав і охоронюваних законом інтересів Замовника на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, в судах усіх рівнів з приводу набуття прав на земельну ділянку, розташовану на території с. Війтівці (за межами населеного пункту), що включає складання та подання до суду процесуальних документів, надання запитів для одержання інформації, представництво та захист інтересів Замовника за цивільною справою з правами сторони та повноваженнями, передбаченими КАС України, ЦПК України без обмежень.
Пунктом 2 Договору визначено, що розмір гонорару визначається за угодою сторін у розмірі, співмірному зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часу, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи шляхом підписання акту виконаних робіт з розрахунку 40% прожиткового мінімуму для працездатних осіб за одну годину роботи адвоката на час складання акту.
Як вбачається з детального опису робіт № ГВ-0000023 від 17.02.2022 відповідно до Договору про надання правничої допомоги від 01.12.2021, адвокатом Грабиком В.В. позивачу надано правничу допомогу у виді підготовки позовної заяви до суду та підготовки відповіді на відзив. Для цього адвокат витратив 2 години. Вартість 1 години часу, витраченої на надання послуг, становить 1000,00 грн. Відтак загальна вартість наданих послуг становить 2000,00 грн.
Згідно з фіскальним чеком № yEB3qvcvgOs від 18.02.2022 позивач оплатив гонорар адвоката в сумі 2000,00 грн за надання правничої допомоги за Договором № б/н від 01.12.2021.
Отже, витрати позивача в розмірі 2000,00 грн на професійну правничу допомогу адвоката дійсно мали місце та доводяться належними, допустимим та достовірними доказами.
Водночас обов'язок доведення неспівмірності цих витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на відповідача.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов'язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.
З огляду на викладене та беручи до уваги відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат позивача на правничу допомогу та обґрунтованих заперечень відповідача щодо розміру таких витрат, суд вважає, що витрати позивача на правничу допомогу не можуть бути зменшені за ініціативою суду та підлягають відшкодуванню в повному обсязі.
Водночас в силу положень ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, оскільки позов задоволено частково і беручи до уваги, що позовні вимоги мають немайновий характер, що унеможливлює визначення конкретної частки задоволених позовних вимог, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача половини понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, загальний розмір яких складає 1000,00 грн.
Відтак за результатами розгляду цієї справи на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати пункт 59 рішення 18 сесії 8 скликання Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області від 06.08.2021 № 449 "Про відмову у наданні дозволу та затвердженні документації із землеустрою".
Зобов'язати Липовецьку міську раду Вінницького району Вінницької області, з урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні суду за результатами розгляду цієї справи, повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 09.07.2021 про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Війтівці Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.
В решті позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн та судовий збір в розмірі 496,20 грн, а всього 1496,20 грн (одна тисяча чотириста дев'яносто шість гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );
2) представник позивача: адвокат Грабик Володимир Віталійович (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса для листування: АДРЕСА_2 );
3) відповідач: Липовецька міська рада Вінницького району Вінницької області (код ЄДРПОУ 04325957, місцезнаходження: вул. Героїв Майдану, 4, м. Липовець, Вінницький район, Вінницька область, 22500).
Повне судове рішення складено 10.05.2022.
Суддя Сало Павло Ігорович