10 травня 2022 р. Справа № 120/19818/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в місті Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Липовецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Путіліна Є.В., подана від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 до Липовецької міської ради про:
- визнання протиправним та скасування рішення 20 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 540 від 29.09.2021 "Про відмову у наданні дозволу та затвердженні документації із землеустрою" в частині відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Війтівці Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області;
- зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 31.08.2021 та прийняти рішення про надання дозволу позивачу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Війтівці Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 31.08.2021 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Війтівці Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області. До клопотання позивач додав ряд необхідних документів.
Рішенням 20 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 540 від 29.09.2021 "Про відмову у наданні дозволу та затвердженні документації із землеустрою" відповідач відмовив позивачу у наданні вказаного дозволу у зв'язку з невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Позивач з таким рішенням відповідача не погоджується, вважає його протиправним, а тому звертається до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 04.01.2022 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Крім того, цією ухвалою задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та вирішено витребувати з Липовецької міської ради належним чином засвідчені копії усіх документів, що стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення, а саме:
- належним чином засвідчені копії клопотання ОСОБА_1 а від 31.08.2021 про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Війтівці Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області, та усіх доданих до нього документів;
- належним чином засвідчені копії рішення 20 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 540 від 29.09.2021 "Про відмову у наданні дозволу та затвердження документації із землеустрою" про відмову у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Війтівці Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області, та усі інші документи, що пов'язані з його прийняттям (протокол засідання відповідної комісії з розгляду поданого клопотання, протокол сесії ради за 29.09.2021 тощо);
- усі інші письмові докази, що стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення 20 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 540 від 29.09.2021 та доводять його правомірність (якщо відповідач заперечує позов).
17.01.2022 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.
Відповідач зазначає, що у листі від 29.09.2021 № 1338 позивачу було роз'яснено, що відповідно до ст. 47 Закону України "Про охорону земель" забороняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо.
Таким чином, на думку відповідача, передача земельної ділянки у власність позивачу суперечитиме чинному законодавству, що, у свою чергу, є підставою для відмови у задоволенні його клопотання згідно з ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.
Крім того, відповідач вважає, що суд не повинен втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки рішення, дії чи бездіяльності такого суб'єкта на відповідність критеріям, закріпленим нормами КАС України. Тому, на думку відповідача, суд вправі зобов'язати відповідача до виконання обов'язків, покладених на нього законом і підзаконними актами, але не може вказувати йому, яке конкретно рішення (дії) необхідно прийняти (вчинити).
На виконання вимог ухвали суду від 04.01.2022 про витребування додаткових доказів, разом з відзивом на позовну заяву відповідач надав такі документи (у вигляді засвідчених копій): клопотання позивача про надання йому дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Війтівці Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області, з доданими до нього документами; витяг з протоколу засідання постійної комісії міської ради з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам'яток, історичного середовища та благоустрою Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області від 24.09.2021; висновок постійної комісії міської ради з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам'яток, історичного середовища та благоустрою Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області від 24.09.2021 за № 53; витяг з протоколу № 20 від 29.09.2021 пленарного засідання чергової 20 сесії Липовецької міської ради 8 скликання; результати відкритого поіменного голосування з 66 питання "Про відмову у наданні дозволу на розроблення та затвердження документації із землеустрою" в цілому на пленарному засіданні чергової 20 сесії Липовецької міської ради 8 скликання 29.09.2021; витяг з рішення 20 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 540 від 29.09.2021; лист Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області від 29.09.2021 № 1338.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до ст. 12 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Частинами першою, другою статті 26 цього Закону визначено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
Водночас законних підстав для зупинення провадження у цій справі не встановлено.
З огляду на викладене та враховуючи, що учасники справи до введення на території України воєнного стану скористалися (або мали можливість скористатися) своїм правом на подання заяв по суті справи, суд доходить висновку про відсутність правових перешкод для ухвалення рішення в даній адміністративній справі.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи на підтримку своїх вимог та заперечень, суд встановив таке.
31.08.2021 позивач звернувся до відповідача з клопотанням (вх. № 944 від 06.09.2021) про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Війтівці Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.
До клопотання позивач додав копії свого паспорта громадянина України та РНОКПП, а також графічні матеріали із зазначенням місця розташування бажаної земельної ділянки.
Пунктом 23 рішення 20 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 540 від 29.09.2021 "Про відмову у наданні дозволу та затвердженні документації із землеустрою" відповідач відмовив позивачу у наданні вказаного дозволу.
Підставою для прийняття такого рішення зазначено те, що невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Вважаючи протиправним рішення відповідача про відмову у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вдаючись до оцінки спірних правовідносин між сторонами та встановлених під час розгляду справи обставин, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За змістом статті 18 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких належать, зокрема, землі сільськогосподарського призначення.
Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
В силу вимог п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.
Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.
Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Судом встановлено, що 06.09.2021 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання йому дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Війтівці Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.
До клопотання позивач додав ряд необхідних документів та при цьому конкретизувала місце розташування бажаної для нього земельної ділянки.
Пунктом 23 оспорюваного рішення від 29.09.2021 № 540 у наданні вищевказаного дозволу відмовлено у зв'язку з невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Однак, в чому саме полягає така невідповідність, в оскаржуваному рішенні відповідач не конкретизував.
За змістом ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд зауважує, що загальне формулювання "невідповідність місця розташування земельної ділянки, яку бажає отримати позивач вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів" має бути пояснена у самому рішенні вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо.
Наведений висновок узгоджується із встановленими законом вимогами щодо "обґрунтованості рішення", що полягають в дослідженні суб'єктом владних повноважень усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви, якими керується суб'єкт у процесі оцінки та аналізу обставин повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, він зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами які чітко зазначені в рішенні.
Висновок узгоджується із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Так, у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).
З огляду на наведене суд доходить висновку, що відповідач не дотримався принципу належного урядування та вимог закону про обґрунтування власного рішення.
Так, оскаржуване рішення обґрунтоване лише з посиланням на загальні формулювання "про невідповідність місця розташування об'єкта встановленим вимогам...." та не містить повного аналізу обставин, з'ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Ці недоліки в діяльності відповідача перешкоджають позивачу у реалізації права на обґрунтування своєї незгоди з усіма аргументами відповідача, а також на ефективне і швидке оскарження рішення.
Крім того, за наведених обставин суд позбавлений можливості надати оцінку питанню про те, чи виконані всі умови, передбачені нормами Земельного кодексу України для прийняття рішення про надання позивачу дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою.
Водночас суд наголошує, що вичерпний перелік підстав, за наявності яких може бути відмовлено у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, визначено у частині сьомій статті 118 ЗК України. Натомість зі змісту оскаржуваного рішення неможливо зробити висновоко, що відмова є мотивованою, адже відповідач при його обґрунтуванні обмежився виключно цитуванням норми ч. 7 ст. 118 ЗК України та не навів мотивів щодо, у чому саме полягає невідповідність місця розташування бажаної для позивача земельної ділянки встановленим вимогам.
Оцінюючи аргументи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, про те, що в листі від 29.09.2021 за № 1338 Липовецька міська рада надала позивачу роз'ясненення підстав відмови з посиланням на положення ст. 47 Закону України "Про охорону земель" (Закон № 962-ІV), суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 47 Закону № 962-ІV використання ерозійно- та зсувонебезпечних земельних ділянок дозволяється за умови вжиття заходів щодо їх протиерозійного і протизсувного захисту, передбачених законодавством України.
З метою захисту земель від ерозії та зсувів у землевпорядній, містобудівній та іншій документації передбачаються заходи щодо забезпечення протиерозійної та протизсувної стійкості території.
Забороняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок для залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо.
Власники земельних ділянок та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов'язані здійснювати ґрунтоохоронні заходи з метою запобігання погіршенню їх якісного стану та якісного стану суміжних земельних ділянок і довкілля в цілому.
Таким чином, зазначені норми обмежують здійснення деяких видів діяльності на схилах в залежності від їх крутизни та покладають додаткові зобов'язання щодо здійснення ґрунтоохоронних заходів власниками та користувачами цих земельних ділянок, проте не обмежують їх використання для ведення особистого селянського господарства в цілому.
Крім того, суд враховує, що статтею 47 Закону № 962-ІV не встановлено заборони щодо передачі у приватну власність для ведення особистого селянського господарства земельних ділянок із вказаною у них крутизною схилів. Ба більше, оскільки ч. 4 ст. 47 Закону № 962-ІV покладає на власників земельних ділянок обов'язок вживати додаткові ґрунтоохоронні заходи, таке регулювання правових відносин дозволяє дійти висновку про можливість передачі земельних ділянок, про які йдеться у статті 47 № 962-ІV, у власність, в тому числі для ведення особистого селянського господарства.
Тому відповідач передчасно надає оцінку можливим видам діяльності позивача у майбутньому та розміщення певного виду сільськогосподарських культур, які обмежено вимогами законів України.
Також суд враховує, що згідно з ч. 4, 5 ст. 111 ЗК України обмеження у використанні земель (крім обмежень, безпосередньо встановлених законом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами) підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі у порядку, встановленому законом, і є чинними з моменту державної реєстрації.
Обмеження у використанні земель, безпосередньо встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, є чинними з моменту набрання чинності нормативно-правовими актами, якими вони були встановлені.
Відомості про обмеження у використанні земель зазначаються у схемах землеустрою і техніко-економічних обґрунтуваннях використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектах землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів, проектах землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Відомості про такі обмеження вносяться до Державного земельного кадастру.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" від 15.05.2003 № 742-IV (далі - Закон № 742-IV) особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
Земельні ділянки особистого селянського господарства можуть використовуватися для ведення особистого селянського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства (абз. 4 ст. 5 Закону № 742-IV).
Статтею 33 ЗК України визначено, що земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.
Враховуючи те, що спірна земельна ділянка призначена для ведення особистого селянського господарства, а, відповідно, може використовуватися для будь-якої сільськогосподарської діяльності, в тому числі для сінокосіння й випасання худоби, садівництва, бджільництво тощо, тобто для цілей, які не передбачають розорювання таких земель, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо неможливості передачі цієї земельної ділянки позивачу лише з посиланням на приписи статті 47 Закону № 962-ІV, без наведення належного обґрунтування існування законних підстав для відмови у наданні громадянину дозволу на розроблення проєкту землеустрою, передбачених ч. 7 ст. 118 ЗК України.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що пункт 23 рішення 20-ої сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 540 від 29.09.2021 "Про відмову у наданні дозволу та затвердженні документації із землеустрою" є неправомірним, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправним і скасування цього пункту рішення підлягають задоволенню.
Позивач просить захистити його порушені права та інтереси шляхом зобов'язання відповідача надати йому дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Війтівці Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.
Оцінюючи позовні вимоги в цій частині, суд зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
За наслідками аналізу вказаних положень суд зазначає, що дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Натомість у спірних правовідносинах повноваження відповідача не можуть вважатися дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву громадянина про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви можуть бути лише визначені законом обставини. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.07.2020 у справі № 825/2228/18 та від 31.07.2020 у справі № 810/2474/18.
Тобто в кожній конкретній справі, що стосується відмови у наданні громадянину дозволу на розроблення проєкту землеустрою з метою відведення земельної ділянки у власність, суд, констатуючи незаконність наданої відмови, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для надання такому громадянину відповідного дозволу.
Наведене також підтверджується положеннями ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Судом встановлено, що при розгляді клопотання позивача від 31.08.2021 (вх. № 944 від 06.09.2021) відповідач не надав належної його оцінки на предмет відповідності вимогам статті 118 ЗК України, оскільки оскаржувана відмова не ґрунтувалася на обставинах, пов'язаних з відповідною нормою. Тому вказане клопотання позивача підлягає розгляду повноважним органом на відповідність вимогам закону, а суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення в умовах не перевірки, не надання оцінки та не встановлення певних обставин суб'єктом владних повноважень з цього питання. Адже прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача видати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням.
Додатково суд враховує, що фактичні підстави для відмови позивачу наданні дозволу були викладені не у рішенні органу місцевого самоврядування, а в листі Липовецької міської ради від 29.09.2021 № 1338, який не ввається рішеням суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах.
Відтак, на переконання суду, у даному випадку належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути його клопотання про надання дозволу з урахуванням оцінки, наданої судом в цьому рішенні.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Перевіривши основні доводи сторін, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню, а саме шляхом визнання протиправним та скасування пункту 23 рішення 20 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 540 від 29.09.2021 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення та затвердженні документації із землеустрою" та зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 31.08.2021 (вх. № 944 від 06.09.2021) про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Війтівці Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області, з урахуванням висновків суду за наслідками вирішення цієї справи. У задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).
Таким чином, у зв'язку з частковим задоволенням позову і зважаючи на те, що позовні вимоги мають немайновий характер, що унеможливлює визначення конкретної частки задоволених позовних вимог, суд вважає, що на користь позивача необхідно стягнути половину понесених ним витрат зі сплати судового збору, тобто 454,00 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 143, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати пункт 23 рішення 20 сесії 8 скликання Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області від 29.09.2021 № 540 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення та затвердженні документації із землеустрою".
Зобов'язати Липовецьку міську раду Вінницького району Вінницької області, з урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні суду за результатами розгляду цієї справи, повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 31.08.2021 (вх. № 944 від 06.09.2021) про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Війтівці Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 454,00 грн (чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 );
2) представник позивача: адвокат Путілін Євген Вікторович (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса для листування: АДРЕСА_2 );
3) відповідач: Липовецька міська рада Вінницького району Вінницької області (код ЄДРПОУ 04325957, місцезнаходження: вул. Героїв Майдану, 4, м. Липовець, Вінницький район, Вінницька область, 22500).
Повне судове рішення складено 10.05.2022.
Суддя Сало Павло Ігорович