03 травня 2022 року Справа № 160/3982/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
21.02.2022 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області щодо необхідності проведення зі мною своєчасного повного фактичного розрахунку при звільненні з військової служби;
- стягнути з Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області на мою користь середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, яка виразилась у несвоєчасній виплаті індексації грошового забезпечення, в сумі 150 000,00 грн. (сто п'ятдесят тисяч гривень 00 коп.).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив службу у відповідача, при звільненні позивача зі служби відповідачем не в повному обсязі було нараховано та виплачено належне позивачу грошове забезпечення, а саме індексацію грошового забезпечення. 20.01.2022 року року відповідачем було здійснено виплату індексацію грошового забезпечення, при цьому відповідачем не виплачено позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим позивач просив стягнути середній заробіток, за весь час затримки виплати індексації грошового забезпечення, з 01.10.2019 року по 20.01.2022 року, у розмірі 150 000,00 грн. та задовольнити позовні вимоги.
23.02.2022 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
30.03.2022 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду задоволено клопотання Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області про продовження процесуального строку, продовжено строк для виконання вимог ухвали від 23.02.2022 року на 10 днів з моменту отримання даної ухвали.
03.05.2022 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Ухвала від 30.03.2022 року була отримана відповідачем - 14.04.2022 року, що підтверджується поштовим повідомленням долученим до матеріалів справи.
Станом на дату винесення рішення по справі відповідачем відзив на позовну заяву та витребувані судом докази до суду не надано, про причини такого неподання суд не повідомлено.
Відповідно до ч. 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходив службу в Управлінні Служби безпеки України у Дніпропетровській області.
ОСОБА_1 був звільнений з військової служби відповідно до наказу Голови Служби безпеки України від 16.08.2019 року №1068-ос та виключений зі списків особового складу Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області наказом від 23.09.2019 року №493-ос.
Відповідно до виписки із карткового рахунку ОСОБА_1 відповідач виплатив індексацію грошового забезпечення у розмірі 84638,95 грн. - 20.01.2022 року.
Позивач вказав, що відповідачем не виплачено позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим позивач вважає просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Статтею 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було звільнено позивача зі служби 30.09.2019 року, при цьому виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 84638,95 грн. - 20.01.2022 року, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача.
Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення.
Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства -Кодексом законів про працю України.
З аналізу зазначених норм трудового законодавства вбачається, що умовами застосування статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2020 року по справі №320/1263/19.
Таким чином, не проведення з вини відповідача виплати компенсації за неотримане речове майно є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21.11.2011 року у справі №6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені належні від підприємства суми, суд на підставі ст.117 Кодексу законів про працю України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.
Враховуючи, що письмовими доказами, наявними в матеріалах справи підтверджується виключення позивача зі списків особового складу військової частини з 30.09.2019 року та проведення остаточного розрахунку з ним відбулося лише 20.01.2022 року, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено приписи ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, суд вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме за період з 01.10.2019 року по 19.01.2022 року.
Доказів проведення нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за затримку у виплаті грошової компенсації, суду не надано.
При цьому, суд зазначає, згідно пункту 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.
Так, обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Так, згідно довідки Управління Служби безпеки України в Дніпропетровській області від 03.03.2020 року №55/14-2073вих. середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні 2 місяці перед звільненням склало 718,11 грн.
Таким чином, сума середньомісячного заробітку позивача за прострочений період складає 605366,73 грн., виходячи із наступного розрахунку (718,11 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) * 843 (кількість днів затримки з 01.10.2019 року по 19.01.2022 року)).
Водночас, суд звертає увагу, що в порівнянні із виплаченою позивачу сумою грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна в сумі 84638,95 грн., суму середнього заробітку за не проведення вчасного розрахунку при звільненні в розмірі 605366,73 грн., не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації.
Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Таким чином, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зокрема, застосовуючи висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18, де сформульована правова позиція щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, суд зазначає наступне.
Істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 13,98 % (84638,95 грн. (частка грошової компенсації індексації грошового забезпечення) / 605366,73 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 01.10.2019 року по 19.01.2022 року (843 дні)) х 100).
Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 13,98 % становить: 718,11 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) х 13,98 % / 100 = 100,39 грн.; 100,39 грн. х 843 (днів затримки розрахунку) = 84628,77 грн.
Таким чином, виходячи з принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 84628,77 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04.09.2020 року у справі № 260/348/19.
Таким чином, в даному випадку підлягає стягненню з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у сумі 84628,77 грн. без утримання податків та інших обов'язкових платежів.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Щодо судового збору, то суд зазначає, що позивач звільнений від його сплати як учасник бойових дій.
Керуючись ст.ст. 139, 243-246,257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області (49001, м.Дніпро, вул.Святослава Хороброго, буд.23, код ЄДРПОУ 20001496) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.10.2019 року по 19.01.2022 року.
Стягнути з Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 01.10.2019 року по 19.01.2022 року включно в розмірі 84628,77 грн. (вісімдесят чотири тисячі шістсот двадцять вісім гривень сімдесят сім копійок)
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Дєєв