06 травня 2022 року ЛуцькСправа № 140/421/22
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Волинської митниці Державної митної служби України, Державної митної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Волинська митниця (відокремлений підрозділ) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з позовом до Волинської митниці Державної митної служби України (далі - відповідач 1, Волинська митниця ), Державної митної служби України (далі- відповідач 2, ДМС України), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Волинська митниця (відокремлений підрозділ) (далі - третя особа) про визнання протиправним та скасування наказу від 14.12.2021 № 677-о “Про звільнення”; поновлення на посаді державного інспектора Волинської митниці Державної митної служби України з 21.12.2021; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання Державну митну службу України прийняти на роботу позивача на рівнозначну посаду державної служби у Волинську митницю як відокремлений структурний підрозділ Державної митної служби України в порядку переведення з Волинської митниці Державної митної служби України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом Волинської митниці Держмитслужби від 14.12.2021 №677-о позивача було звільнено з займаної посади державного інспектора митного поста “Піща” Волинської митниці Держмитслужби з 20.12.2021 у зв'язку з реорганізацією Волинської митниці Держмитслужби відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України “Про державну службу”, пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Позивач вважає оскаржуваний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки в порушення вимог частини 3 статті 87 Закону України “Про державну службу”, ст. 49-2 КЗпП України йому не було запропоновано можливості перейти на іншу рівнозначну або нижчу посаду державної служби у цьому органі, за наявності у Волинської митниці вакантних посад. Крім того, позивач зважаючи на протиправність наказу, вважає належним способом поновлення порушених його прав, крім поновлення на попередній посаді, також зобов'язання ДМС України прийняти позивача на роботу на рівнозначну посаду у Волинську митницю як відокремлений підрозділ в порядку переведення із Волинської митниці. З цих підстав просить позов задовольнити повністю.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 17.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
У відзиві на позовну заяву відповідач 1 позовних вимог не визнав, посилаючись на те, що внаслідок реорганізації Волинської митниці Держмитслужби шляхом приєднання до Державної митної служби України, відповідач мав підстави для припинення державної служби з підпорядкованими службовцями, в тому числі із позивачем, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України “Про державну службу”.
Вказує на те, що у зв'язку з реорганізацією Волинської митниці Держмитслужби та утворенням Волинської митниці як відокремленого підрозділу право на запропонування посади у новоутвореному територіальному органі Держмитслужби належало виключно керівнику Волинської митниці як відокремленому підрозділу Державної митної служби України, на основі делегованих повноважень, згідно частини 3 статті 546 МК України, визначених Положенням про Волинську митницю, затвердженого наказом Державної митної служби України від 29.10.2020 №489.
Крім того, звертає увагу, що відповідно до частини 5 статті 570 Митного кодексу України, пункту 9 та підпунктів 2, 25 пункту 11 Положення про Державну митну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 №227 (зі змінами), наказом Державної митної служби України від 18.02.2021 №105 “Про проходження державної служби з укладанням контракту” затверджено Перелік посад в територіальних органах Державної митної служби України як відокремлених підрозділів, призначення на які здійснюється з укладанням контракту про проходження державної служби, при цьому, згідно вказаного переліку посади старших державних інспекторів митних постів віднесено до посад, призначення на які здійснюється з обов'язковим укладанням контракту. Відтак, саме до виключних повноважень суб'єкта призначення або керівника державної служби належить прийняття рішення про віднесення посад державної служби до посад призначення на які здійснюється з укладанням контракту, до прийняття наказу (розпорядження) про оголошення конкурсу на зайняття такої посади. Посада позивача відноситься саме до такого переліку.
Також зазначає, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.05.2020 №569-р «Деякі питання реалізації концептуальних напрямків реформування системи органів, що реалізують державну митну політику», затверджено План заходів з реформування та розвитку системи органів, що реалізують митну політику, яким було передбачено заповнення вакантних посад на митниці осіб які успішно пройшли тестування з питань кваліфікації та благонадійності. Крім того, вказує на те, що наказом Волинської митниці від 08.07.2021 №64 “Про оголошення конкурсу на зайняття вакантних посад державної служби категорією “В” у Волинській митниці” оголошено конкурси на зайняття 39 вакантних посад на митному посту “Ягодин”, що призвело до зменшення кількості посад, призначення (переведення) на які може бути проведено без обов'язкового конкурсу.
Однак ОСОБА_1 за результатами тестування умовно не рекомендований, крім того його прізвище внесено до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення, що виключало запропонування йому вакантних посад наявних на момент вручення попередження про наступне звільнення. Про неможливість запропонування йому посади було зазначено у попередженні.
Згідно з абзацом третім частини 3 статті 87 Закону України “Про державну службу” державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади.
На підставі наведеного вважає, що оскаржуваний наказ Волинською митницею Держмитслужби прийнято з дотриманням встановленої процедури звільнення працівника, без запропонування вакантної посади через її відсутність, а тому підстав для задоволення позовних вимог немає.
Відповідач 2 у своєму відзиві на позов, позовні вимоги заперечив та вказав на те, що
відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №895 “Деякі питання територіальних органів Державної митної служби України” реорганізовано територіальні органи ДМС України. На даний час Волинська митниця Держмитслужби перебуває в стані припинення. На підставі Постанови КМ України від 19.10.2020 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби України як відокремлених підрозділів» утворено Волинську митницю як відокремлений підрозділ ДМС України.
Вказує на ту обставину, що позивача у встановленому порядку не було переведено до Волинської митниці як відокремленого підрозділу, яка згідно Закону України «Про державну службу» наділена повноваженнями призначення на посади, за винятком тих, які здійснюються Головою ДМС України. Саме керівник митниці наділений такими повноваженнями на звільнення, прийняття на посаду, переведення працівників митниці. Звертає увагу на ту обставину, що у разі задоволення позову в цій частині суд фактично бере на себе функції відповідного органу покладені на нього Законом України «Про державну службу» при обранні претендентів на зайняття вакантних посад. Враховуючи викладене просить в цій частині позовних вимог відмовити.
Третя особа в поясненні на позов позовні вимоги заперечила та вказала на законність підстав звільнення позивача із займаної посади на підставі статті 87 Закону України «Про державну службу».
У відповіді на відзив позивач ще раз наголосив на недотриманні відповідачем порядку звільнення його із займаної посади.
Відповідач 1 у поданому запереченні на відзив зауважив на правомірність винесеного наказу про звільнення позивача.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював в митних органах на різних посадах, зокрема, з 24.12.2019 на посаді державного інспектора митного поста “Піща” Волинської митниці Держмитслужби, про що свідчить наказ №156-о від 21.12.2019 «Про призначення» (т.2 а.с.44-45).
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №895 “Деякі питання територіальних органів Державної митної служби” реорганізовано територіальні органи Державної митної служби України за переліком згідно з додатком шляхом їх приєднання до Державної митної служби України. Зокрема, Волинську митницю Держмитслужби приєднано до Державної митної служби України.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №895 установлено, зокрема, що територіальні органи Державної митної служби, що реорганізуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною митною службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень і функцій територіальних органів, що реорганізуються.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Волинська митниця Держмитслужби з 03.11.2020 перебуває в процесі припинення.
У свою чергу, відповідно до наказу Державної митної служби України від 19.10.2020 №460 “Про утворення територіальних органів Державної митної служби України як відокремлених підрозділів” утворено територіальні органи як відокремлені підрозділи Державної митної служби України за переліком згідно з додатком, в тому числі й Волинську митницю.
17.11.2021 відповідно до статті 9-1 Закону України “Про державну службу” позивачу вручено попередження про можливе наступне звільнення у зв'язку з реорганізацією Волинської митниці Держмитслужби шляхом її приєднання до Державної митної служби України, яке підписане начальником Волинської митниці та головою комісії з реорганізації митниці Держмитслужби. При цьому, у попередженні зазначено, що у зв'язку з реорганізацією, затвердженням структури та штатного розпису Волинської митниці на 2021 рік, введених в дію наказами Волинської митниці від 02.03.2021 №10 “Про введення в дію штатного розпису Волинської митниці на 2021 рік”, від 17.06.2021 №14 “Про введення в дію структури та переліку №1 змін до штатного розпису Волинської митниці на 2021 рік” та відсутністю вакантних посад рівнозначна позивачу або нижча вакантна посада у Волинській митниці, як відокремленому підрозділі Держмитслужби, останньому не пропонується (т.1 а.с.22).
Наказом голови комісії з реорганізації Волинської митниці Держмитслужби від 14.12.2021 №677-о державного інспектора митного поста “Піща” Волинської митниці Держмитслужби ОСОБА_1 , звільнено із займаної посади з 20.12.2021 у зв'язку з реорганізацією Волинської митниці Держмитслужби відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України “Про державну службу”, пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України ( т.2 а.с.46-47).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10.12.2015 №889-VIII “Про державну службу”.
Як встановлено частинами 1-3 статті 5 Закону України “Про державну службу” правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Перелік підстав для припинення державної служби визначений статтею 83 Закону України “Про державну службу”.
Зокрема, пунктом 4 частини першої статті 83 Закону України “Про державну службу” встановлено, що державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Загальний перелік підстав для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення визначений статтею 87 Закону України “Про державну службу”,
Відповідно до пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України “Про державну службу” підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
З 06.03.2021 набрав чинності Закон України від 23.02.2021 № 1285-IX “Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби”, яким викладено в новій редакції частину 3 статті 87 Закону України “Про державну службу”.
Відповідно до частини 3 статті 87 Закону України “Про державну службу” (у редакції, чинній з 06.03.2021 та на час звільнення позивача) суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.
При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин (попередження позивача про можливе наступне звільнення у зв'язку з реорганізацією та звільнення позивача) врегульована положеннями Закону України “Про державну службу”, що виключає застосування КЗпП України до спірних правовідносин.
У свою чергу, з аналізу частини 3 статті 87 Закону України “Про державну службу” у редакції Закону України від 23.02.2021 № 1285-IX слідує, що у суб'єкта призначення виник обов'язок пропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей, а його право звільнити державного службовця поставлено в пряму залежність від наявності однієї з двох умов: повинна бути відсутня можливість запропонувати відповідні посади або державний службовець відмовився від переведення на запропоновану посаду.
Тобто вказаними нормами Закону визначено процедуру звільнення державного службовця при реорганізації державного органу.
При цьому, якщо відсутня жодна з цих умов, звільнення державного службовця не можна вважати правомірним.
Суд звертає увагу на те, що у попередженні про можливе наступне звільнення у зв'язку з реорганізацією Волинської митниці Держмитслужби шляхом її приєднання до Державної митної служби України, яке було вручено позивачу 17.11.2021, зазначено, що у зв'язку з реорганізацією, затвердженням структури та штатного розпису Волинської митниці на 2021 рік, введених в дію наказами Волинської митниці від 02.03.2021 №10 “Про введення в дію штатного розпису Волинської митниці на 2021 рік”, від 17.06.2021 №14 “Про введення в дію структури та переліку №1 змін до штатного розпису Волинської митниці на 2021 рік” та відсутністю вакантних посад рівнозначна позивачу або нижча вакантна посада у Волинській митниці, як відокремленому підрозділі Держмитслужби, останній не пропонується.
Вказане свідчить про те, що відповідач Волинська митниця Держмитслужби не виконав покладений на нього законом обов'язок одночасно з попередженням про звільнення пропонувати позивачу іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.
Крім того, частиною 5 статті 22 та частиною 1 статті 41 Закону України “Про державну службу” визначено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
Державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу: 1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб'єкта призначення; 2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Отже, за змістом частини 5 статті 22 і пункту 2 частини 1 статті 41 Закону України “Про державну службу” працевлаштування державного службовця у випадку реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу передбачає його переведення на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу. Переведення у такому випадку відбувається за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Водночас застосування законодавцем у наведених положеннях Закону України “Про державну службу” слова “може”, підтверджує виключне право адміністративного розсуду суб'єкта призначення на переведення державного службовця без обов'язкового проведення конкурсу та жодним чином не звільняє його від обов'язку дотриматися процедури звільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби у разі реорганізації державного органу.
Судом встановлено, що Волинська митниця Держмитслужби реорганізована шляхом приєднання до Державної митної служби, а в структурі Державної митної служби України утворено територіальний орган - Волинську митницю як відокремлений підрозділ.
На час попередження позивача про можливе наступне звільнення - 17.11.2021 та його звільнення, Волинська митниця Держмитслужби перебувала у стані припинення, а Волинська митниця була зареєстрована як відокремлений підрозділ юридичної особи - Державної митної служби України та здійснювала функції і повноваження з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи.
Таким чином, з урахуванням викладених обставин реорганізації державних органів та норм частини 5 статті 22, частини 1 статті 41, частини 3 статті 87 “Про державну службу”, суд приходить до висновку, що позивач у разі надання ним згоди на відповідну пропозицію відповідача підлягав переведенню на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі (Державній митній службі України), у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. При цьому, ініціатива переведення та відповідного пропонування певних посад повинна виходити саме від відповідача.
Також суд звертає увагу на ту обставину, що відповідачем 1 так і третьою особою не заперечується той факт, що на момент попередження позивача про звільнення так і його звільнення були наявні вакантні посади, які відповідно до своїх навиків та компетентностей міг зайняти ОСОБА_1 .
Однак, на час прийняття Волинською митницею Держмитслужби оспорюваного наказу позивачу не було запропоновано жодної посади і він, відповідно, не відмовлявся від переведення.
При цьому, як Волинська митниця Держмитслужби, так і Волинська митниця не вживали жодних заходів для вирішення питання про переведення позивача до утвореного територіального органу Волинської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України, докази на спростування вказаної обставини матеріали справи не містять, відтак не виконали свого прямого обов'язку, установленого частиною 5 статті 22 та частиною 1 статті 41, частиною 3 статті 87 Закону України “Про державну службу” і порушили визначений цими нормами порядок звільнення державних службовців.
Щодо посилань відповідача 1 на те, що саме до виключних повноважень керівника належить прийняття рішень про віднесення посад державної служби до посад призначення на які здійснюється із укладанням контракту, або до заміщення посад шляхом переведення, та неуспішне проходження позивачем тестування, які стали причиною того, що позивачу не було запропоновано для заміщення вакантних посад, то суд до уваги їх не приймає, враховуючи наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №916 “Про реалізацію експериментального проекту щодо тестування посадових осіб митних органів з питань кваліфікації та благонадійності” погоджено пропозицію Міністерства фінансів та Державної митної служби України стосовно реалізації протягом одного року з дня набрання чинності цією постановою експериментального проекту щодо тестування посадових осіб митних органів з питань кваліфікації та благонадійності та затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо тестування посадових осіб митних органів з питань кваліфікації та благонадійності. Цим Порядком визначено процедуру реалізації експериментального проекту щодо тестування з питань кваліфікації та благонадійності посадових осіб територіальних органів Держмитслужби, які відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №895 “Деякі питання територіальних органів Державної митної служби України” реорганізуються шляхом приєднання до Держмитслужби, а також тестування на благонадійність посадових осіб митних органів, що включаються до складу комісій з проведення тестування з питань кваліфікації та благонадійності (далі -Порядок).
Відповідно до пункту 2 Порядку визначено, що тестування посадових осіб з питань кваліфікації та благонадійності (далі - тестування) проводиться з метою підвищення ефективності діяльності митних органів, запровадження моніторингу та контролю кваліфікації та благонадійності та відповідного інформування суб'єкта призначення.
Пунктами 22, 23 даного Порядку визначено, що результати тестування фіксуються у протоколі засідання комісії, який підписують усі присутні члени комісії.
Про результати тестування комісія інформує суб'єкта призначення, який в установленому законом порядку приймає рішення щодо переведення посадової особи до територіального органу Держмитслужби, утвореного відповідно до статті 21-1 Закону України “Про центральні органи виконавчої влади”.
Суд зауважує, що вказаним Порядком не передбачено безумовне звільнення державного службовця у разі неуспішного проходження ним тестування і, що за таких умов неможливе його переведення при реорганізації державного органу.
Враховуючи зазначені норми, суб'єктом призначення результати тестування повинні оцінюватися в сукупності з іншими факторами та з безумовним дотриманням вимог, які регламентують звільнення державних службовців.
Що стосується права керівника на добір кадрів, то суд не заперечує його, однак зауважує, що воно повинно реалізовуватись у повній відповідності до норм чинного законодавства із дотриманням прав державного службовця.
Зокрема вимоги статті 87 Закону України «Про державну службу», якими визначено порядок звільнення працівника при реорганізації державного органу, є імперативними і повинні бути дотримані керівником у спосіб, нею визначений, чого в даному випадку не було здійснено.
Крім того, з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що згідно наказу голови комісії з реорганізації Волинської митниці Держмитслужби від 14.01.2021 №10-рг продовжено з 01.01.2021 дію наказу Волинської митниці Держмитслужби від 21.10.2020 №331 “Про ведення в дію структури та штатного розпису Волинської митниці Держмитслужби на 2020 рік” до введення в дію структури та штатного розпису Волинської митниці на 2021 рік. Згідно з штатним розписом на 2020 рік Волинської митниці Держмитслужби затверджено штат працівників у кількості 579 штатних одиниць.
Відповідно до штатного розпису Волинської митниці на 2021 рік, введеного в дію наказом Волинської митниці від 02.03.2021 №10 (зі змінами згідно наказу від 17.06.2021 №14), затверджено штат у кількості 642 штатних одиниць.
Вказане свідчить про те, що кількість працівників Волинської митниці не зменшилась, а навпаки - збільшилася на 63 штатних одиниць. При цьому, кількість штатних посад митного поста “Піща”, у якому працював позивач, також зменшена не була та становить 22 штатні посади.
Також посилання відповідача на наказ Волинської митниці від 08.07.2021 №64 “Про оголошення конкурсу на зайняття вакантних посад державної служби категорією “В” у Волинській митниці”, яким оголошено конкурси на зайняття 39 вакантних посад на митному посту “Ягодин”, що призвело до зменшення кількості посад, призначення (переведення) на які може бути проведено без обов'язкового конкурсу, суд вважає безпідставним, з огляду на те, що згідно штатного розпису Волинської митниці на 2021 передбачено не лише митий пост “Ягодин”, а 8 митних постів як структурних підрозділів Волинської митниці, в тому числі і митний пост “Піща”. Крім того, такі доводи відповідача також підтверджують те, що призначення (переведення) на посаду могло бути проведено без обов'язкового конкурсу.
Отже, враховуючи те, що Волинською митницею Держмитслужби при звільненні позивача не виконано обов'язку, визначеного законом щодо процедури звільнення, та не враховано його право на переважне залишення на роботі, не запропоновано іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей одночасно з попередженням про звільнення, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування наказу Волинської митниці Держмитслужби №677-о від 14.12.2021 “Про звільнення”, та задоволення позовних вимог в цій частині.
Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 Кодексу законів про працю України, а відтак, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Таким чином, ОСОБА_1 слід поновити на посаді з якої його звільнено, а саме: на посаді державного інспектора митного поста “Піща” Волинської митниці Держмитслужби, з 21.12.2021.
Відповідно до частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України “Про оплату праці” за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок №100).
З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Згідно з довідкою Волинської митниці від 01.02.2022 середньомісячний заробіток ОСОБА_1 становить 9198,35 грн. та середньоденний заробіток позивача за 1 день складає 438,02 грн. (т. 2 а.с. 84).
Заробітна плата позивачу обчислювалась відповідно до кількості відпрацьованих календарних днів, що підтверджується також довідкою та поясненнями представника відповідача. Сторонами вказані суми не оспорювались.
Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Позивач був звільнений 20.12.2021, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21.12.2021 (наступний день після звільнення) по 06.05.2021 (дата винесення рішення) становить 41173,88 грн. (438,02 грн. х 94 робочих днів).
При цьому, суд зауважує, що у пункті 6 Постанови “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” від 24 грудня 1999 року № 13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.
Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Отже, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення з відповідача на користь позивача грошового утримання в межах стягнення за один місяць в розмірі 9198,35 грн. слід звернути до негайного виконання.
Суд вважає, що позовні вимоги до відповідача 2 про зобов'язання ДМС України прийняти на роботу ОСОБА_1 на рівнозначну посаду у Волинську митницю як відокремлений підрозділ в порядку переведення до задоволення не підлягають, враховуючи наступне.
Як встановлено судом позивач на момент звільнення працював у Волинській митниці Держмитслужби.
Частиною другою статті 17 Закону України «Про державну службу» визначено, що керівник державної служби організовує планування роботи з персоналом державного органу, в тому числі організовує проведення конкурсів на зайняття посад державної служби категорій "Б" і "В", забезпечує прозорість і об'єктивність таких конкурсів відповідно до вимог цього Закону; забезпечує планування службової кар'єри, планове заміщення посад державної служби підготовленими фахівцями згідно з вимогами до професійної компетентності та стимулює просування по службі; призначає громадян України, які пройшли конкурсний відбір, на посади державної служби категорій "Б" і "В", звільняє з таких посад відповідно до цього Закону; укладає та розриває контракти про проходження державної служби відповідно до пункту 3 частини другої статті 34 цього Закону у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 3 статті 546 МК України, пунктів 9, 11 Положення про Волинську митницю, затвердженого наказом ДМС України № 489 від 29.10.2020 «Про затвердження положень про територіальні органи Держмитслужби», саме керівникам митниці делеговані права на призначення та звільнення з посад працівників митниці у порядку, встановленому законодавством про державну службу.
Тобто, виходячи із вказаних норм законодавства, саме керівник Волинської митниці наділений виключними дискреційними повноваженнями щодо переведення державного службовця до реорганізованого органу.
Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що посада позивача не відноситься до переліку посад, рішення про прийняття, переведення чи звільнення по яких приймає безпосередньо відповідач 2.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (стаття 132 КАС України).
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.
За змістом пункту першого частини третьої, четвертої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частини четверта статті 134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята статті134 КАС України).
Відповідно до пункту другого частини третьої статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини сьома статті 134 КАС України).
Гонорар адвоката формується з дотриманням вимог Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” від 05.07.2012 самостійно адвокатом.
Відповідно до статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” та статей 28, 29,30 Правил Адвокатської етики, затвердженої звітно-виборним З'їздом адвокатів України 09.04.2017 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення, тощо, визначаються в договорі про надання правничої (правової) допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.
За змістом частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У пункті 269 Рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі “Іатрідіс проти Греції” (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
На підтвердження витрат на правову допомогу адвоката представником позивача надано: договір про надання правової допомоги від 18.11.2021, акт №2 про надання правової допомоги від 12.01.2022 на суму 8300 грн, прибутковий касовий ордер № 71 від 12.01.2022 та квитанція до прибуткового касового ордеру № 71 на суму 8300 грн.
В подальшому представником позивача подано клопотання про збільшення відшкодування витрат на правову допомогу на 2100 грн, на підтвердження чого надано акт №3 про надання правової допомоги від 15.02.2022.
Тобто, загальна сума витрат на правову допомогу по актах № 2 та № 3 становить 10400 грн.
В даних актах надання правової допомоги наявний перелік наданих робіт та визначено суму гонорару за надання правової допомоги.
Правова допомога адвоката позивачу відповідно акту № 2 складається з: укладення договору про надання правової допомоги з позивачем (1 год.), ознайомлення з матеріалами справи, опрацювання нормативно-правових актів та судової практики щодо подібних правовідносин (2 год.), складання та направлення 4 адвокатських запитів (4 год.), підготовка позовної заяви (7 год.), вартість вказаних виконаних робіт становить 8300,00 грн.
До акту № 3 включено складання та направлення до суду відповіді на відзив (3 год.), вартість наданих послуг становить 2100 грн.
Відповідачі у своїх заявах заперечили проти стягнення витрат на правову допомогу у вказаних сумах та просили їх зменшити. Вважають заявлені витрати на правничу допомогу неспівмірними із складністю справи.
Суд вказує, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.
Крім того, враховуючи вимоги статей 134, 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев'ятою статті 139 КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Таким чином, з наведеної правової позиції слідує, що суд вправі зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката і з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев'ятою статті 139 КАС України, з урахуванням конкретних обставин справи та з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відтак, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору.
Суд звертає увагу, що послуги по укладенню угоди про надання правової допомоги, ознайомлення з матеріалами справи, ознайомлення з судовою практикою, направлення адвокатських запитів, збирання доказів, підготовка та подання заяв, відповіді на відзив охоплюються загальною діяльністю адвоката та повинні входити до складу послуги “підготовка позовної заяви”, а отже не можуть бути самостійною складовою витрат на правову допомогу та і не є співрозмірними зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.
Отже, на переконання суду, розрахунок витрат на правову допомогу, який міститься в актах про надання правової допомоги № 2 та № 3 від 12.01.2022 та 15.02.2022 є необґрунтованим, неспівмірним із затраченим часом та обсягом наданих адвокатом послуг.
Тому суд, виходячи із критеріїв, визначених частиною дев'ятою статті 139 КАС України, принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, вважає, що з огляду на зміст наданих послуг, кількість затраченого адвокатом часу, складність справи, наявні підстави обмежити розмір витрат на правничу допомогу та на користь позивача необхідно стягнути витрати на правничу допомогу в сумі 3500,00 грн, що становить вартість послуг із написання та подання до суду позовної заяви. Решту витрат на правову допомогу повинен понести позивач.
Враховуючи ту обставину, що судом визнано протиправним та скасовано наказ про звільнення позивача, а в іншій частині позовних вимог відмовлено, то витрати на правову допомогу повинні бути стягнуті із відповідача 1 (Волинської митниці Держмитслужби).
Керуючись статтями 243, 245, 246, 262 КАС України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Волинської митниці Держмитслужби від 14 грудня 2021 року №677-о “Про звільнення”.
Поновити ОСОБА_1 на посаді державного інспектора митного поста “Піща” Волинської митниці Держмитслужби з 21 грудня 2021 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Волинської митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 41173,88 грн. (сорок одна тисяча сто сімдесят три гривні 88 копійок).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 3500,00 грн. (три тисячі п'ятсот гривень 00 копійок).
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді державного інспектора митного поста “Піща” Волинської митниці Держмитслужби та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 9198,35 грн. (дев'ять тисяч сто дев'яносто вісім гривень 35 копійок) підлягає до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач 1: Волинська митниця Держмитслужби (44350, Волинська обл., Любомльський р-н, с. Римачі, вул. Призалізнична, 13, код ЄДРПОУ 43350888).
Відповідач 2: Державна митна служба України (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11-г, код ЄДРПОУ 43115923).
Третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Волинська митниця (відокремлений підрозділ): Волинська митниця (відокремлений підрозділ) (44350, Волинська обл., Ковельський р-н, с. Римачі, вул. Призалізнична, 13, код ЄДРПОУ 43958385).
Суддя Р.С. Денисюк