1Справа № 335/5546/20 2/335/57/2022
16 лютого 2022 року м. Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Воробйова А.В., за участю секретаря судового засідання Барсукової В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа відділ реєстрації фізичних осіб по Заводському району про визнання особу такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа відділ реєстрації фізичних осіб по Заводському району про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
В позові зазначили, що позивачі є співвласниками частини квартири АДРЕСА_1 .
В спірній квартирі зареєстровані позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 (онук), який не проживає в квартирі понад півтора роки, місце його фактичного проживання не відомо.
Позивачі просять визнати відповідача ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Відповідач правом на подання відзиву на позову не скористався.
Представник третьої особи правом на подання письмових пояснень не скористався.
В судовому засіданні представник позивачів позовні вимоги підтримав у повному обсязі, наполягав на їх задоволенні.
Відповідач та його представник проти позову заперечували з підстав необґрунтованості та недоведеності позовних вимог. Просили в задоволенні позову відмовити повністю.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.
Заслухавши доводи сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, надавши їм оцінку у сукупності з оголошеними та дослідженими матеріалами справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.
У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. ст. 81, 76 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими, електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Згідно свідоцтва про власності на житло № НОМЕР_1 від 12.03.2012 року виданого Районною адміністрацією Запорізької міської ради по Орджонікідзевському району позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 належить на праві спільної сумісної власності в рівних долях по 14/50 частині квартири АДРЕСА_1 . Приміщення у квартирі спільного заселення приватизовані згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
За вказаним свідоцтвом в спільну часткову власність в рівних долях громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_1 переходить кімната №7 площею 17,59 кв.м., балкон площею 0,76 кв.м.. В загальному користуванні: коридор №1 площею 10,37 кв.м., кладова №3 площею 0,95 кв.м., туалет №4 площею 1,20 кв.м, ванна №5 площею 2,88 кв.м., кухня №6 площею 7,58 кв.м..
З Розпорядження голови Районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району від 20.01.2020 року «Про укладання (зміну) договору найму житлових приміщення за адресою АДРЕСА_2 » , убачається, що комунальну квартиру на умовах найму займала ОСОБА_4 згідно договору найму житла у будинках державного і комунального житлового фонду від 21.08.2016, виданого МКП «Основаніє». 1-на кімната у комунальній квартирі АДРЕСА_1 , складає загальної площі 23,40 кв.м., корисної площі 22,64 кв.м. та житлової площі 13,0 кв.м..
ІНФОРМАЦІЯ_1 головний квартиронаймач ОСОБА_4 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 .
Згідно відповіді департаменту реєстраційних послуг ЗМР від 09.07.2020 року ОСОБА_3 зареєстрований у комунальній квартирі за адресою АДРЕСА_2 з 15.07.1988 року по теперішній час та він є членом сім'ї головного квартиронаймача, що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 .
Вказаним розпорядженням Районною адміністрацією Запорізької міської ради по Вознесенівському району надано згоду на зміну договору найму житлового приміщення за вказаною адресою на ОСОБА_3 у зв'язку зі смертю головного квартиронаймача.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 9 ЖК УРСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.
Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.
За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
За умови повернення відсутнього на жилу площу за згодою членів сім'ї, його не можна вважати таким, що втратив право на жилу площу. Якщо ж він вселився в жиле приміщення всупереч волі членів сім'ї і був відсутнім понад встановлені строки без поважних причин, то суд вправі визнати його таким, що втратив право на жилу площу.
Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил щодо оцінки доказів.
Збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.
Відповідно до статті 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Аналіз статей 71, 72 ЖК УРСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.
У справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК УРСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивачі у даній справі не довели.
У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16 (провадження № 61-37646св18) зроблено висновок щодо застосування статей 71, 72 ЖК УРСР, який полягає в тому, що саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись право (намір) ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Такий же висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 червня 2020 року у справі № 279/4963/17 (провадження №61-4262св20).
Оцінивши надані позивачами докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачами не надано доказів, які б достеменно та офіційно підтверджували не проживання відповідача у квартирі без поважних причин, період відсутності, причин відсутності, зокрема, акту обстеження проживання особи.
З пояснень свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які були допитані за клопотанням представника позивачів, не можливо встановити факт не проживання відповідача у спірній квартирі понад шість місяців без поважних причин.
Інших належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, позивачами не надано.
Крім того, відповідно до ст.ст. 73 - 75 ЖК УРСР, на стороні позивача можуть виступати власник житлового приміщення, наймач, члени його сім'ї, в тому числі ті, за якими зберігається право на користування житлом як за тимчасово відсутніми, або ті, що отримали броню.
Як встановлено судом, позивачі є співвласникамив рівних долях по 14/50 частині квартири, інша частина квартири, а саме 11/25 частин у квартирі АДРЕСА_1 , не приватизована та перебуває у комунальній власності територіальної громади Запорізької міської ради.
Таким чином, ОСОБА_1 , ОСОБА_1 є неналежними позивачами у цій справі відповідно до ст. ст. 73 - 75 ЖК УРСР України, що також є підставою для відмови в задоволенні позову.
Враховуючи вищевикладене, позов є необґрунтованим, недоведеним а таким що не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-82,89,263-265 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особу такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити повністю.
Повні відомості про сторін згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 .
Позивач ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_3 .
Відповідач - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_3 .
Третя особа - відділ реєстрації фізичних осіб по Заводському району, адреса: 69009, місто Запоріжжя, вулиця Лізи Чайкіної, будинок 74.
Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 21.02.2022 року.
Суддя: А.В. Воробйов