Номер провадження 22-ц/821/658/22Головуючий по 1 інстанції
Справа №711/6860/21 Категорія: 314000000 Троян Т.Є.
Доповідач в апеляційній інстанції
Вініченко Б. Б.
05 травня 2022 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:
суддів Вініченка Б.Б., Нерушак Л.В., Новікова О.М.
за участю секретаря Чуйко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, -
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 21 лютого 2018 року між ним та ПАТ «Банк «Фінанси і кредит» був укладений договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого позивачу ОСОБА_1 перейшло право вимоги до Боржників за кредитним договором (позичальників, іпотекодавців та поручителів), зазначених в додатку №1 до цього договору, де іпотекодавцем визначені - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Вказані особи є іпотекодавцями за іпотечним договором № МІЧ-34-07 від 15.02.2007 року із змінами та доповненнями.
Пункт 11.3 вказаного Іпотечного договору передбачає один із способів звернення стягнення на предмет іпотеки згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя. Зокрема, відповідно до п.11.3.1 задоволення вимог здійснюється шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання за Кредитним договором у порядку встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».
Оскільки кредитні зобов'язання за кредитним договором № МКЧ- 34-07 від 15.02.2007 року не виконані та станом на 10 березня 2021 року за боржниками рахується борг в сумі 17716,98 доларів США та 1287853,15 гривень позивач вказує, що отримав право відповідно до п.п. 8.4.3, 8.4.7,8.4.8,10, 11.3.1 та 11.3.2 іпотечного договору та п.п. 2.1, 2.2. Додатку 1 Договору відступлення права вимоги від 21.02.2018 року, ст.37 Закону України «Про іпотеку» задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки шляхом позасудового врегулювання спору.
Зазначив, що 5 січня 2021 року він звернувся до державного реєстратора Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з метою набуття права власності на предмет іпотеки (квартиру АДРЕСА_1 ). Однак, ОСОБА_4 (іпотекодавець) надати згоду на перехід права власності на предмет іпотеки (1/2 квартири) відмовилася.
24 лютого позивач отримав відмову державного реєстратора, зокрема з тих підстав, що державним реєстратором не виявлено зареєстрованого за іпотекодавцем ОСОБА_4 права власності на інше нерухоме майно чи його частини, а також ним не було надано державному реєстратору документів, що нерухоме майно, яке є предметом іпотеки не є місцем постійного проживання іпотекодавця ОСОБА_4 . Відмова державного реєстратора мотивована п.п.18 та 23 Порядку реєстрації речових прав на нерухоме мано та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ від 25.12.2015 року №1127.
За таких обставин, позивач змушений звернутися до суду для встановлення факту не проживання ОСОБА_4 за вказаною адресою, оскільки в інший спосіб довести даний факт не виявляється можливим. Факт не проживання підтверджується актом від 19.03.2021 року та показами свідків, викликаних за його клопотанням.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд встановити факт, що квартира АДРЕСА_1 не є місцем постійного проживання іпотекодавця ОСОБА_4 .
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 лютого 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами факту не проживання відповідача у квартирі, що є предметом іпотеки та втрату відповідачем інтересу до вказаного житлового приміщення, наявність у власності іншого житлового приміщення.
Крім того, судом зауважено, що єдиною підставою для реалізації позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, передбаченого ст. 37 Закону України «Про іпотеку», на думку суду, може бути нотаріальна згода іпотекодавця на набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку та зазначив, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до невідповідності висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи, а також судом порушено норми процесуального права, тому просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга, крім доводів викладених у позовній заяві, мотивована тим, що докази наявні в матеріалах справи у своїй сукупності підтверджують факт непроживання ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначені докази дають підстави для задоволення позову.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказує, що суд ретельно підійшов до оцінки всіх доказів у справі і прийшов до правильного висновку, що надані стороною позивача докази не можуть вважатися належними та допустимими для встановлення факту не проживання власника квартири, з метою подальшого переходу права власності на користь іпотекодержателя на предмет іпотеки.
А єдиною підставою для реалізації позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, передбаченого ст. 37 Закону України «Про іпотеку» може бути нотаріальна згода іпотекодавця на набуття іпотекодежателем права власності на предмет іпотеки. Однак такої заяви не існує.
Згідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що між позичальником ОСОБА_3 та ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» було укладено кредитний договір №МКЧ-34-07 від 15.02.2007 року на суму 40000 доларів США, строком до 14.12.2016 року зі сплатою 15% річних.
Забезпеченням по вказаному договору є іпотека нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , відповідно до умов договору іпотеки від 15.02.2007 року. Іпотекодавці ОСОБА_4 , ОСОБА_3
21 лютого 2018 року між позивачем ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Фінанси і кредит» був укладений договір про відступлення прав вимоги відповідно до якого позивачу ОСОБА_1 перейшло право вимоги до Боржників за кредитним договором (позичальників, іпотекодавців та поручителів), зазначених в додатку №1 до цього договору, де іпотекодавцем визначені - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Всього заборгованість за кредитним договором №МКЧ-34-07 від 15.02.2007 року на момент укладання договору про відступлення права вимоги складає 17716, 98 доларів США.
Як вбачається з рішення державного реєстратора Великої О.В. Управління з питань реєстрації Черкаської міської ради від 24.02.2021 року №56787099 ОСОБА_1 відмовлено у проведенні реєстрації права власності, оскільки ним, зокрема не надано згоду одного із іпотекодавців ( ОСОБА_4 ), яка є власником 1/2 частки даної квартири, на набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки та не було надано документів, якими підтверджується, що відповідне нерухоме майно не є місцем постійного проживання іпотекодавця відповідно до ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п.п.18 та 23 Порядку реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ від 25.12.2015 року №1127.
В матеріалах справи наявна згода іншого співвласника квартири - ОСОБА_3 (позичальника за кредитним договором) на набуття ОСОБА_1 права власності на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ЧМНО Плахою Т.І. 20.01.2021 року.
Звертаючись до суду із вказаним позовом ОСОБА_1 просив встановити факт непроживання ОСОБА_4 у спірній квартирі, посилаючись на неможливість здійснення позасудового стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації за ним права власності на спірну квартиру.
У відповідності до статті 1 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 року № 898-IV (далі - Закон № 898-IV) іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель; іпотекодержатель - кредитор за основним зобов'язанням; боржник - іпотекодавець або інша особа, відповідальна перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання.
Статтею 3 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до частин 1-3 статті 37 Закону № 898-IV іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV).
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ч. 2 ст. 18 Закону № 1952-IV).
Частиною 1 статті 20 Закону № 1952-IV регламентовано, що порядок подання заяв у сфері державної реєстрації прав та повідомлення власника об'єкта нерухомого майна, а також відповідного користувача, обтяжувача про подані заяви визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Відповідно до частин другої та десятої статті 18, частини першої статті 20, частин другої і третьої статті 32, частини третьої статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1127 затверджено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок №1127), який визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
У відповідності до пунктів 6, 7 Порядку №1127 державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса.
Для державної реєстрації прав заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", іншими законами України та цим Порядком.
У разі коли оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав, відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування, що їх видають, заявник подає копії документів, оформлені такими органами відповідно до законодавства.
Державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", іншими законами України та цим Порядком (п. 40 Порядку №1177).
Відповідно до пункту 61 Порядку №1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
1) засвідчена іпотекодержателем копія письмової вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) засвідчена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з відміткою про вручення адресату, або
засвідчена іпотекодержателем копія рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з позначкою про відмову адресата від одержання такого відправлення, або
засвідчені іпотекодержателем копії рекомендованих поштових відправлень або поштових відправлень з оголошеною цінністю (поштових конвертів), якими не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалася вимога, зазначена у підпункті 1 цього пункту, та які повернулися відправнику у зв'язку із відсутністю адресата або закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення, або
засвідчені іпотекодержателем паперові копії електронного листа, яким за допомогою засобів інформаційної, телекомунікаційної або інформаційно-телекомунікаційної системи, що забезпечує обмін електронними документами, надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, та електронного службового повідомлення відповідної системи, яким підтверджується доставка відповідного електронного листа за адресою електронної пошти адресата (у разі коли договором з іпотекодавцем або боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, передбачено можливість обміну електронними документами);
3) довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов'язанням станом на дату не раніше трьох днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації та відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб'єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації;
4) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
У разі подання документа, зазначеного в абзаці першому або четвертому підпункту 2 цього пункту, державна реєстрація проводиться після спливу тридцятиденного строку з моменту отримання адресатом вимоги, зазначеної у підпункті 1 цього пункту, якщо у такій вимозі не зазначений більш тривалий строк.
Протягом дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яким є нерухоме житлове майно загальною площею в межах, визначених зазначеним Законом, що виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, також подається заява, що підтверджує згоду іпотекодавця - громадянина України на набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, справжність підпису на якій засвідчується відповідно до Закону України "Про нотаріат", крім випадків встановлення державним реєстратором наявності зареєстрованого права власності іпотекодавця на інше нерухоме житлове майно (його частину) у Державному реєстрі прав чи в його невід'ємній архівній складовій частині або надання державному реєстратору документів, якими підтверджується, що відповідне нерухоме житлове майно не є місцем постійного проживання іпотекодавця.
Як встановлено судом іпотекодавець ОСОБА_4 не надавала згоду на набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки і як видно із відзиву такий намір у неї відсутній на майбутнє.
Саме у зв'язку із даними обставинами, позивач з метою позасудового стягнення на предмет іпотеки, просить встановити факт не проживання відповідача у квартирі, яка є предметом іпотеки.
В даному випадку квартира не була придбана за рахунок кредитних коштів, а належить іпотекодавцям ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом ЧМНО Лічевецькою Л.Г. 10.12.2002 року № 4751 та ОСОБА_4 на підставі договору дарування частини квартири, посвідченого приватним нотаріусом ЧМНО Лічевецькою Л.Г. 01.11.2004 року №4700.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до Акту про не проживання особи за місцем реєстрації від 19 березня 2021 року ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 засвідчили, що в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 фактично не проживає з лютого 2017 року (а.с. 22).
В суді першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які підтвердили факт непроживання відповідачки у спірній квартирі з 2017 року.
Водночас, ОСОБА_4 у відзиві на позовну заяву та апеляційну скаргу посилається на обставини, які зумовили її тимчасове не проживання у спірній квартирі, а саме необхідність догляду за хворим батьком за місцем його проживання та у зв'язку із заміною замків на вхідних дверях до тамбура, ключі від яких відмовляється їй надати ОСОБА_3 (колишній співмешканець).
Вказані обставини, також належним чином підтвердженні актом від 22.07.2021 року складеним сусідами відповідача та засвідчено головою правління ОСББ «Гоголя 360» (а.с. 84 зворот). Також вказане підтверджено актом від 15.06.2020 року (а.с. 85 зворот).
Крім того, відповідачем 17 лютого 2022 року було подано позов до суду до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власним житлом (квартирою) шляхом вселення.
Вказане свідчить про неможливість її проживання у даній квартирі з об'єктивних, незалежних від неї обставин та причин.
Отже, колегія суддів доходить висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б давали можливість встановлення факту не проживання особи у іпотечній квартирі у розумінні пункту 61 вищевказаного Порядку.
У даній справі відсутні підстави для встановлення такого факту, оскільки відповідачем не втрачено інтересу до даного житла.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Ураховуючи фактичні обставини справи, вимоги закону, колегія суддів приходить до висновку, що судове рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, а тому відповідно ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без змін.
Із матеріалів апеляційної скарги, змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстави для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 лютого 2022 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 05 травня 2022 року.
Судді: