05 травня 2022 року
м. Рівне
Справа № 569/829/20
Провадження № 22-ц/4815/550/22
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Шимківа С.С.,
суддів: - Боймиструка С.В., Ковальчук Н.М.,
секретар судового засідання - Ковальчук Л.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - орган опіки виконавчого комітету Рівненської міської ради,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 листопада 2021 року (ухвалене у складі судді Харечка С.П.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - орган опіки виконавчого комітету Рівненської міської ради про позбавлення батьківських прав,-
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - орган опіки виконавчого комітету Рівненської міської ради про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позову зазначає, що 28 серпня 2013 року вона одружилася із ОСОБА_2 , однак рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 13 листопада 2019 року їхній шлюб було розірвано. Від шлюбу вони мають доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Донька проживає разом з нею та перебуває на її утриманні. Починаючи з червня місяця 2018 року вони із відповідачем не проживають однією сім'єю та не підтримують подружніх відносин. Відповідач припинив надання будь-якої матеріальної допомоги на сім'ю та утримання дитини. Знаючи, що його донька потребує постійної батьківської уваги і допомоги, нормального харчування та догляду. Вказує, що кожен з них має діаметрально протилежні погляди на сім'ю. Відповідач постійно нехтує сімейними цінностями. З його ініціативи між ними постійно виникали сварки, свідком яких нерідко була дитина, що тяжким чином впливало на її психічний стан. Відповідач не розуміє та не хоче розуміти сутності проблем, які виникають у дитини та у неї, він не здатен підтримувати нормальну моральну атмосферу у сім'ї, піклуватися про побудову сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Батько дитини, вже через три роки після народження доньки, почав проживати окремо та жодного з покладених на нього законом обов'язків не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, або будь-якої іншої участі у вихованні доньки. Протягом тривалого часу відповідач жодного разу не поцікавився за які кошти виховується дитина, харчується, одягається, жодного разу не надав матеріальної допомоги. За майже два роки навіть не бачив доньку та не має гадки як вона виглядає, хоча проживає поблизу від безпосереднього місця проживання дитини. Жодного разу не провідав дитину та не зателефонував їй, щоб поцікавитись її розвитком, навчанням чи станом здоров'я. Наголошує, що всі питання щодо виховання та утримання доньки вирішуються нею самостійно без участі та підтримки з боку відповідача. Для розвитку дитини вона та її родина прикладають всі свої зусилля та можливості. Просить задовольнити позовні вимоги та позбавити відповідача батьківських прав стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 30 листопада 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - орган опіки виконавчого комітету Рівненської міської ради про позбавлення батьківських прав - відмовлено.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції керувався тим, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно його дитини не відповідатиме інтересам самої дитини та у даному випадку є недоцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на особу, яка не виконує свої батьківські обов'язки, який за обставин, що склалися, застосовувати неможливо.
Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.
У поданій апеляційній скарзі зазначає, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Вважає, що зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини.
Суд першої інстанції не взяв до уваги те, що: відповідач свідомо (умисно) не виконує свої батьківські обов'язки відносно дитини; не врахував пасивну поведінку батька; не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав; не врахував інтереси дитини. Наголошує, що відповідач відмовляється від свого обов'язку утримувати дитину, аліменти платить не регулярно, свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками відносно доньки, що є неприпустимими та носить загрозу для її нормального розвитку. Відповідач не вчиняє будь-яких дій спрямованих на відновлення та налагодження стосунків батька та доньки, а звернення із позовом до суду про встановлення графіку побачень з дитиною - це лише прикриття, яке формує враження «небайдужого батька». З часу розірвання шлюбу батько дитини жодного разу не намагався зустрітися з донькою, а лише самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків. Натомість, всі питання щодо виховання та утримання доньки вирішуються нею самостійно без участі та підтримки з боку відповідача.
З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Сторони в судове засідання не з"явилися. Вони були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи. Їх неявка не перешкоджає судовому розгляду. Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , який рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 13 листопада 2019 року було розірвано. Від шлюбу вони мають доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після розірвання шлюбу, дитина залишилася проживати із матір'ю, що сторонами не заперечується.
Рішенням Рівненського міського суду від 23.01.2020 у справі № 569/12373/19 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 було стягнуто аліменти на утримання доньки у розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) відповідача, щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму дитини відповідного віку, починаючи з 25.06.2019 і до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. При цьому, виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Саме батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, згідно з законами України і на кожного з них покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
За змістом частин другої та четвертої ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; хронічно зловживають алкоголем або наркотиками; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
З роз'яснень Пленуму Верховного Суду України в п. 15, в абзаці 2 п. 16 постанови № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» встановлено, що розглядаючи справи даної категорії, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування вирішується лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи та характеру ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.12.2008 року у справі «Савіни проти України» зазначено, що при позбавленні батьківських прав суди повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини. Крім того, у даному рішенні Європейським судом звернуто увагу, що при вирішенні справ про позбавлення батьківських прав має бути встановлено відсутність поважних причин не виконання батьками батьківських обов'язків, які б виправдовували позбавлення батьківських прав.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Як на підставу позбавлення батьківських прав, позивач покликається на те, що відповідач не виконує своїх батьківських обов'язків, не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя і належним чином матеріально не забезпечує свою доньку.
Разом з цим, позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків.
Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків.
Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьків обов'язків по вихованню, а також встановити, що батьки ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що вони систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов'язки.
Із відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач заперечує проти позбавлення його батьківських прав. Вказує, що належним чином сплачує аліменти та наголошує, що не бачиться із дитиною, оскільки позивач та її родичі створюють перешкоди у цьому.
З матеріалів справи вбачається, що у грудні 2019 року ОСОБА_2 звертався до служби у справах дітей із заявою про визначення йому порядку спілкування із донькою. 29.01.2020 на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Рівненської міської ради розглядалося дане звернення. Комісією було прийняте рішення перенести розгляд заяви, рекомендовано батькам звернутися до фахівців за психологічною консультацією для встановлення контакту з дитиною.
Крім того, у провадженні Рівненського міського суду Рівненської області перебуває позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною.
Наведенні обставини свідчать про наявність між батьками спору щодо участі відповідача у житті та вихованні їх доньки. За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що у даному випадку неможливим є застосування до відповідача крайнього заходом впливу на особу, яка не виконує свої батьківські обов'язки, яким є позбавлення батьківських прав.
Стороною позивача не обґрунтовано і не надано суду доказів, у чому саме полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення її батька батьківських прав стосовно неї.
Верховний Суд у постанові від 16 січня 2019 року в справі № 465/3694/14-ц зазначив, що існування заборгованості по аліментах та невідвідування відповідачем навчального закладу дитини протягом одного навчального року у повній мірі не може свідчити про ухилення батьків від виконання своїх обов'язків.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17 червня 2021 року в справі № 466/9380/17.
Тому, наявність заборгованості за аліментами, невідвідування відповідачем навчального та медичного закладу дитини не є підставою для позбавлення особи батьківських прав.
Згідно висновку органу опіки та піклування №08-535 від 18.03.2021 року, ОСОБА_2 доцільно позбавити батьківських прав стосовно його доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав не є обов'язковим для суду (частини 5, 6 ст. 19 СК України), від його висновку суд має право мотивовано відступити. Такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.
Вказаний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року в справі № 753/2025/19.
Апеляційний суд погоджується із висновком місцевого суду щодо відступлення від висновку органу опіки та піклування Рівненської міської ради №08-535 від 18.03.2021 року про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки на переконання колегії суддів він є недостатньо обґрунтованим. У ньому відсутні дані про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків щодо доньки. Відсутні у ньому й обставин про намагання вказаного органу, як відповідального за захист прав дітей, об'єктивно визначити ставлення батька до дитини та яким чином позбавлення відповідача батьківських прав захистить інтереси малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Тому, даний висновок органу опіки та піклування не може бути беззаперечним доказом для підтвердження факту умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків та необхідності застосування до нього такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
При цьому, апеляційний суд враховує, що такий висновок має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду.
Досліджені судом докази, у своїй сукупності свідчать про наявність стійких конфліктних стосунків між позивачем та відповідачем, проте, вони не дають підстав для висновку про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав.
Ухвалюючи оскаржуване рішення місцевий суд дійшов правильного висновку про відсутність беззаперечних доказів винної поведінки відповідача та свідомого нехтування ним своїх батьківських обов'язків.
Колегія суддів вважає, що родинний зв'язок між батьком і донькою можливо відновити, а тому не вбачається необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу як позбавлення його батьківських прав.
Разом з цим, апеляційний суд звертає особливу увагу батьків дитини, зокрема, ОСОБА_2 на недопустимості винної бездіяльності щодо виконання своїх батьківських обов'язків.
Дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою та відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Дотримуючись рівноваги між інтересами дитини та інтересами батьків, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Забезпечення цих інтересів має бути основоположним принципом для тих, хто несе відповідальність за дитину, насамперед для її батьків.
Незважаючи на розірвання шлюбу, батьки малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов'язані неухильно виконувати свої батьківські обов'язки та зосередити свою увагу на захисті інтересів своєї спільної дитини.
Апеляційний суд наголошує, що незважаючи на неприязні відносини між собою, батьки зобов'язані прикласти усіх зусиль для виключення будь-якого негативного впливу на гармонійній розвиток їх дитини.
Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.
Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 листопада 2021 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Головуючий-суддя Шимків С.С.
Судді: Боймиструк С.В.
Ковальчук Н.М.