Справа № 538/557/19 Номер провадження 11-кп/814/293/22Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
28 квітня 2022 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з секретарем - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 та в його інтересах захисника - адвоката ОСОБА_8 на вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 13 жовтня 2021 року за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з вищою освітою, працюючого оператором з добування нафти, газу і газового конденсату ТОВ «Арабський енергетичний альянс ЮЕЙ», не одруженого, утриманців не має, участі у бойових діях не брав, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
за участю прокурора - ОСОБА_9 ( в режимі відеоконференції)
обвинуваченого - ОСОБА_7 ( в режимі відеоконференції)
захисника - адвоката ОСОБА_8 ( в режимі відеоконференції)
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини
Вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 13 жовтня 2021 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
Запобіжний захід обвинуваченому визначено не обирати.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати в розмірі 858 гривень за проведення судової інженерно-транспортної експертизи, в розмірі 10296 гривень за проведення комплексної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи, а всього 11154 (одинадцять тисяч сто п'ятдесят чотири) гривні.
Позов ОСОБА_10 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_11 , про відшкодування моральної шкоди - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_11 моральну шкоду в розмірі 200 000 (двісті тисяч) гривень.
Згідно з вироком суду , 17.06.2018 року близько 01 години 30 хвилини в м. Лохвиця Полтавської області ОСОБА_7 , всупереч вимог п.п. «а» п. 2.9 Правил дорожнього руху України, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння (1,06%о), що значно знижує швидкість реакції і увагу водія, та перевищуючи максимальну допустиму швидкість, дозволену у населених пунктах, чим створював загрозу безпеці дорожнього руху, керував мотоциклом Хонда СВ 400, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись із пасажиром ОСОБА_11 по проїзній частині дороги вулиці Шевченка, на якій нанесено горизонтальну дорожню розмітку №1.5, передбачену розділом 34, п.1.5 Правил дорожнього руху України, у напрямку від центру міста до примикання ліворуч другорядної дороги провулку Тесленка, не позначеної відповідними дорожніми знаками. У цей час, перед ним, у попутному напрямку, керуючи автомобілем ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухався ОСОБА_12 .
Наближаючись до прилягаючої ліворуч другорядної дороги провулку Тесленка, поблизу будинку №40 по вулиці Шевченка, ОСОБА_7 , перевищуючи максимально дозволену швидкість у населених пунктах, став виконувати маневр обгону автомобіля ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_2 , виїхавши при цьому на зустрічну смугу для руху. В цей час, ОСОБА_12 почав виконувати маневр повороту ліворуч, виїхавши при цьому на зустрічну смугу та рухаючись у напрямку проїзної частини дороги провулку Тесленка.
ОСОБА_7 , виявивши вказану небезпеку для руху, маючи технічну можливість зупинити до зіткнення керований ним транспортний засіб шляхом застосування своєчасного екстреного гальмування і тим самим попередити дорожньо-транспортну пригоду, в порушення вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України цього не зробив, чим створив аварійну обстановку та допустив зіткнення із автомобілем ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_12 .
У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир мотоцикла Хонда СВ 400, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_11 , згідно висновку судово-медичної експертизи №199 від 22.10.2018 року, отримала закритий уламковий перелом середньої третини лівої стегнової кістки; відкритий перелом середньої третини обох кісток лівої гомілки; закритий перелом правого ліктьового виростку, вивих голівки ліктьової кістки, які утворились у короткий проміжок часу, незадовго до госпіталізації ОСОБА_11 до стаціонару Лохвицької ЦРЛ, від дії тупих предметів, що могло мати місце у пасажира мотоцикла за обставин даної дорожньо-транспортної пригоди, та можуть бути оцінені у своїй сукупності як тяжкі тілесні ушкодження по ознаці небезпеки для життя.
Вимоги апеляційних скарг і узагальнені доводи осіб , які їх подали
Апеляційний перегляд здійснюється за апеляційними скаргами прокурора ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 та в його інтересах захисника - адвоката ОСОБА_8 .
Обвинувачений ОСОБА_7 в апеляційній скарзі просить вирок суду змінити;
доповнити мотивувальну частину вироку посиланням на порушення п.10.1 Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_12 , який не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, став виконувати маневр повороту ліворуч, виїхавши на зустрічну смугу руху та рухаючись у напрямку проїзної частини дороги провулку Тесленка, внаслідок чого створив аварійну обстановку та допустив зіткнення із мотоциклом Хонда СВ 400, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Визнати обставинами, які пом'якшують моє покарання (ст. 66 КК України): щире каяття або сприяння розкриттю злочину; притягнення до кримінальної відповідальності вперше; порушення водієм ОСОБА_12 п.10.1 Правил дорожнього руху України, що створило аварійну обстановку та стало приводом для виникнення ДТП; молодий вік та його бездоганну поведінку до події ДТП та після події ДТП; позитивні характеристики; наявність постійного місця роботи; стан здоров'я - інвалідність 3-ої групи.
Крім того , обвинувачений просить , за наявності підстав для висновку, що допущене порушення вимог п. 12.3 ПДР відбулось не вимушено, не через створення аварійної ситуації водієм ОСОБА_12 , який, керуючи транспортним засобом, першим порушив Правила дорожнього руху, та що у такому випадку кримінальна відповідальність не виключається, застосувати ст. 75 КК України .
Апеляційні вимоги обвинувачений обґрунтовував тим , що визнаючи його винуватим , суд поза увагою залишив фактично встановлені під час розгляду справи , але не відображені у вироку обставини , пов'язані з грубим порушенням ПДР України іншим учасником дорожньо - транспортної пригоди , а саме , водієм автомобіля ВАЗ 2101 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , ОСОБА_12 і його винуватість встановлена обвинувальним вироком суду.
Надаючи правову оцінку фактичним обставинам , визнаючи ОСОБА_13 винним в порушенні вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України та у створенні аварійної ситуації , суд не врахував , що такий висновок не узгоджується із обставинами дорожньо-транспортної пригоди , які встановлені вироком Пирятинського районного суду Полтавської області від 19.08.2019 щодо ОСОБА_12 та з тим, що аварійна обстановка була створена саме ним. При цьому , ОСОБА_14 мав більше можливостей уникнути зіткнення , надавши йому перевагу в русі та зупинивши свій автомобіль.
Апелянт зазначає , що вжив усіх заходів до безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди , але внаслідок того , що водій ОСОБА_12 не виконав обов'язку , встановленого п. 10.1 ПДР , тобто перед початком повороту ліворуч не переконався , що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху , сталося зіткнення транспортних засобів. Вказані обставини , на його думку , виключають склад злочину у його діях.
Упередженим , на переконання обвинуваченого , був суд при призначенні йому покаранням , зокрема , безпідставно не встановлено пом'якшуючих покарання обставин , хоча вину він свою визнав , щиро кається. Судом не враховано досудову доповідь органу пробації. Також посилається , що та обставина , що вину він визнав лише перед судовими дебатами також не може свідчити про нещирість , оскільки після зміни обсягу обвинувачення вину він визнав повністю. Реалізація його права на захист не може свідчити про нещирість визнання вини.
Крім цього , при призначенні покарання , судом не враховано , що раніше до кримінальної відповідальності він не притягувався , є інвалідом , працює , за місцем проживання і роботи характеризується позитивно.
Адвокат ОСОБА_8 в апеляційній скарзі просить вирок суду скасувати та закрити кримінальне провадження за недоведеністю його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення. При відхиленні доводів апеляційної скарги щодо недоведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення , змінити оскаржуваний вирок в частині призначеного ОСОБА_7 покарання на підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування призначеного основного покарання у виді позбавленням волі на строк 5 років з випробуванням з іспитовим строком на1 рік. Також адвокат ставить вимогу про скасування вироку в частині задоволення цивільного позову.
На переконання апеляційних вимог , адвокат вказує на обставини , аналогічні тим , що наведені в апеляції його підзахисного - обвинуваченого ОСОБА_7 , зокрема , щодо неврахування судом того , що саме водій автомобіля ВАЗ 2101 ОСОБА_12 грубо порушив правила дорожнього руху , чим створив аварійну обстановку , посилаючись при цьому на відповідну практику Верховного Суду.
При цьому , суд не врахував , що винуватість водія ОСОБА_12 встановлена обвинувальним вироком суду та зосередився виключно на висновку судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи , згідно якої в діях ОСОБА_7 наявні невідповідності вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху України , які знаходяться в причинному зв'язку з виникненням даної пригоди . Також , судом не досліджено та не відображено у вироку і характер та черговість порушень, які вчинив кожен із водіїв, тобто не з'ясувано ступінь участі кожного у спричиненні злочинного наслідку.
Об'єктивна сторона дій ОСОБА_7 , які визнані судом як створення аварійної обстановки, у вироку не наведена, не вказано конкретно, яким саме порушенням вимог ГІДР він примусив інших учасників дорожнього руху різко змінити швидкість, напрямок руху або вжити інших заходів щодо забезпечення особистої безпеки або безпеки інших громадян.
Також адвокат вказує , що судом надано неправильну оцінку ряду доказам по справі і необхідність визнання доказів недопустимими , зокрема , протоколу огляду місця події від 21.11.2018 року із схемою та фототаблицею до нього, яким зафіксовано слідову картину дорожньо-транспортної пригоди; протоколу проведення слідчого експерименту від 21.11.2018 року за участю свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , із схемою та фототаблицею; висновку комплексної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи №1560/204 від 16.02.2021.
Прокурор в апеляційній скарзі просить вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 13.10.2021 стосовно засудженого ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України скасувати частково та ухвалити новий обвинувальний вирок.
Виключити з мотивувальної частини вироку суду твердження про визнання недопустимим протоколу слідчого експерименту від 21.11.2018 з ОСОБА_7 , та покласти його, а також покази слідчого ОСОБА_17 , понятих ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , в основу обвинувального вироку та врахувати при призначенні покарання.
Призначити ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.
Апеляційні вимоги прокурор обґрунтовує тим , що призначаючи обвинуваченому покарання , суд не в повній мірі врахував те , що злочин вчинено в стані алкогольного сп'яніння , за весь час досудового розслідування і судового розгляду не розкаявся та попросив пробачення у потерпілої , не відшкодував жодних матеріальних чи моральних збитків , вчиняв дії для затягування розгляду справи.
Також прокурор в апеляційній скарзі зазначає , що судом безпідставно визнано недопустимим доказом протокол слідчого експерименту від 21.11.2018 року ого за участю ОСОБА_7 та не покладено його в основу обвинувального вироку , оскільки на момент проведення цієї слідчої дії підстав вважати , що він буде визнаний підозрюваним , не було , йому були роз'ясненні усі права , від залучення захисника він відмовлявся.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 та в його інтересах адвокат свої апеляційні скарги підтримали та просили задовольнити з наведених в ній підстав , у задоволенні апеляції прокурора просили відмовити. Прокурор свою апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити , заперечував з приводу задоволення апеляцій сторони захисту.
Мотиви суду
Заслухавши суддю доповідача , учасників судового провадження на підтримання та спростування доводів апеляційних скарг , вивчивши матеріали кримінального провадження , перевіривши доводи апеляційних скарг , колегія суддів приходить до таких висновків.
Згідно ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним , обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення , ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження , передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення , ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин , які підтверджені доказами , дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення , в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в повній мірі дотримався зазначених положень закону, судовий розгляд проведено з дотриманням вимог кримінального - процесуального закону, а висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_7 , у вчиненні злочину за який він засуджений , ґрунтуються на зібраних у справі доказах, які відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються сукупністю досліджених у судовому засіданні та оцінених судом з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв'язку й детально наведених у вироку.
Натомість доводи апеляційних скарг колегія суддів вважає непереконливими.
Зокрема , не може погодитися колегія суддів із доводами апеляційних скарг сторони захисту про те , що саме водій автомобіля ВАЗ 2101 ОСОБА_12 грубо порушив правила дорожнього руху, створив аварійну ситуацію , що , в свою чергу спричинило вимушеність порушення ОСОБА_7 правил дорожнього руху .
Так , згідно з вироком суду , ОСОБА_7 ставиться в провину те , що він перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння та перевищуючи максимальну допустиму швидкість, керував мотоциклом із пасажиром ОСОБА_11 , став виконувати маневр обгону автомобіля ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_2 , виїхавши при цьому на зустрічну смугу для руху. В цей час, ОСОБА_12 почав виконувати маневр повороту ліворуч, виїхавши при цьому на зустрічну смугу та рухаючись у напрямку проїзної частини дороги провулку Тесленка.
ОСОБА_7 , виявивши вказану небезпеку для руху, маючи технічну можливість зупинити до зіткнення керований ним транспортний засіб шляхом застосування своєчасного екстреного гальмування і тим самим попередити дорожньо-транспортну пригоду, в порушення вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України цього не зробив, чим створив аварійну обстановку та допустив зіткнення із автомобілем ВАЗ 2101.
Згідно з вироком Пирятинського районного суду Полтавської області від 19 серпня 2019 року , за яким ОСОБА_12 визнаний винуватим за ч. 2 ст. 286 КК України , він перед початком зміни напрямку руху ліворуч на другорядну дорогу , не переконавшись , що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху , в порушення п. 10.1 Правил дорожнього руху України , став виконувати маневр повороту ліворуч , виїхавши на зустрічну смугу руху та рухаючись у напрямку проїзної частини дороги , внаслідок чого створив аварійну обстановку та допустив зіткнення із мотоциклом Хонда під керуванням водія ОСОБА_7 .
Відповідно до сталої практики Верховного Суду , у випадку виникнення дорожньо-транспортної події за участю декількох водіїв наявність чи відсутність в їхніх діях складу злочину, передбаченого відповідними частинами статті 286 КК, потребує встановлення причинного зв'язку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, тобто з'ясування ступені участі (внеску) кожного з них у спричиненні злочинного наслідку .
Суд першої інстанції , визнаючи ОСОБА_7 винним у вчиненні злочину , передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України , своє рішення ґрунтував, зокрема, на підставі аналізу висновку комплексної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи №1560/204 від 16.02.2021, відповідно до якого , водій мотоцикла Хонда ОСОБА_7 навіть при вибраній швидкості 60-70 км/годину, мав технічну можливість своєчасним екстреним гальмуванням зупинити мотоцикл до місця зіткнення і тим самим попередити зіткнення з автомобілем ВАЗ-2101.
Та обставина , що іншим обвинувальним вироком суду , який на даний час набрав законної сили , встановлено факт порушення правил Дорожнього руху України також і водієм ОСОБА_12 , які лежать в основі причинного зв'язку з подією дорожньо-транспортної пригоди за участю водія ОСОБА_7 , не викликає сумніву та колегією суддів не заперечується.
Однак , незалежно від причин виникнення небезпеки для руху або перешкоди , які спричинені водієм ОСОБА_12 , водій ОСОБА_7 зобов'язаний був виконати вимогу пункту 12.3 ПДР і негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху. Таким чином, той факт, що водієм ОСОБА_12 було порушено Правила дорожнього руху України , не звільняє водія ОСОБА_7 від виконання вимог зазначеного пункту Правила дорожнього руху України.
З огляду на викладене , враховуючи конкретні обставини дорожньо-транспортної пригоди , зокрема те , що водій ОСОБА_7 керував транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння , що значно знижує швидкість реакції і увагу водія , перевищуючи максимально допустиму швидкість , став виконувати маневр обгону автомобіля , виїхавши на зустрічну смугу та не здійснив екстреного гальмування за умови , що він мав технічну можливість його здійснити , колегія суддів не може погодитися з позицією сторони захисту , що аварійна ситуація була створена виключно водієм ОСОБА_12 , а водій ОСОБА_7 допустив ряд вказаних вище порушень вимушено.
При цьому , колегія суддів звертає увагу , що відповідно до правил , визначених в ч. 1 ст. 337 КПК України , суд першої інстанції здійснює судовий розгляд лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
А тому суд першої інстанції , розглядаючи обвинувальний акт відносно ОСОБА_7 позбавлений був процесуальної можливості досліджувати характер та черговість порушень, які допустив водій ОСОБА_12 , як про це зазначає обвинувачений в апеляційній скарзі.
Покази свідка ОСОБА_12 , були досліджені у судовому засіданні та оцінених судом з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв'язку й враховані при постановлені обвинувального вироку щодо ОСОБА_7 .
Не знайшли свого підтвердженні доводи апеляції адвоката про необхідність визнання недопустимими ряду доказів .
Зокрема , колегія суддів не вбачає підстав для визнання недопустимим доказом висновку автотехнічної експертизи №599 від 26.12.2018, через те , що під час її проведення експертом досліджувались та аналізувались вихідні дані , отримані під час слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 , протокол щодо якого визнаний судом недопустимим.
Суд першої інстанції правильно послався на покази експерта ОСОБА_20 , який пояснив, що під час складання висновку , окрім вказаного протоколу , ним досліджувалися всі матеріали досудового слідства. При цьому , експертне дослідження проводилось перш за все, виходячи з даних, відображених в протоколі огляду місця події. Як зазначив експерт в судовому засіданні суду першої інстанції , розбіжностей між схемою дорожньо-транспортної пригоди та даними в протоколах слідчих експериментів ним виявлено не було.
Погоджується колегія суддів з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав визнавати недопустимим доказом висновок комплексної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи.
Доводи адвоката в цілому ґрунтується на тому , що експерт вийшов за межі своїх повноважень.
Правильно судом спростовано ці доводи , з посиланням на положення Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом МЮ України від 08.10.1998 р. № 53/5 ( далі Інструкція).
Відповідно до положень п. 1.2.13. Інструкції , з метою більш повного задоволення потреб слідчої та судової практики щодо вирішення питань, які потребують застосування наукових, технічних або інших спеціальних знань, експертними установами організовується проведення інших видів експертиз .
Пунктом 1.2.14. Інструкції передбачено , що комплексною є експертиза, що проводиться із застосуванням спеціальних знань різних галузей науки, техніки або інших спеціальних знань (різних напрямів у межах однієї галузі знань) для вирішення одного спільного (інтеграційного) завдання (питання).
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження , Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 17.11.2020 року по справі призначено судову автотехнічну експертизу, на вирішення якої, поставлено три питання. Саме на ці питання експертом надано відповіді.
Та обставина , що експертом проведено комплексну судову транспортно-трасологічної та автотехнічну експертизи , жодним чином не вказує на те , що він вийшов за межі своїх повноважень , оскільки він надав відповіді виключно на ті питання , які були зазначенні в ухвалі суду , отже експерт вирішував одне спільне завдання та діяв з метою більш повного задоволення потреб даного кримінального провадження.
Не вважає слушними колегія суддів доводи апеляції прокурора про безпідставність визнання судом недопустимим доказом протоколу слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 від 21.11.2018 року як свідка , оскільки кримінально процесуальним законодавством прямо передбачено необхідність визнання недопустимими докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.
При цьому, вказана процесуальна дія була проведена без участі захисника , а відтак проведена з істотним порушенням прав та свобод людини.
Разом з тим , визнання судом першої інстанції вказаного доказу недопустимим , не впливає висновки суду про доведеність його винуватості у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
З огляду на викладене , колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційних скарг адвоката та обвинуваченого не спростовують висновків суду першої інстанції , в діях ОСОБА_7 наявні невідповідності вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху України, які знаходяться в причинному зв'язку з виникненням даної пригоди, що свідчить про відсутність в даному випадку вимушеності порушення правил дорожнього руху через створення аварійної ситуації іншим вадієм , а тому винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину , передбаченому ч. 2 ст. 286 КК України доведена поза розумним сумнівом.
Не вважає колегія суддів обґрунтованими доводи сторони захисту про призначення обвинуваченому ОСОБА_7 суворого покарання та необхідність застосування до нього ст. 75 КК України.
Як убачається з вироку, суд першої інстанції при визначенні виду та розміру покарання врахував дані, які характеризують особу обвинуваченого , а також те, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, тяжкість кримінального правопорушення, яке згідно із положеннями ст. 12 КК України належить до тяжкого злочину, характер дій обвинуваченого , який допустив грубі порушення Правил дорожнього руху, керуючи транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.
Також суд правильно зважив на наявність обставини, що обтяжує покарання - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння та обґрунтовано встановив , що обставини , які його пом'якшують відсутні.
З огляду на викладені обставини суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про можливість виправлення обвинуваченого тільки за умов реального відбування покарання.
З такими висновками погоджується і колегія суддів . Доводи апеляції обвинуваченого та його захисника вказаних висновків не спростовують.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Обвинувачений ОСОБА_7 керував транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння в нічний час доби і при цьому , завідомо знаючи , що він перебуває у такому стані , перевозив пасажира. Вказані обставини вказують про нього як про особу , яка грубо нехтує правилами дорожнього руху та схильна до створення серйозної загрози життю і здоров'ю учасників дорожнього руху.
При цьому , доводи апеляцій щодо того , що керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння не є кваліфікуючого ознакою злочину , передбаченого ст. 286 КК України є безпідставними , оскільки ця обставина є обтяжуючою відповідно до ст. 67 КК України та обов'язковою для врахування при вирішенні питання про застосування до особи ст. 75 КК України.
Правильно також судом встановлено відсутність пом'якшуючої покарання обставини - визнання вини та щирого каяття.
Згідно послідовної практики Верховного Суду, розкаяння передбачає, окрім визнання собою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
Щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
Однак з матеріалів кримінального провадження убачається, що обвинувачений ОСОБА_7 не визнав усіх обставин кримінального правопорушення.
Ним і його адвокатом подано апеляційні скарги на вирок місцевого суду , в яких вони , просили закрити кримінальне провадження, посилаючись, у тому числі, на недопустимі докази та винуватість іншого водія. Вину обвинувачений визнав під кінець судового розгляду , що вказує на нещирість цієї позиції.
За таких обставин колегія суддів вважає , що обвинувачений ОСОБА_7 не надав критичної оцінки своїй протиправній поведінці, формально вказавши на визнання своєї винуватості, що не узгоджується з вищевказаними мотивами стосовно визначення щирого каяття.
До того ж , важливою складовою щирого каяття є намагання особи відшкодувати завдані злочином збитки. Проте , не дивлячись на те , що з моменту вчинення злочину минув значний проміжок часу, обвинувачений жодним чином не відшкодував потерпілій шкоду , хоча в апеляційний скарзі як на обставину , яка його позитивно характеризує вказує на те , що він працевлаштований , а отже має матеріальні можливості для цього.
Не знижує тяжкості й небезпечності злочину, вчиненого за наведених обставин, позитивні характеристики обвинуваченого , а також його посткримінальна поведінка.
Не впливає на висновки суду про неможливість звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з іспитовим строком досудова доповідь органу пробації , оскільки вона має рекомендаційний , а не обов'язкових характер.
До того ж, колегія суддів звертає увагу , що потерпіла та її законний представник наполягали на призначенні обвинуваченому суворого покарання, а тому суд своїм рішенням досяг балансу між цими двома позиціями та у повній мірі врахував усі необхідні обставини.
З огляду на викладене рішення місцевого суду відповідає вимогам кримінального закону, підстави для застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України відсутні.
Правильно судом також призначено обвинуваченому додаткову міру покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 3 роки.
З огляду на викладені вище обставини зокрема , дані про особу обвинуваченого , те що він має досить молодий вік , раніше до кримінальної відповідальності не притягувався , має позитивні характеристики , не вбачає колегія суддів і підстав для призначення більш суворого покарання , як про це прохає прокурор.
Колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення ним нових злочинів. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50, 65 КК України.
Не знаходить колегія суддів підстав для задоволення апеляції адвоката про скасування вироку суду в частині задоволення цивільного позову ОСОБА_10 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_11 .
Відповідно до норм ст. 128 КПК України, які кореспондуються з положеннями ч. 1 ст. 1166 та ч. 1 ст. 1167 ЦК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Згідно з ст. 129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Та обставина , що потерпілій ОСОБА_11 моральна шкода відшкодована іншим учасником дорожньо-транспортної пригоди - водієм ОСОБА_12 та його страховою компанією в межах іншого кримінального провадження , жодний чином не звільняє обвинуваченого ОСОБА_7 від обов'язку відшкодування ним шкоди спричиненій потерпілій ОСОБА_11 в межах кримінального провадження , в якому відносно нього постановлено обвинувальний вирок.
З огляду на викладене , вирок суду щодо ОСОБА_7 відповідає приписам статті 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим та доводи апеляцій як прокурора , так і сторони захисту є безпідставними.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства, колегією суддів не встановлено.
За таких обставин апеляційні скарги, слід залишити без задоволення, а вирок суду - без змін.
Керуючись статтями 376,404,405,407,409,419 КПК України , колегія суддів,-
Апеляційні скарги прокурора ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 та в його інтересах захисника - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення , а вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 13 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_7 - без змін;
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 3 місяців з моменту проголошення , а особою, яка перебуває під вартою - у той же самий строк з моменту отримання копії судового рішення.
Судді:
____________ ________________ ____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4