21 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 453/467/17
провадження № 61-18827св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 5 вересня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя.
Позов обґрунтовувала тим, що з 31 серпня 2004 року перебувала з ОСОБА_2 у шлюбі, який рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 31 травня 2018 року розірвано.
На підставі свідоцтва про право власності від 27 грудня 1993 року та свідоцтва про право на спадщину за закономвід 16 серпня 2007 року ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 ; у цій квартирі з 23 листопада 2006 року зареєстрований відповідач, з 17 березня 2005 року їхній син - ОСОБА_3 та з 3 грудня 2010 року - вона.
Зазначала, що у належній відповідачу квартирі вони з сином почали проживати з листопада 2006 року, однак квартира потребувала капітального ремонту і у період з серпня 2007 року до квітня 2008 року вона за особисті кошти здійснила капітальний ремонт цієї квартири, внаслідок чого її вартість істотно збільшилась, що підтверджується висновком експерта № 3774-3776 від 28 березня 2018 року.
Посилаючись на зазначене, позивач просила визнати квартиру АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності її та ОСОБА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 20 лютого 2019 року, ухваленим у складі судді Микитина В. Я., позов задоволено.
Визнано квартиру АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції вказував, що внаслідок виконання позивачем ремонтно-будівельних робіт, які здійснені за її особисті кошти, вартість належної відповідачу квартири істотно збільшилась, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 62 СК України як спеціальна для цих правовідносин, а, відтак, спірна квартира є спільною сумісною власністю позивача та відповідача.
Постановою Львівського апеляційного суду від 5 вересня 2019 року рішення Сколівського районного суду Львівської області від 20 лютого 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо збільшення вартості належної відповідачу квартири за час шлюбу сторін на 54 737 грн, виходячи з порівняльного аналізу вартості об'єкта до та після здійснення позивачем поліпшень, однак вважав, що таке є поліпшенням умов проживання сім'ї і позивач має право на грошову компенсацію.
Посилаючись на зазначене, апеляційний суд дійшов висновку, що витрачені позивачем кошти на проведення ремонту належної відповідачу квартири не є підставою для визнання цієї квартири спільною сумісною власністю подружжя.
Встановивши зазначене, апеляційний суд вважав позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, і, як наслідок, відмовив у позові.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила постанову Львівського апеляційного суду від 5 вересня 2019 року скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надав належної оцінки зібраним у справі доказам, а саме довідці № 021 від 4 вересня 2019 року, виданої фізичною особою-підприємцем, інженером з інвентаризації нерухомого майна - ОСОБА_4 , відповідно до якої інвентаризаційна вартість спірної квартири на 11 січня 2018 року становила 142 685 грн, що призвело до неправильного вирішення справи.
На думку заявника, суд першої інстанції встановив фактичні обставини справи та надав належну оцінку доказам, зокрема, технічному паспорту на спірну квартиру та довідці-характеристиці № 001, з яких вбачається, що в спірній квартирі проведено капітальний ремонт та перепланування у 2007-2008 роках, а також висновку оціночної-будівельної експертизи № 3774-3776, складеному 28 березня 2018 року судовим експертом Львівської науково-дослідного інституту судових експертиз; застосував норми матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення.
Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просила про задоволення касаційної скарги.
Позиція інших учасників справи
У березні 2020 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, у якому послався на безпідставність її доводів. Вказував, що суд апеляційної інстанції встановив фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, надав належну оцінку зібраним у справі доказам і ухвалив законне й обґрунтоване судові рішення.
Також зазначав, що сам по собі факт здійснення поточного чи навіть капітального ремонту квартири, що є особистою приватною власністю одного з подружжя, не може бути достатньою підставою для визнання цієї квартири спільною сумісною власністю подружжя, оскільки члени сім'ї зобов'язуються утримували житло у належному стані, в якому вони проживають.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_2 просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано з Сколівського районного суду Львівської області матеріали цивільної справи № 453/467/17.
Встановлені судом першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 31 серпня 2004 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 31 травня 2018 року розірвано.
У цьому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_3 .
На підставі свідоцтва про право власності від 27 грудня 1993 року та свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 серпня 2007 року ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 .
З технічного паспорта, виготовленого Комунальним підприємством Львівської обласної ради «Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» 28 травня 2008 року, суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 загальною площею 50,6 кв.м, розташована на третьому поверсі п'ятиповерхового будинку, складається з двох кімнат житловою площею 28,9 кв.м, кухні площею 8,3 кв.м, вбиральні площею 0,8 кв.м, ванної кімнати площею 2,6 кв.м, коридору площею 7,0 кв.м, комори площею 0,6 кв.м, лоджії площею 2,4 кв.м; інвентаризаційна вартість квартири становить 16 389 грн.
З копії будинкової книги суди також встановили, що у цій квартирі зареєстровані: ОСОБА_2 - з 23 листопада 2006 року, ОСОБА_3 - з 17 березня 2005 року та з 3 грудня 2010 року - ОСОБА_1 .
Відповідно до висновку судової оціночно-будівельної експертизи № 3774-3776 від 28 березня 2018 року у 2007-2008 роках у спірній квартирі проведено ремонтні (будівельні) роботи з перепланування та капітальний ремонт квартири, а саме: замінено старі дерев'яні вікна, внутрішні підвіконники та зовнішні зливи на нові металопластикові, замінено міжкімнатні двері на нові, встановлено нові вхідні броньовані двері, замінено старе покриття підлоги на нове (керамічна плитка), влаштовано у кухні підлогу з підігрівом, проведено оздоблення стін та стель - водоемульсійне пофарбування, облаштування керамічною плиткою, шпалерами, замінено електропроводку та інженерне обладнання, влаштовано індивідуальне опалення замість центрального, замінено нові нагрівальні, сантехнічні і газові прилади, влаштовано нові радіатори, переплановано ванну кімнату, збільшивши її площу за рахунок площі туалету, комори та демонтажу внутрішніх перегородок, влаштовано нові перегородки для приміщення ванни та інші. У цьому ж висновку зазначено, що на 16 серпня 2007 року ринкова вартість спірної квартири могла б становити 206 144 грн. Ринкова вартість спірної квартири на квітень 2008 року могла б становити 262 551 грн.
Ринкова вартість невід'ємних поліпшень, здійснених ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 станом на момент завершення ремонтних будівельних робіт, тобто на квітень 2008 року, становить 54 737 грн.
Також судами попередніх інстанцій встановлено, що фінансування проведених ремонтних будівельних робіт проводилось з особистих коштів ОСОБА_1 ; з договору позики № 33/07 від 6 серпня 2007 року встановлено, що ОСОБА_1 отримала у борг від ТзОВ «Благо-Інвест» 40 000 грн з призначенням позики - ремонт житла.
Зобов'язання ОСОБА_1 за договором позики № 33/07 від 6 серпня 2007 року забезпечено порукою, поручителями виступили ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які є братом та сестрою ОСОБА_1 .
Крім того, судами встановлено, що ОСОБА_1 20 вересня 2007 року уклала договір іпотеки для забезпечення виконання зобов'язання за договором позики, за яким передала ТзОВ «Благо-Інвест» в іпотеку належний їй житловий будинок, розташований на АДРЕСА_2 .
З виписок з рахунків в іноземній валюті суди встановили, що з квітня 2007 року до серпня 2014 року ОСОБА_1 від своєї матері отримала 13 020 євро, частину яких використано для проведення капітального ремонту спірної квартири, а частину - на повернення позики із чистими внесками та адміністративними витратами.
З листа ТзОВ «Благо-Інвест» судами встановлено, що ОСОБА_1 зобов'язання за договором позики виконала у повному обсязі.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною третьою статті З Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-IX від 15 січня 2020 року касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).
Тлумачення статті 61 СК України доводить, що об'єктами права спільної сумісної власності подружжя, що підлягають поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно зі статтею 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Втручання у право власності може бути визнано обґрунтованим та здійсненим із дотриманням балансу інтересів подружжя у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов'язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що привели до істотного збільшення вартості такого майна.
Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у кожній конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх її обставин.
Істотність має визначальне значення, оскільки необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об'єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об'єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об'єкт стають малозначними в остаточній вартості об'єкта власності чи в остаточному об'єкті.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) зазначила, що істотність збільшення вартості майна підлягає з'ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об'єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної власності, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об'єктом нерухомого майна, який з'явився за час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.
За загальним правилом мають враховуватися здійснені капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об'єкта нерухомості.
Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не створюватиме підстав для визнання такого об'єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об'єкт у такому разі не зазнає і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість особистого майна однієї зі сторін.
У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених витрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає їх істотними, то інший з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.
Другий чинник істотності такого збільшення вартості має бути пов'язаний зі спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилася, не є підставою для визнання його спільним майном.
Істотне збільшення вартості майна обов'язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інші чинники, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв'язку з тим, що за статтею 62 СК України не визнаються підставами для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.
В іншому випадку у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об'єктів нерухомості, інфляційних та інших об'єктивних процесів, не пов'язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя спричинить непропорційне втручання у право власності на майно одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.
Із системного аналізу статей 57, 60, 63, 66-68, 70 СК України випливає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право подружжя визначати порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного з подружжя при поділі майна є рівними.
Ці вимоги застосовуються і у разі, якщо особиста приватна власність одного з подружжя зазнала перетворень і збільшилася у вартості, однак таке збільшення не було істотним, то інший з подружжя, не власник, має право на відповідну частину збільшення вартості такого майна, якщо воно пов'язане з вкладенням у об'єкт особистої приватної власності спільних коштів подружжя за час шлюбу.
Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) та підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою статтею 129 Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд урахував вартість робіт, проведених у спірній квартирі, і виходив з того, що відповідно до частини першої статті 62 СК України ОСОБА_1 не довела істотне збільшення вартості майна відповідача за час шлюбу у процентному відношенні до його вартості до поліпшень, здійснених внаслідок затрат її особистих коштів, і не довела, яка частка майна може бути визнана за рішенням суду об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Вирішуючи справу, апеляційний суд також вказував на те, що позивач має право на відшкодування грошових коштів, понесених нею на переобладнання, перебудови, поліпшення житлових умов у спірній квартирі, однак з такими вимогами позивач до суду не зверталась.
З такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується і касаційний суд.
Доводи касаційної скарги про невстановлення апеляційним судом фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, касаційний суд відхиляє, оскільки такі доводи спростовуються змістом оскаржуваного судового рішення.
Відхиляє касаційний суд і доводи про ненадання апеляційним судом належної оцінки довідці № 021 від 4 вересня 2019 року, виданої фізичною особою-підприємцем, інженером з інвентаризації нерухомого майна - ОСОБА_4 , відповідно до якої інвентаризаційна вартість спірної квартири на 11 січня 2018 року становила 142 685 грн з огляду на наступне.
Направляючи до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 5 вересня 2019 року, заявником направлено і довідку № 021 від 4 вересня 2019 року, однак вказану довідку заявником до апеляційного суду направлено не було, що підтверджується матеріалами справи, а, відтак, суд апеляційної інстанції не мав процесуального обов'язку надавати оцінку відповідній довідці.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що не відноситься до визначених статтею 400 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, повноважень касаційного суду під час касаційного перегляду справи, згідно з якими касаційний суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішення чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявник не вказав.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.
Оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні, суд касаційної інстанції відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтею 400 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 5 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук