Постанова
Іменем України
12 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 686/20034/19
провадження № 61-20025св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
представник відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у складі судді Стефанишина С. Л. від 01 грудня 2020 року, додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 лютого 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду у складі колегії суддів: Янчук Т. О., Купельського А. В., Ярмолюка О. І., від 30 листопада 2021 року.
Короткий зміст заявлених позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні спільним об'єктом нерухомості.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що він на підставі договору дарування від 18 лютого 2016 року є власником 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 разом з земельною ділянкою для будівництва та обслуговування житлового будинку, а інша 1/2 частини житлового будинку та земельної ділянки належать на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_2 . Вказував, що відповідач самовільно, без погодження з ним як співвласником житлового будинку замурував дверні проходи між кімнатами, чим ізолював іншу частину будинку на свій розсуд.
ОСОБА_1 зазначив, що у грудні 2017 року він звертався до суду з позовом до відповідача про визначення порядку користування житловим будинком та земельною ділянкою. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 29 листопада 2018 року у справі № 686/24661/17 частково були задоволені позовні вимоги та визначено порядок користування господарськими будівлями та спорудами. Щодо встановлення порядку користування житловим будинком апеляційний суд залишив без змін рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 вересня 2018 року, яким позивачу було відмовлено у задоволенні позову. Зазначеним рішенням суду встановлено, що ОСОБА_2 самовільно замурував дверні проходи з кімнати 1-4 в кімнату 1-3 та з кімнати 1-1 в кімнату 1-2 та користується кімнатами 1-1, 1-4, коридором, кухнею та ванною, водночас позивач не користується цими кімнатами та не має можливості користуватися навіть санвузлом.
Позивач вказував, що він неодноразово пропонував відповідачу в добровільному порядку вирішити питання про спільне користування житловим будинком, проте останній на пропозиції не реагує та продовжує чинити позивачу перешкоди у користуванні майном.
Із урахуванням зазначеного, позивач просив зобов'язати відповідача усунути перешкоди в користуванні житловим будинком шляхом зобов'язання ОСОБА_2 за власний рахунок привести житловий будинок АДРЕСА_1 до попереднього стану: відновити самовільно замуровані дверні проходи з кімнати 1-4 в кімнату 1-3 та з кімнати 1-1 в кімнату 1-2.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 01 грудня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_2 за власний рахунок привести житловий будинок
АДРЕСА_1 до попереднього стану: відновити самовільно замуровані дверні проходи з кімнати 1-4 в кімнату 1-3
та з кімнати 1-1 в кімнату 1-2.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768, 40 грн.
Додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 лютого 2021 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі
6 400, 00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач довів факт створення йому перешкод у користуванні житловим будинком, який належить сторонам на праві спільної часткової власності, а тому наявні підстави для зобов'язання відповідача за власний рахунок привести спірний житловий будинок до попереднього стану.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 30 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 01 грудня 2020 року та додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 лютого 2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки сторони спору є співвласниками спірного житлового будинку, який в порядку, визначеному законом, не поділено (виділено) в натурі між ними. Судом встановлено, що відповідач самовільно замурував дверні проходи з кімнати 1-4 в кімнату 1-3 та з кімнати 1-1 в кімнату 1-2 та користується кімнатами 1-1, 1-4, коридором, кухнею та ванною, водночас позивач не користується цими кімнатами та не має можливості користуватися навіть санвузлом.
Узагальнені доводи касаційної скарги
07 грудня 2021 року до Верховного Суду представник ОСОБА_2 -
ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 грудня 2020 року, додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 лютого 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 листопада 2021 року і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив порушення судами норм матеріального і процесуального права, посилаючись на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 липня 2018 року у справі
№ 760/8892/17, від 14 березня 2019 року у справі № 757/55244/17-ц,
від 12 березня 2020 року у справі № 440/628/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також
не дослідили належним чином зібрані у справі докази, (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник стверджує, що на момент розгляду позовної заяви спірний будинок не є самочинно збудованим об'єктом, прийнятий в експлуатацію відповідно до вимог чинного законодавства та право власності на нього зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відтак правові підстави для прийняття рішення про зобов'язання відповідача відновити замуровані дверні проходи у будинку не відповідатиме фактичним обставинам справи, що у свою чергу призведе до невиконання завдань цивільного судочинства й обмеження прав. На думку заявника, при вирішенні спору суди не дослідили факту порушення прав позивача на момент звернення до суду. Заявник стверджує, що позивач не довів факту порушення його прав зі сторони відповідача, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 686/20034/19.
Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2022 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні спільним об'єктом нерухомості призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 посилається на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, необґрунтованими, такими, що не спростовують правильних по суті судових рішень судів першої та апеляційної інстанції. Вказує, що під час розгляду справи судами належним чином досліджено наявні у матеріалах справи докази, зроблено обґрунтовані висновки про задоволення позовних вимог.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником 1/2 частини житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель, що знаходиться по АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 18 лютого 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Твердохліб Г. Г.
Співвласником іншої 1/2 частини вказаного житлового будинку є ОСОБА_2 .
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 29 листопада 2018 року у справі № 686/24661/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування житловим будинком та надвірними господарськими спорудами встановлено порядок користування господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , виділено в користування ОСОБА_1 хлів «Б», в користування ОСОБА_2 гараж «Д», хлів «Ж», залишено в спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 погріб «Г». У визначенні порядку користування житловим будинком рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 вересня 2018 року у справі № 686/24661/17 було відмовлено, апеляційним судом це рішення суду залишено без змін.
Постановою суду апеляційної інстанції у справі № 686/24661/17 встановлено, що за даними технічної документації спірний житловий будинок АДРЕСА_1 складається з чотирьох суміжних житлових кімнат 1-1, площею 7,8 кв. м, 1-2, площею 7,3 кв. м, 1-3, площею 11,8 кв. м, 1-4, площею 12,3 кв. м, коридору, площею 6,1 кв. м, кухні, площею 7,5 кв. м, ванної, площею 3 кв. м При цьому згідно технічного паспорта та інших документів на будинок у будинку наявний один вхід з вулиці до коридору, з коридору окремі входи до кухні, ванни та лише до однієї житлової кімнати 1-1, з житлової кімнати 1-1 окремі входи до житлових кімнат 1-2 і 1-4, а з кімнати 1-2 окремий вхід до житлової кімнати 1-3.
ОСОБА_2 самовільно замурував дверні проходи з кімнати 1-4 в кімнату 1-3 та з кімнати 1-1 в кімнату 1-2. Таким чином ОСОБА_2 користується житловою кімнатою 1-1, житловою кімнатою 1-4, коридором, кухнею, ванною.
ОСОБА_1 після 2010 року самовільно в кімнаті 1-3 у віконному прорізі влаштував дверний прохід та користується житловими кімнатами 1-3 та 1-2. При цьому позивач окремо провів до зазначених приміщень відповідні комунікації, а саме електро, газо та водопостачання.
У травні 2016 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 про поділ в натурі житлового будинку, що перебуває у спільній частковій власності сторін.
В ході розгляду цієї цивільної справи було призначено будівельно-технічну експертизу для встановлення можливості поділу будинку в натурі та варіантів поділу.
Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 07 лютого 2017 року № 73/16 визначити варіанти поділу житлового будинку по АДРЕСА_1 у співвідношенні відповідно до рівних часток неможливо. При умові проведення добудови до житлового будинку можливі варіанти поділу будинку у частках, наближених до ідеальних.
За заявою ОСОБА_2 ухвалою суду від 02 листопада 2017 року його позов до ОСОБА_1 про поділ в натурі житлового будинку, що перебуває у спільній частковій власності сторін, залишено без розгляду.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 13 Конституції України власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У відповідності до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Частиною другою статті 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою (частина перша статті 358 ЦК України)
У відповідності до положень частини другої-третьої статті 358 ЦК України співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач посилався на те, що ОСОБА_2 самовільно замурував дверні проходи з кімнати 1-4 в кімнату 1-3 та з кімнати 1-1 в кімнату 1-2 та користується кімнатами 1-1, 1-4 коридором, кухнею та ванною, водночас сам він не користується цими кімнатами та не має можливості користуватися навіть санвузлом.
У постанові Хмельницького апеляційного суду від 29 листопада 2018 року у справі № 686/24661/17 встановлено, що відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 07 лютого 2017 року № 73/16 визначити варіанти поділу житлового будинку по АДРЕСА_1 у співвідношенні відповідно до рівних часток неможливо. При умові проведення добудови до житлового будинку можливі варіанти поділу будинку у частках наближених до ідеальних.
Відповідно до статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, а також врахувавши обставини, встановлені судами у справі № 686/24661/17, дійшов обґрунтованого висновку про те, що дії відповідача обмежують права позивача як законного співвласника житлового будинку АДРЕСА_1 на користування частиною приміщень. При цьому частки співвласників не виділені в натурі.
Ті обставини, що відповідач самовільно замурував дверні проходи з кімнати 1-4 в кімнату 1-3 та з кімнати 1-1 в кімнату 1-2 та користується кімнатами 1-1, 1-4 коридором, кухнею та ванною, а позивач не користується зазначеними кімнатами, а також санвузлом встановлені судами у справі № 686/24661/17.
Отже, врахувавши баланс прав та інтересів сторін спору, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову шляхом усунення перешкод в користуванні житловим будинком у спосіб, обраний позивачем.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд надав належну оцінку тій обставині, що після подання позивачем позову у цій справі (18 жовтня 2019 року) відповідач без згоди позивача здійснив реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, загальною площею 43,6 кв. м, житловою площею 20,1 кв. м, «А-І» житловий будинок, «Г» погріб, «Д» гараж, «Ж» хлів, частка 1. Колегія суддів приймає до уваги наказ Міністерства юстиції України № 4733/5 від 30 грудня 2021 року, яким скасовано рішення державного реєстратора від 18 жовтня 2019 року про реєстрацію права на вказаний об'єкт нерухомого майна.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Висновки судів першої та апеляційної інстанції з урахуванням обставин цієї справи не суперечать висновкам Верховного Суду, на які заявник посилався в обґрунтування доводів касаційної скарги.
Колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 грудня 2020 року, додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 лютого 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович