04 травня 2022 року м. Кропивницький Справа № 340/10336/21
Кіровоградський окружний адміністративний суду у складі судді Черниш О.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
відповідач: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області (25006, м. Кропивницький, вул. В. Чміленка, 41, код ЄДРПОУ 08592224)
про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
ОСОБА_1 , через адвоката Усатенка В.Ю., звернувся до суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області (надалі - УМВС України в Кіровоградській області) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позов мотивовано тим, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ, з якої незаконно був звільнений у 2014 році. На виконання судового рішення в адміністративній справі №П/811/4053/14 у червні 2020 року ОСОБА_1 поновлено на службі. Згодом наказом УМВС України в Кіровоградській області №6о/с від 10.07.2020 року позивача звільнено зі служби через хворобу. Проте при звільненні з позивачем не було проведено остаточного розрахунку, оскільки йому не було нараховано грошове забезпечення за період з 22.06.2020 року по 10.07.2020 року та не повністю виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні. Такий розрахунок проведено лише 02.12.2021 року на виконання судового рішення в адміністративній справі №340/4492/20. Посилаючись на статті 116, 117 КЗпП України, представник позивача просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, обрахований ним за період з 10.07.2020 року по 02.12.2021 року у сумі 124 841,50 грн.
Ухвалою судді від 15.12.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що при звільненні зі служби позивачу не виплачено грошове забезпечення, оскільки позивач після поновлення на службі до роботи не приступав, обов'язки за посадою не виконував. Відповідач наполягає, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати грошового забезпечення. Стверджуючи, що відповідач виконав свої зобов'язання, виконавши рішення суду про стягнення коштів, його представник просив суд у задоволенні позову відмовити.
Представник позивача подав відповідь на відзив, в якій наполягав на задоволенні позову, доводячи, що відповідач має нести відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, у тому числі після ухвалення судового рішення про стягнення належних позивачу при звільненні виплат і до його фактичного виконання.
Представник відповідача подав заперечення, навівши ті самі аргументи і міркування, що і у відзиві на позовну заяву.
Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, суд установив такі обставини.
ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника штабу - начальника відділу інспектування, організаційно-аналітичної роботи та контролю штабу УМВС України в Кіровоградській області.
Наказом МВС України №2253о/с від 28.10.2014 року, наказом УМВС України в Кіровоградській області №388о/с від 28.10.2014 року ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ на підставі підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" та пункту 62 "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09.06.2020 року в адміністративній справі №П/811/4053/14, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01.10.2020 року, ОСОБА_1 поновлено на службі в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника штабу - начальника відділу інспектування, організаційно-аналітичної роботи та контролю штабу УМВС України в Кіровоградській області з 29.10.2014 року.
На виконання цього рішення суду наказом МВС України №471о/с від 22.06.2020 року та наказом УМВС України в Кіровоградські області №4о/с від 22.06.2020 року ОСОБА_1 поновлено на службі в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника штабу - начальника відділу інспектування, організаційно-аналітичної роботи та контролю штабу УМВС України в Кіровоградській області з 29.10.2014 року. (а.с. 11, 12)
Згодом наказом голови ліквідаційної комісії УМВС України в Кіровоградські області №6о/с від 10.07.2020 року "По особовому складу" на підставі пункту 65 "б" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, полковника міліції ОСОБА_1 , заступника начальника штабу - начальника відділу інспектування, організаційно-аналітичної роботи та контролю штабу УМВС України в Кіровоградські області, звільнено з органів внутрішніх справ у відставку через хворобу з 10.07.2020 року. (а.с. 13)
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до УМВС України в Кіровоградській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заборгованості з грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.05.2021 року в адміністративній справі №340/4492/20, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.09.2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. На користь ОСОБА_1 з УМВС України в Кіровоградські області стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 504359,66 грн., заборгованість з грошового забезпечення в сумі 4993,66 грн. та невиплачену частину одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 21235,69 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. (а.с. 14 - 33)
Вказані кошти зараховані на рахунок позивача 02.12.2021 року. (а.с. 36)
Позивач звернувся до суду з цим позовом 10.12.2021 року, вважаючи, що відповідач має нести відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, за затримку розрахунку при звільненні .
Вирішуючи спір, суд виходив з того, що спірні правовідносини стосуються питання проходження та звільнення зі служби в органах внутрішніх справ та відповідальності відповідача за затримку розрахунку при звільненні позивача зі служби.
Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року №114 затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (надалі - Положення №114).
Згідно з пунктом 12 Положення №114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством.
Відповідно до пункту 24 Положення №114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
Пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей" передбачено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Суд установив, що позивачу, який був звільнений зі служби в органах внутрішніх справ через хворобу 10.07.2020 року, при його звільненні відповідачем не нараховано та не виплачено грошове забезпечення за 14 робочих днів служби, а також неповністю виплачено одноразову грошової допомоги при звільненні. Стягнення з відповідача цієї заборгованості було предметом спору в адміністративній справі №340/4492/20. Кошти грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні виплачені позивачу 02.12.2021 року.
Позивач стверджує, що оскільки з ним при звільненні зі служби в органах внутрішніх справи не було проведено повний розрахунок, тому відповідач повинен нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтею 117 КЗпП України, у вигляді відшкодування середнього заробітку за період з дня звільнення по день виплати заборгованості.
Статтями 1, 3, 4 Кодексу законів про працю України установлено, що цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників.
Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Оскільки нормами Положення №114 не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей Кодексу законів про працю України, що не заборонено спеціальним законодавством.
Такий висновок відповідає правовій позиції, сформульованій у постановах Верховного Суду від 14.03.2019 року у справі №805/5021/15-а, від 14.03.2019 року у справі №820/660/17, від 27.07.2020 року у справі №804/871/16, від 23.02.2021 року у справі № 812/154/17.
Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму (частина 2 статті 116 КЗпП України).
Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною 2 статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до правової позиції, сформульованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 вказала, що під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Отже, грошове забезпечення за час служби в органах внутрішніх справ та одноразова грошова допомога при звільненні належать до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Суд установив, що 10.07.2020 року позивача звільнено зі служби в органах внутрішніх справ у відставку. У цей день відповідач не провів з позивачем повний розрахунок та не виплатив йому грошове забезпечення за період його служби з 22.06.2020 року по 10.07.2020 року та неповністю виплатив одноразову грошову допомогу при звільненні, що встановлено судовими рішеннями в адміністративній справі №340/4492/20.
На виконання цих рішень суду позивачу 02.12.2021 року виплачено грошове забезпечення за період служби з 22.06.2020 року по 10.07.2020 року в сумі 4993,66 грн. та невиплачену частину одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 21235,69 грн.
Оскільки розрахунок з позивачем проведено поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, це є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Щодо доводів відповідача про те, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, суд зазначає, що згідно з правовим висновком, наведеним у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 року у справі №21-1765а15, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Цей правовий висновок підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, від 13.05.2020 року у справі №810/451/17, в яких зазначено, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Враховуючи те, що на день звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ 10.07.2020 року йому не були виплачені належні суми, тому він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.07.2020 року по день фактичного розрахунку 02.12.2021 року.
Суд вважає, що у спірних правовідносинах захист порушених прав позивача має здійснюватися у спосіб стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з врахуванням справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок №100).
Згідно з підпунктом "л" пункту 1 Порядку №100 цей Порядок застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктами 5, 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.05.2021 року у справі №340/4492/20, яке набрало законної сили, установлено, що з урахуванням вимог Порядку №100 розмір середньоденного заробітку ОСОБА_1 становить 356,69 грн. Вказані обставини в силу частини 4 статті 78 КАС України не доказуються при розгляді цієї справи, у якій беруть участь ті самі сторони.
На період затримки виплати позивачу заборгованості по грошовому забезпеченню та невиплаченої частини одноразової грошової допомоги при звільненні, а саме з 11.07.2020 року по 02.12.2021 року припадає 351 робочих днів. Розрахований за правилами Порядку №100 середній заробіток за цей період становить 125198,19 грн. (356,69 грн. х 351), що майже в 5 разів перевищує суми грошового забезпечення та недоплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні (4993,66 грн. + 21235,69 грн. = 26229,35 грн.), невиплатою яких у визначений законодавством строк позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.
Як свідчать матеріали справи, при звільненні зі служби ОСОБА_1 було нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 88624,41 грн. Крім того, на виконання судового рішення в адміністративній справі №340/4492/20 йому було виплачено грошове забезпечення в сумі 4993,66 грн. та решту одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 21235,69 грн. (а.с. 66)
Тож загальний розмір виплат, належним позивачеві при звільненні, становить 114853,76 грн. (88624,41 грн. + 4993,66 грн. + 21235,69 грн.), а частка несвоєчасно виплачених сум (4993,66 грн. + 21235,69 грн. = 26229,35 грн.) у цих виплатах складає 22,84%.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц вказала, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, від 18.03.2020 року у справі №711/4010/13-ц.
Визначаючи у цій справі розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, суд приймає до уваги, що на момент звільнення позивача зі служби він не звертався до відповідача з вимогою виплатити грошове забезпечення. Вирішення спору про стягнення належних сум при звільненні в судовому порядку позивач ініціював лише у жовтні 2020 року, тобто через три місяці після свого звільнення, що вплинуло на тривалість періоду затримки (прострочення) виплати цих сум. Затримка виплати заборгованості також пов'язана з відсутністю бюджетних асигнувань у відповідача через його ліквідацію. Суд також враховує розмір та істотність частки суми заборгованості порівняно із загальним розміром сум, належних до виплати при звільненні, та сумою середнього заробітку, розрахованого за період затримки (прострочення) виплати сум індексації.
Тож виходячи з принципів співмірності, розумності та справедливості, враховуючи розмір недоплаченої суми та істотність цієї частки порівняно із розміром сум, належних до виплати при звільненні, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 28 595, 27 грн. як середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (125 198,19 грн. х 22,84%).
Таке застосування пропорційного критерію зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, та такий спосіб захисту прав позивача у спірних правовідносинах відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19.
Сума заробітку визначена без утримання податків, зборів та інших обов'язкових платежів, а їх нарахування та утримання має бути здійснено податковим агентом при виплаті доходу.
Представник позивача просить стягнути з відповідача на корись позивача судові витрати, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5500 грн., на підтвердження яких надав відповідні докази (а.с. 75 - 78)
Згідно з частинами 1, 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 134 КАС України ("Витрати на професійну правничу допомогу") витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З огляду на заявлений розмір позовних вимог (124841,50 грн.) та часткове задоволення позову на суму 28 595, 27 грн., на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становить 1259, 79 грн. ((28 595, 27 грн. х 5500 грн.) : 124841,50 грн.).
Керуючись статтями 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 263, 291, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 28 595, 27 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1259, 79 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області.
Копію рішення суду надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду О.А. Черниш