04 травня 2022 року м. Житомир справа № 240/30055/21
категорія 109020100
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Панкеєвої В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області, третя особа - ОСОБА_2 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 про затвердження "Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок гр. ОСОБА_1 площею 1,9911 га для ведення особистого селянського господарства, гр. ОСОБА_2 площею 1,9700 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земельної ділянки державної власності 1822587300:09:000:0158, яка знаходиться за адресою Глибочицька сільська рада Студеницького старостинського округу Коростишівського району Житомирської області" та передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 1822587300:09:000:0160 площею 1,9911 га;
- зобов'язати Глибочицьку сільську раду Житомирського району Житомирської області у встановленому законом порядку та строки повторно розглянути дану заяву.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що після виготовлення проекту землеустрою позивач звернувся до відповідача щодо його затвердження та передачі у власність відповідної земельної ділянки. За результатами голосування на сесії відповідача стосовно заяви позивача рішення не було прийнято, оскільки за результатами голосування з присутніх 15 депутатів та сільського голови проголосували "ЗА" 6 голосів, "ПРОТИ"- 0 голосів, "УТРИМАЛОСЬ" - 10 голосів.
Отже, на думку позивача, відповідачем за результатами розгляду на сесії 05.07.2021 року не було прийнято належного рішення за його заявою, тобто вчинено дії не в порядку та не в спосіб, визначений законом.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 22.11.2021 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач у строк, визначений ч.5 ст.162, ч.1 ст.261 КАС України відзив на адміністративний позов не надіслав.
Представником відповідача клопотання про поновлення процесуального строку на подання відзиву подано не було.
Частиною 6 статті 162 КАС України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Частиною 4 статті 159 КАС України встановлено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Зважаючи на незначну складність справи, суд вважає за необхідне розглянути її в порядку п.2 ч.1 ст.263 КАС України.
У відповідності до частини 4 статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Зі змісту наданих матеріалів судом встановлено, що позивач звертався до Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області із заявою від 24.06.2021, в якій просив затвердити долучений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та передати вищевказану земельну ділянку безоплатно у власність.
Згідно з п.1-2 рішення 12 сесії VIIІ скликання Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області "Про затвердження документації із землеустрою та надання у власність земельної ділянки" від 25.06.2021 №7, відповідач за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 вирішив затвердити проект землеустрою та передати безоплатно у власність земельну ділянку площею 1,9911 га для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 1822587300:09:000:0160.
Згідно з протоколом засідання сесії рішення №7 за результатами голосування ухвалено не було.
За результатами повторного звернення позивача 03.08.2021 щодо затвердження проекту землеустрою та передачі земельної ділянки у власність відповідного рішення прийнято не було.
Так, 13.08.2021 питання повторно було розглянуто на засіданні постійної комісії з питань агропромислового комплексу, земельних відносин, охорони природного середовища, планування територій та архітектури, будівництва та благоустрою населених пунктів, та за результатами голосування було рекомендовано винести заяву позивача з питання затвердження проекту на розгляд сесії.
10 вересня 2021 року, було винесено проект рішення, яким передбачалось прийняття рішення про затвердження виготовленого проекту землеустрою та передання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 1822587300:09:000:0160 площею 1,9911 га.
За результатами голосування на сесії відповідача питання за №129 щодо заяви ОСОБА_1 рішення не було прийнято, оскільки за результатами голосування з присутніх 20 депутатів та сільського голови проголосували "ЗА" 2 голосів, "ПРОТИ" - 0 голосів, "УТРИМАЛОСЬ" -17 голосів.
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, а тому звернувся із вказаним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
Статтею 3 ЗК України у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Частиною 2 статті 22 ЗК України визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).
При цьому п."а" ч.3 ст.22 ЗК України у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам.
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №280/97-ВР).
Відповідно до статті 25 Закону № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Статтею 59 Закону № 280/97-ВР встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради.
Частиною першою статті 121 ЗК України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Частиною 1 статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.
Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Матеріали справи свідчать, що за наслідком розгляду клопотань позивача відповідачем не було прийнято жодного законом визначеного рішення.
Суд вказує, що в даному випадку позивач звернувся до відповідача не зі зверненнями, а з відповідними клопотаннями за наслідками розгляду яких суб'єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідач в порушення вимог статті 144 Конституції України, статей 25, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року №280/97-ВР, статті 118 Земельного кодексу України, клопотання позивача у встановлений чинним законодавством термін не розглянув на сесії селищної ради та не прийняв жодного рішення за результатами такого обговорення.
Суд звертає увагу позивача, що постановлення питання на обговорення не свідчить про вчинення відповідачем визначених законом дій, а тому у наявних правовідносинах має місце вчинення відповідачем протиправної бездіяльності щодо розгляду звернення ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,9911 га для ведення особистого селянського господарства.
Положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Так, у справі "Салах Шейх проти Нідерландів" ЄСПЛ вказав, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 17 липня 2008 року у справі "Каіч та інші проти Хорватії" для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Держава несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема, через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII правові висновки Верховного Суду є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2018 року у справі №815/1048/16 зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Враховуючи викладене, з метою належного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області у встановленому законом порядку та строки повторно розглянути заяву ОСОБА_1 .
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на наведене, з урахуванням встановленого факту порушених прав позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині.
Щодо стягнення судових витрат, суд зазначає наступне.
Суд, вирішуючи питання щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, виходить з наступного.
Відповідно до положень статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 134 КАС України).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Даних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26 червня 2019 року при розгляді справи 200/14113/18-а.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Відповідно до квитанції до касової операції загальна вартість робіт/послуг професійної правничої допомоги складає 5000,00 грн.
Так, на підтвердження понесених позивачем витрат з правничої допомоги до матеріалів справи надано: договір від 23 вересня 2021 року про надання правової допомоги та ордер від 29.09.2021 №1013123 Серії АМ.
Суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України виходить із наступного: дана справа відноситься до незначної складності; розгляд справи проведено без участі сторін; позов носить немайновий характер.
Дослідивши надані документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до висновку, що розмір витрат сплачених адвокату, який здійснював підготовку та складання позовної заяви у заявленому розмірі 5000,00 грн не є співмірним із складністю справи та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним у звітах переліком.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що обґрунтованим, об'єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, є визначення вартості послуг адвоката у сумі 2000,00 грн.
Керуючись статтями 242-246,295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області щодо розгляду звернення ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки площею 1,9911 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Глибочицької сільської ради Студеницького старостинського округу Коростишівського району Житомирської області.
Зобов'язати Глибочицьку сільську раду Житомирського району Житомирської області у встановленому законом порядку та строки повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки площею 1,9911 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Глибочицької сільської ради Студеницького старостинського округу Коростишівського району Житомирської області.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області (вул. Михайла Грушевського, 2, Глибочиця, Житомирський район, Житомирська область, 12403, ЄДРПОУ 04348289) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , інд. код НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Панкеєва