Іменем України
04 травня 2022 року м. Чернігів справа № 927/1288/21
Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами позовну заяву
за позовом Міністерства оборони України 03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський,6 (kabmin_doc@mil.gov.ua)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО КОМФОРТ ГРУПП»
14000, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 11-а
про стягнення 45 936 грн. 00 коп.
17 грудня 2021 року до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО КОМФОРТ ГРУПП» про стягнення 45 936,00 грн. пені, нарахованої за порушення строків поставки товару згідно договору № 286/3/20/249 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) від 27.10.2020.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо своєчасної поставки товару: замість визначеної договором дати поставки 15.12.2020 замовлений товар поставлений товариством лише 29.12.2020. При цьому, відповідач повідомив позивача про існування форс-мажорних обставин у період з 03.12.2020 по 16.12.2020, надавши Сертифікат про форс-мажорні обставини від 16.12.2020 № 427; натомість документальне підтвердження існування таких обставин у період з 17.12.2020 по 29.12.2020 товариством не подано, а тому, на думку позивача, товар є таким, що поставлений з пропуском встановленого сторонами строку в 12 (дванадцять) діб і як наслідок - існують підстави для нарахування пені.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 22.12.2021:
позовну заяву Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО КОМФОРТ ГРУПП» про стягнення 45 936,00 грн. пені залишено без руху;
зобов'язано Міністерство оборони України протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху подати до господарського суду разом із заявою про усунення недоліків належні докази (оригінал платіжного доручення, квитанції) про сплату судового збору на суму 2 270,00 грн.;
роз'яснено Міністерству оборони України, що в разі не усунення недоліків заяви у строк, встановлений судом, позовна заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
Згідно засвідченого судом витягу з офіційного сайту Акціонерного товариства «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, вказана вище ухвала суду від 22.12.2021 отримана Міністерством оборони України 29.12.2021.
31.12.2021, з метою усунення виявлених недоліків позовної заяви, через систему «Електронний суд» Міністерством оборони України до Господарського суду Чернігівської області подано докази сплати судового збору в розмірі 2 270,00 грн. (платіжне доручення № 286/3/1063 (внутрішній номер 189926741) від 28.12.2021).
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 05.01.2022:
прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі;
постановлено здійснювати розгляд позовної заяви за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами;
встановлено процесуальний строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали;
встановлено процесуальні строки: для подання позивачем відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву; для подання відповідачем заперечення - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив;
роз'яснено сторонам, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
14.01.2022, у встановлений судом процесуальний строк, до Господарського суду Чернігівської області надійшов відзив від 13.01.2022 на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідач не заперечує проти факту укладання 27.10.2020 між сторонами договору № 286/3/20/249 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) та недотримання товариством строків поставки, однак не погоджується із заявленими позовними вимогами.
В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що порушення строків поставки товару є наслідком існування обставин, що не залежать від волі товариства - запровадження на всій території України карантину та відповідних обмежень у зв'язку з цим, які продовжують діяти і на сьогоднішній день (постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами) та від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»).
Станом на 02.12.2020 (результати досліджень отримано 03.12.2020) серед працівників TOB «ЕКО КОМФОРТ ГРУПП» встановлено 6 підтверджених випадків захворювання гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2; решта персоналу з 03.12.2020 знаходилась на самоізоляції по 31.12.2020 включно; як наслідок - товариство з незалежних від нього причин вимушене було зупинити виробничу діяльність, а тому і не могло виконати свої зобов'язання вчасно. При цьому, у строк, передбачений умовами відповідного договору (п. 8.2), 08.12.2020 повідомлення (лист від 04.12.2020№ 02-04/12/12) щодо неможливості своєчасного виконання поставки товару було направлено відповідачем на адресу позивача; одночасно товариство просило продовжити термін поставки товару до 29.12.2020 включно; додатково супровідним листом від 16.12.2020 № 02-16/12 відповідач на адресу позивача направив сертифікат № 5900-20-1983 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданий Сумською торгово-промисловою палатою, на підтвердження факту існування у період з 03.12.2020 по 16.12.2020 обставин, що унеможливили належне виконання взятих на себе зобов'язань, а 15.03.2021 (супровідний лист від 10.03.2021 № 02-10/03) - на адресу позивача відповідачем був направлений сертифікат № 5900-21-0276 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданий Сумською торгово-промисловою палатою, на підтвердження факту існування у період з 03.12.2020 по 31.01.2020 відповідних обставин.
Наведені вище обставини в своїй сукупності відповідач вважає такими, що свідчать про відсутність у позивача підстав для здійснення відповідних нарахувань пені, оскільки порушення строків поставки товару є наслідком існування обставин, які не залежать від волі товариства і на які останній не має жодного впливу; крім того, умовами договору (п. 8.1, 8.2) передбачено звільнення сторін від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань у разі виникнення обставин непереборної сили, які виникли поза волею сторін (відповідні умови договору узгоджуються з приписами діючого законодавства України (ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України)).
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 24.01.2022:
клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО КОМФОРТ ГРУПП» від 13.01.2022 про витребування доказів задоволено;
витребувано у Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України копії сторінок журналу вхідної кореспонденції за період з 15.03.2021 року по 15.04.2021 року Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України (пр. Перемоги, 55/2, м. Київ, 03113);
у Акціонерного товариства «Укрпошта» довідку AT «Укрпошта» про доставку адресату Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України рекомендованого листа № 1400300721208;
постановлено витребувані докази подати суду протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.
02.02.2022 та 07.02.2022 до Господарського суду Чернігівської області надійшли запитувані ухвалою суду від 24.01.2022 докази.
03.02.2022 (здана для відправки до відділення поштового зв'язку 01.02.2022) до Господарського суду Чернігівської області надійшла відповідь на відзив, зі змісту якої вбачається, що позивач вважає доводи відповідача такими, що недоведені належними засобами доказування та такими, що не спростовують обставини (факти), викладені в позовній заяві.
Як вже було вказано вище, ухвалою суду від 05.01.2022 встановлено процесуальний строк для подання позивачем відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно засвідченого судом витягу з офіційного сайту Акціонерного товариства «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, відзив на позовну заяву отриманий позивачем 18.01.2022; як наслідок - останнім днем встановленого судом процесуального строку на подання відповіді на відзив є 24.01.2022 (з урахуванням правил обчислення процесуальних строків). А тому вказана вище відповідь на відзив є такою, що подана позивачем з пропуском встановленого судом процесуального строку.
За змістом ст. 118 Господарського процесуального кодексу України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Оскільки відповідь на відзив подана позивачем після закінчення встановленого господарським судом процесуального строку, вона залишається судом без розгляду. Крім того, суд враховує, що клопотання про поновлення встановленого судом процесуального строку на подання відповіді на відзив позивачем подано не було.
11.02.2022 до Господарського суду Чернігівської області надійшли заперечення від 11.02.2022, якими відповідач підтримав свою думку, викладену у відзиві на позовну заяву.
Процесуальним правом на подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін останні не скористались.
Ухвалюючи дане рішення суд вважає за необхідне зазначити, що з урахуванням положень ст. 248 Господарського процесуального кодексу України останнім днем розгляду даної справи є 09.03.2022.
Разом з тим, Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», яким введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб; в подальшому строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався, в останнє - Законом України від 21.04.2022 № 2212-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким затверджено Указ Президента України від 18 квітня 2022 року 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», згідно якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
За наявною на офіційному сайті Господарського суду Чернігівської області інформацією, відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Верховний Суд розпорядженням від 22.03.2022 № 12/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ на Господарський суд Черкаської області.
Згідно розпорядження Голови Верховного Суду від 22.04.2022 № 25/0/9-22 «Про відновлення територіальної підсудності судових справ господарських судів Сумської та Чернігівської областей» відновлено територіальну підсудність судових справ, зокрема Господарського суду Чернігівської області, змінену розпорядженням Голови Верховного Суду від 22 березня 2022 року № 12/0/9-22, із 25 квітня 2022 року.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:
Міністерство оборони України зареєстровано 17.12.1992, про що у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесені відомості за № 10731200000015704.
Засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов'язки громадян України у сфері оборони встановлені Законом України «Про оборону України».
Згідно ст. 2, 10 Закону України «Про оборону України», фінансування потреб національної оборони держави здійснюється за рахунок і в межах коштів, визначених у законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 р. № 730) затверджено Положення про Міністерство оборони України, згідно п. 1, 15 якого Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міноборони є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили та Держспецтрансслужба.
Міноборони є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства.
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 173-175 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
27.10.2020 між Міністерством оборони України (Замовник) в особі тимчасово виконуючого обов'язки директора Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України Пономарьова Андрія Вікторовича та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКО КОМФОРТ ГРУПП» (Постачальник) в особі директора Тумарця Олексія Михайловича був укладений договір № 286/3/20/249 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) (надалі - Договір).
За умовами Договору (п. 1.1-1.3, 1.5, 1.6, 3.1, 5.1, 5.3, 6.3, 10.1-10.3, 12.1), предметом останнього є електричні побутові прилади (39710000-2) (Душова установка - котел швидкісного нагріву води (КШНВ)) (Лот 2. Санітарно-технічне обладнання (39715300-0) (Душова установка - котел швидкісного нагріву води (КШНВ)) (далі - Товар).
Постачальник зобов'язався у 2020 році поставити Замовнику Товар в асортименті, комплектності, кількості, у строки (терміни), вказані в цьому Договору, а Замовник забезпечити приймання та оплату Товару.
Номенклатура Товару, передбаченого до поставки за Договором, вимоги згідно яких виготовляється Товар, терміни виконання Договору, визначаються нижчевикладеною Специфікацією:
найменування товару: Санітарно-технічне обладнання (39715300-0) (Душова установка - котел швидкісного нагріву води (КШНВ));
нормативно-технічні документи (Технічна специфікація), що встановлюють основні вимоги до товару та зразок-еталон (за його наявності): TC A01XJ.07148-259:2020 (01);
строки (терміни) постачання: до 15.12.2020 включно;
загальна кількість, яку необхідно постачити (к-тів): 100;
ціна за одиницю товару в грн. з врахув. марк., тари (упак.), вант. робіт у місцях завантаження та трансп. витрат (без ПДВ): 31 900,00;
ціна товару в грн. з врахув. марк., тари (упак.), вант. робіт у місцях завантаження та трансп. витрат (без ПДВ): 3 190 000,00;
ціна товару без ПДВ: 3 190 000,00;
крім того ПДВ: 638 000,00;
ціна товару з ПДВ: 3 828 000,00 (три мільйони вісімсот двадцять вісім тисяч) грн. 00 коп.
Товар за кількістю постачається на об'єднані центри забезпечення (далі - Одержувач товару) після приймального контролю (якості) Представниками Управління контролю якості, що є структурним підрозділом Міністерства оборони України (далі - Представник Управління).
Товар постачається партіями, які формуються відповідно до рознарядки Міністерства оборони України, яка є невід'ємною частиною цього Договору.
Ціна цього Договору становить 3 828 000 (три мільйони вісімсот двадцять вісім тисяч) грн. 00 коп., у т.ч. ПДВ 638 000 (шістсот тридцять вісім тисяч) грн. 00 коп. (за загальним фондом).
Термін поставки Товару визначений в специфікації Договору (п. 1.3).
Датою поставки Товару вважається дата вказана одержувачем Товару у Посвідченні, що оформлене та підписане відповідно до Додатку 1 до Порядку здійснення контролю за якістю речового майна, що постачається для потреб Збройних Сил України (п. 1 р. ІІ), що затверджений наказом Міністерства оборони України 19 липня 2017 року № 375 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2017 року за № 1461/31329.
Постачальник зобов'язався, зокрема забезпечити поставку Товару у строки, встановлені Договором.
Договір набирає чинності з дати його підписання Сторонами і діє до 31.12.2020 (включно).
Після закінчення терміну дії Договору Товар визначений в п. 1.3 не підлягає постачанню Замовнику за цим Договором, документи визначені п. 4.1 Замовником не приймаються та повертаються Постачальнику без реалізації.
Договір укладається і підписується у двох примірниках, по одному для кожної Сторони.
Невід'ємною частиною договору є рознарядка Міністерства оборони України за Специфікацією на 1 арк.
Сторонами був погоджений (підписаний та скріплений печатками) додаток 1 до Договору - рознарядка Міністерства оборони України за Специфікацією у відповідності з Договором від 27.10.2020 № 286/3/20/249 укладеним з Міністерством оборони України на 2020 рік, підприємству сплановано відвантаження: Санітарно-технічне обладнання (39715300-0) (Душова установка - котел швидкісного нагріву води (КШНВ)) - 100 к-тів ННН 4510 61 014 7773;
об'єднані центри забезпечення речовим майном: в/ч НОМЕР_1 (218 ОЦЗ) Код 07811701;
поштова адреса: 61034, Харківська обл., м. Харків, вул. Переможців, 6а, тел. 370-21-78, 370-20-79, 370-20-71;
усього: 100, у т.ч. до 15.12.2020 включно 100.
Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається з матеріалів справи (акт № 1 приймального контролю товару за якістю, оголошення № 1, повідомлення № 1, повідомлення-підтвердження № 541 отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, оплачених у централізованому порядку, акти приймання-передачі № 304 та № 307 військового майна, видаткова накладна № 91 від 28.12.2020, рахунок-фактура № 98 від 28.12.2020), на виконання умов Договору відповідачем поставлений позивачеві Товар на суму 3 828 000,00 грн.; датою поставки відповідачем Товару та приймання його позивачем значиться 29.12.2020.
Разом з тим, як вже було вказано вище, сторонами визначена дата поставки Товару - 15.12.2020 включно.
Як свідчать матеріали справи, 08.12.2020 (фіскальний чек) відповідач на адресу позивача, а саме Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України направив повідомлення (від 04.12.2020 № 02-04/12/12) щодо виникнення обставин непереборної сили, внаслідок чого у товариства відсутня можливість виконати вчасно (до 15.12.2020 включно) зобов'язання за Договором щодо поставки Товару; при цьому, відповідач просив продовжити термін поставки до 29.12.2020 включно.
Додатково супровідним листом від 16.12.2020 № 02-16/12 відповідач направив позивачеві виданий Сумською торгово-промисловою палатою Сертифікат № 5900-20-1983 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), період дії яких становив з 03.12.2020 по 16.12.2020.
За умовами Договору (п. 7.1-7.3), у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором.
У разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти Постачальник сплачує Замовнику штрафні санкції (штраф, пеня) у розмірах, передбачених п. 7.3 Договору.
За порушення строків виконання зобов'язання Постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від вартості несвоєчасно поставленого Товару за кожну добу затримки. Неустойка (пеня, штраф) за несвоєчасне постачання Товару нараховується за весь період прострочення.
Статтями 546, 549 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Враховуючи вказане вище повідомлення відповідача (лист від 04.12.2020 № 02-04/12/12), а також вищезгаданий Сертифікат № 5900-20-1983 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), позивач, на підставі умов Договору (п. 7.1-7.3), здійснив нарахування пені за прострочення товариством поставки Товару на 12 (дванадцять) діб за період з 17.12.2020 по 28.12.2020 в сумі 45 936,00 грн.
При цьому, позивач зазначає в позовній заяві, що доказів на підтвердження існування у період з 17.12.2020 по 29.12.2020 форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) товариством не надано.
В подальшому позивач звертався до відповідача з претензією (від 10.02.2021 № 286/8/701) щодо сплати штрафних санкцій в сумі 49 764,00 грн. протягом одного календарного місяця з дати її отримання.
У відповідь на претензію відповідач листом від 18.02.2021 № 02-18/02 повідомив позивача (згідно фіскального чеку направлений 18.02.2021) про направлення на його адресу вказаних вище листа від 04.12.2020 № 02-04/12/12 та Сертифікату № 5900-20-1983 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а тому вважає, що з урахуванням умов Договору (п. 8.1-8.3) товариство звільняється від відповідальності за неналежне виконання зобов'язання за Договором.
Дослідивши зміст позовної заяви та доданих до неї доказів, суд вважає за необхідне зазначити наступне:
відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України яка кореспондуються із статтею 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Згідно зі статтею 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
При цьому у пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що ця особа не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
Форс - мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (частина 2 статті 141 Закону України «Про торгово - промислові палати в Україні»).
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Відповідна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 913/20/21, від 21.12.2021 у справі № 905/1252/16 та від 01.02.2022 у справі № 902/368/16.
За змістом ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Умовами Договору (п. 8.1-8.3) передбачено, що Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею Сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).
Сторона, що не може виконувати зобов'язання за Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п'яти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі.
Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідний документ - сертифікат, який видається Торгово-Промисловою палатою України або регіональними Торгово-Промисловими палатами.
Правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб визначені Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
Відповідно до ст. 1, 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.
Карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за поданням головного державного санітарного лікаря України. Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації. У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов'язки, що покладаються на них, підстави та порядок обов'язкової самоізоляції, перебування особи в обсерваторі (обсервації), госпіталізації до тимчасових закладів охорони здоров'я (спеціалізованих шпиталів). Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності. Організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, на всій території України установлено карантин.
В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України № 239 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» строк вжитих заходів було продовжено до 24.04.2020, а згодом - до 11.05.2020 (постанова Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 № 291).
Постановою Кабінету Міністрів України № 343 від 04.05.2020 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» внесено зміни в постанову Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та продовжено карантин і строк вжитих обмежень до 22.05.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України № 392 від 20.05.2020 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» та етапів послаблення протиепідемічних заходів продовжено карантин й строк всіх без виключення обмежень до 22.06.2020 на території, зокрема Чернігівської області, ввівши так званий адаптивний карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України № 500 від 17.06.2020 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 392 від 20.05.2020 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» та продовжено адаптивний карантин й строк всіх обмежень до 31.07.2020 на території, зокрема Чернігівської області; в подальшому, карантин та пов'язані із ним обмеження продовжено постановами Уряду, а саме: № 641 від 22.07.2020 - до 31.08.2020, № 760 від 26.08.2020 - до 31.10.2020, № 956 від 13.10.2020 - до 31.12.2020.
Законом України від 17.03.2020 № 530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» внесено зміни до ч. 2 ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», згідно з якими до форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) віднесено також карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України.
Як вже було вказано вище, відповідач повідомляв позивача про неможливість поставки Товару у визначений строк та просив продовжити відповідний термін до 29.12.2020 включно.
В обґрунтування такої неможливості відповідач посилався на форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), які унеможливили своєчасне виконання зобов'язання (поставки Товару), а саме запровадження на всій території України карантину з запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2; при цьому, відповідач зазначав, що згідно наказу № 31 від 03.12.2020 на період з 03.12.2020 по 31.12.2020 виробнича та господарська діяльність товариства була зупинена у зв'язку з виявленням серед працівників станом на 02.12.2020 6 підтверджених випадків захворювання; як наслідок - решта персоналу з 03.12.2020 знаходилась на самоізоляції по 31.12.2020 включно.
Факт існування вказаних вище форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) зафіксований у виданому Сумською торгово-промисловою палатою Сертифікаті № 5900-20-1983 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), яким період дії останніх визначений з 03.12.2020 по 16.12.2020 і який був доведений до відома позивача (що останнім і не заперечується).
Крім того, 15.03.2021 (фіскальний чек, штрихкодовий ідентифікатор 1400300721208) відповідач звертався до позивача з листом (від 10.03.2021 № 02-10/03) щодо виключення з реєстру учасників, які вчинили порушення, яким просив виключити з Реєстру учасників, які вчинили порушення відповідно до абз. 5 та 6 п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про оборонні закупівлі» станом на 26.02.2021 та який розміщено на офіційному сайті Міністерства (запис № 43), оскільки останнім не було враховано інформацію товариства про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які виникли поза волею сторін.
При цьому, додатком до даного листа значиться виданий Сумською торгово-промисловою палатою Сертифікат № 5900-21-0276 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), в якому наведені обставини та факти аналогічні за змістом викладеним у згаданому вище Сертифікаті № 5900-20-1983; однак періодом дії відповідних обставин є 03.12.2020-31.12.2020.
Згідно наявного в матеріалах справи Журналу вхідних документів за період з 15.03.2021 по 15.04.2021 вказаний вище Сертифікат № 5900-21-0276 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) зареєстрований позивачем 19.03.2021 (№ п/п 253); за інформацією Акціонерного товариства «Укрпошта» (лист від 31.01.2022 № 103.00.3-703-22) відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 1400300721208, адресоване Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України, отримано уповноваженою особою Департаменту гр. ОСОБА_1 під підпис на підставі довіреності 18.03.2021.
Наведене вище свідчить про обізнаність позивача про існування у період з 03.12.2020 по 31.12.2020 форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які мали своїм наслідком неможливість своєчасного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо поставки Товару.
Наявні в матеріалах справи докази в своїй сукупності свідчать про те, відповідач вживав всі залежні від нього дії, спрямовані на забезпечення поставки Товару, а також мінімізацію негативних наслідків від такого прострочення (постійно повідомляв позивача про неможливість своєчасної поставки Товару в силу обставин, що не залежать від волі товариства з наданням підтверджуючих документів - Сертифікатів № 5900-20-1983 та № 5900-21-0276 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданих Сумською торгово-промисловою палатою, які сторони визначили доказом виникнення обставин непереборної сили (п. 8.3 Договору)).
При цьому товариство не могло вплинути на події, які зумовили порушення зобов'язань за Договором, зокрема, введення карантину, який, враховуючи вказані вище положення ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили). Така ситуація, в першу чергу сталась з урахуванням умов, в яких опинилася вся країна та, зокрема, відповідач під час карантину спричиненого коронавірусною інфекцією COVID-19.
Наведені вище обставини в своїй сукупності свідчать про те, що неналежне виконання відповідачем взятого на себе зобов'язання щодо своєчасної поставки Товару є наслідком форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), засвідчених Сертифікатами № 5900-20-1983 та № 5900-21-0276 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданими Сумською торгово-промисловою палатою, а тому в силу приписів ст. 617 Цивільного кодексу України відповідач звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання.
За змістом ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом положень ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст. 16 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Виходячи із змісту ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
На позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).
За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
Принцип змагальності господарського судочинства закріплений у ст. 2, 13 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у постановах від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності саме позивач у справі мав довести належними та допустимими доказами факт існування підстав для стягнення з відповідача 45 936,00 грн. пені; натомість як свідчать матеріали справи і як було встановлено під час вирішення даного спору, позивачем відповідні дії вчинені не були, а тому позовні вимоги є безпідставні та такими, що не підлягають задоволенню.
За правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подання до суду даної позовної заяви позивачем було сплачено 2 270,00 грн. судового збору, який за результатами вирішення даного спору в повному обсязі покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 73, 74, 76, 79, 86, 123, 129, 233, 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО КОМФОРТ ГРУПП» про стягнення 45 936 грн. 00 коп. залишити без задоволення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення складено та підписано 04.05.2022.
Суддя А.С.Сидоренко