Справа № 136/2346/21
(заочне)
04 травня 2022 року м. Липовець
Липовецький районний суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Шпортун С.В.
за участі секретаря судового засідання Белінської С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Липовець за правилами спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості, -
Акціонерне товариство "Кредобанк" (далі по тексту - Банк, позивач) через представника - адвоката Павленко С.В. звернулось до суду із вищевказаним позовом до ОСОБА_1 (далі - позичальник, відповідач-1), ОСОБА_2 (далі - позичальник, відповідач-2), підставність вимог представник позивача обґрунтовує тим, що 23.09.2019 ОСОБА_1 звернувся до АТ "Кредобанк" із Анкетою - заявою фізичної особи на отримання готівкового кредиту за №CL-222135, відповідно до якої виявив намір на отримання кредиту АТ "Кредобанк", зазначивши інформацію про те, що перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , отримання кредиту просить вважати дрібним побутовим правочином.
23.09.2019 між АТ "Кредобанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №СL-222135, відповідно до якого сторони узгодили розмір кредиту - 140 000 грн., процентну ставку у розмірі 35 % річних, строк кредитування 60 місяців, щомісячний платіж 4 906, 43 грн., ціль отримання кредиту - рефінансування кредиту, банк зобов'язався відкрити позичальнику рахунки на який перерахувати кошти обумовлені договором.
Відповідно до вказаного договору відповідачу було надано кредит, отож АТ "Кредобанк" свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, однак відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань станом на 26.08.2021 допустив заборгованість за договором у розмірі 136 769,78 грн., що складається із: 123 513,58 грн. - заборгованості за тілом кредиту; 13 256,20 грн. - заборгованості за відсотками, які у добровільному порядку на вимогу банку не сплачував, що стало підставою звернення до суду із даним позовом, в якому представник позивача посилаючись на практику Верховного Суду у справі N 205/5882/18 від 07.10.2020, вважає, що обов'язки за вищевказаним кредитним договором виникли в обох з подружжя, тому просить суд стягнути солідарно із відповідачів заборгованість за кредитним договором №СL-222135 від 23.09.2019 у розмірі 136 769,78 грн., а також вирішити питання судових витрат у справі, які складаються із витрати на професійну правову допомогу в розмірі 13 676, 00 грн., а також сплачений судовий збір у розмірі 2 270,00 грн.
Відповідачі у визначений судом строк відзиву на позов не подали.
Ухвалою суду від 24.12.2021 призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
У визначений судом строк відповідачі заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін не надали, також не надали зустрічного позову в межах визначеного судом строку, тому суд здійснює розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надавши до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав, просив задовольнити у повному обсязі.
Відповідачі, будучи повідомленими у встановленому законом порядку про час і місце розгляду справи, на що вказують рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, в судове засідання не з'явились, заяви про відкладення розгляду справи або розгляд справи у їх відсутність до суду не подали, про причини неявки суд не повідомили.
У зв'язку з викладеним, суд ухвалив провести заочний розгляд даної цивільної справи у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів відповідно до ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України, про що було постановлено ухвалу 04.05.2022.
Ураховуючи те, що сторони в судове засідання не з'явились, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали цивільної справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши усі зібрані у справі докази, встановив, що 23.09.2019 ОСОБА_1 звернувся до АТ "Кредобанк" із Анкетою - заявою фізичної особи на отримання готівкового кредиту №CL-222135 (а.с.36), відповідно до якої виявив намір на отримання кредиту АТ "Кредобанк", зазначивши у ній інформацію щодо бажаного розміру кредиту, строку кредитування, процентної ставки, цілі кредиту - рефінансування кредитів, а також окрім іншої інформації вказав про те, що перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , отримання кредиту просить вважати дрібним побутовим правочином.
23.09.2019 між АТ "Кредобанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №СL-222135, предметом якого зазначено, що банк зобов'язався надати у власність позичальнику грошові кошти на умовах поворотності, строковості, платності та цільового характеру використання, а позичальник зобов'язався використати кредит на цілі вказані у договорі, повернути кредит та сплатити відсотки, інші платежі у строк та на умовах встановлених договором.
Відповідно до вказаного договору сторони узгодили розмір кредиту - 138 246, 97 грн., строк (термін) кредитування 60 місяців, терміном до 20.09.2024; банк зобов'язався відкрити позичальнику позичковий рахунок, поточний картковий рахунок, рахунок на повернення коштів, випустити та видати позичальнику платіжну картку; сторони узгодили, що кредит позичальнику видається у безготівковій формі шляхом перерахування коштів за дорученням позичальника на рахунки вказані у договорі; за користування кредитом позичальник сплачує банку процентну ставку у розмірі 35 % річних; визначено розмір щомісячного платежу - 4 952 грн.
Сторонами було узгоджено графік платежів за кредитним договором №СL-222135, який є додатком до вказаного договору.
Згідно з меморіальними ордерами №54769700 від 23.09.2019 та №54769733 від 23.09.2019 за договором №CL-222135 від 23.09.2019, АТ "КРЕДОБАНК" на рахунок відповідача-1 перераховано суму в розмірі 76 682,00 грн. (а.с. 7) та суму в розмірі 61 564,97 грн. (а.с. 8).
Факт передачі позивачем відповідачеві-1 грошових коштів обумовлених договором підтверджується також випискою по рахунку відповідача (а.с. 9-32).
Виписка по рахунку згідно Переліку типових документів, затверджених наказом Міністерством юстиції України від 12.04.2012 №578/5, має статус первинного документу, а отже є належним та допустимим доказом щодо передачі відповідачеві грошових коштів та користування ними.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості, якими він обґрунтовував свої вимоги встановлено, що станом на 26.08.2021 відповідач-1 допустив заборгованість за кредитом у розмірі 136 769,78 грн., що складається: із заборгованості за тілом кредиту - 123 513,58 грн.; заборгованості за відсотками - 13 56,20 грн. (а.с. 6).
На адресу відповідач-1 банком 03.09.2021 за №230/2021 (а.с.41) було направлено досудову вимогу про дострокове виконання боргових зобов'язань за Кредитним договором, утім дана вимогам залишена відповідачем-1 без належного реагування.
Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит та відповідальності за неналежне виконання зобов'язань позичальником.
Частиною 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є у тому числі договори та інші правочини.
Згідно з вимогами ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст.ст.1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Приписами абзацу 2 ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що нарахування процентів може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до положень ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом; особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання; відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, про що визначено в статті 209 ЦПК України.
Зі статті 213 ЦПК України слідує, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі надані сторонами.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.
Суд звертає увагу, що відповідачі були обізнані з розглядом цивільної справи, повідомлялись в установленому порядку про її розгляд, про що свідчать додані до матеріалів справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, але жодним чином не висловили своєї позиції за вимогами до них банку про стягнення кредитної заборгованості.
Відповідач-1 ( ОСОБА_1 ) не заперечив укладення ним договору з позивачем, отримання кредитних коштів на відкриті на його ім'я рахунки, розміру нарахованої заборгованості, у тому числі процентів, тощо.
Відповідачі в межах визначеного судом строку відзиву на позовну заяву, яка розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження (пункт 1 частини першої статті 274 ЦПК України), не подали.
Аналізуючи зібрані у справі докази, суд вважає, що вина відповідача-1 щодо порушення умов виконання зобов'язання є доведеною зібраними та дослідженими судом доказами, що додані до матеріалів справи, відтак останній зобов'язаний нести юридичну відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань.
Суд погоджується із розрахунком заборгованості відповідача-1 перед позивачем, та враховує, що останнім розмір заборгованості не спростовано, а тому вважає, що вимога позивача про стягнення заборгованості за кредитом по тілу та процентах ґрунтується на нормах діючого законодавства.
Разом з тим, звертаючись до суду з даним позовом, АТ "Кредобанк", як на підставу своїх позовних вимог про солідарне стягнення із відповідачів заборгованості за кредитним договором, покликався на те, що даний кредит був отриманий позичальником, який перебуває у зареєстрованому шлюбі, в інтересах сім'ї, а тому подружжя несе солідарну відповідальність по погашенню вказаного кредиту.
Відповідно до вимог ч. 1-3 статті 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно вимог ч. 1, 2, 4 статі 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Судом встановлено із кредитного договору №СL-222135 від 23.09.2019 , укладеного між банком та відповідачем-1, анкети-заяви наданої відповідачем-1, що останній отримав кредит на поточні потреби та погашення (рефінансування) кредитної заборгованості, просив вважати правочин дрібним побутовим, який не потребує згоди другого з подружжя, доказів, що відповідач-2 є дружиною відповідача-1 та надавала згоду на отримання даного кредиту матеріали справи не містять.
Посилання позивача на судову практику, висловлену у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі N 205/5882/18 суд не приймає, оскільки у кредитному договорі зазначено ціль кредиту - на поточні потреби та погашення кредитної заборгованості позичальника - відповідача-1, отож вказаний кредитний договір не було укладено в інтересах сім'ї.
Оцінивши в сукупності надані суду докази, із урахуванням вимог ст. 61, ч. 4 ст. 65 СК України, суд прийшов до переконання, що позивачем не доведено, що отримані відповідачем-1 грошові кошти за кредитним договором від 23.09.2019 були використані в інтересах сім'ї, а тому вказаний договір не створює будь-яких обов'язків для другого з подружжя, відтак у задоволенні позову в частині солідарного стягнення боргу за кредитним договором із відповідача-2 слід відмовити.
Вирішуючи питання судових витрат, суд керується Главою 8 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги те, що позов задоволено частково, зокрема відмовлено в частині одного із відповідачів, однак присуджено до стягнення розмір усієї заборгованості за кредитним договором, що є предметом спору, отож судові витрати у вигляді судового збору суд присуджує із відповідача-1 на користь позивача.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача-1 на користь позивача витрат на правову допомогу, суд керується ч. 3 ст. 133 ЦПК України, згідно якої до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед інших, витрати: на професійну правничу допомогу необхідну для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Представник позивача просить суд про стягнення із відповідачів витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13676 гривень.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі N 826/1216/16 визначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Позивачем до позовної заяви додано копію ордеру серії КС N 573217, копію договору про надання правової допомоги від 11.02.2019 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧН N 000531 та копію посвідчення адвоката України.
Водночас матеріали справи не містять доказів узгодженого розміру правової (правничої) допомоги в рамках даного позову, детального опису робіт (наданих послуг), оплати витрат на професійну правничу допомогу позивачем, а тому такі витрати є не доведеними позивачем, в силу приписів ЦПК України.
За таких обставин, суд відмовляє у присудженні із відповідача-1 на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 2, 4, 13, 19, 23, 76-80, 141, 258-259, 263-265, 268, 273-279, 280, 281 ЦПК України, суд, -
Позов Акціонерного товариства "Кредобанк" (місцезнаходження: вул. Сахарова, 78, м. Львів, ЄДРПОУ - 09807862) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - невідомо) про солідарне стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Кредобанк" заборгованість за кредитним договором №CL-222135 від 23.09.2019 у розмірі 136 769 (сто тридцять шість тисяч сімсот шістдесят дев'ять ) грн. 78 коп., що складається із: 123 513,58 грн. - заборгованості за тілом кредиту; 13 256,20 грн.- заборгованості за відсотками.
В решті позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Кредобанк" судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2 270,00 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів до Вінницького апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Світлана ШПОРТУН