Постанова
Іменем України
27 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 2-1394/11-ц
провадження № 61-7566св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» на постанову Запорізького апеляційного суду від 17 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.,
Встановив:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») про визнання кредитного договору недійсним.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між ним та відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ВАТ «Банк «Фінанси та кредит») 03 березня 2008 року укладено договір про відкриття кредитної лінії № 592-038Д по отриманню кредиту в сумі 1 000 000,00 доларів США на строк до 30 вересня 2008 року зі сплатою відсотків у розмірі 13,7 %.
Додатковою угодою від 21 квітня 2008 року № 3 пункт 2.1 Договору був змінений - збільшений обсяг кредитування до 1 415 000,00 доларів США.
Цей договір є недійсною кредитною угодою, яка була вчинена окрім іншого всупереч принципу добросовісності його наслідком бо був істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, оскільки на момент оформлення кредитного договору у ОСОБА_1 був депозитний договір від 26 вересня 2007 року № 1-7/14086 у цьому ж банку в сумі 7 175 497,99 грн, строком до 30 березня 2008 року з відсотковою ставкою 15,7 %.
На початку березня 2008 року він звернувся до банку щодо повернення депозиту. Однак, працівники банку зазначили, що на теперішній час грошових коштів в наявності немає і позивачу доведеться чекати значний час і також отримувати їх незначними частинами. Працівники банку організували позивачу зустріч із керівництвом Запорізької філії, де йому запропонували відкрити кредит у доларах США, мотивуючи це тим, що в них немає в достатній кількості національної валюти, але є долари США, які банк може видати як кредит під заставу депозиту позивача. Окрім того, його запевнили, що відсотки за кредитом будуть меншими аніж ті, які нараховуються за депозитом. Оскільки він перебував під впливом важких фінансових обставин, можливість вирішити цю проблему зараз і отримати гроші на будь-яких умовах було для нього найважливішим і він погодився на ці умови.
Однак, зазначені умови були для нього невигідними, оскільки грошові кошти були потрібні йому в національній валюті і отриманий кредит він конвертував із доларів США в національну валюту за курсом продажу, а при погашенні кредиту, він купував іноземну валюту за курсом покупки. Тим самим курсова різниця була навіть в момент отримання кредиту більшою аніж вигоди від вищих відсотків. Однак, відповідач не здійснив ніяких юридично значних дій з погашення кредиту за рахунок депозиту, коли курс долара США був ще незначним і зробив списання національної валюти із заставленого депозиту в рахунок кредиту на найбільш невигідних умовах по найбільшому курсу. Внаслідок цього грошових коштів, які знаходились на депозиті не вистачило і позивач залишився боржником банку.
Вважав, що як споживач був вимушений через несправедливі дії банку укласти Договір на невигідних для себе умовах, як інструмент повернення своїх коштів за іншим договором. Також зазначав, що ряд банківських документів підписані не ним.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд визнати договір про відкриття кредитної лінії від 03 березня 2008 року № 592-038Д з додатковою угодою від 21 квітня 2008 року № 3 недійсними.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05 березня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності заявлених позовних вимог.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 грудня 2019 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05 березня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
Визнано недійсним кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 592-038Д, укладений 03 березня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит».
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нову постанову, апеляційний суд виходив з того, що на момент укладення кредитного договору існував істотний дисбаланс прав та обов'язків сторін, оскільки маючи значну суму коштів на депозитному рахунку споживач зміг її отримати лише шляхом укладення кредитного договору, який став інструментом повернення споживачем своїх же коштів з банку. Тобто самі правовідносини вже вказують на відсутність принципу добросовісності, розумності та справедливості в момент підписання оспорюваного договору, оскільки споживач звернувся до банку за поверненням своїх депозитних коштів, і отримав ці ж кошти у банку однак як кредитні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2020 року ТОВ «ФК «Гефест» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 383/502/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 640/2755/16-ц, постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2020 року адвокат, який діє в інтересах ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні клопотання про залучення ТОВ «ФК «Гефест» як правонаступника ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», касаційне провадження у справі закрити.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Фактичні обставини справи
Судом встановлено, що 03 березня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 592-038Д.
Відповідно до пункту 2.1 кредитного договору банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності в розмірі 1 000 000,00 (один мільйон) доларів США з оплатою по процентній ставці 13,7% річних.
Згідно з пунктом 2.2 кредитного договору для обліку виданих у рахунок відновлювальної кредитної лінії кредитних ресурсів банк відкриває позичальнику позичковий рахунок № НОМЕР_1 .
Термін повного повернення кредитних ресурсів 30вересня 2008 року (пункт 3.2 кредитного договору).
Додатковою угодою від 21 квітня 2008 року № 3до кредитного договору, згідно з пунктом 1 внесені зміни до пункту 2.1 кредитного договору, а саме банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності в розмірі 1 415 000,00 (один мільйон чотириста п'ятнадцять тисяч) доларів США з оплатою по процентній ставці 13,7 % процентів річних. Згідно з пунктом2 додаткової угоди, термін повного повернення кредитних ресурсів продовжився до 06квітня 2009 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 03 березня 2008 року № 592-038Д був укладений договір застави (майнових прав) № 592-038Z де заставою є депозитний договір № 1-7/13615 про банківський строковий вклад (депозит) Ф&К «Пенсійний» в національній валюті від 26 вересня 2007 року, відкритий депозитний внесок на ім'я ОСОБА_1 на суму 7 175 497,99 грн, а також нараховані проценти у розмірі 14,7% відсотків річних по 30 вересня 2008 року. Даний Договір застави розірвано 01 квітня 2008 року.
01 квітня 2008 року на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 03 березня 2008 року № 592-038Д був укладений договір застави (майнових прав) № 592-038Z/1, де заставою є депозитний договір № 1-7/13615 про банківський строковий вклад (депозит) Ф&К «Пенсійний» в національній валюті від 01 квітня 2008 року, відкритий депозитний внесок на ім'я ОСОБА_1 на суму 7 349 319,84 грн, а також нараховані проценти у розмірі 15,7% відсотків річних по 06 квітня 2009 року.
Відповідно до пункту 1.2 договору від 01квітня 2008 року № 1-7/13615 про банківський строковий вклад (депозит) Ф&К «Пенсійний» в національній валюті банк нараховує і виплачує клієнту проценти від вкладу за ставкою 15,7% річних. Згідно з пунктом 2.3 клієнт має право на щомісячне одержання процентів, нарахованих за цим договором.
Ухвалою суду від 08 липня 2013 року в справі призначено судово-почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлені наступні питання: ким, ОСОБА_1 , чи іншою особою виконані підписи в документах, які містяться в матеріалах кредитної справи від 03березня 2008 року № 592-038Д, позичальник ОСОБА_1 , а саме: кредитному договорі від 03 березня 2008 року № 592-038д; додатковій угоді від 18квітня 2013 року №1 до кредитного договору від 03 березня 2008 року №592-038д; додатковій угоді від 21квітня 2008 року № 2 до кредитного договору від 03 березня 2008 року №592-038д; додатковій угоді від 30вересня 2008 №3 до кредитного договору від 03 березня 2008 № 592-038д; заяві на отримання кредиту від 27 лютого 2008 року; заяві на отримання кредиту від 30 вересня 2008 року; заяві на видачу готівки ОСОБА_1 в сумі 1 000 000 дол. США від 03 березня 2008 року № 0453; заяві на видачу готівки ОСОБА_1 в сумі 299 000 дол. США від 30 вересня 2008 року №2-123; інформації про умови кредитування від 27 лютого 2008 року; інформації про умови кредитування від 31 березня 2008 року; інформації про умови кредитування від 15 квітня 2008 року; інформації про умови кредитування від 30 вересня 2008 року; договорі застави (майнових прав) від 03 березня 2008 року; договорі застави (майнових прав) від 01 квітня 2008 року; додатковій угоді № 1 до договору застави (майнових прав) від 18 квітня 2008 року; додатковій угоді № 2 до договору застави (майнових прав) від 21 квітня 2008 року; додатковій угоді № 3 до договору застави (майнових прав від 30 вересня 2008 року).
Проведення експертизи доручено експертам Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. заслуженого професора М. С. Бокаріуса Міністерства юстиції України (61177, м. Харків, вул. Золочевська,8а).
Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи № 8401, складений 29 вересня 2014 року, відповідно до якого, підписи в документах, які містяться в матеріалах кредитної справи від 03березня 2008 року № 592-038Д, виконані ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 06 квітня 2015 року у справі призначено судово-почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлені питання ідентичні ухвалі суду від 08 липня 2013 року. Проведення експертизи доручено експертам Дніпропетровського науково-дослідному інституту судових експертиз (49000, м. Дніпропетровськ, Набережна Леніна,17, офіс 361).
Висновком повторної комісії судової почеркознавчої експертизи № 2074-15, складеного 01 грудня 2015 року, встановлено, що при оцінці результатів порівняльного дослідження встановлено, що збіжні ознаки стійкі, значні за об'ємом, суттєві (більшість з них відноситься до високоінформативних). Сукупність загальних та окремих ознак почерку індивідуальна (неповторна) та достатня для категоричного висновку про виконання досліджуваних підписів ОСОБА_1 .
Висновком експертів за результатами проведення комісійної судово-почеркознавчої експертизи, складеного 08листопада 2017 року, встановлено, що підписи від імені ОСОБА_1 у вказаних документах, які були надані на проведення експертизи, підписи від імені ОСОБА_1 виконані самим ОСОБА_1 .
Згідно з Єдиним державним реєстром судових рішень постановою Верховного Суду від 25 березня 2021 року касаційну скаргу ТОВ «ФК «Гефест» залишено без задоволення, постанову Запорізького апеляційного суду від 24 березня 2020 року, якою у задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено, залишено без змін.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив з того, що на момент укладення кредитного договору існував істотний дисбаланс прав та обов'язків сторін, оскільки маючи значну суму коштів на депозитному рахунку споживач зміг її отримати лише шляхом укладення кредитного договору, який став інструментом повернення споживачем своїх же коштів з банку. У даних правовідносинах споживач звернувся до банку за поверненням своїх коштів, і отримав ці ж кошти у банку однак як кредитні, що вказує на порушення принципу добросовісності, розумності та справедливості в момент вимушеного для споживача підписання кредитного договору.
Проте, колегія суддів з такими висновками апеляційного суду не погоджується виходячи з наступного.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави
і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей.
Згідно з частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.
За змістом наведених статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.
Отже, апеляційний суд, встановивши, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; у додатках до кредитного договору «Загальна вартість кредиту» та «Графік погашення кредиту», які підписані позивачем, міститься повна інформація стосовно умов кредитування, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання кредитного договору недійсним.
Разом з тим, апеляційний не звернув увагу на наступне.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) та від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зроблено правовий висновок про те, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку із цим суд, з'ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Проте апеляційний суд зазначених вимог закону не врахував та дійшов передчасного й формального висновку про визнання кредитного договору недійсним, не застосувавши до спірних правовідносин правові норми, які підлягають застосуванню, на що мав повноваження згідно з вимогами ЦПК України. Суд в достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не надав належної правової оцінки доводам і доказам сторін, по суті спір не вирішив, тому дійшов передчасного висновку про задоволення позову.
Так, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , крім іншого, посилався на те, що на час укладення оскаржуваного кредитного договору позивач володів грошовими коштами повністю співмірними тим, що були надані на підставі кредитного договору, і ці власні кошти позивача знаходились у володінні відповідача, який розпоряджався ними на умовах укладеного раніше депозитного договору.
Як встановлено судами, 26 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено депозитний договір у сумі 7 175 497,99 грн строком до 30 березня 2008 року. 03 березня 2008 року, тобто під час дії указаного депозитного договору, між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено договір про відкриття кредитної лінії у розмірі 1 млн доларів США, а згодом шляхом укладення додаткової угоди від 21 квітня 2008 року розмір кредитних коштів збільшено до 1 415 000,00 доларів США (що на час укладення цієї угоди за офіційним курсом НБУ становило 7 145 750 грн (1 долар=5,05 грн).
При зверненні позивача до банку щодо погашення кредитних зобов'язань за рахунок депозитних коштів належних позивачу, банк йому відмовив. (т. 1 а.с. 17-18)
Як на доводи апеляційної скарги, заявник посилався на те, що правовідносини щодо поєднання позивача в одній особі як вкладника банка та одночасно його позичальника, мають своїм наслідком припинення зобов'язання. Вважав, що спірні правовідносини регулюються положеннями статті 606 ЦК України, яку помилково не застосовано судом першої інстанції і фактичні обставини пов'язані з припиненням зобов'язань сторін належним чином не досліджувались і оцінки їм не надавалось.
Оскільки позивач визначає предмет та підстави позову, то обов'язком суду є установлення обґрунтованості позову та вирішення спору по суті заявлених вимог з визначенням правовідносин сторін, що випливають зі встановлених обставин та правових норм, які підлягають застосуванню до цих правовідносин.
Статтею 601 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Допускаються випадки так званого часткового зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. В такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.
Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:
- бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);
- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);
- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги (п. 29, 30 постанови ОП КГС від 22 січня 2021року у справі №910/11116/19).
Верховний Суд у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 22 січня 2021 року у справі № 910/11116/19 уточнив висновки щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, викладені в раніше прийнятих постановах Верховного Суду, зокрема, вказав:
- безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором;
- за дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним;
- заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог;
- наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов'язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника;
- наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.
Так, зі встановлених судами обставин справи вбачається наявність у позивача і відповідача зустрічних грошових вимог один до одного, строк виконання яких настав, та вчинення позивачем правочину щодо їх зарахування, що дає підстави дійти висновку про те, що зобов'язання позивача перед відповідачем є припиненим на підставі статті 601 ЦК України.
Колегія суддів виходить з того, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Тому, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, у разі невизнання кредитором права боржника на припинення зобов'язання за договором, таке право підлягає захисту судом за позовом боржника шляхом його визнання на підставі пункту 1 частини 2 статті 16 ЦК України.
Враховуючи те, що судом норми, що регулюють спірні правовідносини, застосовані неправильно, тому касаційний суд вважає за можливе ухвалити своє рішення, не передаючи справу на новий розгляд, про визнання зобов'язання припиненим.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Постановив:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» задовольнити частково.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 17 грудня 2019 рокускасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання кредитного договору недійсним задовольнити частково.
Визнати договір про відкриття кредитної лінії від 03 березня 2008 року № 592-038Д з додатковою угодою від 21 квітня 2008 року № 3 припиненими.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов