Постанова
Іменем України
29 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 314/3131/20
провадження № 61-17094св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О.,
Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи: Мелітопольська районна державна адміністрація Запорізької області, Михайлівська сільська рада Вільнянського району Запорізької області, Запорізький міський центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, Вільнянський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро),
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Запорізького апеляційного суду від 28 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Кримської О. М., Дашковської А. В., Гончар М. С.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Мелітопольська районна державна адміністрація Запорізької області, Михайлівська сільська рада Вільнянського району Запорізької області, Запорізький міський центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, Вільнянський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - Вільнянський РВ ДРАЦС), про визнання материнства.
Позов мотивований тим, що з 2008 року ОСОБА_1 проживала без реєстрації шлюбу зі ОСОБА_4 , від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народила доньку ОСОБА_5 . Під час народження дитини позивач взагалі не мала ніяких документів, які б засвідчували її особу, тому відомості про неї в медичному закладі записані з її слів. Через відсутність документів, що засвідчують її особу, а також постійні прояви насильства по відношенню до неї з боку батька дитини, з яким вона не проживає вже декілька років, її доньку ОСОБА_5 влаштовано до Комунального закладу «Оріхівський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей» Запорізької обласної ради (далі - КЗ «Оріхівський ОЦСПРД»), де вона перебувала з 14 грудня 2017 року, як покинута дитина. За час перебування дитини у спеціалізованій установі позивач кожного тижня по декілька разів відвідувала ОСОБА_5, але з кінця 2019 року ОСОБА_5 перебуває під опікою. Повернення їй доньки можливо лише за наявності в неї свідоцтва про народження ОСОБА_5 , в якому вона записана, як її мати. Через відсутність документів, що засвідчували її особу при народженні дитини, позивач не змогла зареєструвати її в органах державної реєстрації актів цивільного стану.
Отримавши в грудні 2019 року паспорт громадянина України, позивач одразу ж звернулась до Дніпровського районного у місті Запоріжжі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) із заявою про отримання свідоцтва про народження доньки, але листом від 28 січня 2020 року їй відмовлено у зв'язку з тим, що згідно з актовим записом про народження дитина зареєстрована на підставі акту органу внутрішніх справ України та закладу охорони здоров'я про підкинуту чи знайдену дитину. Відомості про матір вказані відповідно до частини другої статті 135 СК України (за рішенням органу опіки та піклування) - « ОСОБА_1 », без зазначення дати народження, громадянства та місця проживання.
ОСОБА_1 просила:
визнати її матір'ю дитини - ОСОБА_6 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Запоріжжі, Україна;
внести зміни до актового запису № 02 від 23 серпня 2018 року про народження ОСОБА_7 , зробленого Вільнянським РВ ДРАЦС,
поновити строк на подання позовної заяви про визнання материнства.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області в складі судді: Машкіної Н. В., від 20 травня 2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оцінивши досліджені
в судовому засіданні докази суд вважав доведеним позивачем факт біологічного споріднення як матері та дитини з малолітньою ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується висновком експерта №СЕ-19,108-21/889-БД від 02 березня 2021 року
Суд першої інстанції вказав, що законодавцем визначено вичерпний та чіткий перелік вимог, які випливають із сімейних відносин, до яких застосовуються позовна давність. Так, до вимоги про визнання материнства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір'ю дитини (частина третя статті 139 СК України). В судовому засіданні достовірно встановлено, що позивач дізналася про своє материнство в день народження дитини - ІНФОРМАЦІЯ_1 , що визнано нею в судовому засіданні. Таким чином, позовна давність в даному випадку розпочався ІНФОРМАЦІЯ_1 народження. В цей час позивач досягла 21 року, мала повну цивільну дієздатність.
Звертаючись до суду з позовом про визнання материнства, позивач мотивувала свої вимоги тим, що її право на материнство було порушено
в грудні 2017 року, коли дитина була відібрана і влаштована до КЗ «Оріхівський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей» Запорізької обласної ради, де вона перебувала з 14 грудня 2017 року, як покинута. Позивач не мала можливості повернути собі дитину, оскільки не мала документів, що підтверджують її особу, а також свідоцтва про народження дитини, щоб підтвердити походженні дитини саме від неї. Проте, жодних доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про зупинення або переривання перебігу строку позовної давності, передбачених статей 263, 264 ЦК України, перебіг якої розпочався ІНФОРМАЦІЯ_1, позивачем не надано і в судовому засіданні не встановлено. Посилання позивача на неможливість здійснити реєстрацію народження дитини через відсутність
в неї паспорту громадянина України чи будь-якого іншого документу, який би посвідчував її особу, суд вважає неспроможними, зважаючи на те, що позивачем не доведено, що вона вчиняла будь-які дії для цього протягом
8-річного строку з дня народження дитини до дня реєстрації її народження на підставі акту органу внутрішніх справ України та закладу охорони здоров'я про підкинуту чи знайдену дитину. В будь-якому разі загальний 11-річний строк з дня народження дитини до звернення позивача до суду з цим позовом є невиправдано тривалим, з 16 листопада 2018 року ОСОБА_6
ІНФОРМАЦІЯ_2 , має статус прийомної дитини в прийомній сім'ї відповідачів, що в повній мірі відповідає інтересам дитини, як було встановлено під час з'ясування її думки в судовому засіданні. Таким чином, зважаючи на інтереси позивачки, яка ставить питання щодо визнання свого материнства, та враховуючи найкращі інтереси дитини ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , які мають надзвичайне значення, враховуючи клопотання відповідачів про застосування позовної давності,
а також те, що в судовому засіданні не встановлено поважних причин його пропуску позивачем, суд зробив висновок, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з підстав визначених статтею 20, частиною третьою 139 СК України та частиною четвертою статті 267 ЦК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 28 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 20 травня 2021 року скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , матір'ю дитини ОСОБА_6 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Запоріжжі, Україна.
Внесено зміни до актового запису № 02 від 23 серпня 2018 року про народження ОСОБА_6 , складеного Вільнянським РВ ДРАЦС, зазначивши наступні дані: ОСОБА_6 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Запоріжжі, Україна, мати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянка України, уродженка м. Запоріжжя, батько ОСОБА_8 - на підставі частини першої статті 135 СК України.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на сьогодні ДНК-тест
є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства, що також узгоджується з практикою ЄСПЛ (Калачова проти Російської Федерації,№ 3451/05, § 34, від 07 травня
2009 року). Висновком експерта №СЕ-19,108-21/889-БД від 02 березня
2021 року встановлено біологічне споріднення між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженкою м. Запоріжжя, та неповнолітньою дитиною ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженкою м. Вільнянськ, Запорізької області. ОСОБА_1 може бути біологічною матір'ю дитини - ОСОБА_6 .. Ймовірність підтвердження спорідненості складає 99,9999%. Отже, письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи, доведено факт біологічного споріднення ОСОБА_1 (позивача у справі) та малолітньої дитини - ОСОБА_6 .
Як передбачено статтею 131 СК України, особа, яка вважає себе матір'ю дитини, може подати до суду заяву про визнання свого материнства, якщо запис про матір дитини вчинено відповідно до частини другої статті 135 цього Кодексу. Державна реєстрація народження малолітньої ОСОБА_6 була проведена Вільнянським районним відділом ДРАЦС ГТУЮ у Запорізькій області актовий запис № 02 від 23 серпня 2018 року. При цьому відомості про матір внесені відповідно до частини другої статті 135 СК України за рішенням органу опіки та піклування та зазначено, що матір'ю дитини є гр. ОСОБА_1 без зазначення дати народження, громадянства та місця проживання. Ураховуючи, що відомості про матір малолітньої дитини ОСОБА_5 , були зазначені на підставі рішення органу опіки та піклування відповідно до частини другої статті 135 СК України, в даному випадку правовою підставою позову заявленого ОСОБА_1 є положення статті 131 СК України. Як передбачено статтею 20 СК України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу. Це означає, що особа може звернутися до суду за захистом свого сімейного права або інтересу будь-коли незалежно від того, скільки часу спливло після моменту порушення цього права, моменту, коли особа дізналася про порушення свого права,
а також інших обставин, які слугують початком відліку строку позовної давності. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог з підстав пропуску строку позовної давності суд першої інстанції керувався положеннями частини третьої статті 139 СК України.
За змістом статті 139 СК України, жінка, яка вважає себе матір'ю дитини, має право пред'явити позов до жінки, яка записана матір'ю дитини, про визнання свого материнства. До вимоги про визнання материнства встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір'ю дитини. Предметом доказування у цих справах є відсутність кровної спорідненості між дитиною і жінкою, записаною як матір в актовому записі про народження дитини, та наявність такої спорідненості між дитиною й жінкою, яка вважає себе її матір'ю. Встановлення скороченої позовної давності має за мету чітке та оперативне визначення правового статусу дитини. Якщо особа вважає себе, а не іншу особу, вказану у актовому записі про народження, матір'ю дитини, то може доводити цей факт протягом одного року від дня, коли вона дізналася або могла дізнатися, що є матір'ю дитини. Таким чином, позовна давність в один рік, передбачена частиною третьою статті 139 СК України застосовується до вимог особи про визнання материнства з правових підстав визначених частиною другою статті 139 СК України, які в даному випадку не регулюють спірні правовідносини. Водночас суд першої інстанції вказані обставини не врахував і відмовив в задоволенні позову, застосувавши положення частина третьої статті 139 СК України, які не підлягали застосуванню, чим допустив неправильне застосування норм матеріального права.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2021 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що незастосування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного в частині третій пункту 13 в постанові Пленуму Верховного суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», та відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права (про порядок застосування позовної давності до вимоги про визнання материнства) у подібних правовідносинах.
Зазначає, що висновки апеляційного суду помилково ґрунтувалися на можливості незастосування позовної давності, встановленої частиною третьою статті 139 СК України, через тлумачення спору про материнство як спору про батьківство із посиланням на пункт 7 вказаної постанови Пленуму. Без посилання на норми права зроблено висновок, що частина третя статті 139 СК України підлягає застосуванню тільки за умов, перелічених в частині другій статті 139 СК України. Оскільки в свідоцтві про народження, складеному на підставі частини другої статті 135 СК України, визначені батьки дитини, тому за позовом ОСОБА_1 наявний спір про материнство, до якого судом першої інстанції правильно застосовано позовну давність в один рік
з часу народження дитини.
Рішенням суду першої справедливо встановлено, що між сторонами позову виникли правовідносини щодо батьківства дитини, проте позов про визнання батьківства на підставі статті 128 СК України не подавався. Тому за вимогами існуючого позову вимога про материнство має розглядатися на підставі частини третьої статті 139 СК України. Тому суд апеляційної інстанції безпідставно застосував пункт 7 вказаної постанови Пленуму без урахування висновку у пункті 13 тієї ж постанови.
Оскаржена постанова прийнята не в інтересах дитини. Опитана в судовому засідання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , пояснила, що до проживання в прийомній сім'ї вона перебувала в дитячому будинку, куди потрапила, тому що мати її покинула. До того вони проживали однією сім'єю, вона та біологічні батьки. Одного разу мати пішла з дому, залишивши її
з батьком і хворим дідусем, які про неї взагалі не дбали. Через деякий час її знайшли і забрали до реабілітаційного центру. В прийомній сім'ї їй дуже добре, мама ОСОБА_9 і батько ОСОБА_10 її люблять і піклуються про неї. На ОСОБА_1 вона не ображається, проте бути її донькою не бажає. Перебування дитини
в прийомній сім'ї в повній мірі відповідає інтересам дитини.
У грудні 2021 року ОСОБА_1 подала до суду відзив, у якому просила оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів. Вказує, що суд апеляційної інстанції вірно дійшов висновку, що позовна давність в один рік, передбачена частиною третьою статті 139 СК України застосовується до вимог особи про визнання материнства з підстав, визначених частиною другою статті 139 СК України, які в даному випадку не регулюють спірні правовідносини.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року: відкрито касаційне провадження у справі; зупинено дію постанови Запорізького апеляційного суду від 28 вересня 2021 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 10 листопада 2021 року вказано, що наведені
у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні порушив норми процесуального права).
Фактичні обставини справи
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 жовтня 2019 року встановлено факт народження ОСОБА_1 .
Згідно зі свідоцтвом про народження ОСОБА_1 , виданого повторно
27 листопада 2019 року Дніпровським районним відділом у м. Запоріжжя Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до довідки про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру за № 394594-2020 Дніпровським районним відділом
у м. Запоріжжя Управління Державної міграційної служби України
в Запорізькій області 27 листопада 2019 року видано свідоцтво про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_3 , має паспорт громадянина України, виданий 23 грудня 2019 року.
Згідно з медичним свідоцтвом про народження за № 1338 від 24 грудня
2017 року, виданим лікарем Комунального підприємства «Пологовий будинок № 9» м. Запоріжжя, ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , в зазначеному пологовому будинку ІНФОРМАЦІЯ_1 народила дівчинку, вагою 3 070 гр.
Відомостями обмінної карти ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , підтверджено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 вона народила дівчинку.
ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_1 пологовим будинком м. Запоріжжя видано довідку № 279 для призначення державної допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами.
З народження і до 2016 року дитина перебувала на обліку в Комунальному закладі Центрі первинної медико-санітарної допомоги № 9.
Згідно з актом органу внутрішніх справ та закладу охорони здоров'я про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку від 13 грудня 2017 року на території Садового товариства «Мрія» Люцернянської сільської ради знайдена дитина жіночої статі з прикметами: неохайно одягнена, брудна дівчинка 8-9 років, волосся темне, довге, очі чорні, смуглява, називає себе «Лізою», дату народження не знає, зовні здорова, має сухий педикульоз. Зі слів дитини встановлено, що мати залишила її приблизно 2 місця тому.
Відповідно до повідомлення Дніпровського районного у місті Запоріжжя відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) актового запису про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
у відділі не виявлено.
Згідно перевірки у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян наявна державна реєстрація народження ОСОБА_6 , проведеної Вільнянським РВ ДРАЦС (актовий запис № 02 від 23 серпня 2018 року). Відповідно до вказаного актового запису про народження дитина зареєстрована на підставі акту органу внутрішніх справ України та закладу охорони здоров'я про підкинуту чи знайдену дитину. Відомості про матір вказані відповідно до частини другої статті 135 СК України (за рішенням органу опіки та піклування) - ОСОБА_1 , без зазначення дати народження, громадянства та місця проживання.
Розпорядженням голови Михайлівської районної державної адміністрації
№ 303 від 16 листопада 2018 року створено з 16 листопада 2018 року на власній житловій площі прийомну сім'ю ОСОБА_11 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3 . Влаштовано з 16 листопада
2018 року на виховання та спільне проживання малолітню дитину, позбавлену батьківського піклування, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
з Комунального закладу «Запорізький ОЦСПРД».
Згідно повідомлення Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області від 16 січня 2020 року рішення про відібрання дитини
у ОСОБА_1 впродовж 2017-2019 років не приймалося.
Висновком експерта від 02 березня 2021 року встановлено біологічне споріднення між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженкою м. Запоріжжя, та неповнолітньою дитиною ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженкою м. Вільнянськ, Запорізької області. ОСОБА_1 може бути біологічною матір'ю дитини - ОСОБА_6 . Ймовірність підтвердження спорідненості складає 99,9999 %.
Позиція Верховного Суду
У справі, що переглядається:
суд першої інстанції вважав, що вимоги про визнання материнства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір'ю дитини (частина третя статті 139 СК України);
натомість апеляційний суд був переконаний в тому, що слід розмежовувати вимогу про визнання материнства на підставі статті 131 СК України, до якої позовна давність не застосовується, та вимогу про визнання материнства з правових підстав визначених частиною другою статті 139 СК України до якої застосовується позовна давність в один рік, передбачена частиною третьою статті 139 СК України застосовується;
ключовим питанням на яке слід надати відповідь суду, з урахуванням меж оскарження та аргументів касацій, є те, чи підлягає застосуванню позовна давність до вимоги про визнання материнства на підставі статті 131 СК України.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства.
Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так
і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 126 СК України).
Якщо батьки дитини невідомі, державна реєстрація її народження проводиться за рішенням органу опіки та піклування, яким визначається прізвище, власне ім'я, по батькові дитини і відомості про батьків (частина друга статті 135 СК України).
Особа, яка вважає себе матір'ю дитини, може подати до суду заяву про визнання свого материнства, якщо запис про матір дитини вчинено відповідно до частини другої статті 135 цього Кодексу (частина перша статті 131 СК України).
Жінка, яка записана матір'ю дитини, може оспорити своє материнство. Жінка, яка вважає себе матір'ю дитини, має право пред'явити позов до жінки, яка записана матір'ю дитини, про визнання свого материнства. Оспорювання материнства не допускається у випадках, передбачених частинами другою та третьою статті 123 цього Кодексу. До вимоги про визнання материнства встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися,що є матір'ю дитини (стаття 139 СК України).
До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу (частина перша статті 20 СК України).
Тлумачення норм СК України свідчить, що:
законодавець передбачив різні підстави для пред'явлення позовної вимоги про визнання материнства згідно статті 131 СК України та частини другої статті 139 СК України;
у статті 131 СК України регулюється випадок, за якого державна реєстрація народження дитини проводиться за рішенням органу опіки та піклування, яким визначається прізвище, власне ім'я, по батькові дитини
і відомості про батьків. Саме в такому разі особа, яка вважає себе матір'ю дитини, може подати до суду позовну заяву про визнання свого материнства. При цьому, з врахуванням змісту частини першої статті 20 СК України та статті 131 СК України, позовна вимога про визнання материнства згідно статті 131 СК України виключена законодавцем із сфери дії позовної давності;
частина друга статті 139 СК України стосується ситуації, за якої оспорити материнство може жінка, яка вважає себе матір'ю дитини, а матір'ю дитини записана інша жінка. Тобто позивачем є жінка, яка вважає себе матір'ю дитини, а відповідачем - жінка, яка записана матір'ю дитини. Предметом доказування в цьому разі є відсутність кровної спорідненості між дитиною і жінкою, записаною як матір в актовому записі про народження дитини, та наявність такої спорідненості між дитиною й жінкою, яка вважає себе її матір'ю. До позовної вимоги про визнання материнства згідно частини другої статті 139 СК України застосовується позовна давність в один рік.
Обміркувавши аргументи учасників справи колегія суддів вважає, що:
апеляційний суд обґрунтовано розмежовував вимогу про визнання материнства на підставі статті 131 СК України, до якої позовна давність не застосовується, та вимогу про визнання материнства з правових підстав визначених частиною другою статті 139 СК України, до якої застосовується позовна давність в один рік, передбачена частиною третьою статті 139 СК України;
встановивши, що позивач є біологічною матір'ю малолітньої
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відомості про матір малолітньої дитини ОСОБА_5 були зазначені на підставі рішення органу опіки та піклування відповідно до частини другої статті 135 СК України, і така вимога виключена законодавцем із сфери дії позовної давності, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про задоволення позову.
Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги, що оскаржена постанова прийнята не в інтересах дитини з посиланням на її думку, висловлену
в судовому засіданні, оскільки думка малолітньої не свідчить, що вирішення цього питання суперечить інтересам дитини, яка на момент розгляду цієї справи має статус прийомної дитини в прийомній сім'ї відповідачів.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку
з наведеним колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржену постанову апеляційного суду ? без змін; поновити дія постанови Запорізького апеляційного суду від 28 вересня 2021 року.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 28 вересня 2021 року залишити без змін.
Поновити дію постанови Запорізького апеляційного суду від 28 вересня
2021 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Краснощоков
І. О. Дундар
В. І. Крат