Постанова
Іменем України
29 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 522/9628/18
провадження № 61-13031св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О.,
Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2019 року у складі судді Єршової Л .С. та постанову Одеського апеляційного суду від 20 липня 2020 року у складі колегії суддів:Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С.
Короткий зміст позовної заяви
У червні 2018 року ОСОБА_1 подала до суду позов до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача, стягнення коштів.
Позов мотивований тим, що 16 жовтня 2015 року ОСОБА_1 уклала
з Акціонерним товариством «Банк Михайлівський» (далі -АТ «Банк Михайлівський») договір банківського рахунку «Поточний рахунок ощадний» № НОМЕР_1 , на підставі якого відкрито поточний рахунок № НОМЕР_2 , рахунок використовувався для внесення або зняття грошових коштів. 19 квітня 2016 року уклала з АТ «Банк Михайлівський» договір про надання та використання платіжної картки «Депозит вклад» від 19 квітня 2016 року № 200508949. Відповідно до умов договору банківського рахунку банк відкрив на її ім'я поточний рахунок № НОМЕР_3 в гривні для зберігання грошей на проведення операцій за допомогою картки відповідно до умов договору та її розпоряджень. 20 травня 2016 року через Інтернет нею було зроблено переказ грошей на її рахунок № НОМЕР_3
в АТ «Банк Михайлівський» в розмірі 190 229,73 грн, що підтверджено наданою АТ «Банк Михайлівський» випискою по особовому рахунку, загальна сума коштів, що знаходилася на поточному рахунку, складала 191 305,64 грн, що підтверджується довідкою по особовому рахунку, наданою АТ «Банк Михайлівський» від 23 лютого 2017 року.
Правлінням Національного банку України №14/БТ «Про віднесення АТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб» 23 травня 2016 року прийнято рішення № 812 про запровадження з 23 травня 2016 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Банк Михайлівський». На момент введення тимчасової адміністрації на її рахунках в АТ «Банк Михайлівський» знаходилися грошові кошти в розмірі 191 821,19 грн, які гарантувались та підлягали виплаті (поверненню) позивачу в порядку, встановленому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», які були виплачені відповідачем 11 грудня 2016 року, довідка про стан рахунку їй була скерована 23 лютого 2017 року. ОСОБА_1 вважає, що Фонд є боржником за своїм власним зобов'язанням, яке виникло безпосередньо із норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а розмір його зобов'язання перед позивачем становив загалом 191 821,19 грн.
З огляду на зазначене, ОСОБА_1 просила стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на її користь: відсотки з урахуванням встановленого індексу інфляції (інфляційні втрати) в розмірі 13 548,81 грн; три відсотки річних від простроченої суми зобов'язання в розмірі 2 531,41 грн; нанесений збиток (упущену вигоду) у розмірі 19 144,87 грн; моральну шкоду
в розмірі 5 000 грн та судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2019 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 20 липня
2020 року, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Суди зробили висновок, що майнові вимоги позивача про стягнення передбачених статтею 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат за прострочення грошового зобов'язання з виплати гарантованого відшкодування за договором вкладу, звернені позивачем до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та стосуються правомірності його дій, пов'язаних із виплатою позивачу відшкодування за вкладом, а не банку-боржника, що ліквідується.
Такий спір пов'язаний із виконанням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб владної управлінської функції з організації виплати суми гарантованого відшкодування та застосування відповідальності за несвоєчасне виконання такої виплати, тому є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
У постанові Верховного Суду по справі № 761/11256/17 від 05 вересня
2019 року роз'яснено, що спір в частині стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 3% річних та інфляційних втрат за час прострочення зобов'язання з виплати гарантованого відшкодування підлягає вирішенню
в порядку адміністративного судочинства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №761/10730/18 (провадження № 14-116цс19) зазначено, що вимоги про стягнення інфляційних витрат та 3% річних за прострочення грошового зобов'язання зверненні позивачкою до Фонду та стосуються безпосередньо правомірності дій останнього пов'язаних із виплатою відшкодування за вкладами, а тому також підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства..
Аргументи учасників справи
У серпні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якійпросить оскаржені судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що вимоги у цій справі не пов'язані
з вимогою вирішити публічно-правовий спір, тому справа підлягає розгляду
в порядку цивільного судочинства. Висновки суду першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам закону, оскаржені рішення ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 639/5960/17, від 30 січня 2019 року у справі № 826/12003/16, від 13 березня 2019 року у справі № 636/99/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі
№ 638/14694/18.
Підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
Позиція Верховного Суду
Згідно частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають
у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
У частині п'ятій статті 21 КАС України визначено, зокрема, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні
з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19) зазначено, що «вимоги про стягнення інфляційних витрат та 3 % річних за прострочення грошового зобов'язання зверненні позивачкою до Фонду та стосуються безпосередньо правомірності його дій пов'язаних із виплатою відшкодування за вкладами,
а тому підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства».
Аналогічні висновки зробив Верховний Суд у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі
№ 761/11256/17 (провадження № 61-31354сво18).
У пунктах 7.27-7.28, 7.71-7.72 постанови Великої Палати Верховного Суд від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20) вказано, що «спори, які виникають у судах у зв'язку з невиконанням суб'єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов'язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов'язань суб'єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин. Цей висновок є також актуальним для розмежування юрисдикції спорів при застосуванні процесуальних кодексів, які набули чинності з 15 грудня
2017 року.
Фонд як суб'єкт владних повноважень наділений владними управлінськими функціями, а правовідносини, які виникли між сторонами, є публічно-правовими та таким, що виникли з приводу соціальних гарантій. Велика Палата звертає увагу на те, що у цій справі позов про відшкодування моральної шкоди пред'явлено в одному провадженні з позовними вимогами про стягнення грошових коштів за аксесорним публічно-правовим зобов'язанням. А тому такі позовні вимоги підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. З огляду на характер правовідносин, що виникли між сторонами, зміст прав та обов'язків у цих правовідносинах і їх суб'єктний склад, слід виснувати, що у цій справі між сторонами виник публічно-правовий спір щодо нарахування, сплати та перерахунку соціальних виплат, який підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, а тому за позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України та про стягнення втрат частини соціальних виплат у зв'язку з несвоєчасною їх виплатою на підставі Закону України № 2050-III, з одночасним відшкодуванням моральної шкоди а тому справа підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.».
У цій справі вимоги позивача про стягнення передбачених статтею 625 ЦК України 3 % річних з урахуванням індексу інфляції за прострочення грошового зобов'язання пов?язані зі спором щодо правильності виплати Фондом коштів за відповідним вкладом в межах гарантованої суми відшкодування за договором вкладу, виплаченого Фондом, ці вимоги звернені позивачем до Фонду та стосуються правомірності його дій та застосування відповідальності за несвоєчасне виконання такої виплати.
Вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди пред'явлено
в одному провадженні з позовними вимогами про стягнення грошових коштів, які мають розглядатись в порядку адміністративного судочинства,
а тому такі позовні вимоги підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За таких обставини суди зробили обґрунтований висновок про закриття провадження у цій справі.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги з посиланням на висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 639/5960/17, від 30 січня 2019 року у справі № 826/12003/16, від 13 березня 2019 року у справі № 636/99/17, від 11 квітня 2018 року у справі
№ 758/1303/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 638/14694/18, оскільки зазначені постанови ухвалені за інших встановлених судами фактичних обставин.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги,з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені без додержання норм процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 липня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Краснощоков
І. О. Дундар
В. І. Крат