Постанова
Іменем України
29 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 263/15597/18
провадження № 61-5911ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Танаджи Геннадій Геннадійович,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 лютого 2021 року у складі судді Федоренко Т. І. та постанову Донецького апеляційного суду від 16 березня 2021 року у складі колегії суддів: Попової С. А., Зайцевої С. А., Пономарьової О. М.,
у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Танаджи Геннадій Геннадійович, про визнання довіреності та договору оренди приміщення недійсними.
Короткий зміст позовних вимог
В листопаді 2018 року ОСОБА_4 звернулась до суду із вказаним позовом про визнання недійсними:
- довіреності від 04 вересня 2002 року № 6588, посвідченої приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Танаджи Г. Г., за якою ОСОБА_3 був уповноважений розпоряджатися належними позивачу нежилими приміщеннями;
- договору оренди приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , будівля В-3, укладеного 01 березня 2003 року ОСОБА_3 на підставі вказаної довіреності, із орендарем ОСОБА_2 .
Позивач вказувала, що вказану довіреність № 6588 вона не оформлювала та не підписувала, оскільки на час її посвідчення була за межами України, що підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи від 06 вересня 2013 року № 588 та відомостями її закордонного паспорту.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 лютого 2021 року, яка залишена без змін постановою Донецького апеляційного суду від 16 березня 2021 року, клопотання третьої особи - приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Танаджи Г. Г. про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання довіреності недійсною задоволено.
Закрито провадження у цій справі в частині позовних вимог ОСОБА_4 про визнання довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Танаджи Г. Г. та зареєстрованої 04 вересня 2002 року за № 6588.
Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог про визнання довіреності недійсною, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що за вимогами про визнання довіреності від 04 вересня 2002 року № 6588, посвідченої приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Танаджи Г. Г., судом вже прийнято рішення щодо вимог про визнання цієї ж довіреності недійсною між тими самими сторонами ( ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ) та з приводу тих самих підстав (заявлене позивачем непідписання цієї довіреності та її перебування поза межами України), що набрало законної сили.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині закриття провадження у справі щодо вимоги про визнання недійною довіреності та скасувати постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити рішення про відмову у задоволенні клопотання про закриття провадження, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції або суду апеляційної інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області.
27 квітня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не повно з'ясовано обставини справи. Заявник зазначає, що тотожне клопотання про закриття провадження вже розглядалося судом першої інстанції та за результатами його розгляду було відмовлено у його задоволенні. Заявник вказує, що третя особа не була повідомлена про розгляд апеляційної скарги. Заявник зазначає, що у ОСОБА_5 відсутні повноваження на представництво інтересів третьої особи.
Відзив на касаційну скаргу
У червні 2021 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу задовольнити.
Вказаний відзив не береться до уваги Верховним Судом, оскільки він поданий поза межами строку для подання відзиву та до нього не додано доказів його надсилання іншим учасникам справи.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальним правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішенням, яке набрало законної сили, вирішено вимоги, які є тотожними позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення цивільної справи без винесення судового рішення, яким закінчено розгляд справи по суті, наслідком якої є, за загальним правилом, неможливість повторного звернення до суду з тотожним позовом. Ця форма закінчення цивільної справи застосовується у випадку, коли суд помилково відкрив провадження у справі або коли продовження процесу стає явно неможливим або недоцільним.
Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
Визначаючи підставу позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10 січня 2020 року у справі № 757/31606/15-ц (провадження № 61-18068св19).
У цивільній справі № 263/15106/17 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 постановою Донецького апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 25 березня 2020 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання недійсною довіреності від 04 вересня 2002 року, посвідченої приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Танаджи Г. Г.
Підставами заявленого ОСОБА_4 позову як у цій справі № 263/15597/18, так і у справі 263/15106/17 є заявлені порушення вимог статей 44, 48 ЦК України в редакції 1963 року, статей 41, 43, 44, 45, 50 Закону України «Про нотаріат», що полягають у дефекті волі позивача, а саме непідписання нею і несхвалення змісту довіреності у зв'язку з перебуванням за кордоном.
У справі № 263/15597/18 позивач в обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на експертний висновок № 588 від 06 вересня 2013 року та відомості її закордонного паспорту, проте позивач помилково відзначає докази у якості нових підстав позову.
З огляду на вищевказане, суди зробили правильний висновок, що за вимогами про визнання довіреності від 04 вересня 2002 року набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Доводи касаційної скарги стосовно відсутності повноважень у ОСОБА_5 на представництво ОСОБА_6 у судах першої та апеляційної інстанцій є безпідставними, оскільки в матеріалах справи наявні ордери та договір про надання правової допомоги, що підтверджують повноваження ОСОБА_5 діяти від імені ОСОБА_6 (т. 1 а. с. 158, 159, т. 2 а. с. 210).
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо неналежного повідомлення третьої особи про розгляд апеляційної скарги, оскільки вказана особа постанову апеляційного суду з цих, як і з будь-яких інших підстав не оскаржує.
Попереднє вирішення судом першої інстанції клопотань, за наслідками яких було ухвалено рішення про відмову в закритті провадження у справі не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, яка постановлена з додержанням норм процесуального права.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої та апеляційної інстанцій.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 лютого 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 16 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко Є. В. Петров