Постанова
Іменем України
27 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 496/2457/19
провадження № 61-17852св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Долговим Володимиром Михайловичем, на заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 10 лютого 2021 року у складі судді Галич О. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення пені (неустойки) за несплату аліментів.
На обґрунтування позову зазначила, що у провадженні Біляївського районного відділу ДВС ГТУЮ в Одеській області перебувають виконавчі провадження № 56245934, № 56246140, № 56246366 з примусового виконання виконавчих листів № 496/4148/17, виданих Біляївським районним судом Одеської області від 12 квітня 2018 року, про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на її користь на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , починаючи з 18 листопада 2016 року.
Позивачка вказує, що з моменту набрання сили вищезазначеним судовим рішенням минуло більше одного року. Аліменти на дітей відповідач сплачує не в повному обсязі, у зв'язку з чим виник борг по сплаті аліментів, який станом на 16 травня 2019 року становить 667 999,98 грн.
Вказане підтверджується відповідними розрахунками заборгованості по аліментах, здійсненним органами державної виконавчої служби.
Зазначає, що відповідач отримує постійний дохід та має можливість сплачувати призначені судом аліменти у повному розмірі. Про це свідчить спосіб його життя, часті подорожі, систематичні коштовні придбання, будівельно-ремонтні роботи, які він здійснює тощо.
Вважає, що заборгованість по аліментах виникла з вини ОСОБА_2 , а отже, відповідно до частини першої статті 196 Сімейного кодексу України, позивачка має право на стягнення з відповідача неустойки (пені).
З урахуванням пояснень до позовної заяви від 14 січня 2021 року, позивачка просила суд стягнути з ОСОБА_2 неустойку (пеню) у розмірі 628 241,40 грн за прострочення сплати аліментів та наявну заборгованість по аліментам.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 10 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на користь ОСОБА_1 у розмірі 207 429,99 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доказів відсутності його вини у виникненні заборгованості по сплаті аліментів не надано, тому позивачка має право на стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
Щодо інших позовних вимог суд першої інстанції вказав, що такі вимоги є безпідставними та не ґрунтуються на нормах закону.
При цьому, судом зазначено, що при обчисленні розміру неустойки (пені) ним прийняті до уваги висновки Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16.
Не погодившись з таким рішенням місцевого суду в частині відмовлених позовних вимог, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 10 лютого 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Узагальнені доводи касаційної скарги
25 жовтня 2021 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Долгова В. М. подала до Верховного Суду засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 10 лютого 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року, у якій просить суд оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з відповідача на її користь неустойку (пеню) за несплату аліментів у розмірі 628 241,40 грн.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
24 листопада 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 16 жовтня 2003 року, від шлюбу мають неповнолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Крім того, відповідачем у 2005 році усиновлено двох дітей позивачки від першого шлюбу: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження, де в графі «батько» зазначено « ОСОБА_2 ».
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 12 березня 2018 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в сумі 10 000,00 грн щомісячно, починаючи з 18 листопада 2016 року та до її повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 ; аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 10 000,00 грн щомісячно, починаючи з 18 листопада 2016 року та до досягнення нею віку 23 років, або закінчення навчання; аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в сумі 10 000,00 грн щомісячно, починаючи з 18 листопада 2016 року та до досягнення ним віку 23 років, або закінчення навчання.
Постановами старшого державного виконавця Біляївського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ в Одеській області Бєлоусовою Ю. П. від 23 квітня 2018 року за вказаним рішення відкриті виконавчі провадження № 56246366, № 56246140, № 56245934.
ОСОБА_2 сплата аліментів здійснювалась не у повному обсязі, у зв'язку з чим утворилася заборгованість по аліментам.
Згідно здійснених органом ДВС розрахунків заборгованості по аліментах, загальна заборгованість відповідача перед позивачкою по сплаті аліментів на утримання дітей станом на 16 травня 2019 року становить 667 999,98 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга на заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 10 лютого 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року містить доводи та вимоги лише в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені (неустойки) за несплату аліментів, а тому в силу приписів статті 400 ЦПК України в іншій частині вимог вказані судові рішення у касаційному порядку не переглядаються.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 51 Конституції України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів визначає Сімейний кодекс України (далі - СК України).
Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї (частини сьома-восьма статті 7 СК України).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Відповідно до частини другої статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Можна зробити висновок, що обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов'язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.
Зазначений висновок підтверджується і наявністю відповідальності за ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків, як передбачено у частині четвертій статті 155 СК України.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
Крім того, статтями 198, 199 СК України визначено, що батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Застосування норм цього Кодексу до відносин щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина встановлені статтею 201 СК України, у відповідності до якої до відносин між батьками і дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми статей 187, 189-192 і 194-197 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою-третьою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
У разі застосування до особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження".
Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Неустойка не сплачується, якщо платник аліментів є неповнолітнім.
Встановлено, що ОСОБА_2 за рішенням суду зобов'язаний сплачувати аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дітей, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України, оскільки обов'язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника.
В постанові від 25 квітня 2018 року по справі № 572/1762/15-ц (провадження № 14-37цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, правильно застосував до спірних правовідносин положення статті 196 СК України та дійшов вірного висновку, що відповідачем доказів відсутності його вини у виникненні заборгованості по сплаті аліментів не надано, тому позивачка має право на стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
Разом із тим, розмір неустойки (пені) суди попередніх інстанцій обчислили невірно.
Так, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частина третя статті 182, частина перша статті 200 СК України).
У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.
Тобто, у разі несплати аліментів у поточному місяці, з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки.
Встановлене частиною першою статті 196 СК України правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується розмір несплачених аліментів за кожен місяць та кількість днів прострочення за кожним платежем окремо.
Аліменти нараховуються щомісячно, тому строк виконання цього обов'язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.
Законодавець установив розмір пені - 1% за кожен день прострочення та період, за який нараховується пеня - за кожен день, починаючи з наступного, у який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов'язання не було виконане, і до дня, у який проведена сплата заборгованості чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені.
Таке правило застосовується у разі прострочення виконання зобов'язання зі сплати аліментів за місяць, у який вони мали бути сплачені.
Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток.
Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.
За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем. Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.
У разі виплати аліментів частинами, необхідно зазначити, що якщо такі часткові платежі вчинені протягом місяця, у якому повинні сплачуватися аліменти, і їх загальна сума становить місячний платіж, визначений у рішенні суду про стягнення аліментів, вважається, що той з батьків, який повинен сплачувати аліменти, виконав ці зобов'язання.
У разі, якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1 %.
Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.
У разі, якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.
Зазначені висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18), у зв'язку із чим відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, і дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток.
Разом із тим, суд першої інстанції помилково взяв до уваги правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16, у якій зазначено, що виходячи з того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, за змістом статті 196 СК України пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів. При цьому сума заборгованості зі сплати аліментів за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались.
Як зазначалось вище, Велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи постанову від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18), відступила від вказаних висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, правильно зазначив у мотивувальній частині судового рішення формулу розрахунку розміру пені за місячним платежем, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16ц (провадження № 14-616цс18), але фактично застосував формулу обрахування пені, викладену у постановах Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, безпідставно обмеживши нарахування пені за заборгованістю зі сплати аліментів тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення та залишивши рішення суду першої інстанції без змін.
Крім того, при обрахуванні розміру пені за заборгованістю зі сплати аліментів слід приймати до уваги викладену Верховним Судом у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21) правову позицію щодо врахування часткових платежів при наявності заборгованості за аліментами за попередні періоди, а також щодо формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості», що міститься у частині першій статті 196 СК України.
Так, Верховний Суд зазначив, що «при застосуванні формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» в абзаці 1 частини 1 статті 196 СК України якщо обмежувати нарахування пені поточною заборгованістю (тобто, тією яка існує за всі місяці станом на момент пред'явлення позову чи на інший момент), то при пред'явленні позову за період коли існувало прострочення, а на момент пред'явлення позову поточна заборгованість відсутня, то і не буде межі, яку не повинна перевищувати пеня. Як наслідок, очевидно, що потрібно розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованість за аліментами за певний місяць. Колегія суддів, з урахуванням принципу розумності, вважає, що оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред'явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується».
Щодо врахування часткових платежів при наявності заборгованості за аліментами за попередні періоди, Верховний Суд у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21) зазначив, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. В СК України не передбачено як відбувається погашення вимог за грошовим зобов'язанням, тому в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства, а саме стаття 534 ЦК України.
Встановлено, що за період з 18 листопада 2016 року по 16 травня 2019 року ОСОБА_2 були здійснені часткові платежі при наявності заборгованості за аліментами за попередні періоди, що необхідно ураховувати при визначенні розміру неустойки (пені).
Вказане свідчить про те, що судом апеляційної інстанції при апеляційному перегляді справи не встановлені фактичні обставини, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи.
Перевірка доводів касаційної скарги, пов'язаних з установленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній, перебуває поза визначеними статтею 400 ЦПК України межами перегляду справи в касаційному порядку, оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
У пункті 1 частини третьої статті 411 ЦПК України визначено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обгрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
За викладених обставин постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені (неустойки) за несплату аліментів підлягає скасуванню з направленням справи у вказаній частині вимог на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду справи суду належить урахувати наведені у цій постанові висновки суду касаційної інстанції, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки справа передається на новий розгляд, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України,Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Долговим Володимиром Михайловичем, задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені (неустойки) за несплату аліментівскасувати, справу у вказаній частині вимог направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов