Постанова
Іменем України
26 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 759/6542/19
провадження № 61-6175 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2021 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Болотова Є. В., Музичко С. Г.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту постійного проживання зі спадкоємцем та прийняття спадщини.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_5 , спадкоємцями якої є її сини: він та ОСОБА_6 .
За життя мати тяжко хворіла, потребувала допомоги, опіки, яку позивач особисто надавав за її життя. У зв'язку зі станом її здоров'я, практично останні півроку, до часу її смерті він проживав разом із нею по АДРЕСА_1 . Надавати допомогу та опіку мамі його допомагала дочка - ОСОБА_7 .
Після смерті матері він дізнався, що вона залишила заповіт на ім'я брата - ОСОБА_6 , який звертався до Ірпінської міської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом, на підставі його заяви було заведено спадкову справу № 112/2016. Як вбачається із матеріалів спадкової справи у своїй заяві від 06 квітня 2016 року № 305 при зверненні до державного нотаріуса Ліфанов О. П. зазначив, що інших спадкоємців не має, чим ввів в оману державного нотаріуса. Таким чином, проживаючи на момент смерті мами та протягом півроку до смерті разом зі спадкодавицею, вважав, що частка майна померлої відповідно до статті 1241 ЦК України буде збережена за ним. Заяву про відмову від прийняття спадщини він не подавав.
Таким чином, після смерті матері його брат отримав свідоцтво про прийняття спадщини за заповітом на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею 0,0383 га, кадастровий номер 3210946200:01:028:0006 за вказаною адресою.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер. Після його смерті було заведено спадкову справу та прийнято спадщину за заявою його дочки - ОСОБА_2 та сина - ОСОБА_3 , обов'язкову частку у спадщині за заповітом не отримала його дружина, відмовившись від неї заявою № 671. Відповідачі отримали свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно після смерті їх батька - ОСОБА_6 , яке брат отримав після смерті їх матері.
02 листопада 2017 року з метою оформлення спадкових прав він звернувся до Ірпінської міської державної нотаріальної контори Київської області та дізнався, що при оформленні спадкової справи за заповітом його брат - ОСОБА_6 не зазначив нотаріусу про існування ще одного спадкоємця, приховавши дані відомості. Вважав себе таким, що прийняв спадщину після смерті матері у зв'язку з тим, що постійно проживав зі спадкодавицею, опікувався нею, тому на законних підставах має право на оформлення обов'язкової частки у спадкуванні за заповітом відповідно до статті 1241 ЦК України.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд встановити факт його постійного проживання на момент смерті матері - ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із спадкодавцем, визнавши його таким, що прийняв спадщину після смерті його матері.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 04 листопада 2020 року у складі судді Петренко Н. О. позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт постійного проживання відповідача разом із його матір'ю станом на 12 березня 2016 року. Визнано ОСОБА_1 таким, що прийняв спадщину після смерті його матері.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Підставою для визнання спадкоємця таким, що прийняв спадщину, є саме постійне його проживання із спадкодавцем, а не лише реєстрація місця проживання за адресою спадкодавця. Тобто суд при вирішенні питання, чи прийняв спадкоємець спадщину в порядку, визначеному частиною третьою статті 1268 ЦК (шляхом постійного проживання із спадкодавцем на час його смерті), виходив з того, що місце реєстрації спадкодавця не має вирішального значення, якщо буде встановлено факт фактичного постійного проживання спадкоємця із спадкодавцем, а позивач дійсно постійно проживав зі своєю матір'ю, оскільки його будинок знаходиться поряд з будинком, в якому проживала спадкодавиця.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 15 березня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_8 - задоволено. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 листопада 2020 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що участь в утриманні та догляді, як і проживання у сусідньому будинку, не може свідчити про факт спільного проживання. Встановлено, що він знав про заповіт матері, складений на свого брата, знав про те, що брат отримав свідоцтво про право на спадщину. Вказане свідоцтво він не оскаржував, як непрацездатна особа, яка мала право відповідно до статті 1241 ЦК України на обов'язкову частку у спадщині. Звернувся позивач до нотаріальної контори 25 вересня 2017 року лише після смерті брата 02 травня 2017 року, оскільки вважав, що частина спірного будинку в порядку спадкування перейде до нього у власність. Разом з тим, не оспорює позивач і отримані 04 червня 2018 року після смерті його брата свідоцтва про право на спадщину за заповітом його дітьми: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ..
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 766/8659/18, від 20 березня 2019 року у справі № 754/12095/16, від 01 квітня 2020 року у справі № 724/1522/17, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року касаційне провадження у справі відкрито та витребувано цивільну справу № 759/6542/19 із Святошинського районного суду м. Києва.
У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив факт постійного проживання позивача з матір'ю, взявши до уваги показання свідків ОСОБА_9 (сусідки), ОСОБА_7 (дочки позивача), ОСОБА_10 (куми померлого ОСОБА_6 ), ОСОБА_11 (сусідки), ОСОБА_12 (дружини брата позивача). Вказував, що житловий будинок по АДРЕСА_1 , в якому проживав позивач зі спадкодавцем, є частиною домоволодіння з господарськими спорудами та будівлями, які розташовані на одній земельній ділянці, серед яких є будинок позивача, в якому він проживав поряд з матір'ю. Проте коли мати захворіла, він переніс свої особисті речі та перейшов в будинок матері і останні півроку, коли мати хворіла, проживав з нею в одному будинку, ночував там, доглядав та піклувався про неї.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційні скарги
У липні 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_8 - подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим. Відтак, підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 - мати позивача, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 (а.с. 8, т. 1).
За життя 17 травня 1989 року ОСОБА_5 склала заповіт, відповідно до якого все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що буде їй належати на день смерті і на що вона матиме право за законом, заповідала сину - ОСОБА_6 (а.с. 107, т. 1).
Як вбачається із матеріалів спадкової справи, рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 29 квітня 2016 року встановлено факт, що заповіт, складений 17 травня 1989 року ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_6 , посвідчений державним нотаріусом Ірпінської державної нотаріальної контори Копиловою В. В., зареєстрований в реєстрі за № 1-1406, належить ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 116, т. 1).
26 грудня 2016 року ОСОБА_6 звернувся до Ірпінської міської державної нотаріальної контори Київської області із заявою про прийняття спадщини. У заяві зазначив, що інших спадкоємців, передбачених статтею 1241 ЦК України (право на обов'язкову частку у спадщині) не має (а.с. 122, т. 1).
21 лютого 2017 року ОСОБА_6 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яка складається з 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 147, т. 1).
Інша частина будинку відповідно до даних архівної довідки від 13 жовтня 2016 року № 1016 належить по 1/4 частині ОСОБА_14 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 06 липня 1965 року за реєстровим № 2879 та ОСОБА_15 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 06 липня 1965 року за реєстровим № 2879 (а.с. 142, т. 1).
26 грудня 2016 року ОСОБА_6 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яка складається з земельної ділянки площею 0,0383 га, кадастровий номер 3210946200:01:028:0006, розташованої по (а.с. 181, т. 1).
Також судом встановлено, що на час смерті матері - ОСОБА_5 , позивач відповідно до пенсійного посвідчення від 19 липня 2007 року № НОМЕР_2 був пенсіонером та інвалідом третьої групи (а.с. 65-66, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер брат позивача - ОСОБА_6 (а.с. 154, т. 1).
За життя ОСОБА_6 02 грудня 2016 року склав заповіт, відповідно до якого все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що буде йому належати на день смерті і на що він матиме право, заповідав синові - ОСОБА_3 та дочці - ОСОБА_2 (а.с. 153, т. 1).
Відповідно довідки виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради Київської області від 14 липня 2017 року № 199 ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 мешкав та був зареєстрований по АДРЕСА_1 з 08 січня 1972 року по день смерті (а.с. 155, т. 1).
Як вбачається із матеріалів спадкової справи, діти померлого ОСОБА_6 : ОСОБА_3 та ОСОБА_2 04 червня 2018 року отримали свідоцтва про право на спадщину за заповітом по 1/4 частині житлового будинку АДРЕСА_1 , що становить 1/2 частку спадкового майна та по 1/2 частині земельної ділянки площею 0,0383 га, кадастровий номер 3210946200:01:028:0006 (а.с. 196, 203, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України ).
Згідно з частиною другою статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.
Згідно із частиною першою статті 1221 ЦК України передбачено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України внаслідок смерті особи відкривається її спадщина. Часом відкриття спадщини є день смерті особи.
Згідно із частиною першою статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого у статті 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.
Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Згідно з частиною першою статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Право на обов'язкову частку - це суб'єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов'язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов'язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов'язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. При з'ясуванні чи відноситься певний суб'єкт до кола осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині слід враховувати, що непрацездатність особи повинна підтверджуватися відповідними документами. При цьому відповідна особа для віднесення її до кола суб'єктів, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини.
До спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку в спадщині, необхідно також відносити спадкоємців, які відмовилися від прийняття спадщини, не прийняли спадщину, усунені від права на спадкування або померли до відкриття спадщини, але в яких є спадкоємці за правом представлення (стаття 1266 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Згідно з частинами першою, шостою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.
Отже, за змістом положень статті 29 ЦК України та статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» особа може мати декілька місць проживання, однак проведенням реєстрації свого місця проживання у конкретному жилому приміщенні особа сама визначає його як постійне місце проживання.
Згідно з пунктами 3.21, 3.22 глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок) (у редакції чинній на момент відкриття спадщини) спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.
Встановлено, що ОСОБА_1 на момент смерті спадкодавця був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 5, т. 1).
При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, які прийняли спадщину, законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини. Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окрему, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов обґрунтованого висновку, що подані позивачем докази достовірно не підтверджують факт його проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, оскільки він зареєстрований та проживав в іншому будинку. При цьому апеляційним судом правильно враховано, що позивач знав про заповіт матері, складений на свого брата, знав про те, що брат отримав свідоцтво про право на спадщину. Вказане свідоцтво він не оскаржував, як непрацездатна особа, яка мала право відповідно до статті 1241 ЦК України на обов'язкову частку у спадщині. Звернувся позивач до нотаріальної контори 25 вересня 2017 року лише після смерті брата 02 травня 2017 року.
Таким чином, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Посилання касаційної скарги на те, що житловий будинок по АДРЕСА_1 , в якому проживав позивач зі спадкодавцем, є частиною домоволодіння з господарськими спорудами та будівлями, які розташовані на одній земельній ділянці, серед яких є будинок позивача, в якому він проживав поряд з матір'ю, безпідставні і матеріалами справи не підтверджуються.
На а.с. 42, т. 1 наявна копія державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого на ім'я ОСОБА_5 , з якого убачається, що належна їй земельна ділянка межує із земельною ділянкою ОСОБА_1 . Тобто, належний ОСОБА_1 житловий будинок, в якому він зареєстрований та проживав на час відкриття спадщини, розташований на іншій земельній ділянці і є окремим домоволодінням, а тому відсутні підстави вважати, що позивач постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Ураховуючи викладене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення апеляційного суду без змін.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2021 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта