Постанова
Іменем України
26 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 501/1294/20
провадження № 61-14688св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , підписану адвокатом Ткач Яною Сергіївною, на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 21 січня 2021 року в складі судді Петрюченко М. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 14 липня 2021 року в складі колегії суддів Комлевої О. С., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,
Історія справи
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення.
Позов мотивувала тим, що перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, якому на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 . Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказувала, що після реєстрації шлюбу вселилася до спірної квартири як член сім'ї (дружина) власника житла, а в подальшому сторони проживали в квартирі разом з дитиною як одна сім'я. Зазначала, що вказана квартира є її та дитини єдиним житлом; у квартирі знаходяться всі її речі. У березні 2020 року позивачка разом із сином поїхала до своїх батьків в м. Київ, однак у зв'язку із запровадженням на території України карантину не змогла повернутись до міста Чорноморськ, що свідчить про поважність причин її відсутності за місцем реєстрації. Повернувшись у квітні 2020 року до м. Чорноморська, позивачка не змогла потрапити до квартири, адже відповідач змінив замки на дверях.
З огляду на викладене ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення, яким зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_1 разом із сином ОСОБА_3 до вказаної квартири та передачі позивачці ключів від квартири.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 21 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 14 липня 2021 року, позов задоволено: зобов'язано ОСОБА_2 усунути позивачці перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_1 разом із сином ОСОБА_3 до вказаної квартири та передачі позивачці ключів від квартири; вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судові рішення мотивовані тим, що відповідач чинить позивачці перешкоди в користуванні квартирою, в якій ОСОБА_1 разом із дитиною були зареєстровані в установленому законом порядку як члени сім'ї власника житлового приміщення.
Аргументи учасників справи
30 серпня 2021 року ОСОБА_6 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просив їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга в уточненій редакції мотивована тим, що суди при вирішенні спору не дослідили питання дотримання балансу інтересів між захистом права власності відповідача на спірну квартиру та правом позивачки як колишнього члена сім'ї на користування цим житлом. Зазначав, що суди також не приділили увагу інтересам дитини сторін та не з'ясували, чи будуть забезпечені його права в разі задоволення позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалами Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження в справі, а в частині посилання на постанову Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 308/6915/19 касаційну скаргу визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року зазначено, що заявник оскаржує судове рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, вказуючи що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року в справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року в справі № 753/481/15-ц та постановах Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17, від 09 жовтня 2019 року в справі № 695/2427/16-ц, від 09 жовтня 2019 року в справі № 523/12186/13-ц, від 01 липня 2020 року в справі № 333/3749/18.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 20 листопада 2010 року перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після укладення шлюбу ОСОБА_1 вселилась в спірну квартиру як дружина власника житла з реєстрацією місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 . У подальшому за вказаною адресою проживав і малолітній ОСОБА_3 як син сторін у справі.
10 травня 2020 року до Чорноморського відділення поліції в Одеській області надійшло повідомлення від гр. ОСОБА_1 про те, що позивачка не може потрапити до квартири внаслідко зміни замків (зареєстровано до ІПНП за №4919). За вказаним повідомленням проведено перевірку.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів не приймає доводи, викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
У частині першій статті 383 ЦК України та статті 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
У частині першій статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Близькі за змістом положення містяться в частині першій статті 405 ЦК України.
У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що суди не перевірили дотримання балансу інтересів сторін, зокрема: відповідача як власника житла, права якого захищені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та позивачки як колишнього члена сім'ї власника житла. Вказує, що на стадії апеляційного перегляду справи в суду була наявна інформація про розірвання шлюбу між сторонами.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року в справі № 754/8540/19 (провадження № 61-10302св21) вказано, що: «до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу».
Установивши, що відповідач чинить перешкоди позивачці та малолітній дитині сторін у користуванні жилим приміщенням, до якого вони вселилися на законних підставах як члени сім'ї власника, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок про задоволення позову шляхом вселення та зобов'язання вчинити дії.
Доводи відповідача про те, що суди не врахували, що після розірвання шлюбу сторін до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 162 ЖК УРСР щодо встановлення позивачці плати за користування жилим приміщенням, колегія суддів відхиляє, оскільки дослідження судом обставин про сплату або несплату ОСОБА_1 коштів за користування житловим приміщенням не входить до предмета доказування в справі, що переглядається, а зустрічних позовних вимог про покладення на позивачку такого обов'язку ОСОБА_2 не пред'явив.
Колегія суддів не приймає посилання відповідача в касаційній скарзі на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року в справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року в справі № 753/481/15-ц та постановах Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17, від 09 жовтня 2019 року в справі № 695/2427/16-ц, від 09 жовтня 2019 року в справі № 523/12186/13-ц, від 01 липня 2020 року в справі № 333/3749/18, оскільки предметом спору в указаних справах є припинення права користування жилим приміщенням та/або виселення, а не усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом вселення.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).
Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов'язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна. Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Суд першої інстанції прийняв до уваги, що відповідач, надаючи особисті пояснення в судовому засіданні, вказав, що замок від вхідних дверей могла замінити його мати, а у спірній квартирі з його згоди проживають сторонні особи.
За відсутності відомостей про наявність у позивачки та дитини сторін іншого житла вселення до спірної квартири осіб, які набули право користування житлом на законних підставах та не позбулися його після розірвання шлюбу між сторонами, з урахуванням того, що відповідач сервітут позивачки у встановленому законом порядку не оспорив, не свідчить про порушення балансу інтересів сторін у спірних правовідносинах та, зокрема, положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги в зв'язку з необхідністю врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року в справі № 754/8540/19 (провадження № 61-10302св21), дають підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін як прийняті з дотриманням норм матеріального й процесуального права.
З урахуванням висновків щодо суті касаційної скарги судові витрати, пов'язані з розглядом справи в суді касаційної інстанції, підлягають залишенню за ОСОБА_2 .
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , підписану адвокатом Ткач Яною Сергіївною, залишити без задоволення.
Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 21 січня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
М. М. Русинчук