вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
02.05.2022м. ДніпроСправа № 904/56/22
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мельниченко І.Ф., розглянув спір
за позовом Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області), м. Кивий Ріг, Дніпропетровської обл.
до Державного підприємства " Дніпровське лісове господарство", м. Дніпро
про стягнення збитків у сумі 125 738,70 грн.
Без участі представників сторін.
Державна екологічна інспекція Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення 125 738,70 грн., що складають суму завданих державі збитків, двох дерев внаслідок незаконного пошкодження тридцяти на території кварталу 36 виділу 31 Обухівського лісництва Державного підприємства "Дніпровське лісове господарство".
Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що на території кварталу 36 виділу 31 Обухівського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство» невідомими особами здійснено пошкодження тридцяти двох дерев шляхом зрізання їх крони, чим завдано збитки на загальну суму 125 738,70 грн.
Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористався.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2022 відкрито провадження у справі № 904/56/22, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
З метою повідомлення відповідача про його право подати відзив на позовну заяву, на адресу останнього, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, направлялась ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2022.
Станом на 14.03.2022 конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі був повернутий до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою "за закінченням терміну зберігання".
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що неотримання відповідачем листа з ухвалою суду та повернення його до суду з відміткою " за закінченням терміну зберігання " є наслідком свідомого діяння (бездіяльності) відповідача щодо його належного отримання, тобто, є власною волею відповідача.
За приписами пунктів 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітка про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті
Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі № 904/56/22 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
З огляду на викладене та згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними у справі матеріалами, а рішення підписано без його проголошення.
За результатом дослідження матеріалів справи, оцінки доказів у їх сукупності господарський суд, -
Предметом доказування є обставини щодо наявності порушення відповідачем вимог щодо ведення лісового господарства, встановлені у сфері охорони, захисту та використання лісів, що є підставою для покладання на останнього, як постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України.
Державною екологічною інспекцією у Дніпропетровській області (правонаступником якої є позивач) здійснено позапланову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства на території кварталу 36 виділу 31 Обухівського лісництва Державного підприємства «Дніпровське лісове господарство», за результатами якої складено акт від 07.06.2019.
Із вказаного акту вбачається, що позапланова перевірка здійснена відповідно до листа слідчого СВ Амур-Нижньогородського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області від 20.05.2019 № 45.1 вих. 2671 та згідно наказу від 04.06.2019 року №650-П.
У вказаному акті зазначено про те, що під час проведення позапланової перевірки встановлено, що на території кварталу 36 виділу 31 Обухівського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство», яка проводилась старшим державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Дніпропетровської області Колесніковим Ігорем Миколайовичем у присутності лісничого вказаного лісництва Зідри Юрія Борисовича, виявлено ряд порушень законодавства, зокрема, пошкодження зелених насаджень шляхом зрізання крони дерева: до ступеня припинення росту, дерева у кількості 32 (тридцять дві) одиниці, що є порушенням статті 69 Лісового кодексу України, та статей 25, 27 Закону України «Про рослинний світ».
В акті також зазначено про те, що на момент перевірки встановити особу правопорушника не вбачається можливим, а також те, що даний факт є підставою для нарахування збитків заподіяних державі згідно Постанови КМУ № 665 від 23.07.2008 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу», та вказано про те, що розрахунок збитків буде проведено додатково.
Акт підписано зі сторони екологічної інспекції старшим державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Дніпропетровської області Колесніковим І. М.
Як вбачається із розрахунку шкоди, заподіяної державі внаслідок пошкодження зелених насаджень шляхом зрізання крони дерева до ступеня припинення росту у виділі 31 кварталу 36 Обухівського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство», загальна сума збитків склала 125738,70 грн. Розрахунок проведено відповідно до такс для обчислення розміру шкоди, (додаток №1), затверджених постановою КМУ від 23.07.2008 року за №665.
Звертаючись до суду з позовом про стягнення збитків в сумі 125738,70 грн., позивач вказує про те, що у відповідача відсутній спеціальний дозвіл на використання лісових ресурсів (лісорубний квиток), у зв'язку з чим останній не мав права на території кварталу 36 виділу 31 Обухівського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство» здійснювати пошкодження дерев.
Крім того, позивач звертає увагу на те, що обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.
Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Господарський суд зазначає про те, що позивачем до матеріалів справи залучено копію претензії №4-6748-6-3 від 02.07.2019 про відшкодування збитків на суму 125 738,70 грн., яка адресована ОСОБА_1 (смт. Обухівське Дніпропетровського району , Дніпропетровської області) в додатку до якої зазначено: розрахунок розміру шкоди, заподіяної державі внаслідок пошкодження зелених насаджень до ступеня припинення росту під час незаконної порубки лісу.
Проте, позивачем не надано до суду жодного доказу на підтвердження надсилання вказаної претензії як адресату, так і відповідачу, та пояснень відносно того, на підтвердження яких обставин залучено вказаний доказ, з огляду на те, що ОСОБА_1 не є учасником у даній справі.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання іншою особою.
Захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в суді кожна особа вправі здійснювати шляхом звернення з позовом, предмет якого кореспондується із способами захисту, визначеними у статті 16 ЦК України, договором або іншим законом.
Статтею 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.
Частиною 2 статті 19 ЛК України визначено, що обов'язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.
Згідно з частиною 1 статті 69 ЛК України, спеціальне використання лісових ресурсів на виділеній лісовій ділянці проводиться за спеціальним дозволом - лісорубний квиток або лісовий квиток, що видається безоплатно.
Згідно статті 10 Лісового кодексу України, ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності. Суб'єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.
Положеннями статті 63 ЛК України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Згідно пункту 5 частини 1 статті 64 ЛК України, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень.
Відповідно до статті 86 ЛК України, організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.
За змістом пункту 5 частини 2 статті 105 ЛК України, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Відповідно до статті 107 ЛК України, підприємства, установи, організації зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.
Відповідно до частини 4 статті 68 вказаного Закону, підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати шкоду, завдану ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Статтею 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" закріплені економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема, передбачено відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів (ч.1 ст. 69 наведеного вище Закону).
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.
Отже, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Тобто, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Відповідно до статті 35 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища” державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища. Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища, а також дотримання заходів біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об'єктів навколишнього природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритій системі. Порядок здійснення державного контролю за охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів визначається цим Законом та іншими законами України.
В силу положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 202 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів; про охорону, утримання і використання зелених насаджень; про використання, охорону і відтворення рослинного світу; пред'являти претензії про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; вживати в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах.
Відповідно до пунктів 1, 7 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року № 275 Державна екологічна інспекція України (далі - Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідно до пунктів 1, 3 розділу І Положення про Державну екологічну інспекцію Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області), затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 01.06.2021 № 254, Державна екологічна інспекція Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) (далі - Інспекція) є міжрегіональним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується. Основним завданням Інспекції є реалізація повноважень Держекоінспекції у межах Дніпропетровської та Кіровоградської областей.
Пунктом 10 розділу II вищевказаного Положення визначено, що Інспекція вживає в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступає позивачем та відповідачем у судах.
Таким чином, Інспекція є уповноваженим державою органом на звернення до суду з позовною заявою про стягнення завданих державі збитків, внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства.
Згідно частин 6, 7 статті 7 ЗУ «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім'я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.
Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб'єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.
В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом.
Якщо суб'єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями.
Зауваження суб'єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід'ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю). Один примірник акта вручається керівнику чи уповноваженій особі суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі в останній день заходу державного нагляду (контролю), а другий зберігається в органі державного нагляду (контролю).
Тобто, за результатами перевірки складається акт, вимоги до якого визначені статтею 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
Статтею 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.
Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідно довести такі елементи: 1. Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії. 2. Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). 3. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. 4. Вина особи, що завдала шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Наявність всіх зазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
У деліктних правовідносинах саме на Інспекцію покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювана шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. В свою чергу, підприємство повинно довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.10.2018 р. у справі № 925/119/18 та від 22.07.2019 року у справі №909/374/18.
На підтвердження вчинення відповідачем правопорушення, що стало підставою для нарахування шкоди, позивачем надано акт перевірки та розрахунок шкоди.
Наданий акт не є належним доказом який би підтверджував наявність шкоди, оскільки його складено в односторонньому порядку з порушенням вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
Так, як вбачається із матеріалів справи, наказом Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області №650-П від 04.06.2019 року для здійснення позапланової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства було призначено комісію у складі старших державних інспекторів з охорони навколишнього природного середовища Дніпропетровської області Колеснікова І. М., Педоренка В.І., та державних інспекторів - Чекубаш М.О., Хлівна К.О., в той час вбачається із акту перевірки, остання здійснювалась, не комісією, яка була призначена зазначеним вище наказом, а лише одним із її членів - старшим державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Дніпропетровської області Колесніковим І. М., яким і було одноособово підписано акт.
Крім того, вказаний акт містить дані про те, що перевірка проводилася в присутності лісничого Обухівського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство» Зідри Юрія Борисовича, проте, підпис останнього на вказаному акті відсутній, як відсутні в акті і дані, про відмову суб'єкта господарювання підписати акт перевірки, чи то про підписання акту із зауваженнями.
Не надано позивачем до матеріалів справи і доказів, які б свідчили про вручення (надсилання) керівнику чи уповноваженій особі суб'єкта господарювання - юридичної особи (відповідача), одного примірника акта.
Жодних інших доказів на підтвердження виявленого правопорушення інспекцією надано не було.
Згідно із ч. 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Таким чином, позивачем не доведено належними доказами виникнення у відповідача зобов'язання по відшкодуванню шкоди.
З огляду на викладене у суду відсутні підстави для задоволення заявлених вимог.
Згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на позивача.
Керуючись статтею 19 Конституції України, статтею 1166 Цивільного кодексу України, статтями 10, 19, 64, 86, 105, 107 Лісового кодексу України, статтею 35 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища”, статтею 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні позовних вимог Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) до Державного підприємства "Дніпровське лісове господарство" про стягнення стягнення збитків у сумі 125 738,70 грн. - відмовити.
Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повне рішення складено 02.05.2022.
Суддя І.Ф. Мельниченко