19 квітня 2022 року
справа №813/3782/16
провадження № П/813/3992/16
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Грень Н.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Савки В.А.,
представника позивача Сірого А.В.,
представник відповідача Холявки І.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство “Укрсиббанк” про скасування податкових повідомлень-рішень,-
встановив:
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство “Укрсиббанк” у якій з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просить суд:
- скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.10.2016 року №0038001700, №0037001700 оформлені Самбірською ОДПІ ГУ ДФС у Л/о про зобов'язання сплати щодо ОСОБА_1 податкових грошових зобов'язань на загальну суму - 206630,49 грн, як неправомірні.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення №0038001700, №0037001700 від 18.10.2016 року є незаконним, необґрунтованим та підлягає скасуванню, оскільки, базується на безпідставних висновках податкового органу про порушення ОСОБА_1 вимог Податкового кодексу України щодо декларування доходу у вигляді анульованої банком заборгованості по процентах та штрафних санкціях, нарахованих за несвоєчасну сплату кредиту.
Ухвалою суду 01.11.2016 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 10.11.2016 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні.
У попередньому судовому засіданні, що відбулось 22.12.2016 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Укрсиб Банк".
Ухвалою суду від 28.02.2017 витребувано додаткові докази та зупинено провадження у справі.
Ухвалою суду від 08.06.2017 поновлено провадження у справі.
Ухвалою суду від 08.06.2018 закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду
Ухвалою суду від 31.10.2017 зупинено провадження у справі.
Ухвалою суду від 18.05.2021 поновлено провадження у справі.
У судовому засіданні, що відбулось 18.05.2021 замінено відповідача у справі на належного - Головне управління ДПС у Львівській області (ВП 43968090).
Відповідач позов не визнав, 14.12.2016 подав до суду заперечення на позовну заяву в якому зазначив, що порушення, встановленні в ході перевірки позивача, зафіксовані належним чином в акті перевірки, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято на законних підставах та відповідають чинному законодавству. Відповідач зазначив, що в процесі проведення перевірки встановлено, що згідно з інформацією ПАТ „УкрСиббанк”, надісланої листом від 17.06.2016 №11-42/24325, в період що перевірявся фізична особа - платник податку ОСОБА_1 , окрім отриманих доходів, обов'язок щодо відображення і видатковій декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, фактично отримував дохід у вигляді анулювання (прощення) заборгованості кредитором (про що був повідомлений банком) в сумі 973 011,70грн. (сума анульованого боргу складається з основного боргу за кредитом, відсотків за користування кредитом, штрафних санкцій та не включає пеню), з якого не сплачено податок.
Згідно з відомостями ЦБД ДРФО ДФС України про суми виплачених доходів фізична особа платник ватник податку ОСОБА_1 протягом II кв.2014 року отримав дохід у вигляді додаткового блага за ознакою доходу “126”, який відповідно до абз. „д” пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI із змінами та доповненнями включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу та відображенню платником податку в річній декларації про майновий стан і доходи (податковій декларації).
Фізична особа - платник податку ОСОБА_1 податкову декларацію про майновий стан і доходи до Самбірської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області за 2014 рік не подав, доходів за 2014 рік не декларував, податок на доходи фізичних осіб від отриманого доходу у вигляді додаткового блага за 2014 рік не сплатив. Зазначив, що сума боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, є додатковим благом такого платника податку (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодек включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. Просив у задоволенні позову відмовити.
Відповідач 01.06.2017 подав до суду додаткові пояснення в яких зазначив, що за змістом абз. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст.164 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу (в редакції чинній на момент виникнення них правовідносин)) у вигляді суми боргу платника податку, анульованого кредитором за самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку - боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення про анулювання боргу та включає суму анульованого у до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано, такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.
Отже, сума боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, є додатковим благом такого платника податку (крім випадків, передбачених статтею 165 цього кодексу), яке включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Таким чином, наведеною нормою Закону прямо передбачено обов'язок платника відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.
Третя особа подала до суду письмові пояснення в яких вказала, що на підставі рішення правління АТ «УкрСиббанк» (протокол засідання Правління AT «УкрСиббанк» №10/14 від 28.04.2014 р. додаток 17) 17 червня 2014 року анульовано кредитну заборгованість позичальника ОСОБА_1 по кредитному договору №10301771000 (реєстраційний номер в системі обліку банку 10301771001) від 04.04.2006 року , що станом на 17.06.2014 становила 31 586.99 дол. США, що складало 371 086.93 гри. по курсу НБУ (сума анульованого основного боргу становила 31 478,88 доларів США. сума анульованих процентів 108,11 доларів США) та штрафні санкції (пеня ) у сумі 534,95 грн.
Крім цього, на підставі рішення правління AT «УкрСиббанк» (протокол засідання Правління AT «УкрСиббанк» №10/14 від 28.04.2014 р., додаток 17) 17 червня 2014 року анульовано кредитну заборгованість позичальника ОСОБА_1 по кредитному договору №11311546000 (реєстраційний номер в системі обліку банку 11311546001) від 12.03.2008 року , що станом на 17.06.2014 становила 49 079,43 дол. США, що складало 576 589,76 грн. по курсу НБУ (сума анульованого основного боргу становила 48 924,10 доларів США, сума анульованих процентів 155,33 доларів США) та штрафні санкції (пеня ) у сумі 24 800,03 грн.
Відповідно до повідомлень про анулювання боргу вих, №31-4-11-04/226 АТ «УкрСиббанк» від 17.06.2014 року та вих. №31-4-11-04/227 AT «УкрСиббанк» 17.06.2014 року , AT «УкрСиббанк» , як кредитор, повідомив ОСОБА_1 , що відповідно до пп. 164.2.17 п. 164.2 ст.164 Податкового кодексу України анульована сума заборгованості ОСОБА_1 є його доходом, отриманим як додаткове благо, та що йому необхідно самостійно сплатити податок з такого доходу та відобразити його у річній податковій декларації з податку на доходи фізичних осіб .
Вказані повідомлення про анулювання боргу вих. №31 -4-11-04/226 «УкрСиббанк» від 17.06.2014 року та вих. №31-4-11-04/227 AT «УкрСиббанк» 17.06.2014 року, ОСОБА_1 отримано 17.06.2014 року, про що свідчать й підписи на зазначених повідомленнях про отримання.
Зазначив, що види доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподаткування дох» платника податків, визначені п. 164.2 ст. 164 ПК України. Так, відповідно до п.п."д" п 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України (у редакції на 17.06.2014 рік) до загальні місячного (річного) оподаткування доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку- боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) борід до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.
Представник відповідача 15.06.2021 подав до суду додаткові пояснення у яких вказав, що Закон може мати зворотну дію лише щодо норм, які передбачають пом'якшення або звільнення від відповідальності, а норми ст.164 та 165 Податкового кодексу України визначають обов'язок платників податку включати до об'єкта оподаткування певні види доходу, у тому числі законодавчо визначені, як додаткове благо.
Позивач 09.08.2021 подав до суду додаткові пояснення в яких вказав, що пп.165.1.55 п. 165.1. ст. 165 ПКУ в редакції 13.04.2021 слід застосувати для вирішення даних правовідносин. Вказав, що відповідно до ст. 54.3. ПКУ контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію, а при здійсненні заходів податкового контролю встановлено факти здійснення платником податків діяльності, що призвела до виникнення об'єктів оподаткування, наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу та наявності діючих (у тому числі призупинених) ліцензій на право здійснення діяльності з підакцизною продукцією, яка підлягає ліцензуванню згідно із законодавством. При цьому ст. 54.5. ПКУ визначає, що у випадку розрахування суми грошового зобов'язання контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом. Згідно ст. 56 ПКУ платнику податків надається право оскаржити в адміністративному або судовому порядку рішення, прийняті контролюючим органом, при цьому п. 56.18 визначає, що при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили. Також і ст. 57.3. ПКУ визначає, що у разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження. Таким чином правовідносини між сторонами даного спору, які виникли внаслідок оформлення оскаржуваних повідомлень-рішень від 18.10.2016: № 0038001700, № 0037001700 про донарахування щодо ОСОБА_1 грошових зобов'язань і штрафних санкцій на загальну суму - 206 630,49 грн. не завершилися з моменту складання цих повідомлень-рішень, а тривають до часу узгодження між сторонами вказаної заборгованості, в даному випадку до завершення судового розгляду даної справи, від так ці правовідносини є триваючими, отже усі зміни в законодавстві, що відбулися протягом тривалості цих правовідносин, підлягають застосуванню, як закон чинний на час вирішення триваючих правовідносин. Відтак, із врахуванням того, що до часу узгодження між контролюючим органом і платник податків суми грошового зобов'язання щодо повідомлень-рішень від 18.10.2016: № 0038001700, № 0037001700 відбулися зміни у законодавстві, які повністю виключили з обсягу оподатковуваного доходу суми боргу (кредиту) платника податку за іпотечним кредитом в іноземній валюті, забезпеченим іпотекою житлової нерухомості, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення з мотивів набрання чинності нормативним актом, який змінює правовідносини та усуває обов'язок сплати податку на прибуток із суми такого додаткового блага, як суми боргу (кредиту) платника податку за іпотечним кредитом в іноземній валюті, забезпеченим іпотекою житлової нерухомості, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням.
Відповідач 01.09.2021 подав до суду письмові пояснення в яких вказав, що з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 1999 та 2001 років, дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Правовідносини щодо оподаткування в даному випадку є похідними, тобто є наслідком невиконання вимог законодавства стосовно подання декларації та сплати податку після отримання додаткового блага (мають прив'язку до першопричини - факту прощення боргу).
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, просив у задоволенні такого відмовити.
Представник третьої особи у судове засідання не прибув, подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі.
Заслухавши вступне слово сторін, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 04.04.2006 року між, ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрсибБанк» був укладений Кредитний договір № 198/06Р-231/108, відповідно до якого банк надав позивачу ОСОБА_1 кошти в іноземній валюті в сумі 84000,00 дол. США.
12.03.2008 року між, ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрсибБанк» був укладений Договір про надання споживчого кредиту № 11311546000, відповідно до якого банк надав позивачу ОСОБА_1 кошти в іноземній валюті в сумі 91000,00 дол. США, що дорівнює еквіваленту 459550,00 грн за курсом НБУ на день укладання Договору.
Відповідно до п.п. 1.1 банк зобов'язується надати позичальникові, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредитні кошти та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах визначених у Даному Договорі.
На підставі рішення правління АТ «УкрСиббанк» (протокол засідання Правління AT «УкрСиббанк» №10/14 від 28.04.2014 р. додаток 17) 17 червня 2014 року анульовано кредитну заборгованість позичальника ОСОБА_1 по кредитному договору №10301771000 (реєстраційний номер в системі обліку банку 10301771001) від 04.04.2006 року , що станом на 17.06.2014 становила 31 586.99 дол. США, що складало 371 086.93 гри. по курсу НБУ (сума анульованого основного боргу становила 31 478,88 доларів США. сума анульованих процентів 108,11 доларів США) та штрафні санкції (пеня ) у сумі 534,95 грн.
Крім цього, на підставі рішення правління AT «УкрСиббанк» (протокол засідання Правління AT «УкрСиббанк» №10/14 від 28.04.2014 р., додаток 17) 17 червня 2014 року анульовано кредитну заборгованість позичальника ОСОБА_1 по кредитному договору №11311546000 (реєстраційний номер в системі обліку банку 11311546001) від 12.03.2008 року , що станом на 17.06.2014 становила 49 079,43 дол. США, що складало 576 589,76 грн. по курсу НБУ (сума анульованого основного боргу становила 48 924,10 доларів США, сума анульованих процентів 155,33 доларів США) та штрафні санкції (пеня ) у сумі 24 800,03 грн.
Відповідно до повідомлень про анулювання боргу вих, №31-4-11-04/226 1 «УкрСиббанк» від 17.06.2014 року та вих. №31-4-11-04/227 AT «УкрСиббанк» 17.06.2014 року , AT «УкрСиббанк» , як кредитор, повідомив ОСОБА_1 , що відповідно до пп. 164.2.17 п. 164.2 ст.164 Податкового кодексу України анульована сума заборгованості ОСОБА_1 є його доходом, отриманим як додаткове благо, та що йому необхідно самостійно сплатити податок з такого доходу та вдобразити його у річній податковій декларації з податку на доходи фізичних осіб .
Вказані повідомлення про анулювання боргу вих. №31 -4-11-04/226 «УкрСиббанк» від 17.06.2014 року та вих. №31-4-11-04/227 AT «УкрСиббанк» 17.06.2014 року, ОСОБА_1 отримано 17.06.2014 року, про що свідчать його підписи на зазначених повідомленнях.
Самбірською ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області проведено документальну позапланову невиїзну документальну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 за 2014 рік.
За результатами вказаної перевірки складено Акт перевірки від 30.09.2016р. № 324/13-00/ НОМЕР_1 у якому зафіксовано порушення:
- абз.„д” пп.164.2.17 п.164.2 ст.164, п. 167.1 от. 167 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI із змінами та доповненнями, у результаті чого занижено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб за 2014 рік та несплачено до бюджету податок на доходи фізичних осіб в сумі 165168,39 грн;
- п.49.18.4 п.49.18 ст.49, п.120.1 ст.120, п.179.1 ст.179 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями не подано декларація про майновий стан і доходи за 2014 р.
На підставі висновків акта перевірки від 30.09.2016р. № 324/13-00/ НОМЕР_1 Самбірською ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області винесено податкові повідомлення-рішення №0038001700 від 18.10.2016 р., яким ОСОБА_1 нараховано грошове зобов'язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування у загальній сумі 206460,49 грн, з яких 165168,39 грн - за основним платежем, та 41292,10 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.7) та податкове повідомлення-рішення №0037001700 від 18.10.2016 яким ОСОБА_1 нараховано грошове зобов'язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування у загальній сумі 170,00 грн (а.с.8).
Із письмових заперечень відповідача встановлено, що згідно з відомостями з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДФС України про суми виплачених доходів, фізична особа - платник податку ОСОБА_1 у ІІ кварталі 2014 року отримав дохід у вигляді додаткового блага за ознакою « 126», який відповідно до абзацу д" п.164.2 ст.164 ПКУ підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу та відображенню платником податків в річній декларації про майновий стан і доходи.
Вважаючи протиправними податкові повідомлення-рішення контролюючого органу позивач звернувся із цим позовом до суду.
Вирішуючи спір суд керувався наступним.
Відповідно до п.п.164.1.3 п. 164.1 ст.164 Податкового кодексу України загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності та доходів, отриманих фізичною особою, яка проводить незалежну професійну діяльність.
Згідно пункту 164.3 статті 164 Податкового кодексу України при визначенні бази оподаткування враховуються всі доходи платника податку, отримані ним як у грошовій так і не грошовій формах.
Підпунктом 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, т їх межами.
Згідно з п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного оподатковуваного доходу платника податку включаються також дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 цього Кодексу)
Відповідно до пп. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України додаткове благо - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).
Відповідно до пп. 163.1.1, пп. 163.1.2 п. 163.1 ст.163 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).
Згідно п.164.1 ст.164 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Відповідно до п.п.164.1.1 ст.164 Податкового Кодексу України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
За змістом абз. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст.164 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку - боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення про анулювання боргу та включає суму анульованого боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано, такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.
Отже, сума боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішення- не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, є додатковим благом такого платника податку (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу), яке включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
При цьому, вищенаведені положення Податкового кодексу України не визначають форму самостійного рішення кредитора та не диференціюють суму боргу платника податків (божника) перед кредитором, який анулюється останнім, за природою його виникнення, в цілях включення або не включення такої суми боргу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Таким чином, наведеною нормою Закону прямо передбачено обов'язок платника відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.
Наведене правило цілком відповідає економічній сутності доходу, оскільки при списанні заборгованості особа одержує економічну вигоду у вигляді збереження активів у силу припинення належного кредитору права вимоги та кореспондуючого цій вимозі обов'язку боржника витрачати кошти на погашення заборгованості за кредитом.
При цьому відповідно до змісту розглядуваного законодавчого припису сума анульованого податкового боргу включає як основну суму кредиту, так і нараховані відсотки. Адже в аналізованій нормі йдеться про борг в цілому, тобто про загальну суму фінансових зобов'язань, що підлягають погашенню боржником, незалежно від підстави їх виникнення.
Згідно ж з визначенням, що міститься у підпункті 14.1.206 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, проценти - це дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна.
Таким чином, проценти є складовою заборгованості (боргу), що підлягають сплаті кредиторові.
Згідно п.6.1. ст.6 Податкового кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
Оскільки зміст аналізованої норми (абз. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст.164 Податкового кодексу України) не допускає іншого тлумачення, то подальша зміна її редакції згідно із Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», відповідно до якої до складу оподатковуваного доходу платника включається лише основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором, не може розцінюватися як законодавче уточнення, а є, по суті, зміною правового регулювання розглядуваних правовідносин.
Відповідно до положень пп. 168.1.3 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України якщо згідно з нормами розділу IV Кодексу окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню під час їх нарахування чи виплати, але не є звільненими від оподаткування, платник податку зобов'язаний самостійно включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку.
Згідно з п.49.1 ст.49 Податкового кодексу податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки до контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Підпунктом 49.18.4 п.49.18 ст.49 Податкового кодексу передбачено, що Податкова декларація для платників ПДФО подається до 1 травня року, що настає за звітним.
При цьому згідно з п.179.7 ст.179 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI із змінами та доповненнями фізична особа - платник податку зобов'язаний самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій ним Податковій декларації.
Згідно із пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Кодексу податкове зобов'язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом отрок).
Таким чином, платник, якому банк з тих, чи інших причин простив кредит або його частину, зобов'язаний подати річну податкову декларацію до контролюючого органу за місцем податкової адреси, в якій відображає дохід і самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, має сплатити зазначену суму податкового зобов'язання.
Отже, позивач мав подати до 1 травня 2015 року декларацію за звітний період. Звітним періодом в даній ситуації є 2014 рік.
У 2014 році абз. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст.164 Податкового кодексу України діяв у редакції, де поняття «сума боргу платника податку» не містило жодної деталізації та виключень.
У Рішенні Конституційного Суду України № З-рп/2001 від 5 квітня 2001 року (справа про податки) зазначено, що:
«...Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. ...»
У Рішенні Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 9 лютого 1999 року (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено наступне:
«...Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодс неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.)
Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу. ...»
«...За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. ...»
Отже, на момент отримання позивачем додаткового блага, а саме у II кв.2014 року, абз. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України діяв саме у вищезазначеній редакції.
Крім того слід зазначити, що закон може мати зворотну дію щодо норм, які передбачують пом'якшення або звільнення від відповідальності, а норми на які посилається позивач, за своїм змістом стосуються обов'язку його як платника податку.
Посилання позивача на пп. 165.1.55 п. 165.1. ст.165 ПКУ, з позиції суду, є безпідставним, оскільки, як вже зазначалося судом, звітним періодом є 2014 рік, разом з тим, зміни до статті 165 ПКУ щодо внесено у 2015 році, при цьому відповідно до вище зазначених рішень Конституційного Суду України дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом, до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Згідно зі ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.
Стаття 4. Податкового кодексу України визначає основні засади податкового законодавства України. Зокрема, у п.п. 4.1.3. п. 4.1 зазначеної статті передбачено невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства.
Відповідно до пп.16.1.4. п.16.1. ст. 16 Податкового кодексу України, платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи, що, у відповідності до ст.36 Кодексу, є податковим обов'язком. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком, збором та є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.
Таким чином, ОСОБА_1 податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2014 рік не подано, податок з доходів фізичних осіб не сплачено, чим порушено пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 абз. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164., п. 179.1 ст. 179 Податкового кодексу України.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про правомірність винесених податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Відповідно до ст. 6 Конституції України органи державної влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи викладені обставини справи, суд дійшов до висновку про обґрунтованість встановлених порушень, які відображені в акті перевірки №324/13-00/2639521457 від 30.09.2016 року та законність винесених податкових повідомлень-рішень від 18.10.2016 року №0038001700, №0037001700. Позовні вимоги позивача щодо скасування вказаних податкових повідомлень-рішень є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір стягненню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 241-246, 250, 251, 255, 295, КАС України, суд -
у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 29.04.2022.
Суддя Грень Н.М.