28 квітня 2022 року № 320/9480/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом гр. ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся гр. ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.03.2018 № 1296644-1305-2654 та від 11.04.2019 №60490-1305-2615.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у нього у приватній власності перебуває об'єкт нежитлової нерухомості, однак відсутня належним чином сформована та зареєстрована земельна ділянка, а отже на його думку відсутні і підстави для нарахування земельного податку з фізичних осіб.
Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 у даній справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.
На підставі ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Судом встановлено, що позивачу на праві власності належить нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування нежитлового приміщення від 01.12.2008.
Відповідно до довідки Департаменту земельних ресурсів КМДА від 12.05.2017 № Ю-30759/2017 про розмір нормативно грошової оцінки (НГО) частини земельної ділянки 78:054:0012, яка видана позивачу на підставі його заяви від 28.04.2017 № 2, земельна ділянка, на якій перебуває нежитлового приміщення становить 118,68 кв.м.
Податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.03.2018 № 1296644-1305-2654 у розмірі 4683, 59 грн та від 11.04.2019 №60490-1305-2615 у розмірі 7025, 38 грн, якими визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб.
Позивач, не погоджуючись з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Підпунктом 14.1.147 п. 141 ст. 14 ПК України передбачено, що плата за землю - обов'язків платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно п.п. 14.1.34 п. 14.1 ст. 14 ПК України власники земельних ділянок - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно)
Відповідно до п.п. 16.1.4 п.16.1 ст. 16 ПК України платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно ст. 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.
Статтею 270 ПК України передбачено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Згідно п. 271.1 ст. 271 ПК України базою оподаткування є:
- нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом;
- площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Відповідно до п.285.1 ст. 285 ПК України базовим податковим (звітним) періодом для плати і землю (земельного податку) є календарний рік.
Згідно п. 286.5 ст. 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Пунктом 287.1 ст. 287 ПК України встановлено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Відповідно до п. 287.2 ст. 287 ПК України облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться щороку до 1 травня.
Згідно п. 286.1 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Відповідно до п.286.5 ст. 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби.
Згідно п.287.5 ст. 287 ПК України податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до ст. 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року.
Відповідно до п.п.54.3.3 п.54.3 ст. 54 ПК України контролюючій орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Суд зазначає, що обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою. Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України та статтею 377 Цивільного кодексу України, якими встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.
Платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування).
З моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення), обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.
Як слідує з матеріалів справи позивач є власником на праві власності належить нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування нежитлового приміщення від 01.12.2008 та відповідно до довідки Департаменту земельних ресурсів КМДА від 12.05.2017 № Ю-30759/2017 про розмір нормативно грошової оцінки (НГО) частини земельної ділянки () 78:054:0012, земельна ділянка на якій перебуває нежитлового приміщення становить 118,68 кв.м.
Таким чином, суд зазначає, що незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 826/9673/18, від 6 листопада 2020 року у справі № 826/10186/17, від 17 грудня 2019 року у справі № 804/4739/16, від 21 березня 2019 року у справі № 826/15276/17, від 16 травня 2018 року у справі № П/811/1839/16.
З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяв у межах повноважень та в порядку, визначеному чинним законодавством, а тому підстави для їх скасування відсутні.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. 2 другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Також суд звертає увагу, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, то відшкодуванню позивачу судові витрати не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143,194, 205, 242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лапій С.М.