Справа № 161/23159/21
Провадження № 2/161/669/22
19 квітня 2022 року Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі:
головуючого - судді Олексюка А.В.,
за участю секретаря судових засідань Міліщук Н.С.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Волинського обласного центру з гідрометеорології про скасування наказу про відсторонення, стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Волинського обласного центру з гідрометеорології (далі - відповідач, Волинський ЦГМ) про скасування наказу про відсторонення, стягнення середнього заробітку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з серпня 1987 року працює у Волинському ЦГМ, станом на день звернення з позовом на посаді синоптика 1 категорії сектору метеорологічного прогнозування.
29.11.2021 Волинським ЦГМ вручив їй повідомлення №993-01/34-1065 про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 з інформацією про те, що до 06.12.2021 їй необхідно надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 чи документ про заборону вакцинуватися, а у разі ненадання такого документу позивача буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати.
У зв'язку із ненаданням роботодавцю такого документу, 07.12.2021 Волинським ЦГМ видано наказ №90 яким ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 09.12.2021 до усунення причин, що зумовили таке відсторонення і отримання допуску до роботи без збереження заробітної плати.
Позивач не згідна з даним наказом, оскільки, на її переконання, він порушує законодавство про працю та її конституційні права на працю, соціальний захист, захист від дискримінації, оскільки вважає, що цим наказом її фактично позбавлено можливості заробляти на життя своєю працею, дискриміновано порівняно зі щепленими працівниками, оскільки в їхньому колективі нещеплена лише позивач. Переконана, що характер та режим її роботи (створення прогнозу погоди, спираючись на дані, які зберігаються на електронних носіях; в будівлю немає доступу для будь-кого іншого окрім працівників, весь колектив - щеплений; режим праці - доба через три, з вечора до ранку в усій будівлі перебуває лише дві особи, в день в кабінеті перебуває дві особи, кабінет перегороджений) унеможливлюють зараження нею членів колективу, при тому ж щеплених.
Додатково зазначено, що замолоду позивачем отримано щеплення від енцефаліту, на що відбулась жахлива реакція організму, у зв'язку із чим має пересторогу щодо щеплень. Переконана, що зараження вірусом можна уникнути шляхом дотримання дистанції під час спілкування, тобто враховуючи умови праці позивача, вважає, що вона могла б їх виконувати без застосування такого заходу, як відсторонення від роботи.
У зв'язку із вищенаведеним, просила скасувати наказ про її відсторонення від роботи №90 від 07.12.2021 та зобов'язати відповідача допустити позивача до роботи, стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу по день постановлення судового рішення, судові витрати покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 28.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
22.02.2022 до суду надійшли письмові пояснення представника відповідача, т.в.о. начальника Волинського ЦГМ, відповідно до змісту яких остання просила відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Заперечення обгрунтовані тим, що згідно посадових обов'язків, синоптик 1 категорії проводить розрахунки метеоелементів, небезпечних явищ, стихійних гідреометеорологічних явищ, відповідає за своєчасне складання і доведення до населення, органів державної влади, засобів масової інформації, зацікавлених організацій у прогнозах погоди, штормових попереджень про виникнення стихійних, небезпечних погодних явищ та різкої зміни погоди, розраховує метеоумови забруднення атмосферного повітря. В кабінеті сектору метеопрогнозування часто проводиться зйомка відеоматеріалу щодо прогнозу погоди, в тому числі і за участю синоптика ОСОБА_1 . Остання за своїми посадовими обов'язками взаємодіє зі спеціалістами сектору агрометеорології, відділу гідрології та метеостанціями області, надаючи консультації для складання спеціалізованих прогнозів, а також із спеціалістами сектору автоматизованого прийому-передачі інформації з питань отримання, обробки та передачі оперативної інформації. У зв'язку із тісною взаємодією всіх спеціалістів у Волинському ЦГМ вдається виконувати планові завдання в повному обсязі. Таким чином позивач безпосередньо контактує і з іншими працівниками Волинського обласного ЦГМ, у зв'язку із чим, відмовляючись здійснювати вакцинацію проти COVID-19, остання створює ризик зараження для інших працівників установи та її відвідувачів.
Окрім того, наголошено, що під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов'язків та не може виконувати роботу, такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством. Законодавством також не передбачено обов'язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв'язку з ухиленням чи відмовою від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.
На переконання представника відповідача, інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров'я громадян.
В судовому засіданні позивачем заявлено про відмову від позовної вимоги про зобов'язання допустити її до роботи, оскільки станом на день розгляду справи ОСОБА_1 звільнено з посади синоптика 1 категорії сектору метеопрогнозів Волинського ЦГМ 04.03.2022 за власним бажанням згідно наказу №13 від 03.03.2022. В частині решти позовних вимог позивач та її представник ОСОБА_2 просили позов задовольнити.
Суд приймає дану відмову в порядку, визначеному п.1 ч.2 ст.49 ЦПК України та розглядає спір по суті в частині решти позовних вимог. В частині позовної вимоги про зобов'язання відповідача допустити позивача до роботи суд закриває провадження у даній справі.
Представники відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позовні вимоги заперечили у повному обсязі, посили відмовити в їх задоволенні.
Заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши в судовому наявні матеріалах справи письмові докази, суд дійшов такого висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 03.08.1987 працює у Волинському ЦГМ, 01.01.2007 присвоєно І категорія синоптика сектору метеорологічного прогнозування Волинського ЦГМ, що стверджується копією трудової книжки серії АТ-ІІІ №0994423.
29.11.2021 ОСОБА_1 вручено повідомлення №393-01/34-1065 про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, з одночасним роз'ясненням права надання довідки ф. №028-1/о про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16.09.2011 №595 строком до 06.12.2021 або документу, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19. У разі ненадання вищевказаних документів, попереджено, що 09.12.2021 позивача буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП та ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Поінформовано також, що період відсторонення від роботи без збереження заробітної плати не увійде до страхового стажу для призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, і до стажу, що дає право на щорічну відпустку.
Наказом начальника Волинського ЦГМ №90 від 07.12.2021 ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 09.12.2021 у зв'язку із відмовою від обов'язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 до усунення причин, що зумовили таке відсторонення і отримання допуску до роботи, без збереження заробітної плати. З наказом позивач ознайомлена 08.12.2021, про що міститься відповідна відмітка.
Стаття 46 КЗпП України передбачає можливість відсторонення працівників від роботи лише у випадках, прямо передбачених законодавством.
Згідно ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення в Україні» обов'язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). Відповідно до цього Переліку обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 4) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; 5) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; 6) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; 7) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.
Наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153 передбачається, що щеплення є обов'язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16.09.2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 11.10.2019 року № 2070).
Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції Право на повагу до приватного і сімейного життя , а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.
Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов'язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 № 731)
Тож у разі виникнення недовіри до вказаного наказу МОЗ та питань щодо його законності, не має бути сумнівів зважаючи на те, що необхідну процедуру введення його в дію він пройшов.
Таким чином, якщо ставити питання обов'язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку наказ МОЗ № 2153, то його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.
Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.
Позивач ОСОБА_1 суду не надала доказів, що вона має такий стан здоров'я, що є перешкодою для вакцинування.
Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2 (згідно постанови КМ № 1096 від 20.10.2021) керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 4 жовтня 2021 р. № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України,частини другої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу , крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я;
3) взяття до відома, що:
на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України Про оплату праці та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу ;
відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
Строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов'язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов'язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.
Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов'язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.
Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов'язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.
Чинним законодавством не передбачено обов'язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв'язку з відмовою або ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Відповідач видавши оспорюваний наказ застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством, та відповідно до вимог п. 41-6 постанови Кабінету міністрів України №1236.
Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення Порушення правил щодо карантину людей , яка визначає, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України Про захист населення від інфекційних хвороб, іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності.
Доводи позивача ОСОБА_1 про застосування до неї дискримінації за ознакою наявності/відсутності вакцинації є безпідставними.
Так, відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Вільний вибір та вільну згоду громадянина на працю можна визначити як свободу від примусу до праці, можливість самому розпоряджатись своїми здібностями до праці та самостійно приймати рішення відмовитись від певної роботи у разі, якщо умови роботи його не влаштовують. Законодавством України не встановлено обов'язок роботодавця чи держави забезпечити громадянина роботою з такими умовами, які він вимагає.
Згідно із ч. 2 ст. 2 КЗпП України, працівники мають право на здорові і безпечні умови праці. За змістом ст. 153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган, крім випадків укладення між працівником та власником або уповноваженим ним органом трудового договору про дистанційну роботу.
Зважаючи на це, завданням держави та роботодавця є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права людини на працю та інтересами інших людей. У справі, яка розглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення працівником, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, іншим членам трудового колективу, які провели у встановленому державою порядку щеплення. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров'я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України. Держава, встановивши відсторонення працівників підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, від виконання обов'язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я таких працівників, з метою стабільності економіки та безпеки держави в інтересах суспільства в цілому.
У рішення від 15 березня 2012 року у справі Соломахін проти України (заява № 24429/03) ЄСПЛ сформулював правовий висновок, що обов'язкове щеплення як примусовий медичний захід є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Порушення фізичної недоторканності заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров'я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.
Для визначення законності таких втручань ЄСПЛ вказує на те, що аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим відповідно до закону і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони виправданими в демократичному суспільстві.
Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в ухваленому 08.04.2021 року рішенні у справі Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266):
«Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, при чому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016р., з додатковим посиланням)».
ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов'язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.
В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
Розглядаючи питання, чи є мета, за для якої був встановлений обов'язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):
Що стосується мети, яку переслідує обов'язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров'я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров'я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8 .
А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов'язкової вакцинації суд наводить такі доводи (п.285):
«… Хоча система обов'язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров'я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу».
В контексті охорони здоров'я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров'я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов'язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.
Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов'язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань .
З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов'язкову вакцинацію має вагомі причини.
Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов'язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров'я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.
Стосовно доводів позивача про сумнівність ефективності вакцини, то ЄСПЛ посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров'я людини та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві. Зважаючи на те що частота ускладнень є досить незначною, однак безсумнівно, їх виникнення є досить загрозливим для здоров'я людини, органи Конвенції підкреслили важливість прийняття необхідних запобіжних заходів перед вакцинацією… Очевидно, це стосується перевірки в кожному окремому випадку можливих протипоказань. Це також відноситься до моніторингу безпеки застосовуваних вакцин. У кожному з цих аспектів Суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов'язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів .
Стосовно порушення прав на працю, про що зазначає позивач, який відмовився від щеплення, ЄСПЛ зазначив таке (п.306):
«Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком його рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов'язку, метою якого є захист здоров'я».
У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об'єктивні підстави, тобто є виправданим.
Верховний Суд у постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 зазначив що інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров'я її громадян. Держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущена до занять, не тільки реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я всіх учнів та працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином власне дитину, яка не отримала профілактичних щеплень. З огляду на суспільні інтереси тимчасове відсторонення дитини від занять (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) не призвело до порушення конституційного права на освіту, яку вона може отримати в інших формах. Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов'язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей.
Отже, право позивача на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовилася від обов'язкового щеплення.
Втручання у вигляді обов'язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.
Отже, посилання позивача на незаконність оскаржуваного наказу, на ст.ст. 19, 32 Конституції України, ст. 286 ЦК, ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», суд вважає надуманими і безпідставними, оскільки право на працю оскаржуваним наказом не порушене, тому що за позивачем зберігалось місце роботи та обмежувалось право позивача на здійснення трудової діяльності через невиконання вимог законодавства про проведення обов'язкових щеплень на період карантину, пов'язаного з COVID-19 для певних категорій працівників, до яких, згідно Переліку відноситься позивач.
Таким чином суд вважає, що відповідач з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно тимчасово відстороненив від роботи позивача, доказів на підтвердження зворотнього суду не надано, у зв'язку із чим позовні вимоги до задоволення не підлягають у повному обсязі.
Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати з відповідача на користь позивача стягненню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 82, 258, 263, 265, 268 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Волинського обласного центру з гідрометеорології про скасування наказу про відсторонення, стягнення середнього заробітку - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 24.04.2022.
Суддя Луцького міськрайонного суду А.В. Олексюк