31 березня 2022 року
м. Чернівці
Справа № 725/4555/21
провадження №22-ц/822/157/22
Чернівецький апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Половінкіна Н. Ю.
суддів Височанської Н.К., Литвинюк І.М.
учасники справи
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 14 грудня 2021 року, головуючий у першій інстанції Галичанський О.І.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у липні 2021 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою.
Зазначала, що являється володільцем автомобіля марки "Peugeot 406" з номерним знаком НОМЕР_1 на підставі договору.
12 лютого 2021 року по вул.Винниченка,116 м.Чернівці ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом марки "Ауді А6" з реєстраційним номером НОМЕР_2 , скоїв зіткнення з автомобілем марки "Peugeot 406" з номерним знаком НОМЕР_1 , чим спричинив пошкодження транспортного засобу, заподіяв ОСОБА_1 тілесних ушкоджень.
Згідно висновку про вартість матеріального збитку, завданого пошкодженням транспортного засобу, фізичної особи підприємця ОСОБА_3 від 2 липня 2021 року №30062021 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу становить 115695 грн.
Просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування майнової шкоди 115695 грн., моральної шкоди 18000 грн.
ОСОБА_1 у листопаді 2021 року доповнила позов вимоги, посилалася на те, що 30 червня 2021 року звернулася до Акціонерного товариства «Страхова група «Ю.БІ.АЙ. -КООП» з заявою про здійснення страхового відшкодування, яка залишена без розгляду.
Просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 14 грудня 2021 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 14 грудня 2021 року скасувати та постановити нове судове рішення, яким
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Зазначає про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, укладення між власником ОСОБА_4 та ОСОБА_1 договору безоплатного користування майном (автомобілем) від 1 січня 2021 року №1-01-01-2021, яким передбачена матеріальна відповідальність ОСОБА_1 у разі пошкодження транспортного засобу.
Судом першої інстанції не звернуто уваги на те, що документ про право власності на автомобіль марки «Peugeot 406» з номерним знаком НОМЕР_1 був досліджений патрульною поліцією під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, протокол містить зазначення власника транспортного засобу ОСОБА_4 .
Вважає, що постановою Першотравневого районного суду м.Чернівці від 9 квітня 2021 року ОСОБА_2 визнано винним у пошкодженні автомобіля марки "Peugeot 406" з номерним знаком НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_4 , такі обставини не потребують доказування.
Вказує на звернення до Моторного (транспортного) страхового бюро України, яке залишились без розгляду.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не надходило.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Відмовляючи у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою, суд першої інстанції керувався положеннями ч.1 ст.1166, ч.2 ст.1187, ч.1 ст.1192 ЦК України та виходив з того, що відсутні підстави для захисту права ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою.
На обґрунтування таких висновків суд зазначив про недоведеність права вимоги у ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою.
При цьому суд першої інстанції вказав на те, що договір між власником ОСОБА_4 та ОСОБА_1 безоплатного користування майном (автомобілем) від 1 січня 2021 року №1-01-01-2021 не відповідає вимогам закону, не посвідчений нотаріально.
Водночас суд першої інстанції послався на відсутність доказів заподіяння ОСОБА_1 матеріальної шкоди та моральних страждань, належного звернення ОСОБА_1 до страхової компанії та відмови страхової компанії у виплаті страхового відшкодування.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення наведеним нормам відповідає.
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 12 лютого 2021 року о 23 год. 30 хв. по вул.Винниченка, 116 м. Чернівці, керуючи транспортним засобом " Ауді А6" з реєстраційним номером НОМЕР_2 не дотримався безпечної швидкості руху, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки "Peugeot 406" з номерним знаком НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_5 , що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів.
Постанови Першотравневого районного суду м. Чернівці від 09 квітня 2021 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 122-4, 124 КУпАП.
До матеріалів справи приєднано договір між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 безоплатного користування майном (автомобілем) від 1 січня 2021 року №1-01-01-2021, за яким ОСОБА_4 передає у тимчасове безоплатне користування ОСОБА_1 належний ОСОБА_4 на праві приватної власності автомобіль марки "Peugeot 406" седан випуску 2004 року, кузов № НОМЕР_3 сірого кольору з номерним знаком НОМЕР_1 (а. с. 3-4).
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог п.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Предметом позову ОСОБА_1 , тобто матеріально правовою вимогою, стосовно якої остання просила ухвалити судове рішення, є стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування майнової шкоди 115695 грн., моральної шкоди 18000 грн.
Підставою позову, тобто обставинами якими обґрунтовувались позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначалися здійснення ОСОБА_2 12 лютого 2021 року по вул.Винниченка,116 м.Чернівці, керуючи транспортним засобом марки "Ауді А6" з реєстраційним номером НОМЕР_2 , зіткнення з автомобілем марки "Peugeot 406" з номерним знаком НОМЕР_1 , спричинення пошкодження транспортного засобу, заподіяня ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, звернення 30 червня 2021 року до Акціонерного товариства «Страхова група «Ю.БІ.АЙ. -КООП» з заявою про здійснення страхового відшкодування, яка залишена без розгляду.
Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної безпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частині залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, законодавець пов'язує покладення відповідальності за шкоду, заподіяну внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, з наявністю вини заподіювача.
Згідно з частинами першою, другою, п'ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об'єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).
Тобто володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об'єктом.
Згідно з ч. 3 ст. 397 ЦК України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Згідно пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених Кабінетом Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Постановою Першотравневого районного суду м. Чернівці від 09 квітня 2021 року ОСОБА_2 визнано винним у тому, що 12 лютого 2021 року о 23 год. 30 хв. по вул.Винниченка, 116 м. Чернівці, керуючи транспортним засобом " Ауді А6" з реєстраційним номером НОМЕР_2 не дотримався безпечної швидкості руху, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки "Peugeot 406" з номерним знаком НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_5 , що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів.
Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
За змістом п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» відповідно до ч.4 ст.61 ЦПК України при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, цей вирок або постанова обов'язкові для суду лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. Інші прийняті в рамках кримінальної справи чи справи про адміністративне правопорушення постанови оцінюються судом згідно з положеннями ст.212 ЦПК України.
Не можна погодитися з доводами ОСОБА_6 , на які є посилання в апеляційній скарзі, щодо права вимагати відшкодування шкоди, завданої транспортному засобу марки "Peugeot 406" з номерним знаком НОМЕР_1 дорожньо-транспортною пригодою.
З матеріалів справи вбачається, що власником транспортного засобу марки "Peugeot 406" з номерним знаком НОМЕР_1 є ОСОБА_4 .
Пунктом 1 частини першої статті 395 ЦК України передбачено, що речовим правом на чуже майно є право володіння.
За статтею 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом.
Таким чином, особа, яка хоч і не є власником, але має законне право володіння майном, має також право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.
Враховуючи те, що відповідно до статей 386, 395, 396 ЦК України положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.
Підставою належного користування автомобілем марки "Peugeot 406" з номерним знаком НОМЕР_1 ОСОБА_1 зазначає договір між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 безоплатного користування майном (автомобілем) від 1 січня 2021 року №1-01-01-2021.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
На підставі частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦК України.
Положення статті 216 ЦК України застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Так, згідно з частинами першою, п'ятою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
На підставі частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом правочину між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 безоплатного користування майном (автомобілем) від 1 січня 2021 року №1-01-01-2021 сторонами вчинено договір позички.
Частинами першою та третьою статті 827 ЦК України передбачено, що за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.
До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.
На підставі частини четвертої статті 828 ЦК України договір позички транспортного засобу, в якому хоча б однією стороною є фізична особа, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно із частиною третьою статті 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Згідно зі частиною першою статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Нікчемний договір не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.
З огляду на те, що сторонами не додержано вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину, договір між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 безоплатного користування майном (автомобілем) від 1 січня 2021 року №1-01-01-2021 є нікчемним, не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність у ОСОБА_1 права вимагати відшкодування шкоди, завданої транспортному засобу марки "Peugeot 406" з номерним знаком НОМЕР_1 дорожньо-транспортною пригодою, недоведеність заподіяння ОСОБА_7 моральної шкоди у зв'язку із пошкожденням майна.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у абз.2 п.11 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частина перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
Згідно зі статтею 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Належними сторонами в цивільному процесі є суб'єкти переданих на розгляд суду спірних матеріально-правових відносин. При цьому, належний позивач - особа, якій належить право вимоги; належний відповідач - особа, котра повинна відповідати за позовом. Відповідно, неналежними сторонами у справі є ті особи, які не є суб'єктами права вимоги чи несення обов'язку.
У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року N 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" було роз'яснено, що ЦПК не передбачає можливості заміни позивача за ініціативою суду.
Якщо позов пред'явила особа, якій не належить право вимоги, суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред'явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову.
Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обовязок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоровя, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обовязкове страхування). До відносин, що випливають із обовязкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно зі ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобовязується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобовязується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону).
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожнього-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майну третьої особи.
Згідно із статтею 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону - Моторне (транспортне) страхове бюро України) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1. статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15 (провадження № 14-176цс18) зроблений висновок, відповідно до якого відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
Обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди, що перевищує ліміт відповідальності страховика, і сумою виплаченого страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
За таких обставин до страхувальника можна пред'явити вимогу про відшкодування майнової шкоди лише після сплати страховиком суми страхового відшкодування, передбаченої договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, або у разі відмови страховика у виплаті страхового відшкодування.
Водночас відповідальність з виплати завданої майнової шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у винної особи настає у разі: правомірної відмови у виплаті страхового відшкодування страховиком, наявності різниці між завданою майновою шкодою та сумою страхового відшкодування, встановленої полісом страхування.
За загальним правилом, викладеним у пункті 5 частини першої статті 991 ЦК України, страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.
Згідно із пунктом 36.7 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» рішення страховика про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку.
Відповідно до підпункту 37.1.3. пункту 37.1. статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема, невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19) зроблено висновок, що: «у підпункті 37.1.3 пункту 37.1. статті 37 вищезазначеного Закону передбачено іншу підставу для відмови у відшкодуванні - невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на його отримання, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди. Таким чином, у зазначеній нормі втілено загальний принцип недопустимості формального підходу до вирішення питання про здійснення або нездійснення компенсації і надання пріоритету зовнішній формі юридично значущих дій або бездіяльності над їх змістом і наслідками. Адже підставою для відмови у відшкодуванні визнаються не будь-які порушення регламентованої цим законом процедури, а лише ті, що призвели до неможливості встановлення обставин, які мають істотне значення для вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для здійснення виплат і визначення їх розміру».
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 подано до Акціонерного товариства «Страхова група «Ю.БІ.АЙ.-КООП» заяву про здійснення страхового відшкодування 30 червня 2021 року, Акціонерним товариством «Страхова група «Ю.БІ.АЙ.-КООП» рішення про відмову ОСОБА_1 у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) не приймалося.
Разом з тим у матеріалах справи відсутні докази заподіяння ОСОБА_1 шкоди здоров'ю, спричинення тілесних ушкоджень.
На підставі ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
За змістом ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із положеннями частини першої, п'ятої, шостої ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме, такі належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, а сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах, встановлених процесуальним законом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18)».
З огляду на недоведеність заподіяння ОСОБА_1 шкоди здоров'ю, спричинення тілесних ушкоджень, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8 моральної шкоди у зв'язку із ушкодженням здоров'я.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
З огляду на наведене заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 14 грудня 2021 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ч.1 ст.375 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 14 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення
Головуючий Н.Ю. Половінкіна
Судді Н.К. Височанська
І.М. Литвинюк