Провадження № 22-ц/803/3229/22 Справа № 185/3884/21 Суддя у 1-й інстанції - Перекопський М. М. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 27
02 травня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю
суддів: Городничої В.С., Лаченкової О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м. Дніпрі цивільну справу
за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк
на заочне рішення Павлоградського міськайонного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2021 року
у цивільній справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості-
У травні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк»звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 27 вересня 2004 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір № SAMDN03000001293444 про відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної пластикової карти типу Visa Classic Credit, за умовами якого останньому відкрито поточний рахунок зі встановленим кредитним лімітом у розмірі 4000 грн. та процентною ставкою у розмірі 36% річних, та на підставі анкети-заяви про отримання кредитної карти від 25 вересня 2004 року, ОСОБА_1 видано платіжну картку № НОМЕР_1 зі строком дії два роки.
Крім того, 15 червня 2011 року ОСОБА_1 шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, відповідач приєднався до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 20 грудня 2020 року утворилась заборгованість у розмірі 92 073,94 грн., з яких: 69 932,41 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 22 142,53 грн. - заборгованість по простроченим процентам за користуванням кредитом, яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь.
Рішенням Павлоградського міськайонного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження наявної у відповідача заборгованості за тілом кредиту та нарахованими процентами за користування кредитними коштами, тому відсутні підстави для задоволення позову.
Не погодившись з рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк»звернулося з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно та не всебічно з'ясував обставини справи, не оцінив належним чином усіх фактичних обставин справи та доводів позивача щодо наявного розміру заборгованості за кредитним договором, залишив поза увагою той факт, що відповідач визнав укладення кредитного договору, погодився з його умовами, вчинивши дії спрямовані на його виконання, зокрема, на погашення заборгованості, а тому вважав, що наявні підстави для задоволення позову.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, з наступних підстав.
Судом встановлено та як вбачається із матеріалів справи, 15 червня 2011 року відповідачем було підписано анкету-заяву б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, яка разом з пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг складає договір про надання банківських послуг.
На підтвердження позову банком представлено розрахунок заборгованості за кредитним договором, згідно якого заборгованість станом на 20 грудня 2020 року складає 92 073,94 грн., з яких: 69 931,41 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 22 142,53 грн. - заборгованість по простроченим процентам за користування кредитом.
У наданій анкеті-заяві ОСОБА_1 від 15 червня 2011 року процентна ставка не зазначена. При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження наявної у відповідача заборгованості за тілом кредиту та нарахованими процентами за користування кредитними коштами.
Погодитись повністю з такими висновками суду першої інстанції не можна, з огляду на наступне.
Звертаючись з позовом до до суду, банк як на підставу своїх вимог посилався на наявний в матеріалах справи договір № SAMDN03000001293444 від 27 вересня 2004 року, укладений між сторонами у справі та просив стягнути заборгованість, яка утворилася саме за цим договором.
За положеннями ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість по процентам нарахованим за користування кредитом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 (провадження №12-142гс19) зазначено, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду вже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством.
Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що АТ КБ «ПриватБанк» надано копію анкети-заяви позичальника ОСОБА_1 від 25 вересня 2004 року, за змістом якої останньому 08 жовтня 2004 року було видано кредитну картку № НОМЕР_1 (а.с. 61). Зазначена вище анкета-заява містить умови щодо розміру тіла кредиту 4 000 грн.
27 вересня 2004 року було укладено договір про відкриття карткового рахунку № НОМЕР_2 , яким встановлений кредитний ліміт у розмірі 4000 грн. з базовою процентною ставкою за користуванням кредиту 3% на місяць із розрахунку 360 днів у році (а.с. 62).
За умовами пункту 1.1 вищевказаного договору строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії кредитної карти, строк дії карти становить два роки. Не виконання прийнятих зобов'язань по погашенню заборгованості за наданим кредитом забезпечено списанням коштів з картки № НОМЕР_3 , що відповідає відомостям зазначеним у анкеті - заяві від 25 вересня 2004 року.
Як вбачається із матеріалів справи, зокрема довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки № НОМЕР_1 , кредитний ліміт було збільшено 26 лютого 2008 року з 4000 гривень до 7000 гривень, тобто поза межами строку дії картки.
Окрім цього, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів звернення відповідача з питанням про збільшення кредитного ліміту.
Суд не приймає до уваги платежі, що відображені у виписці по особовому рахунку за договором б/н, проведеними з платіжної картки № НОМЕР_4 в рахунок погашення заборгованості, оскільки списання коштів відбулося з іншого рахунку, ніж було погоджено з відповідачем у договорі № SAMDN03000001293444 від 27 вересня 2004 (п. 1.1. договору)
Крім того, у разі відкриття банківського рахунку АТ КБ "ПриватБанк", відповідно до приписів статті 1071 ЦК України, вправі списати кошти з такого рахунку лише за розпорядженням клієнта. За відсутності такого розпорядження кошти можуть бути списані за рішенням суду, а також у випадках встановлених законом або договором, тому позивач не мав права у позасудовому порядку здійснювати повернення кредитних коштів у такий спосіб.
Наявність у відповідача заборгованості підтверджується доданим позивачем до матеріалів справи розрахунком заборгованості за договором № SAMDN03000001293444 від 27 вересня 2004, який відповідач не спростував(а.с. 7).
Відповідно до приведеного банком розрахунку заборгованості, враховуючи термін дії картки № НОМЕР_1 , який становить два роки, станом на 30 вересня 2006 року у відповідача наявна заборгованість за тілом кредиту у розмірі 3 435,77 грн.
За таких обставин, враховуючи, що підставою позову слугувала наявність заборгованості саме за договором № SAMDN03000001293444 від 27 вересня 2004 року, зокрема за платіжною кредитною карткою № НОМЕР_1 , колегія суддів дійшла висновку про необхідність стягнення із відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3 435,77 грн.
Щодо стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом, колегія судів дійшла такого висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, в якому зазначено, що строк кредитування за картковими рахунками встановлюється строком дії картки, враховуючи, що строк дії картки закінчився у вересні 2006 року, колегія судів вважає, що наявні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом за процентною ставкою 36% річних у розмірі 111 грн 39 коп, яка утворилася станом на 29 вересня 2006 року (а.с. 10).
На викладене вище суд першої інстанції уваги не звернув, помилково встановив, що вимоги банку про стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентів за користування кредитом є необгрунтованими у повному обсязі, не взяв до уваги, що сторони письмово погодили розмір кредитного ліміту та умови щодо сплати процентів, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення вимог.
За положеннями ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції, слід змінити розподіл судових витрат, стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» витрати зі сплати судового збору, понесені у зв'язку із розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій пропорційно розміру задоволених позовних вимог (3,85%) у розмірі 218,48 грн. (2270 грн. + 3405 грн.) х 3,85%).
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 листопада 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором № SAMDN03000001293444 від 27 вересня 2004 року за тілом кредиту у розмірі 3 435,77 грн., та проценти за користування кредитом у розмірі 111, 39 грн., а всього у розмірі 3 547,16 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитом - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 218,48 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
О.В. Лаченкова