Провадження № 2-з/359/48/2022
Справа № 359/1399/22
25 квітня 2022 року м. Бориспіль
Суддя Бориспільського міськрайонного суду Київської області Муранова-Лесів І. В., вивчивши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,-
встановив:
21.04.2022 до Бориспільського міськрайонного суду Київської області надійшла вище зазначена заява, в якій ОСОБА_1 , просить :
- встановити тимчасовий графік зустрічей батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , з дітьми: сином - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , кожної суботи місяця з 10:00 год. до 13:00 год. за місцем проживання матері в АДРЕСА_1 , в її присутності та присутності представника органу опіки та піклування Бориспільської міської ради, з можливістю за домовленістю з матір'ю дітей відвідувати місця масового відпочинку: парки, спортивно-ігрові майданчики міста Бориспіль (за місцем проживання матері);
- заборонити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , як батьку малолітніх дітей: сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , виїжджати з дітьми за межі України без дозволу та супроводу матері - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Подану заяву ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що вона перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , від якого у них народилось троє дітей син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . В зв'язку з погіршенням стосунків, нею подано до Бориспільського міськрайонного суду Київської області позовну заяву про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів на утримання дітей.
Крім того заявник зазначає, що в зв'язку з військовим станом, відповідач має намір виїхати за кордон, та відповідно до ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», за кордон можуть виїжджати чоловіки віком від 18-60 років, якщо на їх утриманні перебувають троє і більше дітей віком до 18 років. В зв'язку з чим на її думку її чоловік може викрасти дітей та виїхати разом з ними за кордон. Також батьку її дітей не встановлено графік побачення з дітьми, що дає йому можливість безперешкодно вимагати доступ до місця їх проживання та забрати їх.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України розгляд заяви проводиться без повідомлення учасників справи.
Вивчивши заяву та додані до неї документи, а також матеріали цивільної справи № 359/1399/22, провадження № 2/359/1629/2022, суд дійшов до наступного висновку.
З поданої заяви, а також матеріалів цивільної справи № 359/1399/22, провадження №2/359/1629/2022 вбачається, що 09.02.2022 ОСОБА_1 звернулась до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області про розірвання шлюбу, визначення місця проживання малолітніх дітей та стягнення на свою користь аліментів на утримання дітей.
Станом на дату прийняття даної ухвали, провадження у справі не відкрито, здійснено 11.04.2022 повторно запит відповідно до вимог ч. 6 ст. 187 ЦПК України, про надання інформації про зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_2 ..
Як зазначає заявник ОСОБА_1 , на підтвердження чого до позовної заяви додає копії відповідних свідоцтв, вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 перебувають в зареєстрованому шлюбі з 17.02.2017, в якому у них народилось троє дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Згідно з довідкою реєстраційної служби виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 08.02.2022 № 20-36-1547, зареєстроване місце проживання заявника ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 .
Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов від 07.02.2022, складеного депутатом Бориспільської міської ради Гаспарян А.О., за вказаною адресою разом з ОСОБА_1 проживають діти : ОСОБА_5 , 2017 р.н., ОСОБА_4 , 2019 р.н., ОСОБА_5 , 2021 р.н..
Згідно ч. 1 ст. 149 Цивільного процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Частиною 2 вказаної статті визначено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Так, згідно ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується : 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв'язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.
За змістом п. п. 4, 5, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Верховним Судом України у постанові від 25.05.2016 року по справі №6-605цс16 зроблено висновок, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Так, в ч. 1 ст. 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову, в тому числі : заборона вчиняти певні дії; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів.
При цьому, згідно з вимогами ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до роз'яснень, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду, наведених у постанові від 29 вересня 2021 року у справі №490/1087/21), у якій вирішувався спір про визначення місця проживання дітини з матір'ю та була розглянута заява про забезпечення позову, Верховний Суд зазначив, що судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямовано на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька).
Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі за заявою «MAMCHUR v. UKRAINE», № 10383/09, § 100).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі за заявою «HANT v. UKRAINЕ», № 31111/04, § 54).
Також ЄСПЛ наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Так, у рішенні «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 04 вересня 2018 року ЄСПЛ вказав, що тривалий судовий процес, пов'язаний, у тому числі зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя, а тому є допустимим встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті.
Відповідно до приписів статей 141, 153 Сімейного Кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою; розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини; мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини, що визначено частинами 1- 3 статті 157 СК України.
Разом із тим, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суддя не вирішує спір про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та визначення способів участі у вихованні, спілкуванні з дитиною шляхом установлення графіку участі у спілкуванні і вихованні дитини, а виключно зважує на ризики можливого невиконання рішення суду щодо визначення місця проживання дітей.
В цьому зв'язку, слід зазначити, що обов'язок доведення необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову покладається на заявника, крім того, в силу вимог ст.151 ЦПК України заява про забезпечення позову має містити обґрунтування необхідності забезпечення позову.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого : розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Так, заявник зазначає, що ситуація щодо дітей ускладнилась через військову агресію, при цьому вказуючи, що родина відповідача не засудила таку агресію та виїхала до Чорногорії, і відповідач сам та через своїх батьків та свого друга ОСОБА_9 (молодшого) намагалися залякати заявника та її батьків, спонукаючи примусово покинути Україну з дітьми, що дасть відповідачу як батьку трьох дітей, виїхати у воєнний час за межі України.
Загальновідомий факт, що з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року в Україні оголошено воєнний стан, строк якого продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
За змістом абзацу тринадцятого п.2-3 Правил перетинання державного кордону України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57,( у редакції постанови Кабінету міністрів України від 25 серпня 2010 року №724), з наступними змінами і доповненнями, внесеними постановою КМУ №264 від 12.03.2022 та постановою КМУ №383 від 29.03.2022, передбачено, що, виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону. При цьому в разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану рішення щодо надання дозволу на виїзд за межі України особі чоловічої статі, яка супроводжує дитину, яка не
досягла 16-річного віку, приймається з урахуванням приналежності супроводжуючої особи до переліку категорій осіб, які звільнені від військової служби та мобілізації, за наявності у неї підтвердних документів.
В силу положень абзацу четвертого ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.
Наведені положення чинного законодавства свідчать про те, що в умовах воєнного стану батько трьох дітей ОСОБА_2 не підлягає призову на військову службу та може перетинати державний кордон України у супроводі дітей без згоди їх матері - заявника ОСОБА_1 ..
Разом із цим посилання на будь-які належні і допустимі докази, які б підтверджували доводи заявника щодо намірів відповідача виїхати за кордон всупереч волі заявника та інтересів їх дітей, в заяві про забезпечення позову відсутнє.
Заявник вказує на припинення сімейних відносин, і за змістом позовної заяви вбачається, що вона переїхала проживати до своїх батьків, де також на даний час проживають їх з відповідачем діти.
Разом із цим наявність спору між подружжям щодо розірвання шлюбу, а також ініційований заявником спір щодо місця проживання дітей та стягнення коштів на їх утримання сам по собі не може бути підставою для вжиття заходу забезпечення позову, який не тільки може обмежити права відповідача - батька дітей, але за наявності реальної військової агресії Російської Федерації проти України поставити під загрозу життя та здоров'я малолітніх дітей сторін.
Так, відповідно до положень ч.1 ст.3 Конвенції ООН Про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.
В силу положень ч.ч.1,2 ст.6 Конвенції держави-учасниці визнають, що кожна дитина має невід'ємне право на життя.
Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.
Беручи до уваги інтереси малолітніх дітей сторін, відсутність прямих доказів того, що існують ризики їх примусового вивезення за межі України всупереч їх інтересам та волі заявника, тобто не з метою збереження їх життя і здоров'я, а виключно з метою ухилення від виконання можливого рішення суду у вказаній справі щодо визначення місця проживання дітей з матір'ю, приходжу до висновку, що в цій частині заява не підлягає до задоволенню.
Щодо встановлення тимчасового графіку зустрічей батька ОСОБА_2 з дітьми: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , по суботам з 10:00 год. до 13:00 год. за місцем проживання матері в АДРЕСА_1 , в її присутності та в присутності представника органу опіки та піклування Бориспільської міської ради, з можливістю за домовленістю з матір'ю дітей відвідувати місця масового відпочинку: парки, спортивно-ігрові майданчики міста Бориспіль (за місцем проживання матері), - то в цій частині заява також належним чином не обґрунтована, оскільки єдиною підставою встановлення такого графіку заявник вказує на загрозу з боку батька щодо примусового вивезення дітей за межі України.
Проте в умовах оголошеного воєнного стану та реальної загрози бойових дій на всій, без виключення, території України встановлення обмеження можливості виїзду дітей сторін, окрім визначених законодавством, слід визнати недопустимими.
Крім того, на даний час діти проживають із заявником, і батько дітей зустрічних вимог щодо визначення місця проживання дітей з ним не заявляє, доказів того, що відповідач вчиняв дії, направлені на зміну місця проживання дітей без згоди матері, а також на їх примусове вивезення за кордон, заявником не зазначено.
З урахуванням викладеного у задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття зазначених заявником заходів забезпечення позову слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 12, 43, 44, 149-153, 353 -355 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
На ухвалу суду може бути подана апеляція безпосередньо до Київського апеляційного суду, або через Бориспільський міськрайонний суд Київської області протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її виготовлення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.
Ухвала суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подана апеляційна скарга, або якщо ухвала залишена в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя І. В. Муранова-Лесів