29 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 400/4611/19
адміністративне провадження № К/990/8366/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Яковенка М. М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року у справі №400/4611/19 за позовом ФОП ОСОБА_1 до Головного управління ДПС Миколаївській області, ДПІ у Інгульському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області, про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, рішень про застосування штрафних санкцій, про опис майна у заставу та вимоги про сплату боргу (недоїмки),
установив:
Позивач звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області, Державної податкової інспекції у Інгульському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування: вимоги від 07.11.2016р. №Ф-0002471304 про сплату боргу (недоїмки) на суму 160023,37грн.; податкового повідомлення-рішення від 07.11.2016р. №0002481304 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на суму 90053,50грн., а саме за податковими зобов'язаннями на суму 72042,80грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 18010,70грн.; рішення від 07.11.2016р. №0002491304 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 18381,62грн.; вимоги від 13.01.2017р. №Ф-0000091304 про сплату боргу (недоїмки) на суму 160023,37грн.; рішення від 13.01.2017р. №0000081304 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 18381,62грн.; вимогу від 12.04.2017р. №Ф-0006371305 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 160023,37грн.; рішення від 12.04.2017р. №0006381305 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 18381,62грн.; вимоги від 21.09.2017р. №5906-17 про сплату податкового боргу на суму 114376,99грн.; рішення №394/14-29-17-05-03 від 21.09.2017р. про опис майна у податкову заставу.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.01.2021р. визнано протиправними висновки Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області, викладені в акті перевірки від 23.09.2016р. №523/14-02-13-04-2743501382 щодо порушення позивачем п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.177.2 ст.177, п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України, щодо заниження податку з фізичних осіб від підприємницької діяльності за період з 01.01.2013р. по 31.12.2015р. на загальну суму 72042,80грн., у тому числі за 2013 рік на суму 21558,52грн., за 2014 рік на суму 35367,42 грн., за 2015 рік на суму 15116,86 грн.; п.2 ст.6, пп.2 п.1 ст.7, п.8 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», та щодо заниження єдиного внеску за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року на загальну суму 160023,37 грн., в тому числі за 2013 рік на суму 47585,65грн., за 2014 рік на суму 77467,49грн., за 2015рік на суму 34970,23грн.; визнано протиправними та скасовані податкова вимога від 21.09.2017р. №5906-17 про сплату податкового боргу на суму 114376,99грн. та рішення 21.09.2017р. №394/14-29-17-05-03 про опис майна у податкову заставу; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року, скасовано рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року в частині визнання протиправними висновків Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області, викладені в Акті перевірки від 23 вересня 2016 року № 523/14-02-13-04-2743501382 щодо порушення ФОП ОСОБА_1 пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 177.2 статті 177, пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, щодо заниження податку з фізичних осіб від підприємницької діяльності за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року на загальну суму 72042,80 грн., у тому числі за 2013 рік на суму 21558,52 грн., за 2014 рік на суму 35367,42 грн., за 2015 рік на суму 15116,86 грн.; - пункту 2 статті 6, підпункту 2 пункту 1 статті 7, пункту 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», та щодо заниження єдиного внеску за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року на загальну суму 160 023,37 грн., в тому числі за 2013 рік на суму 47585,65 грн., за 2014 рік на суму 77467,49 грн., за 2015 рік на суму 34970,23 грн.
Ухвалено у цій частині постанову, якою визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 07.11.2016р. №0002481304 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами в частині визначення податкового зобов'язання на 69630,80грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 17407,70грн.
В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанції, від скаржника надійшла касаційна скарга.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог ст. 330 КАС України встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 4 ст. 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі п. 2 ч. 4 ст. 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у ч. 2 і 3 ст. 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у ч. 1 ст. 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 ст. 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
При цьому, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Звертаючись із касаційною скаргою скаржник визначає підставою касаційного перегляду п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України, зазначивши, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Суд звертає увагу скаржника на те, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України є зазначення: норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Також, у разі подання касаційної скарги на цій підставі скаржник повинен обґрунтувати у чому саме полягає неправильне застосування відповідної норми матеріального права судами (ч. 3 ст. 351 КАС України).
Крім того, скаржником не зазначено, який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі та який, одночасно, відсутній у рішеннях Верховного Суду.
Суд вважає, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою (наведенням) конкретних висновків суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було неправильно застосовано, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із позицією суду апеляційної інстанції у цій справі з посиланням при цьому на обставини, викладені у акті перевірки, з урахуванням яких суд надавав оцінку обставинам справи, й по суті зводяться лише до їх переоцінки. Такі доводи не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України.
Також, у тексті поданої касаційної скарги скаржник посилається на п. 4 ч. 4 ст. 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження та на п. 4 ч. 2 ст. 353 КАС України.
Однак, Суд звертає увагу на те, що якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Касаційна скарга містить фактичний виклад обставин та незгоду заявника із оскаржуваними судовими рішеннями.
З огляду на викладене, Суд уважає такі обґрунтування недостатніми для відкриття касаційного провадження у даній справі.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених Кодексу адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені ч. 4 ст. 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на відповіді норми (норму) права стосовно якої відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування цієї норми права у подібних правовідносинах. Скаржник повинен навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені ст. 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
У разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно , а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Враховуючи приписи п. 4 ч. 5 ст. 332 КАС України та не викладення скаржником у касацій скарзі підстав для касаційного оскарження судових рішень у цій справі, визначених п. 3, 4 ч. 4 ст. 328 КАС України, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
За таких обставин касаційну скаргу слід повернути скаржнику, що не перешкоджає йому реалізувати своє право звернутися із касаційною скаргою повторно.
Відповідно до ч. 7 ст. 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному ст. 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника.
Керуючись статтями 248, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року у справі №400/4611/19 - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і оскарженню не підлягає.
Суддя М. М. Яковенко