Постанова
Іменем України
28 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 624/954/19
провадження № 61-14027св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне підприємство «Агропрогрес»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 04 травня 2020 року у складі судді Куст Н. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Маміної О. В., Тичкової О. Ю.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства «Агропрогрес» (далі - ПП «Агропрогрес») про розірвання договору оренди земельної ділянки.
Позовну заяву мотивовано тим, що після смерті її матері ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 вона успадкувала земельну ділянку площею 6,2429 га в межах згідно з планом (кадастровий номер 6323184500602:000:0116) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Розсохуватської сільської ради Кегичівського району Харківської області (запис у Книзі державних актів на право приватної власності на землю № 34).
09 жовтня 2014 року ОСОБА_2 уклала з ПП «Агропрогрес» договір оренди землі, за яким вищезазначену земельну ділянку передано ПП «Агропрогрес» в оренду на десять років. Право оренди відповідача за вказаним договором зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29 грудня 2014 року.
ОСОБА_1 зазначала, що їй не було відомо про укладення цього договору, про його існування та умови вона дізналася згодом.
12 жовтня 2019 року вона звернулася до ПП «Агропрогрес» із заявою-вимогою про повернення земельної ділянки, але відповідач відмовив їй у поверненні землі, мотивуючи відмову тим, що до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця. Вважала, що така відмова суперечить вимогам чинного законодавства України.
Орендна плата за користування земельною ділянкою є незначною і не відповідає її волевиявленню. З нею як із новим власником земельної ділянки договір оренди укладено не було, це позбавляє її можливості отримати матеріальні блага, на які вона могла б розраховувати при укладенні договору оренди.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд:
- розірвати договір оренди землі від 09 жовтня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ПП «Агропрогрес»;
- зобов'язати ПП «Агропрогрес» передати їй земельну ділянку, загальною площею 6,229 га, що розташована на території Розсохуватської сільської ради Кегичівського району Харківської області, в стані, придатному для цільового використання, та оформити акт прийому-передачі земельної ділянки.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Кегичівського районного суду Харківської області від 04 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 в порушення вимог статті 81 ЦПК України не доведено та не обґрунтовано належними і допустимими доказами наявність підстав для розірвання договору. У зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог ОСОБА_1 підстав для відмови у його задоволенні саме у зв'язку з пропуском строку позовної давності немає. При цьому апеляційним судом застосовано правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18) та постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18).
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
15 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 04 травня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року, яка містить заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин, зокрема, норми статей 638, 640, 651 ЦК України та положення Закону України «Про оренду землі». Звертаючись до суду з указаним позовом, позивач посилалась на те, що спірний договір оренди землі не містить усіх передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі» істотних умов, зокрема, щодо об'єкта оренди, форм платежів, порядку та строків їх внесення, страхування об'єкта оренди. Суди не врахували, що несплата індексації орендної плати є підставою для розірвання договору оренди, незважаючи на погашення простроченої заборгованості.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано із Кегичівського районного суду Харківської області цивільну справу № 624/954/19.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу ПП «Агропрогрес» до суду не подавало.
Фактичні обставини, встановлені судами
09 жовтня 2014 року між ОСОБА_2 та ПП «Агропрогрес» укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, загальною площею 6,2429 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Розсохуватської сільської ради Кегичівського району Харківської області.
За змістом умов договору оренди землі його укладено на 10 років.
Право оренди відповідача за вказаним договором зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29 грудня 2014 року на підставі рішення державного реєстратора Кегичівського районного управління юстиції у Харківській області індексний номер 18425080 (запис про інше речове право від 29 грудня 2014 року № 8288838).
Відповідно до пунктів 9, 10 зазначеного договору оренди земельної ділянки орендна плата вноситься орендарем у розмірі 4 629,44 грн, що становить не менш як 3,0 % від грошової оцінки земельної ділянки або у вигляді натуральної оплати згідно додатку до договору оренди земельної ділянки. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.
Пунктом 40 договору оренди земельної ділянки від 09 жовтня 2014 року передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 , виданим 09 лютого 2016 року Виконавчим комітетом Розсохуватської сільської ради Кегичівського району Харківської області, актовий запис № 01.
Спадкоємцем ОСОБА_2 є її дочка ОСОБА_1 , яка 19 жовтня 2016 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку, площею 6,2429 га, в межах згідно з планом (кадастровий номер 6323184500602:000:0116) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Розсохуватської сільської ради Кегичівського району Харківської області, та належала ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю Р1 № 717910, виданого Розсохуватською сільською радою Кечигівського району Харківської області на підставі рішення від 11 квітня 2001 року № 8 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 34.
Встановлено, що на виконання умов договору оренди землі ОСОБА_2 сплачено: 130,00 грн - згідно з платіжною відомістю за 2014 рік на видачу соняшника в рахунок оренди земельного паю; 700,00 грн - згідно з платіжною відомістю за 2014 рік на видачу кукурудзи в рахунок оренди земельного паю; 65 грн - згідно з платіжною відомістю на видачу цукру в рахунок оренди земельного паю, 6 000,00 грн - згідно з відомістю на виплату грошей за вересень 2015 року.
У подальшому орендні платежі від ПП «Агропрогрес» отримувала ОСОБА_1 , а саме: 9 200,00 грн - за відомістю на виплату грошей за листопад 2016 року, 10 200,00 грн - за відомістю на виплату грошей за грудень 2017 року, 10 200,00 грн - за відомістю на виплату грошей за вересень 2018 року, що підтверджується підписами ОСОБА_1 у відповідних відомостях.
Згідно з відомістю нарахування коштів 02 вересня 2019 року № 8 ПП «Агропрогрес» перевело на картковий рахунок ОСОБА_1 10 200,00 грн.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарг) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 420/504/16-ц (провадження № 61-6268св18), від 23 травня 2018 року у справі № 647/1460/17 (провадження № 61-8944св18), від 11 липня 2018 року у справі № 484/3687/16 (провадження № 61-33165св18) та постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 04 травня 2020 року та постанова Харківського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року відповідають зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Предметом позовних вимог ОСОБА_1 у цій справі є вимога про розірвання договору оренди землі від 09 жовтня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПП «Агропрогрес», та передача земельної ділянки позивачеві.
Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що договір оренди землі, укладений між ПП «Агропрогрес» та ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , не відповідає інтересам позивача як спадкоємця з огляду на зміст статті 15 Закону України «Про оренду землі».
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (cтаття 629 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Згідно з частиною першою статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Частиною другою цієї статті встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Стаття перша Закону України «Про оренду землі» визначає оренду землі як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до змісту частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній станом на момент укладення оспорюваного договору оренди землі) істотними умовами договору оренди землі є:
об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);
строк дії договору оренди;
орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;
умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;
умови збереження стану об'єкта оренди;
умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;
умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;
існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;
визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини;
відповідальність сторін;
умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Частинами першою-третьою статті 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
Відповідно до статті 32 Закону України «Про оренду землі», перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.
Згідно з частиною першою статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
Договір оренди землі укладений 09 жовтня 2014 року між ОСОБА_2 та ПП «Агропрогрес», право оренди за цим договором зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Реєстраційної служби Кегичівського РУЮ Харківської області Григоренко М. Д. 29 грудня 2014 року, рішення про державну реєстрацію № 18425080, номер запису про інше речове право 8288838.
Вказаний договір укладено за вільного волевиявлення сторін, він скріплений підписами сторін та відображає волю сторін на його укладення, що не оспорюється позивачем. ОСОБА_2 за життя цей договір не оскаржувала.
Пунктом 40 договору визначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.
За таких обставин, сама по собі зміна власника орендованої земельної ділянки не є безумовною та самостійною підставою для розірвання договору оренди землі новим власником.
Оцінюючи доводи ОСОБА_1 про порушення відповідачем істотних умов договору оренди землі, зокрема, щодо розміру орендної плати та порядку здійснення розрахунків, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність позовних вимог.
Статтею 141 ЗК України передбачено таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як систематична несплата земельного податку або орендної плати.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зроблено правовий висновок щодо підстав для розірвання договору оренди землі з урахуванням пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України: «Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться».
Отже, аналіз змісту статей 24, 25 Закону України «Про оренду землі» та пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підставу для розірвання договору оренди. При цьому факт несплати орендної плати стосується випадків як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначено договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року в справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18) сформульовано такий правовий висновок: «враховуючи, що до відносин, пов'язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Відповідна правова позиція була викладена Верховним Судом України також у постанові від 11 жовтня 2017 року в справі № 6-1449цс17 і підстав для відступу від неї, як і від висновку в справі № 910/16306/13, Велика Палата Верховного Суду не вбачає. Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов'язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність».
Зазначений підхід до вирішення питання щодо можливості розірвання договору судом з підстави істотності допущеного орендарем порушення договору шляхом систематичної несплати орендної плати є сталим та підтверджується релевантною практикою суду касаційної інстанції. Зокрема, аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 689/1101/18 (провадження № 61-10292св20), від 27 жовтня 2021 року у справі № 573/1833/20 (провадження № 61-7138св21), від 22 листопада 2021 року у справі № 341/609/20 (провадження № 61-10091св 21), від 24 листопада 2021 року у справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21), від 08 грудня 2021 року у справі № 357/452/21 (провадження № 61-7721св21).
Суди попередніх інстанцій установили, що виплата орендної плати за оспорюваним договором здійснювалася у повному обсязі, що підтверджується належними та допустимими доказами - відомостями за період 2015-2014 роки з підписами ОСОБА_2 .
Також встановлено, що за 2018 рік відповідач сплатив ОСОБА_1 орендну плату у розмірі 10 200,00 грн, за 2017 рік - 10 200,00 грн, за 2016 рік - 9 200,00 грн, за 2015 рік - 6 000,00 грн, за 2014 рік - 65 кг цукру та 700 грн.
Заперечуючи проти належного виконання відповідачем умов оспорюваного договору, позивач не надала до суду будь-яких доказів на спростування зазначених сум.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що у судовому засіданні у суді першої інстанції позивач та її представник зазначили про те, що відповідач в односторонньому порядку змінив умови договору та сплачує орендну плату у більшому розмірі, ніж передбачено договором. Позивач вказала, що орендну плату отримувала, в тому числі і за 2019 рік.
Таким чином, факту систематичної несплати ПП «Агропрогрес» орендної плати ОСОБА_1 не встановлено.
Доводи позивача про виплату їй орендної плати без урахування індексу інфляції без спростування відповідних мотивів апеляційного суду та за фактично встановлених судами обставин про надмірно сплачені розміри орендної плати (проти чого не заперечує позивач) свідчать про недоведеність позовних вимог.
Також позивач не довела належними та допустимими доказами те, що зазначена у договорі оренди землі земельна ділянка, загальною площею 6,2429 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка з находиться території Розсохуватської сільської ради Кегичівського району Харківської області, є відмінною від тієї, що значиться за кадастровим номером 6323184500:02:000:0116.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 в порушення вимог статті 12 і частини першої статті 81 ЦПК України не доведено належними і допустимими доказами наявність підстав для розірвання договору оренди землі від 09 жовтня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПП «Агропрогрес». Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Посилання заявника на застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 420/504/16-ц (провадження № 61-6268св18), від 23 травня 2018 року у справі № 647/1460/17 (провадження № 61-8944св18), від 11 липня 2018 року у справі № 484/3687/16 (провадження № 61-33165св18) та постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), є необґрунтованими, оскільки правовідносини у вказаних справах та у справі, яка є предметом касаційного перегляду, не є подібними.
Підстави для задоволення касаційної скарги відсутні. Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до положень статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі надавати оцінку чи переоцінювати докази у справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 04 травня 2020 року та постанова Харківського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 04 травня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Ю. В. Черняк
І. А. Воробйова
Р. А. Лідовець