Окрема думка
судді Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Усика Г. І.
09 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 286/3125/20
провадження № 61-16615св21
за позовом ОСОБА_1 до Овруцької міська ради Житомирської області, ОСОБА_2 , державний реєстратор Мойсеєва Інна Василівна, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про скасування державної реєстрації земельної ділянки, витребування земельної ділянки з незаконного володіння та зобов'язання провести реєстрацію,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, свої вимоги обґрунтовувала тим, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 22 червня 2006 року вона є власником 1/4 частини житлового будинку (кв. АДРЕСА_1 ) на АДРЕСА_2 . Крім того, згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 22 червня 2006 року та державного акта від 27 квітня 2010 року серії ЯИ № 103549, їй належить 1/2 частини земельної ділянки площею 0,0150 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за вказаною адресою.
10 травня 2016 року ОСОБА_2 , як співвласник зазначеної земельної ділянки, звернувся до суду з позовом про визнання недійсним вказаного державного акта. Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 02 грудня 2016 року позов задоволено, проте рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 31 січня 2017 року зазначене судове рішення скасовано та ухвалено нове, яким ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позову. Постановою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.
У липні 2017 року вона подала до суду позов про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину за заповітом серії ВЕТ № 269715 та серії ВЕТ № 269718 від 20 липня 2007 року, виданих Овруцькою державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , щодо спадкування земельної ділянки площею 0,0150 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться на АДРЕСА_2 , яка належала спадкодавцю ОСОБА_5 , оскільки нотаріусом при оформленні спадщини ОСОБА_3 та ОСОБА_4 допущено помилку, в результаті якої вся земельна ділянка площею 0,0150 га оформлена на останніх. Зазначене призвело до того, що рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 03 вересня 2008 року у справі № 2-1875/08 за ОСОБА_2 визнано право власності на вказану земельну ділянку, а не на 1/2 її частини. Фактично внаслідок зазначеної помилки її позбавлено права власності на земельну ділянку. Рішенням Народицького районного суду Житомирської області від 15 квітня 2019 року її позов задоволено, і постановою Житомирського апеляційного суду від 17 липня 2019 року залишено без змін.
13 липня 2020 року вона звернулася із заявою до Овруцької міської ради Житомирської області для поновлення її порушених прав. Проте її було повідомлено, що 16 квітня 2014 року державним реєстратором відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за номером 341557818242 на земельну ділянку, що становить 1/1 частини права власності за ОСОБА_2 (правовстановлюючим документом для реєстрації права власності на яку за номером 5382653 є рішення суду від 03 вересня 2008 року № 2-1875/08). 06 жовтня 2020 року вона повторно звернулась до органу місцевого самоврядування, проте їй відмовлено у вимозі про скасування державної реєстрації земельної ділянки за ОСОБА_2 , чим порушені її законні права власника. Зазначала, що трирічний строк за захистом порушеного права пропущений з поважних причин, оскільки про порушення свого права вона дізналася в листопаді 2015 року.
Посилаючись на наведене, позивач просила скасувати рішення державного реєстратора Мойсеєвої І. В. від 16 квітня 2014 року, індексний номер рішення 12490507) про державну реєстрацію права власності земельної ділянки площею 0,0150 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1824210100:01:012:0031, що становить 1/1 частини права власності, що зареєстрована за ОСОБА_2 (розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за номером 341557818242);витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 належну їй 1/2 частини спірної земельної ділянки; зобов'язати Овруцьку міську раду Житомирської області провести державну реєстрацію права власності на 1/2 частини спірної земельної ділянки за нею відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 103549 від 27 квітня 2010 року.
Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 26 лютого 2021 року у складі судді КулінічаЯ. В. позов ОСОБА_1 задоволено. У задоволенні позову до Овруцької міської ради Житомирської області відмовлено.
Скасовано рішення державного реєстратора Мойсеєвої І. В. від 16 квітня 2014 року (індексний номер рішення 12490507) про державну реєстрацію права власності земельної ділянки площею 0,015 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 1824210100:01:012:0031, що становить 1/1 частини права власності, яка зареєстрована за ОСОБА_2 (розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за номером 341557818242). Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 належну ОСОБА_1 1/2 частини земельної ділянки площею 0,0150 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 1824210100:01:012:0031. Зобов'язано провести державну реєстрацію права власності на 1/2 частини земельної ділянки 0,0150 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1824210100:01:012:0031, за ОСОБА_1 відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 27 квітня 2010 року серії ЯИ № 103549. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що допущена нотаріусом помилка при оформленні спадщини після смерті ОСОБА_5 його дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на всю земельну ділянку замість 1/2 її частини, призвело до продажу відповідачу ОСОБА_2 спірної земельної ділянки в більшому розмірі, ніж належала спадкодавцю ОСОБА_5 , внаслідок чого порушено права власності позивачки на 1/2 її частину, яке підлягає судовому захисту.
Суд визнав поважними причини пропуску позовної давності, оскільки позивач про порушення свого права дізналася в жовтні 2015 року, коли ОСОБА_2 почав будівельні роботи на належній їй земельній ділянці.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що підставою державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0150 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1824210100:01:012:0031, що становить 1/1 частини права власності, є рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 03 вересня 2008 року, яке набрало законної сили 15 вересня 2008 року та не скасовано. Таким чином, дії та рішення державного реєстратора під час реєстрації спірного майна за відповідачем на підставі судового рішення є законними.
Оскільки рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 03 вересня 2008 року, на підставі якого у відповідача виникло право власності та здійснена державна реєстрація цього права на спірну земельну ділянку є чинним, і позивач ОСОБА_1 його не оскаржувала, суд вважав відсутніми правові підстави для задоволення вимог позивача.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року, в якій просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі вказує на те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19).
У грудні 2021 року ОСОБА_2 подав до суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що вимоги позивачки не підлягають задоволенню з підстав пропуску строку позовної давності. Наведені ОСОБА_1 постанови Верховного Суду як приклади неоднакового застосування судами норм матеріального права, ухвалені за інших правовідносин та інших фактичних обставин.
Стислий зміст постанови Верховного Суду
Постановою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Житомирського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року скасовано. Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 26 лютого 2021 року в частині вирішення вимог:
- про скасування рішення державного реєстратора Мойсеєвої І. В. від 16 квітня 2014 року, індексний номер рішення 12490507, про державну реєстрацію права власності земельної ділянки, площею 0, 0150 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1824210100:01:012:0031, що становить 1/1 частини права власності, яка зареєстрована за ОСОБА_2 (розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за номером 341557818242);
- про зобов'язання провести державну реєстрацію права власності на 1/2 частини земельної ділянки, площею 0, 0150 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1824210100:01:012:0031, за ОСОБА_1 відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 27 квітня 2010 року, серії ЯИ № 103549 скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В іншій частині рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 26 лютого 2021 року залишено в силі.
Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 26 лютого 2021 року в частині компенсації ОСОБА_1 судових витрат у сумі 1 681, 60 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України змінено, зменшено розмір присудженого ОСОБА_1 судового збору до 840, 80 грн.
Вирішено компенсувати ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 681,60 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Мотиви незгоди з висновками Верховного Суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 1/2 частини земельної ділянки площею 0,0150 га
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи у справі нове рішення про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_1 про витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 1/2 частини земельної ділянки, кадастровий номер 1824210100:01:012:0031, суд апеляційної інстанції виходив з того, що право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку та підставою державної реєстрації такого права є рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 03 вересня 2008 року у справі № 2-1875/08, а тому оскільки зазначене судове рішення не скасовано, не можна стверджувати, що відповідач незаконно нею володіє. Протилежний висновок суперечитиме принципу обов'язковості судових рішень.
Верховний Суд не погодився з висновками суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи власний висновок наступним.
Право набувача за договором купівлі-продажу ґрунтується на вільному волевиявленні дійсного власника такого майна, оформленого відповідно до вимог закону. Права набувача є похідними від права відчужувача, тобто набувач не може набути ті права, які правомірно не належали відчужувачу.
Ураховуючи встановлену судами попередніх інстанцій помилку нотаріуса при видачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину на всю земельну ділянку, як спадкоємцям після смерті ОСОБА_5 , унаслідок якої до складу спадкового майна включено і належну на праві власності ОСОБА_1 1/2 частину земельної ділянки, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на відчуження належної їй 1/2 частини земельної ділянки, а отже відповідно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не стали правомірними власниками спірної частини земельної ділянки.
Надалі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали усний правочин з ОСОБА_2 щодо відчуження спірного майна, який є нікчемним в силу закону у зв'язку з недотриманням встановленої законом нотаріальної форми угоди, вада якого була усунута рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 03 вересня 2008 року у справі № 2-1875/08 (суд визнав угоду дійсною). Оскільки в межах розгляду зазначеної справи перевірялася та надавалася оцінка виключно щодо наявності підстав для застосування положень статті 220 ЦК України, тобто вказаним судовим рішенням лише відбулася конвалідація правочину - усунення недоліку форми договору, що полягає в наданні нікчемному правочину юридичної сили з моменту його вчинення, і не вирішувалася питання щодо обсягу набутого відчужувачами майна як спадкоємцями, то на думку суду касаційної інстанції, рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 03 вересня 2008 року у справі № 2-1875/08 не створювало для позивача підстав втрати нею права власності на спірне майно, так само, як не створило і підставу правомірного набуття відповідачем у власність належної позивачу спірної частини земельної ділянки. Зазначене судове рішення існує в межами спірних правовідносин, які існували між сторонами правочину, укладеного з недотриманням визначеної законом форми, цим рішенням вирішено виключно спір, що існував між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , з однієї сторони, та ОСОБА_2 , з іншої.
Оскільки ОСОБА_1 не була учасником зазначеної справи, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 03 вересня 2008 року у справі № 2-1875/08 не створює преюдиційних фактів для ОСОБА_1 та не позбавляє її права на звернення до суду з позовом про захист своїх прав у самостійному провадженні без оскарження вказаного судового рішення, та не є підставою виникнення у ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, оскільки право власності виникає за наявності певних юридичних фактів, які передбачено цивільним законодавством.
Ураховуючи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розпорядилися належною ОСОБА_1 1/2 частиною земельної ділянки поза її волею і без достатньої та належної правової підстави, а судове рішення про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на спірне майно не є підставою для правомірного набуття ОСОБА_2 права власності на спірну частину земельної ділянки, Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для застосування статті 388 ЦК України.
З такими висновками Верховного Суду не погоджуюся з огляду на таке.
Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.Аналогічне положення міститься у пункті 7 частини третьої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Частиною першою статті 18 ЦПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Судами встановлено, що рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 03 вересня 2008 року у справі № 2-1875/08 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання угоди дійсною та визнання права власності на майно, визнано дійсним неналежно оформлений (усний) договір купівлі-продажу 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_2 з відповідними до неї господарськими будівлями і спорудами та земельними ділянками площами: 0,0150 га, 0,0123 га, та 0,0247 га, для будівництва та обслуговування вказаної частини житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки), укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Цим же судовим рішенням визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_2 з відповідними господарськими будівлями і спорудами, та визнано за ОСОБА_2 право власності на земельні ділянки площами: 0,0150 га, 0, 0123 га, 0, 0247 га, для будівництва та обслуговування 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_2 з відповідними господарськими будівлями і спорудами.
Таким чином, зазначеним судовим рішенням не тільки усунуто ваду правочину, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 щодо спірної земельної ділянки, який є підставою набуття відповідачем права власності на земельну ділянку, а й визнано за ним право власності на неї, що в подальшому стало підставою для державної реєстрації за ним права власності на спірну земельну ділянку. З огляду на наведене, вважаю помилковими висновки Верховного Суду про те, що рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 03 вересня 2008 року у справі № 2-1875/08, була лише усунута вада правочину у зв'язку недотриманням встановленої законом нотаріальної форми угоди (відбулася конвалідація правочину), але не вирішувалося питання щодо обсягу набутого відчужувачами майна як спадкоємцями, а отже рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 03 вересня 2008 року у справі № 2-1875/08 не створювало для ОСОБА_1 підстав втрати нею права власності на спірне майно, так само, як і не створювало підставу правомірного набуття ОСОБА_2 права власності на належну позивачці спірну частину земельної ділянки.
Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси. Таке право прямо передбачено положенням частини третьої статті 18 ЦПК України.
Оскільки рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 03 вересня 2008 року вирішені питання про права та обов'язки ОСОБА_1 щодо належної їй земельної ділянки, позивачка мала право оскаржити його в апеляційному порядку як особа яка не брала участі у справі, з дотриманням процесуального строку на його оскарження, який обраховується з моменту коли їй стало відомо про зазначене судове рішення.
З відомостейЄдиного державного реєстру судових рішень, доступ до яких є відкритим, убачається, що в листопаді 2015 року ОСОБА_6 зверталася з апеляційною скаргою на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 03 вересня 2008 року. Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 28 грудня 2015 року її апеляційну скаргу визнано неподаною та повернуто заявнику з підстав не усунення недоліків апеляційної скарги. Ухвалу апеляційного суду про визнання неподаною апеляційної скарги ОСОБА_1 не оскаржувала, натомість звернулася до суду позовом про витребування земельної ділянки у її законного власника, посилаючись на те, що вона вибула з її володіння поза її волею, ставлячи під сумнів законність та остаточність рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 03 вересня 2008 року.
Судове рішення - це основний акт правосуддя, акт реалізації конституційних повноважень органу державної, судової влади, яким вирішується правовий спір від імені держави Україна. Тому для держави і суспільства незаперечний інтерес становить повага до судового рішення, визнання обов'язковості його виконання, довіра до прийнятих судами рішень (постанова Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-1047цс17).
Вважаю, що поданий ОСОБА_1 позов по суті ставить під сумнів судове рішення в іншій справі, яке є остаточним, що є порушенням принципу res judicata і є неприпустимим згідно з вимогами Конституції України та практикою Європейського Суду, що не було ураховано Верховним Судом.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 у справі «Христов проти України» одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їх рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (справа «Брумареску проти Румунії» пункт 61).
У цьому ж пункті Європейський суд з прав людини вказав, що право на справедливий розгляд в суді, ґарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має тлумачитися у світлі Преамбули до Конвенції, яка проголошує, між іншим, верховенство права як частину спільної спадщини Договірних Сторін. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової певності, який вимагає, крім іншого, щоб у випадках, коли суди винесли остаточне рішення з якогось питання, їхнє рішення не підлягало сумніву.
Принцип поваги до такого судового рішення передбачає, що остаточне рішення суду визначає певний сталий стан правовідносин, на який можуть покладатися особи, прав та обов'язків яких таке рішення стосується, що є обов'язковим та не може бути поставлено під сумнів.
Судами попередніх інстанцій установлено, що підставою державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0150 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1824210100:01:012:0031, що становить 1/1 частини права власності є рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 03 вересня 2008 року, що набрало законної сили 15 вересня 2008 року, яке позивачкою не оскаржувалося і не скасовано. А отже сформульований Верховним Судом висновок про те, що зазначеним судовим рішенням не вирішувалися питання про права позивачки на спірну земельну ділянку та питання про набуття ОСОБА_2 права власності на неї нівелює принцип юридичної визначеності.
Узагальнюючи наведене вважаю, що постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_2 ухвалена з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Суддя: Г. І. Усик