28 квітня 2022 року
м. Київ
cправа № 922/2777/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Уркевича В.Ю., Краснова Є.В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Харківської організації Національної спілки художників України
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.01.2022
за позовом в.о. керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради
до Харківської організації Національної спілки художників України
про стягнення 82 084, 65 грн,
07.02.2022 (згідно з поштовими відмітками на конверті) Харківська організація Національної спілки художників України звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.01.2022 (повний текст складено 25.01.2022).
Дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та зміст судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, виходячи з такого.
Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
За змістом пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно із частиною п'ятою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 7 зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України передбачено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Ураховуючи, що положення статті 12 ГПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, Суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом частини п'ятої статті 12 цього Кодексу справи, на які поширюється дія цих положень, є малозначними в силу наведених положень пункту 1 частини п'ятої статті 12 цього Кодексу, виходячи із ціни предмету позову без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначених справ до відповідної категорії.
Так, предметом позову у даній справі є стягнення 82 084,65 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 (2 270,00 грн х 100 = 227 000,00 грн), тому у розумінні положень ГПК України ця справа є малозначною.
Разом з тим, при прийнятті позовної заяви в.о. керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до розгляду та відкритті провадження у справі №922/2777/21 Господарський суд Харківської області ухвалою від 13.07.2021 визнав цю справу малозначною та призначив її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
В якості обґрунтування наявності підстав для відкриття касаційного провадження, передбачених підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, скаржник у поданій касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Водночас, саме власне твердження скаржника про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами ?а?, ?б?, ?в?, ?г? пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Розглянувши наведені підстави, що викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку про відсутність обставин для відкриття касаційного провадження у справі, оскільки незгода скаржника з оскаржуваним судовим рішенням не свідчить про його незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь скаржника є звичайним передбачуваним процесом. Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати Суд у необхідності переглянути судове рішення, однак Суд не може ставити під сумнів законність судового рішення тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним.
Зазначені у касаційній скарзі доводи зводяться до власного викладення обставин справи стороною у справі та до переоцінки доказів, які були досліджені апеляційним господарським судом. Такі доводи, з огляду на статус Верховного Суду і його повноваження, не є підставою для відкриття касаційного провадження зі справи.
Водночас, вказуючи на фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики скаржник не навів обґрунтованих доводів на підтвердження існування виключної правової проблеми у спірних правовідносинах, яка полягає вирішенню, що ця правова проблема наявна у невизначеній кількості справ, які або вже існують або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
У частині четвертій статті 11 ГПК України зазначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Аналогічні положення містить і стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"
Згідно рішень Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема, й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Також, Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
В контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції.
Таким чином, наведені норми закону надають Верховному Суду право застосовувати критерій малозначності справи, закріплений положеннями статті 12 ГПК України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.
Враховуючи викладене, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до процесу правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини, та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
З огляду на викладене, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Харківської організації Національної спілки художників України на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.01.2022 згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до положень частини шостої статті 293 ГПК України, копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України,
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 922/2777/21 за касаційною скаргою Харківської організації Національної спілки художників України на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.01.2022.
2. Копію цієї ухвали разом з доданими до касаційної скарги матеріалами направити заявнику, а іншим учасникам справи - копію ухвали.
3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий Г.М. Мачульський
Судді В.Ю. Уркевич
Є.В. Краснов