Постанова
Іменем України
26 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 758/4142/20
провадження № 61-5754св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 12 січня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , у якому просив визнати недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію інформацію, поширену ОСОБА_2 .
Позовну заяву мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет, на відеохостинговому веб-сайті «YouTube», на власному каналі під назвою « ОСОБА_2 » відповідач розмістив відеозапис під заголовком: «ІНФОРМАЦІЯ_2».
Позивач вважав, що оприлюднена відповідачем інформація, яка поширюється для необмеженого кола осіб, є недостовірною та такою, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію. Зокрема, позивач зазначав, що є недостовірною оприлюднена ОСОБА_2 інформація про те, що він причетний до незаконної закупівлі державним підприємством Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця» транспортних засобів; про те, що ОСОБА_1 продовжено контракт для того, щоб він прикривав хвости попереднього керівництва
АТ «Укрзалізниця»; про те, що ОСОБА_1 був фігурантом кримінальних проваджень та йому вручалася підозра за хабарництво у Рівненській області, але він «порішав» на рівні свого ж Рівненського суду і вручення підозри йому з формальних причин скасували.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:
визнати недостовірною, такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, проголошену ОСОБА_2 у відеозаписі під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 », який ОСОБА_2 поширив ІНФОРМАЦІЯ_1 у засобах масової інформації на особистому каналі відеохостингу «YouTube» під назвою « ОСОБА_2 » (Інтернет посилання: ІНФОРМАЦІЯ_3 наступного змісту:
- про те, що ОСОБА_1 причетний до незаконної закупівлі державним підприємством АТ «Укрзалізниця» транспортних засобів;
- про те, що ОСОБА_1 продовжено контракт для того, щоб він прикривав хвости попереднього керівництва АТ «Укрзалізниця»;
- про те, що ОСОБА_1 був фігурантом кримінальних проваджень та йому вручалася підозра за хабарництво в Рівненській області, але він «порішав» на рівні свого ж Рівненського суду і вручення підозри йому з формальних причин скасували.
Зобов'язати ОСОБА_2 у п'ятнадцятиденний строк після набрання судовим рішенням законної сили спростувати поширену недостовірну інформацію у такий самий спосіб, яким вона була поширена, оприлюднивши заяву наступного змісту:
«Спростування! Мною , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у відеозаписі під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 », який мною поширено у засобах масової інформації на особистому каналі відеохостингу «YouTube» під назвою « ОСОБА_2 » (Інтернет посилання: ІНФОРМАЦІЯ_3 була поширена недостовірна інформація, яка порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , а саме:
- про те, що ОСОБА_1 причетний до незаконної закупівлі державним підприємством АТ «Укрзалізниця» транспортних засобів;
- про те, що ОСОБА_1 продовжено контракт для того, щоб він прикривав хвости попереднього керівництва АТ «Укрзалізниця»;
- про те, що ОСОБА_1 був фігурантом кримінальних проваджень та йому вручалася підозра за хабарництво в Рівненській області, але він «порішав» на рівні свого ж Рівненського суду і вручення підозри йому з формальних причин скасували.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 000 грн у якості компенсації завданої моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на оплату судового збору у сумі 3 783, 60 грн та 40 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 05 жовтня
2020 року, ухваленим у складі судді Гребенюка В. В., позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недостовірною, такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, проголошену ОСОБА_2
у відеозаписі під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 », який ОСОБА_2 поширив ІНФОРМАЦІЯ_1 у засобах масової інформації на особистому каналі відеохостингу «YouTube» під назвою « ОСОБА_2 » (інтернет посилання ІНФОРМАЦІЯ_3 наступного змісту:
- про те, що ОСОБА_1 причетний до незаконної закупівлі державним підприємством АТ «Укрзалізниця» транспортних засобів;
- про те, що ОСОБА_1 продовжено контракт для того, щоб він прикривав хвости попереднього керівництва АТ «Укрзалізниця»;
- про те, що ОСОБА_1 був фігурантом кримінальних проваджень та йому вручалася підозра за хабарництво в Рівненській області, але він «порішав» на рівні свого ж Рівненського суду і вручення підозри йому з формальних причин скасували.
Зобов'язано ОСОБА_2 у п'ятнадцятиденний строк після набрання судовим рішенням законної сили спростувати поширену недостовірну інформацію у такий саме спосіб, яким вона була поширена, оприлюднивши заяву наступного змісту:
«Спростування! Мною , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у відеозаписі під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 », який мною поширено у засобах масової інформації на особистому каналі відеохостингу «YouTube» під назвою « ОСОБА_2 » (інтернет посилання ІНФОРМАЦІЯ_3 була поширена недостовірна інформація, яка порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , а саме:
- про те, що ОСОБА_1 причетний до незаконної закупівлі
АТ «Укрзалізниця» транспортних засобів;
- про те, що ОСОБА_1 продовжено контракт для того, щоб він прикривав хвости попереднього керівництва АТ «Укрзалізниця»;
- про те, що ОСОБА_1 був фігурантом кримінальних проваджень та йому вручалася підозра за хабарництво в Рівненській області, але він «порішав» на рівні свого ж Рівненського суду і вручення підозри йому з формальних причин скасували»;
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 681, грн.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дослідив відеозапис, оприлюднений на каналі «YouTube», у якому відповідач використовує такі твердження: «…замість боротьби за доброчесність, вона, ця внутрішня безпека, стає спільником негідників. А сама посада керівника безпеки на Укрзалізниці ще за часів ОСОБА_5 була передана одіозному заступнику Глави СБУ тому самому ОСОБА_7 ,…, а ОСОБА_7 рекомендував на безпеку в Укрзалізниці свою довірену особу - керівника управління «К»
в рідній для них Рівненській області - ОСОБА_1 . При чому цей ОСОБА_1 перед призначенням в безпеку УЗ був фігурантом кримінальних проваджень, йому навіть вручали підозру за можливе хабарництво в Рівненській області, але він «порішав» на рівні свого ж Рівненського суду і вручення підозри йому з формальних причин скасували. А далі він пішов вже працювати на Укрзалізницю. А ОСОБА_10 , за кілька місяців до його звільнення з Укрзалізниці, продовжив контракт начальнику безпеки ОСОБА_1 , щоб той прикривав хвости попереднього керівництва».
Суд першої інстанції вважав, що наведені формулювання носять характер фактичних тверджень, поширені невизначеному колу осіб, стосуються позивача і створюють негативну оцінку відносно нього.
Крім того, дослідивши ухвалу слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 11 січня 2016 року у справі № 569/81/16-к, якою скасовано рішення слідчого щодо вручення підозри у кримінальному провадженні щодо обвинувачення ОСОБА_1 у злочині, передбаченому частиною третьою статті 369 КПК України, суд першої інстанції вказав, що відповідач не надав доказів в обґрунтування свого твердження щодо ухвалення рішення про скасування вручення підозри в порушення чинного законодавства, а також щодо того, що позивач причетний до незаконної закупівлі державним підприємством АТ «Укрзалізниця» транспортних засобів та його контракт був продовжений з метою прикриття незаконної діяльності керівництва АТ «Укрзалізниця».
На цій підставі суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині визнання недостовірною, такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача інформацію, проголошену відповідачем у відеозаписі під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
Пославшись на положення статті 277 ЦК України, суд першої інстанції вказав на обґрунтованість позовних вимог у частині зобов'язання відповідача спростувати поширену недостовірну інформацію у такий саме спосіб, яким вона була поширена.
Відмовляючи у задоволенні позову у частині вимог про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що йому було завдано моральну шкоду, а також не наведено, з яких міркувань він виходив, визначаючи її розмір, та якими доказами це підтверджується.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 12 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2020 року
у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та розподілу судових витрат скасовано і ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5 675,40 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині задоволення позову, суд апеляційної інстанції проаналізував оприлюднений відповідачем на каналі «YouTube» відеозапис та не встановив, що відповідач дослівно поширив інформацію про те, що « ОСОБА_1 причетний до незаконної закупівлі державним підприємством Акціонерне товариство «Українська залізниця» транспортних засобів».
При цьому апеляційний суд не погодився із запереченнями позивача, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу, про те, що інформація про причетність позивача до незаконної закупівлі АТ «Укрзалізниця» транспортних засобів прямо випливає зі змісту поширюваної відповідачем інформації. Зокрема, у відеозаписі відповідач стверджував про здійснення закупівлі державним підприємством транспортних засобів за правління екс-голови вказаного підприємства ОСОБА_10 та неодноразово називав вказану закупівлю «оборудкою», що вважає підтвердженим на відеозаписі (1хв. 37 сек., 2хв. 38 сек. та 5 хв. 03 сек.). Також суд звертає увагу, що за словами відповідача, спільниками ОСОБА_10 у вказаній оборудці щодо закупівлі транспортних засобів є Департамент безпеки АТ «Укрзалізниця», керівником якого є позивач та наводить дослівно вислів у відеозаписі (5 хв. 22 сек.): «для того, щоб уникати такого «схематозу», на Укрзалізниці створений спеціальний підрозділ - Внутрішня Безпека, яка за своєю чисельністю нагадує маленьку спецслужбу, але замість боротьби з не доброчесністю вона, ця Внутрішня Безпека, стає спільником негідників».
Суд апеляційної інстанції вважає, що така інформація носить характер особистих суджень відповідача із застосуванням мовностилістичних засобів (зокрема вживання метафори, що означає розкриття сутності одного предмета чи явища через особливості іншого, а саме (персоніфікація) - образний вислів, у якому ознаки живої істоти або людини переносяться на неживий предмет, явище), оскільки «спільниками ОСОБА_10 у вказаній оборудці щодо закупівлі транспортних засобів (за словами автора) є Департамент безпеки АТ «Укрзалізниця»... та ... Внутрішня Безпека» - знеособлений орган безпеки, неживий предмет, а не позивач, як фізична особа.
Таким чином, поширення відповідачем інформації як фактичного твердження про позивача щодо його безпосередньої причетності до незаконної закупівлі АТ «Укрзалізниця» транспортних засобів, а відтак і вчинення ним злочину, не підтверджена, тому не може бути підставою для покладення на відповідача відповідальності у цій справі щодо спростування цієї інформації.
Не погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо того, що знайшла своє підтвердження інформація про те, що ОСОБА_1 продовжено контракт для того, щоб він прикривав хвости попереднього керівництва АТ «Укрзалізниця», апеляційний суд вказав, що на підтвердження продовження трудового контракту відповідач послався на постанову Рівненського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у цивільній справі № 5 69/5658/20, якою встановлено, що ОСОБА_1 працював у ПАТ «Укрзалізниця» з 23 серпня 2018 року на посаді заступника директора Департаменту безпеки ПАТ «Укрзалізниця». При цьому у січні 2019 року між ним та АТ «Укрзалізниця» укладено строковий трудовий договір та додаткову угоду, відповідно до яких ОСОБА_1 призначено на посаду директора Департаменту економічної та інформаційної безпеки АТ «Укрзалізниця» на умовах договору до 20 січня 2020 року. Отже, у цій справі відповідач довів, а позивач не спростував обставини щодо продовження трудового контракту із позивачем.
Суд апеляційної інстанції вважав, що інша частина фрази, а саме: «продовжено контракт для того, щоб він прикривав хвости попереднього керівництва АТ «Українська залізниця», не може бути визнана фактичним твердженням, оскільки фраза містить стійку фразеологічну одиницю - «прикривав хвости», яка являє собою цілісне речення, як влучне лаконічне висловлення фольклорного походження (народну примовку), яким автор виразив своє оціночне судження.
Не погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині визнання недостовірною і такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію, інформації про те, що ОСОБА_1 був фігурантом кримінальних проваджень та йому вручалася підозра за хабарництво в Рівненській області, але він «порішав» на рівні свого ж Рівненського суду і вручення підозри йому з формальних причин скасували, суд апеляційної інстанції проаналізував зміст ухвали слідчого судді від 11 січня 2016 року у справі №569/81/16-к, наданої суду позивачем, встановив, що відповідна подія мала місце, поширена відповідачем інформація відповідає дійсності.
При цьому суд апеляційної інстанції констатував, що та обставина, що підозра фактично була вручена у порушення норм КПК України не
ОСОБА_1 як особі, щодо якої винесено підозру, а його брату - ОСОБА_12 після закінчення обшуку слідчим за певною адресою, що встановлено слідчим суддею, не спростовує самої події внесення відомостей до Єдиного реєстру досудового розслідування про вручення позивачу підозри у вчинені злочину, про яку вказує відповідач, а у судовому порядку не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у судових рішеннях, для яких законом установлено інший порядок оскарження.
Крім того, фраза: «він «порішав» на рівні свого ж Рівненського суду і вручення підозри йому з формальних причин скасували», також не може бути розцінена як недостовірна чи негативна для позивача інформація, оскільки відповідно до тлумачення в Академічному тлумачному словнику Української мови (в 11 томах. - Том 7, 1976. - а.с. 263) дієслово «порішати» вживається у значені: 1) приймати яке-небудь рішення, доходити до якогось висновку; вирішувати; 2) завершити яку-небудь справу.
Твердження представника позивача про те, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 14 березня 2017 року у справі № 569/4515/16-ц визнано недостовірною інформацію про вручення позивачу підозри у вчинені злочину, про яку вказує відповідач, суд апеляційної інстанції спростував, оскільки предметом указаного спору відповідні вимоги не були та відповідно рішення за цими вимогами не ухвалювалось, а в описовій частині указаного рішення було встановлено лише обставини щодо фактичного вручення підозри не особі, щодо якої було прийнято рішення слідчого, а брату цієї особи. Крім того, ОСОБА_2 не був стороною у цивільній справі № 569/4515/16-ц, тому обставини, які були встановлені у зазначеній справі стосовно позивача, не є обов'язковими для нього та відповідно до частини п'ятої статті 82 ЦПК України можуть бути у загальному порядку ним спростовані.
Апеляційний суд вказував, що винятково вагомі обставини, які б давали підстави для покарання відповідача за участь у відповідному поширенні відомої йому інформації із доступних джерел, зокрема Єдиного реєстру судових рішень, та обставини, які свідчать, що інформація про позивача була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, - не встановлені.
При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що відмова у задоволенні цього позову не позбавляє позивача права захистити свої права через надане йому законодавством право на відповідь, зокрема передбачене статтею 65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду, що передбачено статті 30 Закону України «Про інформацію».
Рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди в апеляційному порядку не переглядалося.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 12 січня 2021 року, залишити в силі рішення Подільського районного суду міста Києва від 05 жовтня
2021 року.
Постанова суду апеляційної інстанції у частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову позивачем не оскаржується, тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядається.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
09 квітня 2021 року ухвалою Верховного Суду відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, касаційну скаргу залишено без руху, надано час на усунення недоліків.
11 травня 2021 року ухвалою Верховного Суду поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Подільського районного суду міста Києва.
У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
20 грудня 2021 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції надав неправильну оцінку зібраним доказам, що призвело до помилкових висновків. Не погоджуючись з висновками апеляційного суду, заявник стверджує, що здійснення аналізу певних висловлювань відповідача є вирваними з контексту, частина поширеної інформації взагалі залишена поза увагою суду, тобто судом не дотримано вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
У поширеній відповідачем спірній інформації викладено фактичні дані, які не відповідають дійсності та не доведені розповсюджувачем такої інформації. Поширена спірна інформація прямо вказує на вину позивача у вчиненні кримінально-караних діянь, що не було враховано при вирішенні спору.
Судом апеляційної інстанції не дотримано принципів презумпції невинуватості, обов'язковості судового рішення та правової певності. Також судом не було враховано висновки Верховного Суду України та висновки Європейською суду з прав людини щодо вирішення аналогічних спорів.
Судом апеляційної інстанції було розглянуто справу без участі позивача, чим було порушено його конституційне право на участь у судовому розгляді, право надавати суду пояснення, докази та міркування з приводу позовної заяви та апеляційної скарги, брати участь у дослідженні доказів. Вважає, що судом апеляційної інстанції було порушено вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд.
Заявник стверджує, що при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції не здійснив аналіз дослівних тверджень відповідача, натомість вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги. Зокрема, надаючи оцінку твердженню відповідача, що «…йому навіть вручалася підозра за можливе хабарництво в Рівненській області», суд узагальнюючи вказав, що відповідні обставини мали місце, тому поширена відповідачем інформація відповідає дійсності. Проте, підозра за хабарництво позивачу ОСОБА_1 ніколи не вручалася, що підтверджується судовими рішеннями, які набрали законної сили, а саме: ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 11 січня 2016 року у справі № 569/81/16-к, рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 14 березня 2017 року у справі № 569/4515/16-ц.
Крім того, суд апеляційної інстанції жодним чином не проаналізував, що у поширеній інформації відповідач стверджує, що позивач «був фігурантом кримінальних проваджень», що вказує на вчинення позивачем кримінально-карних діянь (зокрема, позивач наголосив на множинності цих діянь). Це твердження відповідача ОСОБА_2 залишилося поза увагою суду та без відповіді. Отже, фактичні твердження про вчинення позивачем дій, що містять ознаки злочину, порушують презумпцію невинуватості та негативно впливають на немайнові права позивача.
Зокрема, при оцінні твердження відповідача «...продовжив контракт начальнику безпеки ОСОБА_1, щоб той прикривав хвости попереднього керівництва...», суд апеляційної інстанція формально проаналізував частини цього твердження, не врахував, що фрази «продовжив контракт начальнику безпеки ОСОБА_1» та «щоб той прикривав хвости попереднього керівництва» є взаємопов'язаними твердженнями, які не можуть аналізуватися відокремлено.
Заявник вказує, що суд апеляційної інстанції не застосував практику Європейського суду з прав людини, не врахував його рішення щодо застосування статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у «репутаційних справах».
Суд апеляційної інстанції порушив вимоги статей 76-78, 81, 89, 367, 368
ЦПК України.
Також зважаючи на те, що більшість населення (потенційних та реальних глядачів) не є фахівцями у галузі кримінального процесуального права, або взагалі юридично необізнані, відтак автор навмисне подає інформацію
(у порушення принципу презумпції невинуватості) у такий спосіб, щоб глядачі дійсно вважали позивача особою, що порушує законодавство та вчиняє злочини. Це завдає значної шкоди честі та гідності та має нищівний вплив на ділову репутацію.
Крім того, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 303/7289/17 (провадження № 61-20995св19), від 17 грудня 2020 року у справі № 759/12558/17 (провадження № 61-2579св20) від 23 грудня 2020 року у справі № 484/2781/19 (провадження № 61-13499св20), від 08 травня 2019 року
у справі № 761/37180/17(провадження № 61-4265св19).
Заявник вказував, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме відсутній єдиний підхід щодо розмежування фактичних тверджень та оціночних суджень та немає уніфікованого підходу щодо того, як здійснювати оцінку поширюваної інформації.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказував, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, постанова Київського апеляційного суду від 12 січня 2021 року прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
19 березня 2020 року на відеохостинговому веб-сайті Youtube було оприлюднено відеосюжет під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (інтернет посилання ІНФОРМАЦІЯ_4), автором якого є
ОСОБА_2 .
У вказаному відеозаписі відповідач поширив, зокрема інформацію, яку позивач вважає такою, що є недостовірною по відношенню до нього, а саме наступного змісту: «...для того, щоб уникати такого «схематозу», на Укрзалізниці створений спеціальний підрозділ - Внутрішня Безпека , яка за своєю чисельністю нагадує маленьку спецслужбу, але замість боротьби з недоброчесністю вона, ця Внутрішня Безпека , стає спільником негідників...;
...А сама посада керівника безпеки на Укрзалізниці ще за часів ОСОБА_5 була передана одіозному заступнику Глави СБУ тому самому ОСОБА_7 …;
...Демчина рекомендував на безпеку в Укрзалізниці свою довірену особу - керівника управління «К» в рідній для них Рівненській області - ОСОБА_1 ...;
...При чому цей ОСОБА_1 перед призначенням в безпеку Укрзалізниці був фігурантом кримінальних проваджень, йому навіть вручали підозру за можливе хабарництво в Рівненській області, але він «порішав» на рівні свого ж Рівненського суду і вручення підозри йому з формальних причин скасували. А далі він пішов вже працювати на Укрзалізницю...;
...А ОСОБА_10 , за кілька місяців до його звільнення з Укрзалізниці, продовжив контракт начальнику безпеки ОСОБА_1 , щоб той прикривав хвости попереднього керівництва».
Крім того, апеляційним судом з постанови Рівненського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у іншій цивільній справі №569/5658/20 встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 працював у ПАТ «Українська залізниця» з 23 серпня 2018 року на посаді заступника директора Департаменту безпеки ПАТ «Українська залізниця».
21 січня 2019 року між АТ «Укрзалізниця» та ОСОБА_1 укладено строковий трудовий договір № 12-2019, відповідно до якого ОСОБА_1 призначено на посаду директора Департаменту економічної та інформаційної безпеки АТ «Укрзалізниця» на умовах договору до 20 січня 2020 року (по тексту трудовий Договір).
21 січня 2019 року між АТ «Українська залізниця» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 2 до трудового Договору від 21 січня
2019 № 12-2019, відповідно до якої строк дії Договору продовжено до
20 січня 2021 року, шляхом викладення пункту 8.1. Договору у новій редакції.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у цивільній справі № 569/5658/20 за позовом ОСОБА_1 до
АТ «Укрзалізниця» про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишено без зміни рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 червня 2020 року, яким визнано протиправним та скасовано наказ АТ «Укрзалізниця» від 03 квітня 2020 року № 662-ос «По особовому складу»; визнано протиправним та скасовано наказу АТ «Укрзалізниця» від 08 квітня 2020 року № 687-ос «По особовому складу»; поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту економічної та інформаційної безпеки АТ «Укрзалізниця».
Ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду від 11 січня 2016 року у справі № 569/81/16-к, постановленою за результатами розгляду скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Давидюка А. М. щодо нездійснення процесуальних дій у кримінальному провадженні за № 22015000000000108 на орган досудового розслідування, встановлено наступне: «23 грудня
2015 року за адресою: АДРЕСА_1 старшим слідчим в особливо важливих справах 4 відділу 1 управління ГСУ СБ України Дзвоником М. І. проведено обшук в ОСОБА_2 в рамках кримінального провадження за № 22015000000000108, порушеної за частиною першою статті 364 та частиною четвертою статтею 369 КК України щодо надання неправомірної вигоди посадовій особі.
Відповідні відомості у кримінальному провадженні за № 22015000000000108 про оголошення підозри від 17 грудня 2015 року ОСОБА_2, у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 369 КК України, внесені до Єдиного реєстру досудового розслідування».
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 14 березня 2017 року у справі № 569/4515/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Рівне Вечірнє» про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди визнано недостовірною інформацію про вручення позивачу підозри у вчинені злочину, про яку вказує відповідач.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою та підстав для її скасування немає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.
За змістом частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Відповідно до роз'яснень, наведеним судом у абзацах третьому, п'ятому пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду.
Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обгунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.
Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.
Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (рішення ЄСПЛ від 08 липня 1986 року у справі «LINGENS v. AUSTRIA» № 12/1984/84/131, p. 28, пункт 46).
Суд враховує при цьому правову позицію Європейського суду з прав людини щодо різниці між поняттями «оціночне судження» та «фактів». Так, у пункті 39 рішення Європейського суду з прав людини від 28 березня 2013 року у справі «Нова Газета і Бородянський проти Росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2001 року у справі «Фельдек проти Словаччини» суд зазначав, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.
Отже, при оцінці твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (рішення ЄСПЛ від 27 лютого 2001 року у справі «Jerusalem v. Austria» № 26958/95, пункт 43).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження 12-110гс19) зроблено правовий висновок такого змісту: при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Крім того, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час, як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.
Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Суд апеляційної встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у відеосюжеті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» на вебсайты « YouTube » оприлюднена наступна інформація:
«...для того, щоб уникати такого «схематозу», на Укрзалізниці створений спеціальний підрозділ - Внутрішня Безпека, яка за своєю чисельністю нагадує маленьку спецслужбу, але замість боротьби з недоброчесністю вона, ця Внутрішня Безпека , стає спільником негідників...;
...А сама посада керівника безпеки на Укрзалізниці ще за часів ОСОБА_5 була передана одіозному заступнику Глави СБУ тому самому ОСОБА_7 …;
...Демчина рекомендував на безпеку в Укрзалізниці свою довірену особу - керівника управління «К» в рідній для них Рівненській області - ОСОБА_1 ...;
…При чому цей ОСОБА_1 перед призначенням в безпеку Укрзалізниці був фігурантом кримінальних проваджень, йому навіть вручали підозру за можливе хабарництво в Рівненській області, але він «порішав» на рівні свого ж Рівненського суду і вручення підозри йому з формальних причин скасували. А далі він пішов вже працювати на Укрзалізницю...
...А ОСОБА_10 , за кілька місяців до його звільнення з Укрзалізниці, продовжив контракт начальнику безпеки ОСОБА_1 , щоб той прикривав хвости попереднього керівництва».
Згідно з положеннями статті 277 ЦК України і статті 81 ЦПК України обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Надаючи оцінку оприлюдненій 19 березня 2020 року ОСОБА_2 інформації, суд апеляційної інстанції розмежував викладену у відеосюжеті інформацію на таку, що носить характер особистих суджень відповідача із застосуванням мовно-стилістичних засобів та таку, що містить констатацію фактів, тобто обставин, що мали місце (продовження контракту з АТ «Укрзалізниця», оголошення підозри позивачу у вчиненні злочину), що узгоджується з вимогами статті 277 ЦК України, статтями 10, 81, 82 ЦПК України.
Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач поширив інформацію із доступних джерел, зокрема з Єдиного державного реєстру судових рішень. Також відсутні докази, які підтверджують, що інформація про позивача була поширена з нехтуванням питання про правдивість чи неправдивість джерел.
Таке поширення та оцінка отриманої інформації є оціночними судженнями відповідача, які ґрунтуються на його особистому трактуванні отриманої з інших джерел інформації, а не твердженням. Поширення таких висновків відповідачем повинно оцінюватись з точки зору суспільно відповідальної поведінки будь-якої особи перед суспільством, а аналіз таких висновків повинен здійснюватися суспільством на основі усієї інформації, отриманої з різних джерел.
Посилання ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду
від 18 листопада 2020 року у справі № 303/7289/17 (провадження
№ 61-20995св19), від 17 грудня 2020 року у справі № 759/12558/17 (провадження № 61-2579св20) від 23 грудня 2020 року у справі № 484/2781/19 (провадження № 61-13499св20), не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.
У справі № 484/2781/19-ц, на яку міститься посилання як на приклад неоднакового застосування норм права у подібних правовідносинах, судами встановлено, що 24 квітня 2019 року на засіданні бюро Первомайської міської партійної організації Всеукраїнського об'єднання «Батьківщина» відповідач у своєму виступі поширив інформацію, що позивач здійснив замах на його життя, з метою власної помсти у зв'язку із викриттям корупційних діянь у засобах масової інформації. Верховний Суд погодився з судами попередніх інстанцій про те, що за відсутності обвинувального вироку, який набрав законної сили щодо ОСОБА_1, депутат ОСОБА_2 під час засідання бюро поширив щодо ОСОБА_1 інформацію, яка порушує його особисте немайнове право, а саме те, що він здійснив замах на життя голови фракції «Батьківщина».
У справі № 303/7289/17 (провадження № 61-20995св19) Верховний Суд, скасовуючи судові рішенні судів попередніх інстанцій у справі та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, у постанові від 18 листопада 2020 року встановив, що ОСОБА_1, звертаючись до суду із позовом про захист честі, гідності і ділової репутації, як на підставу позову посилався на розміщену в мережі Інтернет на сторінці у Фейсбук за інтернет-адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_6», проте просив визнати недостовірною не цю статтю чи окремі її цитати, а власне інтерпретування прочитаного, однак суд першої інстанції, у порушення норм процесуального права, не уточнив позовних вимог позивача та надав правову оцінку на предмет недостовірності інформації, викладеній у прохальній частині позовної заяви, а не викладеній у зазначеній статті, опублікованій ОСОБА_2.
Наведене свідчить про те, що хоча вимоги в обох справах і стосувалися захисту честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації, проте обставини справи, зміст поширеної інформації та суб'єктний склад у вказаних справах є абсолютно різними порівняно зі справою, яка є предметом касаційного перегляду.
Доводи касаційної скарги про те, що поширені висловлювання створюють у громадськості негативну поведінку щодо репутації позивача, підривають його авторитет, є безпідставними, оскільки спірна інформація не може тлумачитися як така, що містить фактичні дані, а лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб'єктивними переконаннями. Підстав вважати, що інформація поширена «з явним злим умислом», тобто з нехтуванням питання про її правдивість чи неправдивість, судами не встановлено, а позивачем не доведено.
Слід зазначити, що Верховний Суд у постанові від 08 травня 2019 року у справі № 761/37180/17 (провадження № 61-4265св19), на яку як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах міститься посилання у касаційній скарзі, вказував, що необхідно зважати на те, що межа допустимої критики щодо державного службовця визначається з урахуванням конкретних обставин і може бути ширшою, ніж щодо приватної особи. Тому державний службовець має бути готовим виявляти більшу толерантність до висловлювань засобів масової інформації.
Інших доводів щодо суті позовних вимог касаційна скарга не містить.
При цьому Верховний Суд зазначає про те, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині задоволення позову та відмовляючи у задоволенні позову, вірно врахував загальний контекст поширеної інформації, а не окремо висловлені фрази.
Не заслуговують на увагу доводи заявника щодо відсутності висновків Верховного Суду про застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме єдиного підходу щодо розмежування фактичних тверджень та оціночних суджень та уніфікованого підходу щодо того, як здійснювати оцінку поширюваної інформації, оскільки Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження 12-110гс19) вказала на необхідність чіткого розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час, як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, що робить неможливим встановлення єдиного уніфікованого підходу щодо того, як здійснювати оцінку поширюваної інформації.
Доводи касаційної скарги про порушення права на судовий захист, внаслідок розгляду справи за відсутності позивача, колегія суддів спростовує з огляду на таке.
У силу положень статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Тому не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_1 про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки він був повідомлений про розгляд справи судом апеляційної інстанції 12 січня
2021 року (а. с. 175 ).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 12 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець