Ухвала
26 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 552/5054/20
провадження № 61-4800св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Мушук Василь Васильович, на рішення Київського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2020 року у складі судді Самсонової О. А. та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Гальонкіна С. А., Карпушина Г. Л.,
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту належності майна до особистої приватної власності та поділ спільного майна подружжя
На обґрунтування позову посилалася на те, що вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 з 29 серпня 1998 року до 23 травня 2018 року.
За час перебування сторін у шлюбі 28 грудня 2010 року був нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , проте зазначена квартира не є спільним майном подружжя, оскільки була подарована їй батьками на 30-річчя. Саме під час святкування її дня народження батько подарував їй кошти на квартиру, але враховуючи, що будинок був введений в експлуатацію лише через рік, оформити подарунок житла батько не зміг. Тому зазначена квартира є її особистою власністю, оскільки придбана за її особисті кошти без участі відповідача.
За час перебування у шлюбі вони також придбали транспортні засоби на загальну суму 342 680 грн, які залишились у користуванні відповідача та підлягають поділу, як спільне майно подружжя.
З урахуванням наведеного просила встановити факт, що квартира АДРЕСА_1 є її особистою власністю та визнати за нею право власності на 1/2 частини транспортних засобів: УАЗ 33036, 1999 року випуску, «FORD TRANSIT», 1996 року випуску, ВАЗ 211140, 2010 року випуску, ВАЗ 21051, 1985 року випуску, саморобний причіп, 1998 року випуску.
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2020 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/2 частини транспортних засобів закрито у зв'язку із відмовою позивачки від позову.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю та поділ спільного майна подружжя відмовлено у зв'язку із недоведеністю позовних вимог.
Не погодившись із зазначеними ухвалою та рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила їх в апеляційному порядку.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року рішення Київського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2020 року залишено без змін. Ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2020 року скасовано, справу в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/2 частини транспортних засобів направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачка не довела, що спірна квартира придбана за її особисті кошти. Позивачка не надала доказів на підтвердження дійсної вартості спірних транспортних засобів, тому суд не може вирішити питання про стягнення з відповідача 1/2 частини їх вартості. Також апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі в частині вирішення вимог про визнання за позивачкою права власності на 1/2 частини транспортних засобів, оскільки відповідно до матеріалів справи представник позивачки подавав до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, у якій не заявляв про відмову від позову.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У березні 2021 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Мушук В. В., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частини вирішення вимог про визнання права власності на квартиру скасувати та залишити її заяву про встановлення факту та визнання квартири особистою власністю без розгляду.
На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що позивачка обрала неналежний спосіб захисту, оскільки подала до суду позов у порядку статті 293 ЦПК України, яка регулює подання заяв та розгляд справ у порядку окремого провадження. Тому суди попередніх інстанцій мали залишити її заяву без розгляду, а не відмовляти у задоволенні позову. Також суди не врахували доказів, які підтверджують її позовні вимоги.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Мушук Василь Васильович, на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо:
1) після відкриття касаційного провадження особа, яка подала касаційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги;
2) після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати;
3) після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося;
4) після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом;
5) після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційне провадження підлягає закриттю з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, суд переглядає у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Під час перегляду у касаційному порядку оскаржуваних судових рішень Верховним Судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилалася заявниця у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.
Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними, а тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Як на підставу перегляду у касаційному порядку судових рішень, заявниця посилається на неврахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17. Посилається на те, що суди попередніх інстанцій помилково розглянули її вимоги у порядку позовного, а не окремого провадження.
Процесуальною формою позову є позовна заява, в якій, відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України, позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім'я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, в якій відповідачем визначила ОСОБА_2 , та просила встановити факт належності майна до особистої приватної власності та здійснити поділ спільного майна подружжя.
Оскільки ОСОБА_1 виклала своїм вимоги у формі позовної заяви, а також з урахуванням характеру вимог, з яких випливає спір про право, суди попередніх інстанцій вирішували спір у порядку позовного провадження.
У справі № 200/14136/17, на яку посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі, заявниця звернулася до суду із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту проживання однією сім'єю.
Верховний Суд, переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій у вказаній справі, зазначив, що у разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов'язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Оскільки суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про можливість розгляду заяви ОСОБА_1 в порядку окремого провадження, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із залишенням заяви про встановлення факту родинних відносин без розгляду.
Отже, зазначений висновок щодо застосування норми права, на який посилається заявниця у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі.
Касаційна скарга не містить інших доводів про недодержання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цивільно-правового спору по суті.
Отже, після відкриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17 та на який посилається заявниця у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, а тому відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України є підстави для закриття касаційного провадження.
Зважаючи на наявність підстав для закриття касаційного провадження, Верховний Суд правильність по суті вирішення судами попередніх інстанцій спору у цій справі не оцінює.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу (частина друга статті 396 ЦПК України).
Отже, оскільки після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України Верховним Судом встановлено, що висновок щодо застосування норм права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилається заявниця у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Мушук В. В., у цій справі підлягає закриттю.
Керуючись статтями 389, 396 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Мушук Василь Васильович, на рішення Київського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року в частині вирішення вимог про визнання квартири особистою власністю у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту належності майна до особистої приватної власності та поділ спільного майна подружжя закрити.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Яремко
А. С. Олійник
Г. І. Усик