Постанова
Іменем України
28 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 296/383/21
провадження № 61-20960св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 02 вересня 2021 року у складі судді Шалоти К. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року у складі колегії суддів Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Житомирській області), у якому просив стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 1 500 000 грн.
Позов мотивовано тим, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2019 року у справі №240/7900/19 його позов до ГУ Держгеокадастру у Житомирській області задоволено частково. Визнано протиправним відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою з подальшою передачею земельної ділянки за кадастровим номером 1822384400:02:000:0023 в оренду терміном на 49 років для сінокосіння, за клопотанням від 06 листопада 2018 року, викладену у листі від 06 грудня 2018 року.
Протиправними діями відповідача йому заподіяно моральну шкоду, яку він оцінює на власний розсуд в 1 500 000,00 грн та вважав, що ця сума буде достатньою для відновлення його душевної рівноваги. Моральна шкода виразилась в душевних стражданнях, пережитих ним у зв'язку із неправомірними діями відповідача.
Внаслідок неправомірних дій відповідача він зазнав моральних страждань, був змушений витрачати час та зусилля для звернення до юристів та суду, у нього відбулося порушення звичайного способу життя, він зазнав сильного психологічного стресу, внаслідок чого погіршилися стосунки з членами сім'ї.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 02 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року, у задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, які б вказували на завдання йому фізичних чи душевних страждань, або інших негативних явищ, внаслідок визнання відмови відповідача у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою протиправною, тобто в порушення статті 81 ЦПК України не довів факт завдання моральної шкоди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, уякій, не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судами норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.
Крім того, заявником подано клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для прийняття рішення та висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2022 року відкрито касаційне провадження, справу витребувано із суду першої інстанції.
31 січня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами попередніх інстанцій застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 640/14909/16-ц (провадження № 61-20666св18), від 04 березня 2019 року у справі № 295/443/17 (провадження № 61-45558св18), від 08 травня 2019 року у справі № 233/3464/17 (провадження № 61-45008св18), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19).
Суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
Судами не враховано, що основною умовою відшкодування моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Так, постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2019 року доведена протиправність дій відповідача, тому ця обставина не потребує доказування.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У лютому 2022 року ГУ Держгеокадастру у Житомирській області подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому просило залишити її без задоволення.
У відзиві посилалось на те, що сама лише наявність судового рішення про визнання протиправною відмови, не може бути підставою для задоволення позову, оскільки даним рішенням не встановлюється безумовна доведеність усіх обов'язкових складових цивільно-правової відповідальності заподіяння моральної шкоди. Позивачем не надано доказів заподіяння йому душевних страждань протиправною дією відповідача, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що стали наслідком протиправної бездіяльності відповідача, передбачених частиною другою статті 23 ЦК України.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
06 листопада 2018 року ОСОБА_2 звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки за кадастровим номером 1822384400:02:000:0023, що розташована в Коростенському районі Житомирської області для сінокосіння з послідуючою передачею в оренду терміном на 49 років.
Листом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 06 грудня 2018 року ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні вказаного клопотання.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області в наданні ОСОБА_2 дозволу на виготовлення проекту землеустрою з послідуючою передачею земельної ділянки з кадастровим номером 1822384400:02:000:0023 в оренду на термін 49 років для сінокосіння за клопотанням від 06 листопада 2018 року.
Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 від 06 листопада 2018 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою з послідуючою передачею земельної ділянки з кадастровим номером 1822384400:02:000:0023 в оренду для сінокосіння та прийняти рішення у відповідності до норм Земельного кодексу України та із врахуванням встановлених обставин справи.
Посилаючись на те, що протиправність дій відповідача встановлена рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про відшкодування у зв'язку з цим на його користь моральної шкоди.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167, 1173, 1174 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги.
Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відмовляючи позивачу у відшкодуванні моральної шкоди, на спричинення якої він посилався, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів і встановлених на їх підставі обставин, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог, оскільки позивач, в силу покладеного на нього процесуального обов'язку, обумовленого статтею 81 ЦПК України, не надав доказів на підтвердження наявності заподіяної йому моральної шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача, які, за доводами позовної заяви, полягають у протиправній відмові Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області у наданні йому дозволу на виготовлення проекту землеустрою з послідуючою передачею земельної ділянки.
Сам по собі факт визнання протиправною відмови Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області в наданні ОСОБА_2 дозволу на виготовлення проекту землеустрою не є безумовною підставою для відшкодування йому моральної шкоди, оскільки ним не доведено наявності інших складових деліктної відповідальності.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 20 січня 2022 року у справі № 296/9426/20 (провадження № 61-13520св21), від 20 січня 2022 року у справі 296/3114/20 (провадження №61-1085св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 296/3325/20 (провадження № 61-6408св21), від 29 листопада 2021 року у справі № 296/699/20 (провадження № 61-8042св21), від 25 листопада 2021 року у справі № 296/684/20 (провадження № 61-12059св21), від 30 вересня 2021 року у справі № 296/3243/20 (провадження №61-1088св21), від 28 липня 2021 року у справі № 296/701/20 (провадження № 61-9528св21), у яких вирішувалися позовні вимоги до ГУ Держгеокадастру у Житомирській області про відшкодування моральної шкоди, підстави яких є подібними зі справою, яка переглядається.
Близькі за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 243/5118/19 (провадження № 61-213св20), від 12 квітня 2019 року у справі № 686/10651/18 (провадження № 61-305св19), від 25 листопада 2019 року у справі № 686/22462/18 (провадження № 61-17648св19), від 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18 (провадження № 61-10591св19).
У справі, що переглядається, встановивши, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що внаслідок прийняття відповідачем рішення про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою йому заподіяно моральну шкоду, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 .
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що у цій справі суди не встановили, а позивач не довів.
За таких обставин посилання у касаційній скарзі на те, що висновки апеляційного суду суперечать правовим висновкам Верховного Суду у вказаній категорії справ, є безпідставними.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання заявника на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 640/14909/16-ц (провадження № 61-20666св18), від 04 березня 2019 року у справі № 295/443/17 (провадження № 61-45558св18), від 08 травня 2019 року у справі № 233/3464/17 (провадження № 61-45008св18), оскільки встановлені судами у цих справах обставини, що формують зміст правовідносин, не підпадають під критерій подібності до справи, яка переглядається, оскільки у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Зокрема у справі, яка переглядається, на підставі оцінки доказів, не встановлено наявність усіх складових деліктної відповідальності для покладення на відповідача обов'язку відшкодування позивачу моральної шкоди, наявність якої, кім іншого, останній не довів.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків Великої Палати Верховного Суду, вкладених у постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19), є необґрунтованими, оскільки у наведеній справі, висновок зводиться до того, що вирішуючи спір про відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, зокрема у справі про порушення банком зобов'язання з повернення вкладу, суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб'єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено. Тобто, фактичні обставини у вказаній заявником справі та у справі, яка є предметом касаційного перегляду, є різними.
Колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій ухвалено судові рішення відповідно до встановлених у справі обставин на підставі поданих сторонами доказів.
Суд касаційної інстанції не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи і доводи позивача про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки у цій справі судами правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, а підстав, визначених статтею 403 ЦПК України не вбачається, у зв'язку з чим, відповідне клопотання ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити ОСОБА_2 у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 02 вересня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. А. Воробйова
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк