Постанова
Іменем України
21 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 509/3687/16-ц
провадження № 61-11803св21
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Південний», ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 березня 2019 року в складі судді Бочарова А. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 24 червня 2021 року в складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірник Л. А., Сегеди С. М.,
Описова частина
Короткий зміст вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Південний» (далі - ПАТ АБ «Південний»), ОСОБА_3 , в якому просила суд: поділити в натурі між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ; земельну ділянку та розташований на ній садовий будинок АДРЕСА_1 ; виділити ОСОБА_4 1/2 частку будинку та 1/2 частку земельної ділянки в натурі; припинити право спільної часткової власності на садовий будинок та земельну ділянку.
Позов мотивований тим, що сторони є співвласниками відповідного нерухомого майна. Між позивачем та відповідачем виникають постійні суперечки стосовно фактичного користування спільним садовим будинком та земельною ділянкою, вони не змогли досягти згоди про спосіб виділення частки із загального майна. Тому ОСОБА_4 звернулася до суду із вимогою про виділ часток в натурі, які є у спільній частковій власності.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 24 червня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.
Виділено ОСОБА_4 у приватну власність приміщення садового будинку АДРЕСА_1 , а саме: № 1-5 (кухня), площею 18,7 кв. м; № 1-6 (житлова кімната), площею 34,6 кв. м; № 1-11 (житлова кімната), площею 22,7 кв. м; частина приміщення № 1-10 (житлова кімната); частина приміщення № 1-12 (житлова кімната).
Виділено ОСОБА_2 у приватну власність: приміщення будинку АДРЕСА_1 , а саме: № 1-1 (передпокій), площею 7,5 кв. м; № 1-2 (хол), площею 14,3 кв. м; № 1-3 (душова), площею 2,7 кв. м; № 1-4 (котельня), площею 5,8 кв. м; № 1-7 (житлова кімната), площею 19,8 кв. м; № 1-8 (хол), площею 23,8 кв. м; № 1-9 (санвузол), площею 6,1 кв. м; № 1-13 (відкрита веранда), площею 11,4 кв. м; частина приміщення № 1-10 (житлова кімната); частина приміщення № 1-12 (житлова кімната).
Зобов'язано ОСОБА_2 виконати наступні роботи по переплануванню даного житлового будинку: у частині приміщення № 1-2 влаштувати кухню; у частині приміщення № 1-10 влаштувати підсобне приміщення (комору) з пристроєм дверного отвору.
Зобов'язано ОСОБА_4 виконати наступні роботи по переплануванню даного житлового будинку: у приміщенні № 1-5 влаштувати санвузол площею не менше 3,8 кв. м, коридор, що розділяє кухню і санвузол, коридор-тамбур глибиною не менше 1,5 м; влаштувати дверний проріз з установкою дверного блоку між приміщеннями № 1-5 і № 1-6; перегородкою з дверним блоком розділити приміщення № 1-6 на хол і житлову кімнату площею не менше 10,0 кв. м; в холі влаштувати отвір в міжповерхове перекриття першого поверху з влаштуванням сходів; влаштувати дверний проріз з установкою дверного блоку між приміщеннями № 1-10 та № 1-11; переобладнати приміщення № 1-10 в хол; демонтувати перегородку між приміщеннями № 1-11 та № 1-12.
Зобов'язано ОСОБА_4 та ОСОБА_2 спільно провести наступні види робіт з переобладнання і перепланування вказаного садового будинку: влаштувати роздільну перегородку в приміщенні № 1-10; влаштувати роздільну перегородку в приміщенні № 1-12; демонтувати дверні блоки і закласти дверні прорізи між приміщеннями: № 1-2 і № 1-5, № 1-2 і № 1-6, № 1-8 і № 1-10, № 1-8 і № 1-11.
Роз'яснено ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про те, що при переплануванні спірного садового будинку, для забезпечення автономного функціонування кожної з частин будинку, необхідно виконати окремий розділ інженерних комунікацій (каналізації, газопостачання, водопостачання та електропостачання), потрібна розробка та затвердження в установленому законодавством порядку проектної документації на прокладку внутрішніх та зовнішніх інженерних комунікацій.
Зобов'язано ОСОБА_4 обладнати санвузол, об'ємно-планувальні показники якого мають відповідати вимогам діючого законодавства.
Стягнено з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 компенсацію у розмірі 3 170,5 грн за перевищення реальної площі, що їй виділяється, з ідеальної частки у праві спільної часткової власності.
Виділено ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку площею 300 кв. м (279,6 кв. м + 20,4 кв. м із загального користування), що дорівнює її ідеальній частці, зокрема, ділянку площею 279,6 кв. м з геометричними розмірами по периметру (початкова точка: правий фасадний кут земельної ділянки, за годинниковою стрілкою): 14,59 м за існуючим фасадним огородження у напрямку до лівої бокової межі; 2,55 м у напрямку до задньої межі (паралельно лівій боковій межі); 1,8 м у продовження по лівій боковій стороні літери «а1» до кута житлового будинку; 5,55 м у продовження по лівій боковій стороні садового будинку; 12,09 м по лінії розділу житлового будинку згідно варіанту розділу № 1 садового будинку у напрямку до правої бокової межі; 1 м у продовження по напрямку до правої бокової межі (паралельно фасадної межі); 8,09 м у напрямку до задньої межі паралельно стіні садового будинку; 7,27 м у напрямку до лівої бокової межі (паралельно фасадної межі); 10,92 м у напрямку до задньої межі до кута сараю літера «Д»; 4 м у продовження по лівій боковій стіні сараю літера «Д» до перетину із задньою межею; 8,77 м по задній межі у напрямку до правої бокової межі до перетину з нею; 32,92 м по існуючій огорожі правої бокової межі до початкової точки відліку, правого фасадного кута земельної ділянки.
Виділено ОСОБА_4 у приватну власність земельну ділянку площею 300 кв. м (279,6 кв. м + 20,4 кв. м із загального користування), що є рівним її ідеальній частці, зокрема, ділянку площею 279,6 кв. м з геометричними розмірами по периметру (початкова точка: лівий кут задньої межі земельної ділянки, за годинниковою стрілкою): 9,03 м за існуючою огорожею задньої межі; 4 м по лівій боковій стіні сараю літера «Д» у напрямку до фасадної межі; 10,92 м у продовження паралельно правій боковій межі; 7,27 м у напрямку до правої бокової межі (паралельно фасадної межі); 8,09 м у напрямку до фасадної межі на відстані 1 м від стіни садового будинку; 1 м у напрямку до лівої бокової межі до стіни садового будинку; 12,09 м по лінії розділу садового будинку згідно варіанту поділу № 1; 4,12 м у продовження до перетину з лівою боковою межею паралельно фасадної межі; 22,96 м за існуючою огорожею лівої бокової межі до початкової точки відліку, лівого кута задньої межі земельної ділянки.
Визначено ділянку загального користування площею 40,8 кв. м з геометричними розмірами по периметру (початкова точка: лівий фасадний кут земельної ділянки, за годинниковою стрілкою): 9,90 м по лівій боковій межі у напрямку до задньої межі; 4,12 м у напрямку до правої бокової межі до перетину з садовим будинком (паралельно фасадної межі); 5,55 м по лівій боковій стіні садового будинку до кута; 1,8 м у продовження по лівій боковій стороні навісу літери «а1» до кута навісу; 2,55 м у продовження до перетину з фасадною межею; 4,12 м за існуючою огорожею фасадної межі до початкової точки відліку, лівого фасадного кута земельної ділянки.
Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_4 та ОСОБА_2 : на садовий будинок АДРЕСА_1 ; на земельну ділянку площею 0,06 га для ведення садівництва (кадастровий номер 5123755300:02:006:0809), розташовану за адресою: ділянка АДРЕСА_1 .
Визначено, що додатки у вигляді графічних відображень поділу спірного садового будинку та земельної ділянки (малюнки № 1-3), які додані судовим експертом Дзінька А. І. до експертного висновку № 791/2017, складеного ТОВ «БУДЕКСПЕРТ-Т» 25 січня 2017 року, є невід'ємними частинами судового рішення.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_4 , суди виходили з необхідності виділу кожному із співвласників спірного майна його частки в натурі, яка буде максимально рівною розміру ідеальної частки у праві власності на це майно. Суди врахували експертний висновок від 25 січня 2017 року № 791/2017, складеного ТОВ «БУДЕКСПЕРТ-Т», позиції сторін, взяли до уваги планування спірного житлового будинку та земельної ділянки, на якій він розташований. При цьому, суд вважав за можливе зобов'язати ОСОБА_4 та ОСОБА_2 провести відповідні роботи по переплануванню даного житлового будинку. Крім того, суд вважав за можливе поділити і земельну ділянку відповідно до розмірів ідеальних часток співвласників, а також стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 компенсацію у розмірі 3 170,5 грн за перевищення реальної площі, що виділяється позивачу з ідеальної частки у праві спільної часткової власності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
13 липня 2021 року ОСОБА_2 надіслала засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 червня 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 червня 2021 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 червня 2021 року; зупинено дію рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 березня 2019 року, до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставами касаційного оскарження рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 березня 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 24 червня 2021 року заявник вказує застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 23 вересня 2020 року в справі № 654/2080/17-ц, від 27 січня 2021 року в справі № 361/2430/18-ц, від 20 червня 2018 року в справі № 127/2871/16-ц. Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Касаційна скарга подана на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки судами було допущено порушення пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 411 ЦПК України (суд не дослідив зібрані у справі докази; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів); експертний висновок 25 січня 2017 року№ 791/2017 (складений ТОВ «БУДЕКСПЕРТ-Т») є неналежним доказом у справі; судом першої інстанції та апеляційним судом неправомірно відмовлено у проведенні повторної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи.
Позиції інших учасників
У серпні 2021 року ОСОБА_4 надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень. У зв'язку із цим просила суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів - без змін.
Фактичні обставини, встановлені судами
На підставі договору купівлі-продажу садового будинку від 15 квітня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Мірошниченко Н. М. за реєстровим № 479, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 належить на праві спільної часткової власності у рівних частках (по 1/2 частки) садовий будинок АДРЕСА_1 .
Відповідно до технічного паспорта зазначений садовий будинок є двоповерховим та складається в цілому з: садового будинку під літерами «А, А1» загальною площею 213,9 кв. м, житловою площею 123,6 кв. м, тераси під літерою «а» загальною площею 8,8 кв. м, навісу під літерою «а1» загальною площею 5,9 кв. м, гаража під літерою «Б» загальною площею 24,8 кв. м, вбиральні під літерою «В» загальною площею 1,8 кв. м, навісу під літерою «Г» - загальною площею 23,0 кв. м, сараю під літерою «Д» загальною площею 31,9 кв. м, споруд № 1-6.
Садовий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,06 га, кадастровий номер 5123755300:02:006:0809, цільове призначення - для ведення садівництва, яка належить на праві спільної часткової власності позивачу та відповідачуна підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15 квітня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Мірошниченко Н. М. за реєстровим № 482.
Згідно із висновком судової будівельно-технічної експертизи від 25 січня 2017 року № 791/2017, складеним ТОВ «БУДЕКСПЕРТ-Т» (виконавець - судовий експерт - Дзінька А. І.), садовий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка, на якій розміщений будинок, є подільними; ідеальна частка кожного із співвласників (позивача та відповідача) - по 106,95 кв. м від площі будинку (із загальної площі будинку - 213,9 кв. м), та по 300 кв. м від площі земельної ділянки (із загальної площі - 600 кв. м).
Згідно вищевказаного висновку, судовим експертом запропоновано два варіанта щодо розподілу садового будинку, а щодо земельної ділянки - три варіанта такого поділу. Експертом також вирішено питання переобладнання та перепланування по кожному варіанту поділу садового будинку і яка вартість робіт і матеріалів, необхідних для відокремлення частин будинку, зазначено розмір часток співвласників, розмір компенсації співвласників, частка якого після поділу буде меншою за його ідеальну частку.
З урахуванням вищевказаного експертного висновку, виходячи з планування спірного житлового будинку та земельної ділянки, на якій він розташований, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, взяли за основу саме варіант № 1 поділу житлового будинку та зобов'язання ОСОБА_4 і ОСОБА_2 провести відповідні роботи по переплануванню даного житлового будинку.
Судом першої інстанції роз'яснено позивачу та відповідачу, що при переплануванні спірного житлового будинку, для забезпечення автономного функціонування кожної з частин будинку, необхідно виконати окремий розділ інженерних комунікацій (каналізації, газопостачання, водопостачання та електропостачання), тому що спочатку кожному із співвласників потрібна розробка та затвердження в установленому законодавством порядку проектної документації на прокладку внутрішніх та зовнішніх інженерних комунікацій.
Виходячи із конфігурації спірної земельної ділянки, ураховуючи розташування споруд на ній, а також запропонований варіант поділу житлового будинку між співвласниками, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, вважав можливим поділити спірну земельну ділянку між співвласниками ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , відповідно до ідеальних частин співвласників, тобто по 1/2 частки кожному, згідно варіанту № 1 поділу земельної ділянки, запропонованого до варіанту № 1 поділу садового будинку на підставі експертного висновку від 25 січня 2017 року № 791/2017.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як вбачається із касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Співвласник має право на виділ в натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності (частина перша статті 364 ЦК України).
Майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними (частина перша статті 367 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України співвласник має право на надання йому в окреме володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Статтями 364, 367 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності, в натурі або його поділ з дотриманням вимог статті 183 ЦК України.
За відсутності згоди співвласників про поділ спільного майна таке питання вирішується судом.
Відповідно до статей 183, 367 ЦК України виділ частки в натурі (поділ будинку) може мати місце за наявності технічної можливості виділення кожній із сторін відокремленої частини будинку із самостійним виходом (квартири), яка відповідає розміру їх часток у приватній власності або наявності технічної можливості переобладнання будинку в ізольовані квартири.
Системний аналіз статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави для висновку, що у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності.
Виділ часток (поділ) будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним входом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.
У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» роз'яснено, що виділ у натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, можливий, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. Якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності. Порядок користування жилим будинком може бути встановлено також і між учасниками спільної сумісної власності. При неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним, власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а при відсутності такої угоди - судом по дійсній вартості будинку на час розгляду справи. Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.
В окремих випадках суд може, враховуючи конкретні обставини справи, і при відсутності згоди власника, що виділяється, зобов'язати решту учасників спільної власності сплатити йому грошову компенсацію за належну частку з обов'язковим наведенням відповідних мотивів. Зокрема, це може мати місце, якщо частка у спільній власності на будинок є незначною й не може бути виділена в натурі чи за особливими обставинами сумісне користування ним неможливе, а власник в будинку не проживає і забезпечений іншою жилою площею.
Відповідно до частини першої статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди (частина четверта статті 120 ЗК України).
У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» роз'яснено, що одночасно з розв'язанням спору про право власності на будинок, виділ частки або встановлення порядку користування конкретними приміщеннями, суд може також вирішити позов, якщо він заявлений, про порядок використання і розпорядження земельною ділянкою між громадянами, яким жилий будинок належить на праві спільної власності.
Судами установлено, що позивач та відповідач є співвласниками відповідного судового будинку та земельної ділянки.
Між сторонами виникають постійні суперечки щодо фактичного користування спільним майном, вони не змогли досягти згоди в позасудовому порядку про спосіб виділення частки в натурі із спірного майна.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_4 , районний суд, з яким погодився і апеляційний суд, обґрунтовано врахував експертний висновок від 25 січня 2017 року (складений ТОВ «БУДЕКСПЕРТ-Т»), а також пояснення сторін, взяв до уваги планування спірного житлового будинку та земельної ділянки, на якій він розташований. Позивач та відповідач по справі є належними користувачами спірного садового будинку, суди зобов'язали сторони справи здійснити відповідні роботи по переплануванню будинку; суди поділили і спірну земельну ділянку між співвласниками відповідно до розміру їх ідеальних часток (по Ѕ частки кожному), враховуючи експертний висновок № 791/2017. Суди стягнули з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості її частки у розмірі 3 170,5 грн за перевищення фактичної площі спірного майна, що виділяється позивачу в натурі, зважаючи на розміри ідеальних часток кожного із співвласників.
Такі висновки судів відповідають встановленим дійсним обставинам справи, і достатніх доказів на їх спростування відповідачем при розгляді справи не надано.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
З урахуванням вищенаведеного, Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що заявлені позовні ОСОБА_4 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 23 вересня 2020 року в справі № 654/2080/17-ц, від 27 січня 2021 року в справі № 361/2430/18-ц, від 20 червня 2018 року в справі № 127/2871/16-ц, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
У справах № 654/2080/17-ц, № 361/2430/18-ц, у яких подібні предмети спору із справою, яка переглядається, зазначено, що перепланування (переобладнання) квартир та нежитлових приміщень повинно відповідати проектній документації, будівельним нормам і правилам, Державним будівельним нормам України «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт» та виконуватися згідно з Правилами користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572. Згідно з цими Правилами до елементів перепланування жилих приміщень належать: перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків. Водночас, при поділі нерухомого майна в натурі в разі необхідності його переобладнання та перепланування, до ухвалення рішення суду повинні бути надані відповідні висновки: технічний висновок про відповідність перепланування будівельним нормам і правилам, санітарно-епідеміологічним вимогам, пропонованим до будинків і приміщень, і правилам пожежної безпеки. Отже, отримання відповідних документів на переобладнання та перепланування будинку необхідне лише у випадку втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, в іншому випадку дозвільна документація не є необхідною.
Як видно із наявного у справі, яка переглядається, експертного висновку від 25 січня 2017 року № 791/2017 (т. 1, а. с. 67-79) про технічну можливість поділу спірного майна в натурі; він не містить обґрунтувань щодо необхідності втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування будинку для переобладнання та перепланування будинку; даний висновок належним чином обґрунтований, зокрема, містить посилання на Державні будівельні норми України: «Житлові будинки. Основні положення», «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт», «Пожежна безпека об'єктів будівництва», дотримання яких є необхідним та враховано при запропонованих варіантах поділу спірного майна.
У справі № 127/2871/16-ц та у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. У наведеній справі - про звільнення від обов'язку сплати аліментів та заборгованості зі сплати аліментів, а у справі, яка переглядається - поділ спільного майна в натурі.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, предмет позову та встановлені фактичні обставини.
Крім того, заявник касаційної скарги зазначає, що судами необґрунтовано відхилено клопотання про призначення повторних судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи.
На думку відповідача, висновок судової будівельно-технічної експертизи від 25 січня 2017 року № 791/2017, є необґрунтованим та таким, що викликає обґрунтовані сумніви щодо його правильності.
Верховний Суд вважає дані доводи необґрунтованими, враховуючи наступне.
Клопотання про проведення повторних експертиз подавалися відповідачем двічі, а саме у 2017 та у 2019 роках.
Спершу відповідне клопотання ОСОБА_2 було задоволено та ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 серпня 2017 року призначено судову будівельно-технічну експертизу та земельно-технічну експертизу. У матеріалах справи наявна складена працівником суду телефонограма, що 22 листопада 2017 року ОСОБА_2 була повідомлена про необхідність явки до суду для отримання клопотання експерта, в тому числі, щодо оплати відповідної експертизи (т. 1, а. с. 161). Однак, 26 лютого 2018 року матеріали даної справи були повернуті до суду без надання експертного висновку, у зв'язку із неоплатою вартості експертизи відповідачем. Заперечення відповідача у касаційній скарзі щодо даних обставин Верховний Суд відхиляє, оскільки вони не підтверджені належними доказами та відповідний спосіб повідомлення учасника справи передбачений частиною шостою статті 74 ЦПК України в редакції до 15 грудня 2017 року.
У подальшому ухвалою суду першої інстанції від 20 липня 2018 року та ухвалою апеляційного суду від 24 червня 2021 року відмовлено у задоволенні аналогічних клопотань відповідача, оскільки заявником не надано суду належних доказів того, що висновок експерта суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумнів в його правильності у зв'язку з чим його можливо було б визнати необґрунтованим.
Експертний висновок 25 січня 2017 року № 791/2017 року не викликає сумнівів в його правильності, незаконності чи необґрунтованості, оскільки у відповідності до статті 144 ЦПК України (в редакції до 15 грудня 2017 року), експерт Дзінька А. І. був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, про що є відповідний підпис експерта у висновку (т. 1, а. с. 67).
Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку (частина п'ята статті 102 ЦПК України).
У справі відсутні клопотання від відповідача ОСОБА_2 про виклик експерта Дзінька А. І. для надання пояснень щодо складеного ним висновку № 791/2017.
Згідно зі статтею 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи.
Статтею 12 ЦПК України передбачена рівність прав учасників справи щодо здійснення процесуальних прав та обов'язків, передбачених Законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Частиною першою статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій правомірно відмовлено позивачу у задоволенні її клопотань про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи. Разом із цим, позивачем не наведено належних підстав та доказів необ'єктивності відповідного експертного висновку, недостовірності і недопустимості його як доказу у даній справі.
Колегія суддів також відхиляє інші доводи касаційної скарги про те, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваного рішення апеляційного суду. Фактично аргументи касаційної скарги про те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили всі обставини у справі, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за статтею 400 ЦПК України такі дії виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.
Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.
Проаналізувавши рішення судів першої та апеляційної інстанцій з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.
Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення в цій справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Судами попередніх інстанцій повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК Українисуд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки дію рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 березня 2019 рокузупинено ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року, то у зв'язку із залишенням цього рішення без змін необхідно поновити його дію.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 червня 2021 року залишити без змін.
Поновити дію рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 березня 2019 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук