Справа № 462/661/21 Головуючий у 1 інстанції: Мельничук І.І.
Провадження № 22-ц/811/214/22 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
27 квітня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - Шандри М.М.
суддів: Левика Я.А., Ніткевича А.В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 08 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 2932,1 долари США, що в гривневому еквіваленті згідно офіційних даних НБУ (1 дол. США = 28,0603 грн.) станом на 02.02.2021 становить 82275,60 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог покликався на те, що він 08 червня 2019 року позичив ОСОБА_1 кошти у розмірі 2 800,00 доларів США, що підтверджується розпискою складеною останнім. Грошові кошти в сумі 2 800,00 дол. США, позивачем були позичені відповідачеві на власні потреби на місяць часу, тобто до 08.07.2019. Однак, в порушення умов зазначених у позписках, кошти в сумі 2 800,00 дол. США відповідач не повернув, жодних дій на виконання своїх боргових зобов'язань не вчинив. Крім того, як вбачається із тексту розписки, кошти були позичені відповідачеві на термін один місяць, тобто останнім днем повернення коштів є 08.07.2019. Однак у зазначені строки кошти повернуті не були. Станом на 09.07.2019 заборгованість відповідачем в розмірі 2 800 дол. США погашена не була, а тому позивач вправі вимагати стягнути з відповідача 3% річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України за весь період прострочення. Станом на 02.02.2021 прострочена кількість днів становить 575 дні, а тому 3 % річних розраховується за формулою: [Відсотки] = [Сума боргу] [Процентна ставка] / 100% / 365 днів [Кількість днів], та становить 132,10 дол. США.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 08 вересня 2021 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) заборгованість, що складається з основної суми боргу за договором позики від 08.06.2019 року та 3% річних за період з 09.07.2019 року по 02.02.2021 року, що разом становить 2932,1 долари США, що в гривневому еквіваленті згідно офіційних даних НБУ (1 дол. США = 28,0603 грн.) станом на 02.02.2021 року становить 82275,60 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) в дохід держави 908,00 гривень судового збору.
Рішення суду в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що надана позивачем розписка не містить істотних умов договору позики (ст. ст. 1046, 1049 ЦК України), а саме: не вказана дата отримання та повернення коштів; не зазначено, що кошти передані саме в борг (в якості позики); відсутнє зобов'язання повернути кошти, попри це суд першої інстанції помилково визнав вказаний документ належним та достатнім доказом для підтвердження боргового зобов'язання між сторонами. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
ОСОБА_2 подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.
У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Згідно статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов'язку в натурі.
Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей або речей, визначених родовими ознаками, із зобов'язанням їх повернення та дати отримання речей (коштів).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася і Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16.
З копії розписки, яка міститься в матеріалах справи, оригінал якої досліджено у судовому засіданні у суді першої інстанції, вбачається, що 08.06.2019 ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 2800,00 дол. США, які зобов'язувався повернути через місяць, тобто у термін до 08.07.2019.
Суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що у розписці зазначено суму коштів, та що такі отримані на місяць, що являє собою точний відрізок у часі із об'єктивно наявною кінцевою датою, якою цей відрізок місячного строку закінчено; те, що не зазначено цілі отримання коштів у розписці, а саме: у борг, - однак таке дослівне зазначення, не є істотною умовою договору позики відповідно до вимог ст. 1049 ЦК України, за наявності усіх необхідних погоджених істотних умов договору, а також очевидно за умови наявності кінцевого терміну повернення коштів, що за своїм лексичним значенням та етимологічним значенням означає надання коштів з метою їх повернення, тобто у борг.
З таким висновком суду колегія суддів повністю погоджується.
Разом з тим колегія суддів зазначає, що особа, яка має боргову розписку, вважається позикодавцем при відсутності належних та допустимих доказів, визначених частиною другою статті 76 ЦПК України, що спростовують зміст боргового документа, або є докази неправомірного заволодіння такою розпискою особою, яка нею володіє.
Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 27.05.2020 у справі №583/97/19, а також зі змістом статті 545 ЦК України.
Доказів того, що позивач неправомірно заволодів спірною розпискою матеріали справи не містять, а також відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами сам зміст боргового документу, що спростовує доводи апеляційної скарги у цій частині.
Таким чином, установивши, що укладений сторонами письмовий договір позики є не лише фактом укладення договору, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про виникнення між сторонами боргового зобов'язання.
На підставі наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначена розписка є належним письмовим доказом укладення між позивачем та відповідачем договору позики в указаній в ній сумі, яка підтверджує як його укладення, так і умови договору, суму позики, дату отримання коштів в борг, зобов'язання їх повернення у визначену в ній дату; а також засвідчує отримання відповідачем (боржником) від кредитора (позивача) вказаної грошової суми. Розписка також підтверджує право позивача вимагати від відповідача повернення суми боргу, і обов'язок відповідача - виплатити позивачу зазначену суму боргу.
Судом встановлено, що загальна сума боргу становить 2800,00 доларів США, що в гривневому еквіваленті згідно даних НБУ станом на 02.02.2021 становить 78568,84 гривень, які відповідач на момент розгляду справи судом позивачу не повернув.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки відповідач в термін, встановлений у розписці суму позики не повернув, відтак в період з 09.07.2019 по 02.02.2021 прострочив виконання зобов'язання в сумі 2800,00 доларів США, а тому за прострочення виконання грошового зобов'язання з відповідача підлягають стягненню три проценти річних від простроченої суми, що згідно поданого суду розрахунку, становить 132,10 доларів США, що в гривневому еквіваленті згідно даних НБУ станом на 02.02.2021 становить 3706,76 грн.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу, яка була обумовлена договором позики, та з урахуванням 3% річних за весь час прострочення, оскільки зобов'язання ОСОБА_1 про повернення позивачу суми боргу підтверджується наявною у ОСОБА_2 оригіналу письмової розписки, умови якої щодо повернення коштів, отриманих у позику, позичальник не виконав.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів по справі, і не дають підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними. Залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00№23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Рішення суду ухвалено відповідно до норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 08 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено:27.04.2022.
Головуючий
Судді