Рішення від 28.04.2022 по справі 240/15425/21

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2022 року м. Житомир справа № 240/15425/21

категорія 112010201

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гуріна Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.О.Ольжича, 7, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341), в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо виплати ОСОБА_1 пенсії з обмеженням її максимального розміру;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії за вислугу років без обмеження граничного розміру пенсії за минулий час з 20.12.2016, з подальшою виплатою її у розмірі, встановленому після перерахунку, та здійснення такого перерахунку пенсії та її виплати у подальшому у випадках і в порядку, визначеному законодавством про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб без обмеження граничного розміру, з підстав протиправності вказаних дій на думку позивача.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 27 липня 2021 року позовну заяву залишено без руху та надано термін для усунення недоліків на підставі статті 169 Кодексу адміністративного судочинства.

5 серпня 2021 року на адресу суду від позивача надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи, уточнений адміністративний позов та квитанція про сплату судового збору, якими позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що з 1 липня 2016 року перебуває на пенсії. Протягом 2016-2021 років пенсія виплачувалася йому не в повному обсязі, а саме: із застосуванням обмеження максимальним розміром пенсії. Вважає дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо виплати пенсії з обмеженням максимальним розміром протиправними. На підтвердження своїх доводів посилається на постанову Верховного Суду від 9 вересня 2019 року у справі №463/925/17. Також зазначає про те, що вже звертався до суду з питання перерахунку пенсії, однак незважаючи на рішення суду, пенсія виплачується із застосуванням обмеження максимальним розміром.

19 листопада 2021 року на адресу Житомирського окружного адміністративного суду за вх.№72431/21 надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області проти позову заперечує, просить відмовити у його задоволенні. Заперечує проти розміру правової допомоги, вважає, що витрати на оплату правової допомоги не підтверджені доказами. Щодо суті позовних вимог, відповідач вважає правомірним обмеження пенсії позивачу, оскільки такі дії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснені на підставі Закону України від 8 липня 2011 року №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон України №3668-VI, Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи»). На підтвердження правомірності своєї позиції Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області наводить постанови Верховного Суду від 24.06.2020 у справі №580/234/19, від 21.05.2021 у справі №347/2083/16, від 27.01.2021 у справі №344/1326/17 (а.с.55-58).

02 грудня 2021 року на адресу Житомирського окружного адміністративного суду за вх.№76190/21 надійшла відповідь на відзив, у якій позивач заперечує проти прийняття відзиву відповідача судом, у зв'язку з тим, що відзив надійшов із значним пропуском строку на його подання та без клопотання про поновлення такого строку. Щодо суті відзиву позивач зазначає, що наведені відповідачем у відзиві постанови Верховного Суду стосуються іншої категорії осіб, відповідно така практика не може бути застосована під час розгляду справи про призначення пенсії військовослужбовцю. Щодо витрат на правову допомогу вважає, що вони підтверджені актом приймання-передачі правничої допомоги (а.с. 61-64).

Відповідно до положень частини 5 статті 262, частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.

Щодо пропуску відповідачем строку на подання відзиву та зловживання процесуальними правами суд зазначає наступне.

Ухвала про відкриття провадження у справі направлена на адресу відповідача 18 жовтня 2021 року (а.с. 54). В ухвалі судом встановлений строк для подання відзиву протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі (а.с 53). Відзив підготовлений відповідачем 3 листопада 2021 року (а.с. 55) та направлений на адресу позивача 11 листопада 2021 року (а.с. 57). Надходження відзиву до суду зафіксовано 19 листопада 2021 року (а.с. 55).

Отже, з урахуванням наведених обставин, суд вважає, що відповідачем не було допущено зловживання процесуальними правами щодо строків подання відзиву.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Частиною 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

В ухвалі про відкриття провадження у справі судом не було встановлено строк для подання відповіді на відзив, оскільки Кодексом адміністративного судочинства України не передбачено подання відповіді на відзив у даній категорії справ.

Про наведені особливості розгляду даної категорії справ було зазначено в ухвалі про відкриття провадження у справі, однак, незважаючи на це позивач, у порушення статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України, подав відповідь на відзив, у якій стверджує про зловживання процесуальними правами відповідачем через невчасне подання відзиву на позовну заяву.

З метою з'ясування всіх обставин у справі та усуваючи зайві формальності під час розгляду справи, суд розглядає дану справу з урахуванням відзиву та відповіді на відзив.

Щодо суті позовних вимог суд зазначає наступне.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 з 1 липня 2016 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію, яка призначена відповідно до Закону України від 9 квітня 1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон України №2262) (а.с. 30, 55).

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області виплачується пенсія ОСОБА_1 з обмеженням максимальним розміром на підставі Закону України №3668-VI.

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії йому на підставі довідки Управління Служби безпеки України в Житомирській області №57/85-2640 від 31.08.2020 починаючи з 01.04.2019 року;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з 05.03.2019 провести перерахунок та виплату пенсії йому на підставі довідки управління Служби безпеки України в Житомирській області №57/85-2640 від 31.08.2020 починаючи з 01.04.2019 року, у розмірі 100% без відстрочення платежу та без обмеження її граничним розміром;

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо зменшення розміру пенсії йому за рахунок виплати з 05 березня 2019 року 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести перерахунок та виплату пенсії йому з 05 березня 2019 року з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року адміністративний позов задоволено, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.Ольжича, 7, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) щодо зменшення ОСОБА_1 розміру пенсії за рахунок виплати з 05.03.2019 75% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018, та щодо відмови у перерахунку основного розміру його пенсії починаючи з 01.04.2019 з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення за відповідною (аналогічною) посадою, зазначених у довідці Управління СБУ в Житомирській області від 31.08.2020 № 57/85-2640. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.Ольжича, 7, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 05.03.2019 року з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року, на підставі довідки Управління СБУ в Житомирській області від 31.08.2020року № 57/85-2640 з врахуванням проведених виплат (а.с. 8-11).

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області на підставі вказаного рішення суду проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 та нараховано доплату за період з 05.03.2019 до 30.04.2021 в розмірі 116772,76 грн (а.с. 13), а з 1 травня 2021 року пенсія виплачується із застосуванням обмеження максимальним розміром 17690 грн (а.с. 14).

Не погоджуючись із обмеженням пенсії максимальним розміром ОСОБА_1 звернувся до суду.

Вирішуючи спір між сторонами суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 7 статті 43 Закону України №2262, у редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Наведена норма викладена у редакції Закону України від 24 грудня 2015 року №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон України №911-VIII) та на час призначення пенсії позивачу була чинною.

Згідно із пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 1 січня 2016 року.

Оскільки пенсія була призначена позивачу з 1 липня 2016 року, тобто після 1 січня 2016 року та у період чинності положень частини 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», то до неї правомірно було застосовано обмеження максимальним розміром.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що наведені у відзиві постанови Верховного Суду від 24.06.2020 у справі №580/234/19, від 21.05.2021 у справі №347/2083/16, від 27.01.2021 у справі №344/1326/17 ухвалені за інших обставин справи, однак, разом з тим, аналізуючи наведену позивачем постанову Верховного Суду від 09.09.2019 у справі №463/925/17 з аналогічними сторонами та з аналогічним предметом позову, суд зауважує, що вона ухвалена також за інших обставин справи.

Так, у вказаній справі, пенсія була призначена позивачу у 2012 році, і Верховний Суд у своєму рішенні робить акцент на тому, що позивачу була призначена пенсія до введення Законом України №911-VIII обмеження пенсії максимальним розміром і тому ці обмеження не застосовуються до позивача (пункти 24-25 постанови Верховного Суду від 09.09.2019 у справі №463/925/17).

Таким чином, неможливе застосування до спірних правовідносин і постанови Верховного Суду від 09.09.2019 у справі №463/925/17, оскільки пенсія ОСОБА_1 була призначена після набрання чинності Законом України №911-VIII.

Щодо обмеження максимальним розміром пенсії за період починаючи з 20.12.2016 до дня звернення до суду і на майбутнє, суд зазначає наступне.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 у справі №1-38/2016 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII зі змінами, визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України наведеного Рішення, тобто з 20 грудня 2016 року

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону України №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше було введено в дію Законом України №3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року №3668-VI, в редакції Закону України від 24 грудня 2015 року №911-VIII, чинній на час призначення пенсії позивачу, максимальний розмір пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не може перевищувати 10740,00 грн.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року №3668-VI, в редакції Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», що є чинною з 1 січня 2017 року і до дня розгляду справи судом, максимальний розмір пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не може перевищувати 10740,00 грн.

Отже, Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року №3668-VI було обмежено максимальний розмір пенсії призначеної (перерахованої) за Законом України від 9 квітня 1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у період з 1 січня 2016 року до 31 грудня 2016 року у розмірі не більше 10740,00 грн, у період з 1 січня 2017 року до 31 грудня 2017 року у розмірі не більше 10740,00 грн, а з 1 січня 2018 року у розмірі не більше десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Аналогічні обмеження були встановлені статтею 43 Закону України №2262-XII. Саме Законом України №3668-VI було внесено зміни у статтю 43 Закону України №2262-XII. Після того як статтю 43 Закону України №2262-XII було викладено в редакції Закону України №3668-VI, у подальшому до неї вносились зміни Законами України від 24 грудня 2015 року №911-VIII, від 6 грудня 2016 року №1774-VIII, якими вносились зміни і до Закону України №3668-VI, таким чином, що зміст обмежень максимального розміру пенсії військовослужбовцям, встановлених статтею 43 Закону України №2262-XII, повністю відповідав змісту обмежень максимального розміру пенсії військовослужбовцям, зазначеним у статті 2 Закону України №3668-VI.

Тобто, положення статті 43 Закону України №2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону України №3668-VІ, у частині поширення її дії на Закон України №2262-ХІІ, прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону України №2262-XII), до яких синхронно вносилися зміни Законами України від 24 грудня 2015 року №911-VIII, від 6 грудня 2016 року №1774-VIII, та були однаковими за змістом, тобто були однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії, призначені відповідно до Закону України №2262-ХІІ.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону України №2262-XII зі змінами, у тому числі внесеними Законом України від 24 грудня 2015 року №911-VIII.

Зокрема в абзацах дев'ятому-одинадцятому пункту 2.2. свого рішення від 20.12.2016 №7-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що оспорюваними положеннями Закону № 2262 тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, обмежено максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) сумою, що не може перевищувати 10740 гривень (друге речення частини сьомої статті 43). Обмеження максимального розміру пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом України №2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України. Виходячи з наведеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення другого речення частини сьомої статті 43 Закону України №2262 суперечать статті 17 Конституції України.

Конституційний Суд України, керуючись частиною третьою статті 61 Закону України "Про Конституційний Суд України", вказав, що з підстав, наведених у цьому Рішенні, підлягають визнанню такими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення першого речення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, згідно з якими "максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність" (пункт 2.3. Рішення від 20.12.2016 №7-рп/2016).

Конституційний Суд України виходив з того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв'язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені (абзац восьмий пункту 2.2. Рішення від 20.12.2016 №7-рп/2016).

Оскільки Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених за Законом України №2262-XII) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону України №2262-XII зі змінами, а положення статті 2 Закону України №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон України №2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону України №2262-XII, залишилися чинними, то на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом України №2262-XII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, та Законом України №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців та деяких інших осіб, яким пенсія призначалася за Законом України №2262-XII.

У спірних правовідносинах суб'єктом владних повноважень надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону України №3668-VI.

Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших осіб у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд вважає, що вони явно суперечать один одному.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону України №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону України №3668-VI.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 16.12.2021 у справі №400/2085/19, від 27.01.2022 у справі №240/7087/20, від 17.02.2022 у справі №640/11168/20.

Враховуючи наведене суд задовольняє позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача перерахувати пенсію позивачу з 20.12.206 без обмеження максимальним розміром.

Щодо позовних вимог пов'язаних з подальшою виплатою пенсії, то з урахуванням положень статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, за змістом якої захисту підлягають лише порушені права, а не права, що можуть бути порушені у майбутньому, не підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов'язання на подальшу виплату, тобто виплату пенсії у майбутньому.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

На підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. надано копії наступних документів: договору про надання правничої допомоги від 1 липня 2021 року, укладеного з адвокатом Шишкою Ю.М., предметом якого є надання правової допомоги клієнту (а.с. 43-45), додаткової угоди №1 від 8 липня 2021 року до договору, у якому закріплений розмір винагороди адвоката у розмірі 350 грн/год. роботи адвоката, але не більше 5000 грн (а.с. 46), акта приймання - передачі наданих послуг від 10 липня 2021 року №1 (а.с. 47), акта приймання-передачі правничої допомоги від 26 листопада 2021 року №2 (а.с. 65).

Відповідно до зазначених актів позивачу надані наступні послуги:

- проведення правового аналізу наданих клієнтом документів - 2 години;

- пошук та аналіз актуальної судової практики з подібних правовідносин - 4 години;

- складання проекту позовної заяви про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату пенсії без обмеження граничного розміру пенсії - 5 годин;

- погодження з клієнтом проекту позовної заяви про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату пенсії без обмеження граничного розміру пенсії - 1,5 години;

- консультування клієнта під час особистої зустрічі 08 липня 2021 року - 2,5 години;

- аналіз ухвали про залишення позовної заяви без руху, вироблення й обговорення з клієнтом подальшої стратегії у справі - 1 година;

- підготовка документів задля усунення недоліків позовної заяви - 1 година;

- аналіз відзиву на позовну заяву - 1 година;

- пошук та аналіз судової практики Верховного суду щодо максимального розміру пенсій військовослужбовців - 2 години;

- розроблення та погодження з клієнтом проекту відповіді на відзив - 4,5 години;

- консультування клієнта під час особистої зустрічі 26 листопада 2021 року 0,5 години.

На підтвердження оплати наданих ОСОБА_2 послуг, позивачем надано до суду копію акта приймання-передачі грошових коштів від 10 липня 2021 року №1 на суму 5000 грн (а.с. 48).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (п.268).

Суд звертає увагу на те, що відповідно до положень частин 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані ці витрати з розглядом справи та чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

За результатами вивчення зазначених документів, суд приходить до висновку, що витрати на проведення правового аналізу наданих клієнтом документів, пошук та аналіз актуальної судової практики, погодження з клієнтом проекту позовної заяви не можуть бути віднесені до правничої допомоги, а тому не підлягають компенсації як витрати на правничу допомогу щодо розгляду даної справи. В акті приймання передачі правничої допомоги №1 від 10 липня 2021 року, у порушення частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, не деталізовано з приводу чого проведено консультацію клієнта, у зв'язку з чим суд робить висновок, що надання послуги - консультування клієнта під час особистої зустрічі 8 липня 2021 року, тобто у день коли була підписана додаткова угода, не має відношення до спірних правовідносин та також не підлягає компенсації як витрати на правничу допомогу щодо розгляду даної справи.

Витрати на проведену роботу, щодо аналізу ухвали про залишення позовної заяви без руху, вироблення й обговорення з клієнтом подальшої стратегії у справі та підготовку документів задля усунення недоліків позовної заяви не можуть бути відшкодовані як витрати на правничу допомогу, оскільки вони свідчать не про надану правничу допомогу, а про виправлення неякісно виконаної адвокатом роботи зі складання позовної заяви, за яку вже було виставлено рахунок.

Також не підлягають відшкодуванню витрати за актом приймання-передачі правничої допомоги від 26 листопада 2021 року №2, оскільки подання відповіді на відзив у даній категорії справ не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України та здійснено адвокатом на власний розсуд.

Тим часом, з огляду на надання позивачем доказів на підтвердження вартості послуг зі складання проекту позовної заяви, а також не надання відповідачем доказів неспівмірності вартості послуг адвоката, суд приходить до висновку, що відповідні витрати підлягають відшкодуванню з розрахунку витраченого часу на складання проекту позовної заяви помноженого на вартість години послуг адвоката, а саме: 5 год х 350 грн = 1750,00 грн.

Позивачем також при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн, який також підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.О.Ольжича, 7, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо виплати ОСОБА_1 пенсії з обмеженням максимального розміру.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії без обмеження максимальним розміром з 20.12.2016.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 2658 грн 00 коп. на відшкодування судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати до Сьомого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Д.М. Гурін

Попередній документ
104108500
Наступний документ
104108502
Інформація про рішення:
№ рішення: 104108501
№ справи: 240/15425/21
Дата рішення: 28.04.2022
Дата публікації: 02.05.2022
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Житомирський окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них; осіб, звільнених з публічної служби
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Виконання рішення (02.08.2023)
Дата надходження: 20.07.2021
Предмет позову: визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.