28 квітня 2022 року ЛуцькСправа № 140/16611/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Димарчук Т.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Поліського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 (позивач) в інтересах якого діє представник Ніколаєв Леонід Федорович звернувся в суд з позовом до Поліського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови №310286 від 05.10.2021 про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 05.10.2021 відповідачем було винесено оскаржувану постанову згідно з якою за порушення законодавства про автомобільний транспорт накладено адміністративно-господарський штраф у розмірі 34000 грн на автомобільного перевізника Dionizy Nitek-«TRANIT» PUT.
Позивач вважає дії відповідача протиправними, а постанову незаконною. Вказує, що 05.10.2021 на автотрасі М-07 „Ягодин-Ковель-Київ”, біля с. Оконськ Камінь-Каширського району Волинської області посадовими особами відповідача було зупинено вантажний автомобіль VOLVO номерний знак НОМЕР_1 під його керуванням, що здійснював міжнародні перевезення вантажу - з Польської Республіки в Україну.
В акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №312267 зазначено, що виявлено порушення положення ст. 53 Закону України „Про автомобільний транспорт”, оскільки під час здійснення міжнародних перевезень вантажу по маршруту «Польща-Україна» відсутній дозвіл України на рух територією України (в наявному дозволі України АН №574508 є виправлення в п.4.3, тому він вважається недійсним і не дає права на в'їзд (ввезення).
Позивач зауважує, що у статті 53 Закону України «Про автомобільний транспорт» не зазначено, що виправлення у дозволі є підставою для визнання його відсутнім або недійсним. Отже, в оскаржуваній постанові не зазначено, на підставі яких конкретних положень нормативно-правових актів дозвіл вважається недійсним при наявності такого виправлення.
Вказує на те, що його не було повідомлено про час і місце розгляду справи посадовими особами Поліського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, що свідчить про порушення процедури розгляду справи, так як згідно з пунктом 26 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженому Постановою від 08.11.2006 №1567 Кабінету Міністрів України, справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.
Позивач сплатив штраф у розмірі 34000 грн, щоб мати можливість безперешкодно здійснювати перевезення вантажів і надалі з України до Польської Республіки.
З наведених підстав просив позовні вимоги задовольнити, визнати протиправною та скасувати постанову №310286 від 05.10.2021 про застосування адміністративно-господарського штрафу до іноземного перевізника Dionizy Nitek-«TRANIT» PUT.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 28.02.2022 відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).
Відповідач у відзиві на позов просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування цієї позиції зазначив, що посадовими особами Поліського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки було проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом. Зупинено транспортний засіб Volvo, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить іноземному автомобільному перевізнику Dionizy Nitek-«TRANIT» PUT, під керуванням водія ОСОБА_1 . В ході перевірки виявлено порушення ст. 53 Закону України «Про автомобільний транспорт», які зафіксовані в акті №312267 від 05.10.2021.
Вказує на те, що відповідно до абз.2 п. 25 Порядку №1567, у разі виявлення вчиненого іноземним перевізником, порушення посадова особа складає відповідний акт та приймає постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу, а інформацію про виявлені порушення та адміністративно-господарський штраф надсилає центральному органові виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи. Це означає, що до нерезидентів (яким є автомобільний перевізник Dionizy Nitek - «TRANIT» PUT) абз. 1 п. 25 Порядку №1567 не застосовується, а посадова особа на місці складає і акт, і постанову, яку засвідчує особистим підписом і проставлянням відбитка індивідуальної печатки.
Тому доводи позивача про недотримання процедури накладення штрафу є безпідставними.
Відповідно до ст. 8 Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Польщі про міжнародні автомобільні перевезення, дозволи на здійснення перевезень вантажів видаються в межах квот, які встановлюються кожного року компетентними органами Договірних Сторін на основі паритету. Категорії дозволів, умови та способи їх використання будуть визначені у Виконавчому протоколі до Угоди.
Оскільки у Дозволі АН №574508 є виправлення у п.4.3, за правильність заповнення якого відповідає перевізник, то відповідно до Додатку 1 до Порядку оформлення і видачі дозволів на поїздку по територіях іноземних держав при виконанні перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, їх обміну та обліку затвердженого наказом Міністерства транспорту України 20.08.2004 №757, такий дозвіл вважається недійсним.
Відповідно до ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за виконання резидентами та/або нерезидентами України міжнародних перевезень пасажирів чи вантажів без документів, визначених статтею 53 цього Закону.
З наведених підстав просив у задоволенні позову відмовити.
У клопотанні від 10.03.2022 за вх.№ 12202/22 відповідач просив замінити неналежного позивача ОСОБА_1 на належного Dionizy Nitek-«TRANIT» PUT (а.с.52).
Представник позивача 21.03.2022 подав заперечення, у якому просив відмовити у задоволенні клопотання про заміну позивача у даній справі (а.с.57).
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 28.03.2022 у задоволенні клопотання представника Поліського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про заміну позивача даній справі відмовлено. Одночасно повідомлено автомобільного перевізника Dionizy Nitek-«TRANIT» PUT (Республіка Польща, 96-500, Sochaczew. ul. Targowa, 13) про його право на вступ у справу за позовом ОСОБА_1 до Поліського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №310286 від 05.10.2021, як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору (а.с. 70)
У додаткових поясненнях від 07.04.2022 за вх. № 15115/22 відповідач зазначив, що відповідно до ст.55 ГК України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Згідно з ст.129 ГК України іноземні юридичні особи при здійсненні господарської діяльності в Україні мають такий самий статус, як і юридичні особи України, з особливостями, передбаченими цим Кодексом, іншими законами, а також міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків (ст. 238 ГК України). Відповідно до ст.241 ГК України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.
Таким чином, Постанова №310286 від 05.10.2021 (яка є предметом оскарження) винесена щодо іноземного перевізника (суб'єкта господарювання) Dionizy Nitek-«TRANIT» PUT і саме у нього виникає обов'язок сплати суми адміністративно-господарського штрафу.
Тому зазначення ОСОБА_1 в графі акта перевірки «водій» не тягне за собою обов'язку нести відповідальність у сфері господарських відносин, а отже права, свободи та інтереси позивача оскаржуваною постановою не порушено. Факт сплати штрафу ОСОБА_2 із власних коштів є предметом обговорення між перевізником та водієм (роботодавцем та працівником).
Зважаючи, що права позивача оскаржуваною постановою не порушені, просить відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с.73-74)
Інших заяв по суті справи не надходило.
Розглянувши надані документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд встановив наступне.
На підставі направлення на рейдову перевірку №013387 від 01.10.2021 та щотижневого графіка проведення рейдових перевірок у період з 04.10.2021 по 10.10.2021 посадовими особами Поліського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки проведено рейдову перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
Зокрема, було перевірено транспортний засіб марки Volvo, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить іноземному автомобільному перевізнику Dionizy Nitek-«TRANIT» PUT під керуванням водія ОСОБА_1 .
За результатами перевірки складено акт №312267 від 05.10.2021, у якому зафіксовано порушення суб'єктом господарювання ст. 53 Закону України “Про автомобільний транспорт”, а саме під час здійснення міжнародних перевезень вантажу по маршруту «Польща-Україна» відсутній дозвіл України на рух територією України (в наявному дозволі України АН №574508 є виправлення в п.4.3, тому він вважається недійсним і не дає права на в'їзд (ввезення) .
Акт проведення перевірки підписано водієм транспортного засобу ОСОБА_1 та головними спеціалістами Поліського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (а.с.8).
Посадовими особами відповідача винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №310286 від 05.10.2021, якою до суб'єкта господарювання Dionizy Nitek-«TRANIT» PUT на підставі абз.6 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 34000 грн (а.с.5).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №103 від 11.02.2015 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, відповідно до пункту 1 якого Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Відповідно до пункту 8 Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу.
Відповідно до пункту 3 розпорядження Кабінету Міністрів України № 196-р "Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті" від 03.03.2020 встановлено, що територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам, що утворюються.
Таким чином, Поліське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки здійснює функції з управління автомобільними дорогами загального користування та має право вимагати дотримання законодавчих та нормативних актів з питань дорожнього руху.
Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України "Про автомобільний транспорт" № 2344-III від 05.04.2001 (далі Закон № 2344-III), відповідно до статті 1 якого автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Статтею 6 Закону № 2344-III передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Планові перевірки проводяться не частіше одного разу на рік. Орган державного контролю не пізніше ніж за 10 календарних днів до початку проведення планової перевірки письмово повідомляє про це автомобільного перевізника, якого буде перевіряти. Позапланові перевірки проводяться лише на підставі заяви (повідомлення в письмовій формі) про порушення автомобільним перевізником вимог законодавства про автомобільний транспорт уповноваженими особами органів, яким надано право здійснення державного контролю, з метою перевірки наведених фактів та виконання припису про порушення зазначеного законодавства. Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. У разі проведення позапланових і рейдових перевірок автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
На виконання вимог статті 6 Закону № 2344-III, Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 затверджено Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (далі - Порядок № 1567), який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 1567, державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Пунктом 3 Порядку № 1567 визначено, що органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансбезпека, її територіальні органи.
Відповідно до пункту 4 Порядку №1567 державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно із п. 12 14 Порядку №1567, рейдова перевірка додержання суб'єктом господарювання вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка.
Графік проведення рейдових перевірок складається та затверджується керівником Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин.
Рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
Пунктом 15 Порядку № 1567 передбачено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону України «Про автомобільний транспорт».
У разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3, що встановлено пунктом 21 Порядку № 1567.
Відповідно до статті 29 Закону України “Про автомобільний транспорт” автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.
Відповідно до статті 53 Закону №2344-ІІІ організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень.
При виконанні міжнародних перевезень вантажів резиденти України повинні мати: дозволи іноземних країн, по території яких буде здійснюватися перевезення; дозвіл щодо узгодження умов та режимів перевезення в разі перевищення вагових або габаритних обмежень чи документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових (габаритних) обмежень над визначеними законодавством становить менше п'яти відсотків; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; сертифікат відповідності транспортного засобу щодо безпеки руху та екологічної безпеки вимогам країн, територією яких буде здійснюватися перевезення, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України; документи на вантаж.
Згідно з статтею 1 Закону №2344-ІІІ дозвіл на здійснення міжнародних перевезень автомобільним транспортом - документ, що видається уповноваженими органами Договірних Сторін міжнародним автомобільним перевізникам для в'їзду, транзитного проїзду через територію Договірних Сторін, а також здійснення інших видів перевезень, передбачених законодавством.
Згідно абзацу 2 пункту 25 Порядку №1567, у разі виявлення вчиненого іноземним перевізником порушення посадова особа складає відповідний акт та приймає постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу, а інформацію про виявлені порушення та адміністративно-господарський штраф надсилає центральному органові виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи.
Разом з тим, при вирішенні вказаної справи, суд звертає увагу на те, що з'ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності оскаржуваної постанови чи дій, котрі оскаржуються, у зв'язку із чим вказує наступне.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відтак, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах.
При тлумаченні вище згаданих норм права, Верховний Суд України у постанові від 15.12.2015 у справі №800/206/15 вказав, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати), зазвичай, індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України і конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджуване порушення було обґрунтованим.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України у Рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 дав визначення поняттю “охоронюваний законом інтерес”, який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям “право” (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Поняття “охоронюваний законом інтерес” у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям “право” має один і той же зміст.
Загальні підходи до судового захисту законних інтересів були сформульовані Верховним Судом у постанові від 20.02.2019 у справі №522/3665/17 і зазначено, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;(б) пов'язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб'єктивним), тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово “її”); (д) суб'єктом порушення позивач вважає суб'єкта владних повноважень.
Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є:
(а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права;
(б) неправовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до “юридичного” відповідно до ч. 2 ст.124 Конституції України;
(в) встановлена законом заборона пред'явлення позову на захист певного інтересу ;
(г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності);
(д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.
З наведеного слідує необхідність з'ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб'єкта владних повноважень.
Ознаки “потерпілого” від порушення законного інтересу:
(а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов;
(б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності;
(в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду);
(г) існує причинно-наслідковий взаємозв'язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.
Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
З позовної заяви вбачається, що позивач ОСОБА_1 вважає, що його права порушені оскаржуваною постановою, оскільки він сплатив штраф у розмірі 34 000 грн, що підтверджується відповідною квитанцією. Однак, на думку суду, таке обгрунтування звернення до суду з позовом є хибним з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 Закону №2344-III від 05.04.2001 автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Відповідно до ст.2 ГК України, учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Відповідно до ст.55 ГК України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Згідно з ст.129 ГК України іноземні юридичні особи при здійсненні господарської діяльності в Україні мають такий самий статус, як і юридичні особи України, з особливостями, передбаченими цим Кодексом, іншими законами, а також міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків (ст. 238 ГК України).
Відповідно до ст.241 ГК України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.
З матеріалів даної справи вбачається, що оскаржувана Постанова №310286 від 05.10.2021 винесена щодо іноземного перевізника ОСОБА_3 -«TRANIT» PUT і саме у вказаного суб'єкта господарювання виник обов'язок сплати суми адміністративно-господарського штрафу.
Зазначення ОСОБА_1 в графі акта перевірки «водій» не тягне за собою жодного обов'язку нести відповідальність у сфері господарських відносин та сплачувати штраф за суб'єкта господарювання.
З строкових трудових договорів, від 28.06.2021, від 11.10.2021 (а.с. 34-41) укладених між роботодавцем Dionizy Nitek-«TRANIT» PUT та ОСОБА_1 вбачається, що позивач мав виконувати обумовлену роботу - водій сідельного тягача.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Отже, ОСОБА_1 не є ні керівником суб'єкта господарювання Dionizy Nitek-«TRANIT» PUT, ні довіреною особою іноземного перевізника, ні особою, яка уповноважена діяти від імені вказаного суб'єкта господарювання
Враховуючи вищезазначене, суд погоджується з доводами відповідача відносно того, що оскаржуваною постановою жодним чином не порушено права та інтереси позивача.
Факт добровільної сплати штрафу позивачем ОСОБА_2 із власних коштів без належної правової підстави не змінює висновків зроблених судом.
На переконання суду, будь-які індивідуально-виражені права, свободи чи інтереси позивача жодним чином не порушені прийняттям оскаржуваної постанови.
Не встановивши наявність матеріально-правової заінтересованості позивача в оскаржуваному рішенні, суд не вбачає підстав аналізувати доводи ОСОБА_2 , що стосуються правомірності оскаржуваного рішення.
Суд звертає увагу на те, що з'ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішень чи дій, котрі оскаржуються. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову, незалежно від правомірності чи неправомірності оскаржуваного рішення чи дій. Відтак, висновки суду щодо протиправності оскаржуваної позивачем постанови не мають самостійного правового значення.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 року №640/21611/19.
З огляду на вищенаведене, відсутність у позивача матеріально-правової заінтересованості є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
Таким чином, суд може робити висновок про неправомірність рішень, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та про порушення у зв'язку із цим прав позивача лише у випадку доведення позивачем порушення його прав, чи свобод чи охоронюваних законом інтересів. Оцінка рішень за позовом особи, яка не є потерпілою у конкретних правовідносинах , апріорі не може призвести до захисту прав і не узгоджується із завданнями адміністративного судочинства.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в статті 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов'язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 28- 36).
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі “Перетяка та Шереметьєв проти України”, заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).
Враховуючи встановлені обставини справи та вищевикладені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова №310286 від 05.10.2021 не не зумовила виникнення чи порушення будь-яких індивідуально-виражених прав і обов'язків для позивача, що підлягають захисту чи відновленню в порядку адміністративного судочинства, відтак відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Поліського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови №310286 від 05.10.2021 про застосування адміністративно-господарського штрафу, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, встановленого статтею 295 КАС України, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
Головуючий-суддя Т.М. Димарчук